Постанова 4801 № 127/22428/21

Справа № 127/22428/21 Провадження № 22-ц/801/2174/2023 Провадження № 22-ц/801/2197/2023 Категорія: 10 Головуючий у суді 1-ї інстанції Медяна Ю.В. Доповідач:Матківська М. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 листопада 2023 рокуСправа № 127/22428/21м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі: Головуючого: Матківської М.В. Суддів: Сопруна В.М., Шемети Т. М. Секретар: Кахно О. А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 21 вересня 2023 року та на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 вересня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Органу опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Вінницької міської ради, приватного нотаріуса Лукашенка Володимира Борисовича, про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та скасування державної реєстрації права власності, поділ спільного майна подружжя в натурі, Ухвалу постановила суддя Медяна Ю. В. Ухвала постановлена об 11:49 год у м. Вінниці Вінницької області Дата складення повного тексту ухвали суду - невідома; Рішення ухвалила суддя Медяна Ю. В. Рішення ухвалено о 12.15 год у м. Вінниця Вінницької області Дата складення повного тексту рішення суду - невідома В с т а н о в и в: У серпні 2021 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу і поділ спільного майна подружжя в натурі, у якому просила встановити факт спільного проживання однією сім`єю із ОСОБА_1 без шлюбу в період з 2009 року по 2020 рік та здійснити поділ спільного майна подружжя, визнавши за нею право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 . Свої вимоги мотивувала тим, що з 2009 року вона із відповідачем почали проживати як чоловік та дружина. У цьому цивільному шлюбі у них народилося двоє дітей, яких відповідач визнав: дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 09 січня 2006 року іще до їх знайомства відповідач уклав договір на будівництво житла, а саме на однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 . Після здачі будинку в експлуатацію номер квартири змінився і став - АДРЕСА_1 . Хоч відповідач уклав договір про будівництво квартири до спільного проживання з нею, але з 2009 року вони стали проживати разом і спільні кошти, які також і вона заробляла, вони витрачали на погашення заборгованості за договором будівництва. У 2011 році відповідач зареєстрував своє право власності на квартиру. Тому вона вважає, що дану квартиру вони нажили в шлюбі. Відповідач не бажає мирно вирішити їх спір, тому вона звернулася до суду із даним позовом. У грудні 2021 року ОСОБА_2 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Органу опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Вінницької міської ради, приватного нотаріуса Лукашенка В. Б., про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, мотивуючи його тим, що 09 грудня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Відповідно до пункту 3 договору треті особи не мають прав на квартиру. Відповідно до пункту 4 - квартира оглянута покупцем. Згідно пункту 8 договору - він не носить характеру фіктивного чи удаваного правочину, і не є правочином зловмисним, тобто не є таким, що передбачено статтями 234-235 ЦК України. У пункті 9 договору зазначено, що ніхто з осіб віком до 18 років, недієздатних, обмежено дієздатних у квартирі не проживає та нею не користується. У пункті 12 договору продавець повідомляє, що відчужувана ним квартира не є спільною сумісною власністю, є його особистою приватною власністю. Умови цього договору порушують її майнові права та права її неповнолітніх дітей. З 2009 року вона перебуває в сімейних відносинах без укладення шлюбу із відповідачем ОСОБА_1 , як дружина та чоловік. Від спільного проживання вони мають двох неповнолітніх дітей: доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в свідоцтвах про народження яких батьком вказаний - ОСОБА_1 . Їх син ОСОБА_5 має хронічні захворювання та є дитиною-інвалідом, а вона його законний представник (опікун). Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності у ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 виникло на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 22 лютого 2011 року, виданого Виконавчим комітетом Вінницької міської ради. Отже квартира набута нею і відповідачем ОСОБА_1 під час спільного проживання. Відповідач ОСОБА_3 є рідною тіткою відповідача ОСОБА_1 . Вона неодноразово бувала в них під час їх спільного проживання, їй достеменно відомо, що їх шлюб не зареєстрований, що у них є діти. ОСОБА_1 залишив сім`ю і почав проживати окремо із листопада 2020 року. У грудні 2020 року відповідачі між собою вступили у змову з метою позбавити її і їх дітей спільної власності набутої під час шлюбу, та уклали 09 грудня 2020 року договір купівлі-продажу квартири. У договір вони внесли завідомо неправдиві відомості у пунктах 3, 4, 8, 9, 12; не отримали її письмової згоди на продаж квартири і не звернулися до Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Вінницької міської ради за наданням згоди на продаж квартири, в якій проживають неповнолітні діти, а приватний нотаріус Лукашенко В. Б. належним чином не перевірив наданих неправдивих відомостей. У зв`язку з цим вона звернулася в суд із даним позовом, у якому просила визнати недійсним правочин, що укладений внаслідок зловмисної домовленості між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 09 грудня 2020 року, як договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , що посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Лукашенком В. Б. і зареєстрований в реєстрі за № 7527. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 15 червня 2022 року об`єднано в одне провадження цивільну справу № 127/35791/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Органу опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Вінницької міської ради, приватного нотаріуса Лукашенка Володимира Борисовича, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та скасування державної реєстрації права власності, із цивільною справою № 127/22428/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поділ спільного майна подружжя в натурі. Присвоєно справі номер 127/22428/21. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 21 вересня 2023 року заяву представника позивача про залишення частини позовних вимог без розгляду задоволено. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Органу опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Вінницької міської ради, приватного нотаріуса Лукашенка В. Б., про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та скасування державної реєстрації права власності, поділ спільного майна подружжя в натурі, в частині позовних вимог щодо визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та скасування державної реєстрації права власності, поділ спільного майна подружжя в натурі - залишено без розгляду. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 вересня 2023 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, задоволено. Встановлено факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 без реєстрації шлюбу у період з лютого 2009 року по жовтень 2020 року. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 908,00 грн. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 04 жовтня 2023 року виправлено описку в рішенні Вінницького міського суду Вінницької області від 21 вересня 2023 року у справі № 127/22428/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, зазначивши дату ухвалення рішення суду - «21 вересня 2023 року» замість невірної дати - «28 вересня 2023 року». Відповідач ОСОБА_1 подав апеляційні скарги: на ухвалу суду від 21 вересня 2023 року та на рішення суду від 21 вересня 2023 року. В апеляційній скарзі на ухвалу суду відповідач просить ухвалу суду скасувати та направити цивільну справу до суду першої інстанції для продовження розгляду в частині позовних вимог щодо визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та скасування державної реєстрації права власності, поділ спільного майна подружжя в натурі. Зазначив, що ухвалу суду вважає такою, що постановлена з порушенням вимог процесуального права. Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що судом першої інстанції не враховано, що підготовче провадження у справі було закрито ухвалою суду від 22 серпня 2022 року і призначено справу до судового розгляду по суті. Представник позивача подала заяву про залишення частини позовних вимог без розгляду лише під час судового засідання, що відбулося 21 вересня 2023 року і на стадії судових дебатів. Суд, почувши таку заяву в судових дебатах, повернувся до з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами і надав можливість представнику позивача подати письмову заяву про залишення без розгляду частини позовних вимог. Проте, виходячи із аналізу положень статей 12, 13, 43, 49, 257 ЦПК України позивач має право подати заяву про залишення позову без розгляду лише до початку розгляду справи по суті, а не на будь-якій стадії судового процесу на відміну від відмови від позову. Судом першої інстанції не враховані процесуальні обмеження, що чітко передбачені у пункті 5 частини 1 статті 257 ЦПК України, згідно яких позов може бути залишений без розгляду за клопотанням позивача виключно до початку розгляду справи по суті. В апеляційній скарзі на рішення суду відповідач ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Зазначив, що рішення суду вважає незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що судом першої інстанції порушені вимоги статті 293 ЦПК України щодо розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які розглядаються судом в порядку окремого провадження. В порядку позовного провадження можуть встановлюватися юридичні факти лише за умови, що від встановлення їх наявності або відсутності у подальшому залежить можливість вирішення спору про суб`єктивне право. У випадку, якщо встановлення наявності чи відсутності юридичного факту ніяким чином не впливає на захист права, яке визначено як об`єкт захисту, суд не має права встановлювати юридичний факт у порядку позовного провадження. Як вбачається із оскаржуваного судового рішення вимога позивача про встановлення факту проживання чоловіка і жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу стала єдиною вимогою, оскільки решту позовних вимог залишено без розгляду за заявою позивача. Також судом першої інстанції було неправомірно встановлено факт проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, оскільки відсутні належні, допустимі та достатні докази. Належними та допустимими доказами такого факту є зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав і обов`язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю. У даній справі в сторін не було спільного бюджету, ними не здійснювалися спільні витрати та не було придбано майно в інтересах сім`ї, що судом першої інстанції не було прийнято до уваги. З оскаржуваного рішення вбачається, що задовольняючи вимоги позивача суд опирається на покази свідків та фотокартки, надані позивачем, проте ці докази не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання, а інших належних і допустимих доказів, які б окремо або в сукупності доводили безсумнівність факту спільного проживання сторін однією сім`єю, саме як чоловіка та дружини, позивачем не надано. У відзиві на апеляційну скарзі, подану на рішення суду, позивач ОСОБА_2 вказала на те, що оскаржуване судове рішення вважає законним та обґрунтованим, тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Інші учасники справи відзив на апеляційну скаргу, подану на рішення суду, не надали. Відзив на апеляційну скаргу, подану на ухвалу суду, не наданий. В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Чернілевська Р. В. підтримала обидві апеляційні скарги відповідача і просить їх задовольнити. Позивач ОСОБА_2 і її представник - адвокат Чернюк С. С. заперечили проти апеляційних скарг і просять їх відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін. Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилася. Треті особи: Орган опіки та піклування і приватний нотаріус Лукашенко В. Б. у судове засідання не з`явилися. Апеляційний суд перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга на рішення суду до задоволення не підлягає, а апеляційна скарга на ухвалу суду підлягає до задоволення. Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Зі змісту та вимог апеляційних скарги слідує, що відповідач ОСОБА_1 оскаржує ухвалу суду про залишення без розгляду частини позовних вимог, а саме: про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та скасування державної реєстрації права власності, поділ спільного майна подружжя в натурі, і просить цю ухвалу суду скасувати та направити цивільну справу до суду першої інстанції для продовження розгляду в цій частині позовних вимог; та оскаржує рішення суду в частині задоволення вимоги про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу і просить в цій частині відмовити у задоволенні позову. Отже, суд апеляційної інстанції переглядає справу і перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень лише в межах доводів та вимог обох апеляційних скарг відповідача ОСОБА_1 . Постановляючи ухвалу про задоволення заяви представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Чернюк С. С. і залишаючи позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Органу опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Вінницької міської ради, приватного нотаріуса Лукашенка В. Б., про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та скасування державної реєстрації права власності, поділ спільного майна подружжя в натурі, в частині позовних вимог щодо визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та скасування державної реєстрації права власності, поділ спільного майна подружжя в натурі, суд першої інстанції виходив із того, що подання заяви про залишення позову без розгляду є правом позивача, яке не може бути обмежено судом, та з урахуванням того, що саме по собі подання заяви про залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача, так як це є його диспозитивним правом, передбаченим нормами ЦПК України, яке не містить обмежень в його реалізації. Апеляційний суд не погоджується із такою позицією суду першої інстанції за наступних підстав. Згідно матеріалів справи позивач ОСОБА_2 27 серпня 2021 року звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поділ спільного майна подружжя в натурі (том 1 а. с. 1-3). 30 грудня 2021 року ОСОБА_2 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Органу опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Вінницької міської ради, приватного нотаріуса Лукашенка В. Б., про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним і скасування державної реєстрації права власності (том 2 а. с.1-6). Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 15 червня 2022 року об`єднано в одне провадження цивільну справу № 127/35791/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Органу опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Вінницької міської ради, приватного нотаріуса Лукашенка Володимира Борисовича, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та скасування державної реєстрації права власності, із цивільною справою № 127/22428/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поділ спільного майна подружжя в натурі. Присвоєно справі номер 127/22428/21 (том 2 а. с. 109). Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 22 серпня 2022 року закрито підготовче провадження у справі № 127/22428/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Органу опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Вінницької міської ради, приватного нотаріуса Лукашенка Володимира Борисовича, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та скасування державної реєстрації права власності, про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поділ спільного майна подружжя в натурі. Справу призначено до судового розгляду по суті на 20 вересня 2022 року (том 1 а. с. 171). Із протоколу (в справі - журнал) судового засідання від 21 вересня 2023 року вбачається, що об 11:21:26 год судові дебати оголошено закінченими, суд видалився до нарадчої кімнати; об 11:39:33 год суд ухвалив відновити судовий розгляд; об 11:40:02 год представник позивача адвокат Чернюк С. С. оголосила клопотання про залишення без розгляду частини позовних вимог (том 3 а. с. 52); об 11:41:03 год суд видалився до нарадчої кімнати, вийшовши із якої об 11:49:46 год оголосив ухвалу суду про залишення позовних вимог в частині без розгляду (том 3 а. с. 55-56). Тобто суд зі стадії судових дебатів повернувся до стадії розгляду справи по суті для розгляду заяви представника позивача про залишення її позову без розгляду. Відповідно до статті 244 ЦПК України після судових дебатів суд виходить до нарадчої кімнати (спеціально обладнаного для ухвалення судових рішень приміщення) для ухвалення рішення, оголосивши орієнтовний час його проголошення (ч. 1). Якщо під час ухвалення рішення виникає потреба з`ясувати будь-яку обставину шляхом повторного допиту свідків або вчинення певної процесуальної дії, суд, не приймаючи рішення, постановляє ухвалу про поновлення судового розгляду (ч. 2). Розгляд справи у випадку, встановленому частиною другою цієї статті, проводиться виключно в межах з`ясування обставин, що потребують додаткової перевірки (ч. 3). Після закінчення поновленого розгляду справи суд залежно від його результатів відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин і виходить до нарадчої кімнати для ухвалення рішення або, якщо вчинення необхідних процесуальних дій у даному судовому засіданні виявилося неможливим, оголошує перерву (ч. 4). Главою 6 розділу ІІІ Цивільного процесуального кодексу України не врегульовано питання щодо повернення суду першої інстанції до стадії підготовчого провадження після його закриття, зокрема зі стадії судових дебатів. Відповідно до частини 1 статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи. Положеннями статті 43 ЦПК України передбачені загальні процесуальні права та обов`язки учасників справи, а статтею 49 ЦПК України визначені процесуальні права та обов`язки сторін. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду. Отже, зі змісту наведеної статті можна дійти висновку, що право на подання позивачем заяви про залишення його позову без розгляду обмежене встановленим законом строком - до початку розгляду справи по суті. Разом з тим статтею 222 ЦПК України передбачено, що головуючий з`ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин у підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи (ч. 1). Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом (ч. 2). Питання наслідків пропуску процесуальних строків та поновлення пропущеного процесуального строку врегульовані статтями 126, 127 ЦПК України. Для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання (частина перша статті 196 ЦПК України). Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 06 вересня 2021 року постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження (том 1 а. с. 32-33). Завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті (частина перша статті 189 ЦПК України). Пунктом 1 частини 2 статті 200 ЦПК України передбачено, що за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про залишення позовної заяви без розгляду. У частині 3 статті 217 ЦПК України зазначено, що з оголошенням головуючим судового засідання відкритим розпочинається розгляд справи по суті. Після закриття 22 серпня 2022 року підготовчого провадження, справа призначена до судового розгляду на 20 вересня 2022 року (том 1 а. с. 171), яке не відбулося (том 1 а. с. 190), наступне судове засідання по справі призначене на 24 жовтня 2022 року. У судовому засіданні 24 жовтня 2022 року об 11:37:15 головуючим суддею по справі оголошено про відкриття судового засідання (том 1 а. с. 204). Задовольняючи заяву представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Чернюк С. С. про залишення позову без розгляду, суд першої інстанції не звернув уваги, що така заява подана після початку розгляду справи по суті, а не до початку розгляду справи по суті, тому дійшов помилкового висновку про задоволення заяви і залишення позову без розгляду. При цьому, суд першої інстанції не звернув уваги, що після початку розгляду справи по суті передбачено право позивача відмовитись від позову, згідно зі статтею 206 ЦПК України, якою таке право надано позивачу на будь-якій стадії провадження у справі. Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 08 вересня 2021 року по справі № 758/2008/19 (провадження № 61-11788св21). У своїй ухвалі від 21 вересня 2023 року мотивацією для задоволення заяви і залишення позову без розгляду суд першої інстанції зазначив, що саме по собі подання заяви про залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача, так як це є його диспозитивним правом, передбаченим нормами ЦПК України, яке не містить обмежень в його реалізації. Так, дійсно таке диспозитивне право позивача без обмежень його реалізації, було передбачено нормами ЦПК України, в редакції 2004 року. Проте, у даній справі обидва позови до суду, які були об`єднані в одне провадження, подані ОСОБА_2 у 2021 році, тобто під час дії ЦПК України в новій редакції, яка діє з 15 грудня 2017 року, положеннями якого, зокрема пунктом 5 частини 1 статті 257 цього Кодексу, передбачено право позивача подати заяву про залишення позову без розгляду до початку розгляду справи по суті. Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про задоволення заяви позивача про залишення позову без розгляду на стадії розгляду справи по суті. З огляду на викладене апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 підлягає до задоволення, а ухвала суду першої інстанції - до скасування із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, на підставі пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України у зв`язку із порушенням норм процесуального права, що призвело до постановлення помилкової ухвали. Щодо оскарження рішення суду від 21 вересня 2023 року. Судом першої інстанції встановлено, що сторони: позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_1 з початку 2009 року почали проживати разом в орендованому житлі в м. москва. У них народилося двоє дітей. Дочка ОСОБА_4 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , її батьком записаний - ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області 06 серпня 2010 року, актовий запис № 2857 (том 2 а. с. 14). Син ОСОБА_5 , народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , його батьком записаний - ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області 13 травня 2013 року, актовий запис № 1620 (том 2 а. с. 15). Згідно довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, виданої Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Келецька, 51А» 11 квітня 2019 року, до складу сім`ї/зареєстрованих/ входять: ОСОБА_1 - власник, дата реєстрації 01.01.2010 року, ОСОБА_5 - син, ІНФОРМАЦІЯ_2 , дата реєстрації - 02.03.2016 року, ОСОБА_2 - дружина, дата реєстрації - 02.03.2016 року, ОСОБА_4 - дочка, ІНФОРМАЦІЯ_1 , дата реєстрації - 02.03.2016 року (том 1 а. с. 14). У медичному висновку № 43 про дитину-інваліда віком до 18 років (направляється в районне (міське) управління праці та соціального захисту населення за місцем проживання батьків, опікуна) від 13 квітня 2021 року, виданого КНП «Вінницька обласна клінічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка ВОР», місцем проживання батьків (опікуна) дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - матері ОСОБА_2 , зазначено адресу: АДРЕСА_3 (том 1 а. с. 11). 16 грудня 2020 року ОСОБА_2 зверталася із заявою до Служби у справах дітей Вінницької міської ради, якою просила вжити відповідних заходів з приводу ухилення ОСОБА_1 від виховання дітей та просила зобов`язати його приймати участь у вихованні дітей. Заява зареєстрована 16 грудня 2020 року (том 1 а. с. 9-10). Із наявних в матеріалах справи копій фотографій вбачається, що ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та їх спільні діти - ОСОБА_4 і ОСОБА_5 проживали однією сім`єю, а на деяких фотографіях наявні дати їх виготовлення - 2016, 2017 та 2020 роки (том і. а. с. 151-152,154-155, 159-161, 163, 165-166). Із акта від 10 квітня 2019 року, виданого Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Келецька, 51А», оформленого комісією в складі: паспортиста ОСОБА_7 , голови правління ОСББ Невчаса М. В., бухгалтера об`єднання ОСОБА_8 , вбачається, що ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 проживають з 20 січня 2012 року по теперішній час разом із ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_4 . Для підтвердження цього факту було опитано сусідів: ОСОБА_9 - АДРЕСА_5 ; ОСОБА_10 - АДРЕСА_6 ; ОСОБА_11 - АДРЕСА_4 кв.___ (том 1 а. с. 13). Згідно довідки № 511 від 19 липня 2021 року, виданої ОСББ «Келецька, 51А» ОСОБА_2 в тому, що вона проживає без реєстрації разом із ОСОБА_4 , 2010 року народження, ОСОБА_5 , 2013 року народження, з січня 2012 року по теперішній час, а також з ОСОБА_1 з січня 2012 року по листопад 2020 року за адресою: АДРЕСА_3 . До довідки додається акт опиту сусідів (том 1 а. с. 12). Із акта від 19 липня 2021 року, виданого Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Келецька, 51А» та оформленого і підписаного комісією в складі: голови правління ОСББ та керуючого будинком Невчаса М. В., бухгалтера об`єднання ОСОБА_8 , вбачається, що ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 проживали з ОСОБА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 з батьком дітей, проживали з лютого 2010 року по 15 липня 2021 року. Для підтвердження цього факту було опитано сусідів: ОСОБА_9 - АДРЕСА_5 ; ОСОБА_10 - АДРЕСА_6 ; ОСОБА_11 - АДРЕСА_4 кв.___ (том 1 а. с. 6). Квартира АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить ОСОБА_1 , відомості про що внесені 22 квітня 2011 року до Реєстру прав власності на нерухоме майно (том 1 а. с. 17). Також із матеріалів справи вбачається, що правову допомогу відповідачу ОСОБА_1 , згідно ордера серії ВН № 189821, виданого 06 жовтня 2021 року на підставі договору про надання правової допомоги № 73 від 28 жовтня 2010 року, у Вінницькому міському суді Вінницької області надавала адвокат Чубенко С. В. (повноваження адвоката не обмежені; представництво адвоката з усіма правами, наданими законом) (том 1 а. с. 38, 37). 11 жовтня 2021 року від адвоката Чубенко С. В. надійшов до суду відзив на позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, про поділ спільного майна подружжя. У відзиві представник відповідача ОСОБА_1 зазначила, що з позовними вимогами вони не погоджуються і вважають їх такими, що не підлягають до задоволення. Також у відзиві вказано: «восени 2009 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 почали жити разом в орендованому житлі в м. москва (рф). Згодом ОСОБА_2 завагітніла і пара повернулася до України і проживала у батьків ОСОБА_1 . Після народження доньки ОСОБА_2 переїхала проживати до своєї матері. При цьому ОСОБА_1 передавав кошти їй на утримання дитини та на її утримання. В 2012 році вони помирилися і почали проживати разом в спірній квартирі. З 2020 року пара не проживає разом, але ОСОБА_1 сплачує аліменти на утримання дітей» (том 1 а. с. 49-50). Задовольняючи позовні вимоги в частині встановлення факту проживання сторін як чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу з лютого 2009 року по жовтень 2020 року, суд першої інстанції виходив із сукупності обставин та доказів, що їх підтверджують, зокрема: свідоцтва про народження дітей, акти і довідки з місця проживання, покази свідків, спільні фотокартки, а також викладені відповідачем у своєму відзиві факти та пояснення відповідача у судовому засіданні відносно того, що він під час проживання позивача разом із новонародженою донькою у своєї матері фінансово та морально підтримував їх, оскільки позивач не працювала, відвідував їх, тобто усвідомлював свої сімейні обов`язки щодо них та з чого вбачається, що вони вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного. Належних і допустимих доказів на спростування встановлених судом обставин відповідачем не надано. Колегія суддів погоджується із таким висновком суду. Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Частина 2 цієї статті визначає основні засади судочинства, одним із яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3). Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі "Ващенко проти України" від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін. Відповідно до частин 1 і 2 статті 3 СК України сім`я є первинним та основним осередком суспільства (ч. 1). Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно (ч. 2). Частиною 4 статті 3 СК України передбачено, що сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Зі змісту позовної заяви ОСОБА_2 (том 1 а. с. 1-3) вбачається, що встановлення факту проживання із ОСОБА_1 однією сім`єю позивачу необхідно для визнання за нею права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 . Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Цивільне судочинство за правилами статті 12 ЦПК України здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За правилами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може грунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частини 1, 5, 6, 7). За змістом статей 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показами свідків. Докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, яким є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Допустимість доказів: суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої вили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Позивач довела ті обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог, та відповідно до статей 13, 12, 81 ЦПК України підтвердила ці свої доводи відповідними доказами, передбаченими статтями 76-80 ЦПК України, а відповідач, заперечуючи вимоги позивача, не довів обставин, на які він посилався як на підставу своїх заперечень. Стаття 263 ЦПК України вимагає, щоб судове рішення грунтувалося на засадах верховенства права, було законним і обгрунтованим. Рішення є законним, якщо воно ухвалено відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, і обгрунтованим - якщо воно ухвалено на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу необхідні докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав і обов`язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю. Такі обставини позивачем доведені належними і достовірними доказами та судом першої інстанції встановлені із наданих позивачем письмових доказів і пояснень допитаних у судовому засіданні свідків, із яких встановлено факти, які свідчать про проживання сторін саме однією сім`єю з веденням спільного господарства, побуту, бюджету. Такі обставини визнав також і відповідач, про що його представник навів у своєму письмовому відзиві на позовну заяву. Не визнавши таких обставин, відповідач не довів тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень, належними доказами. Наведеним спростовуються доводи його апеляційної скарги в тому, що судом першої інстанції неправомірно встановлено факт проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, оскільки відсутні належні, допустимі та достатні докази, що у сторін був спільний бюджет, ними здійснювалися спільні витрати та було придбано майно в інтересах сім`ї, а покази свідків і фотокартки не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання, інших належних і допустимих доказів, позивачем не надано. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції в тому, що факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з лютого 2009 року по жовтень 2020 року встановлений на підставі сукупності доказів та обставин, які свідчать про їх проживання однією сім`єю, наявністю між ними сімейних прав та обов`язків, що вони вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного. За таких обставин апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 до задоволення не підлягає, а оскаржуване ним рішення не підлягає до скасування. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 стверджує про порушення судом першої інстанції вимог цивільного процесуального права, зокрема статті 293 ЦПК України щодо розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку окремого провадження. Суд у позовному провадженні вирішив єдину вимогу позивача про встановлення факту, без урахування того, що в позовному провадженні такий факт може встановлюватися лише за умови, що від його встановлення у подальшому залежить можливість вирішення спору про суб`єктивне право. Такого суб`єктивного права позивач не зазначила, оскільки решту позовних вимог залишено без розгляду за заявою позивача. Таке твердження не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду за наступних обставин. У частині 3 статті 376 ЦПК України наведений перелік семи випадків порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення. Зазначене в апеляційній скарзі порушення норм процесуального права не входить до цього переліку. В абзаці другому частини 2 статті 376 ЦПК України вказано, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Позивач, звернувшись із позовом до суду, просила в ньому встановити факт проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу та поділити спільне майно подружжя в натурі (том 1 а. с. 1-3). Як наведено вище факт проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу позивачем в ході розгляду справи доведений та судом встановлений, що свідчить про те, що справа вирішена правильно. Отже порушення норм процесуального права при правильному вирішенні справи не може бути підставою, зазначеною в абзаці 2 ч. 2 ст. 379 ЦПК України, для скасування судового рішення, та у зв`язку із відсутністю обов`язкових підстав для скасування рішення, передбачених ч. 3 ст. 376 ЦПК України, оскаржуване рішення суду не підлягає до скасування. Крім цього, як зазначено вище, апеляційний суд прийшов до висновку про скасування ухвали суду першої інстанції про залишення без розгляду позовних вимог ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя в натурі та про визнання договору-купівлі продажу квартири недійсним та скасування державної реєстрації права власності. і направлення справи в цій частині до суду першої інстанції для продовження розгляду. З огляду на викладене апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 не підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції не підлягає до скасування. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 379, 381-382 ЦПК України, суд П о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 21 вересня 2023 року задовольнити. Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 21 вересня 2023 року про задоволення заяви представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Чернюк Світлани Сергіївни про залишення частини позовних вимог без розгляду скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Органу опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Вінницької міської ради, приватного нотаріуса Лукашенка Володимира Борисовича, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та скасування державної реєстрації права власності, поділ спільного майна подружжя в натурі. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 вересня 2023 року залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 вересня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий: М. В. Матківська Судді: В. В. Сопрун Т. М. Шемета Повне судове рішення складено 04 грудня 2023 року.