Постанова Одеський апеляційний суд № 521/18621/23

Номер провадження: 22-ц/813/7475/23 Справа № 521/18621/23 Головуючий у першій інстанції Маркарова С.В. Доповідач Коновалова В. А. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА Іменем України 27.11.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Коновалової В.А., суддів: Карташова О.Ю., Назарової М.В., за участю секретаря судового засідання Долгової В.І., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 27 липня 2023 року, постановлену судом у складі судді Маркарової С.В., за позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про стягнення грошової допомоги та відшкодування моральної шкоди в с т а н о в и в: У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про стягнення грошової допомоги та відшкодування моральної шкоди, в обґрунтування якого зазначив, що має право на отримання разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань». Позивач отримав щорічну разову грошову допомогу у 2021 році - 1491 грн, що відповідає розміру, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 року №

325. Проте, розмір виплаченої позивачу зазначеної грошової допомоги суперечить ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» згідно якої грошова допомога повинна виплачуватись у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, та мала б становити 8845 грн. Не погоджуючись з розміром зазначеної виплати позивач звернувся до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради. Листом від 09.05.2023 року позивача повідомлено про те, що разова грошова допомога до 05 травня, встановлена Кабінетом Міністрів України у 2021 році передбачена у розмірі - 1491 грн, була нарахована та виплачена позивачу у червні 2021 року у відповідному розмірі, для здійснення нового розрахунку підстав немає. Позивач не погоджується із виплатою разової грошової допомоги до 05 травня, в розмірі меншому, ніж передбачено ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Позивач просив суд стягнути з Держави України в особі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради на користь ОСОБА_1 недоплачену частину разової грошової допомоги до 05.05.2021 року та моральну шкоду у розмірі 603349,56 грн. Малиновський районний суд м. Одеси ухвалою від 27 липня 2023 року у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про стягнення грошової допомоги та відшкодування моральної шкоди відмовив. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 27 липня 2023 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції по суті. Апеляційна скарга мотивована тим що, позовну вимогу про відшкодування шкоди, заявлену в адміністративному судочинстві, обов`язково зумовлює вимога про вирішення публічно-правового спору. Скаржник, посилаючись на позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 30.01.2019 року у справі № 803/3/18, зазначив, що адміністративні суди можуть розглядати вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватися шкоди, завданої лише суб`єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. В іншому випадку спірні відносини з приводу відшкодування шкоди (стягнення збитків, у тому числі й на користь держави) мають приватноправовий характер та, як наслідок, не можуть бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції. Оскільки позивач вимог публічно-правового характеру не заявляв, то вважає, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 21.08.2023 року роз`яснювалось відповідачу право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу. Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради копію ухвали про відкриття провадження та копію апеляційної скарги отримав 12.09.2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. ОСОБА_1 копію ухвали про відкриття провадження отримав 14.09.2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 копію ухвали про відкриття провадження отримав 03.09.2023 року в особистому кабінеті підсистеми (модуля) Електронний суд. ОСОБА_1 та представник Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради в судове засідання не з`явились ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, повістку отримав 26.10.2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 приймав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради повістку отримав 24.10.2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, законність й обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що ключовим та первісним питання спору, з яким ОСОБА_1 звернувся до суду є встановлення судом протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо невиплати позивачу частини щорічної разової грошової допомоги до 05 травня 2021 року як учаснику бойових дій у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком. Суд першої інстанції вважав, що обрана позивачем конструкція позовних вимог з метою вирішення спору саме за правилами ЦПК України, який за своєю суттю є спором фізичної особи із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його бездіяльності є вочевидь штучною, суперечить принципу правової визначеності. Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити таке. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Згідно з статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Згідно з вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах установленої компетенції. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. Згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Разом з тим згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Справою адміністративної юрисдикції у розумінні пункту 1 частини першої статті 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. За правилами пункту 1 частини другої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України). Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 КАС України, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Тобто публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акту чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акту чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. У Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8). Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46). Право на соціальний захист є одним з основоположних прав і свобод, які гарантуються державною, і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64). Звертаючись до суду з позовом у порядку визначеному ЦПК України, позивач просить стягнути недоплачену соціальну виплату, передбачену Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яка фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідачем у цій справі є Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки відповідно до покладених завдань і функцій Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради є суб`єктом владних повноважень у сфері нарахування та виплат грошової допомоги, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів. Подібних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив у постановах від 31 серпня 2018 року у справі № 643/11023/16-а (провадження № К/9901/30740/18), від 23 жовтня 2018 року у справі № 587/54/17 (провадження № К/9901/45875/18), від 12 березня 2021 року у справі № 750/3696/20 (провадження № 61-13863св20), від 28 липня 2022 року у справі № 953/12770/21 (провадження № 61-2568св22). Як вбачається з позовної заяви, позивач також просить стягнути моральну шкоду. Обґрунтовуючи позовні вимоги в цій частині, позивач зазначає, що моральна шкода полягає у порушенні права власності, оскільки протягом тривалого часу не виплачується частина одноразової грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік, порушення права позивача як людини, а також у вигляді настання інших негативних наслідків, а саме не реалізація очікувань виплати одноразової грошової допомоги, неможливість придбати блага для себе та родини на недоплачену суму. Відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Отже позовна вимога про стягнення моральної шкоди заявлена в одному провадженні з вимогою про вирішення публічно-правового спору, а тому відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України також повинна розглядатися адміністративним судом. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 16.10.2023 року у справі № 953/2559/23. Доводи ОСОБА_1 про те, що позов не містить вимог про визнання дії/бездіяльності протиправною, а тому справа має розглядатися в порядку цивільного судочинства є необґрунтованими, оскільки вирішенню питання про стягнення недоплаченої частини разової грошової допомоги передує оцінка правомірності дій органу державної влади, що свідчить про публічно-правовий характер спору. Посилання скаржника на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 30.01.2019 року у справі № 803/3/18 року, є помилковим, оскільки обставини викладені у вказаній постанові відрізняються від обставин викладених у цій справі. Так, у справі № 803/3/18 предметом позову є вимоги про стягнення з ОСОБА_8 на користь Укртрансбезпеки в дохід Державного бюджету України 38119,59 грн, нарахованих як плата за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування. Предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення з Держави України в особі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради на користь ОСОБА_1 недоплаченої частини разової грошової допомоги до 05.05.2021 року, розмір якої передбачено ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та моральної шкоди, тому правовідносини у вказаних справах не є подібними. Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, оскільки вона постановлена з дотриманням вимог закону. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, 375, ст. 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 27 липня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 01 грудня 2023 року. Головуючий В.А. Коновалова Судді О.Ю. Карташов М.В. Назарова