Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/3090/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 листопада 2023 рокуЛьвівСправа № 380/3090/23 пров. № А/857/15420/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Сеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Грень Н.М.), ухвалене у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) в м.Львові 25 липня 2023 року у справі № 380/3090/23 за позовом Головного управління ДПС у Львівській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу, В С Т А Н О В И В : 17.02.2023 Головне управління ДПС у Львівській області звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 , просило стягнути з фізичної особи ОСОБА_1 до бюджету податковий борг в розмірі 3077,03 грн. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 липня 2023 року в задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що платіжним дорученням від 01.05.2023 на суму 3 077,10 грн погашена заборгованість за 2016, 2017 та частково за 2018 рік, доказів існування та підстав виникнення іншої суми узгодженого податкового зобов`язання у відповідача позивач не надав. Суд першої інстанції зазначив, що з урахуванням сплати зазначеної у податковому повідомленні-рішенні № 0131399-2407-1304 від 19.05.2021 суми податкового зобов`язання відповідачем, податковий борг, визначений вказаним податковим повідомленням-рішенням, у ОСОБА_1 відсутній. Суд першої інстанції дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи про наявність підстав для стягнення з відповідача податкового боргу є необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Львівській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 липня 2023 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що станом на 07.02.2023 в ІКП ОСОБА_1 згідно нарахувань по податку на нерухоме майно (житлова нерухомість) за 2016-2020 обліковувалась заборгованість на загальну суму 10 525,98 грн. Скаржник вказує, що на адресу відповідача надіслано податкову вимогу від 23.10.2018 №2452-50. Скаржник зазначає, що якщо платник податків не виконує встановленої абзацом першим п.131.2 ст.131 Податкового кодексу України черговості платежів або не визначає її у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеного порядку), контролюючий орган самостійно здійснює такий розподіл такої суми у порядку, встановленому п.131.2 ст.131 ПКУ. Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що відповідно до довідки Головного управління ДПС у Львівській області про податкову заборгованість ОСОБА_1 станом на 07.02.2023, податкова заборгованість з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості, становить 10 525,98 грн, стягненню підлягає борг на суму 3 077,03 грн. Сума боргу, який підлягає стягненню в сумі 3 077,03 грн відповідно до вказаної довідки виникла на підставі податкового повідомлення-рішення № 0131399-2407-1304 від 19.05.2021 (3077,03 грн). 23.10.2018 контролюючий орган виставив ОСОБА_1 податкову вимогу форми «Ф» № 2452-50, відповідно до якої сума податкового боргу з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості, становить 2304,71 грн. Вказана податкова вимога рекомендованим листом з повідомленням про вручення надіслана на адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), який повернувся з відміткою АТ «Укрпошта» - «за закінченням терміну зберігання». Вказане стало підставою для звернення контролюючого органу з цим позовом до суду. 01.05.2023 ОСОБА_1 сплатив 3077,03 грн. податкового боргу по податку на нерухоме майно, відмінне від змеленої ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками, що підтверджується квитанцією №ПН1503118 (а.с.26). 05.05.2023 судом першої інстанції зареєстроване клопотання ГУ ДПС у Львівській області в якому зазначено, що станом на 07.02.2023 в ІКП ОСОБА_1 згідно нарахувань по податку на нерухоме майно (житлова нерухомість) за 2016-2020 обліковувалась заборгованість на загальну суму 10 525,98 грн, платіжним дорученням від 01.05.2023 на суму 3 077,10 грн погашена заборгованість за 2016, 2017 та частково за 2018 рік. Заборгованість, яка виникла відповідно до податкового повідомлення-рішення (форма «Ф») № 0131399-2407-1304 від 19.05.2021 станом на 04.05.2023 не погашена. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з таких підстав. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (далі - ПК України) платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Підпунктами 14.1.153, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу; податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом. Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, входить до складу податку на майно. Відповідно до положень статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року. Обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості. Відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, разом з детальним розрахунком суми/сум податку, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком). Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити, визначені в абзаці першому цього підпункту, що надсилаються платнику податку, повинні містити щодо кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, зокрема, але не виключно, інформацію про адресу місцезнаходження об`єкта житлової та/або нежитлової нерухомості, його площу, ставки та надані фізичним особам пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Згідно з пунктом 42.1 статті 42 ПК України податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи з питань адміністрування податків, зборів, платежів, податкового контролю, у тому числі з питань проведення перевірок, звірок, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу і відображатися в електронному кабінеті. Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику) (пункт 42.2 статті 42 ПК України). Пунктом 42.5 статті 42 ПК України встановлено, що у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення. Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що закріплена вказаними нормами презумпція вручення платнику податків податкового повідомлення-рішення у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення, не слід ототожнювати з днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, оскільки фактично платник податків такого рішення не отримував. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що контролюючий орган податкову вимогу форми «Ф» № 2452-50 від 23.10.2018 на суму 2304,71 грн. надіслав з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення на адресу: АДРЕСА_2 . Аналогічно і податкове повідомлення-рішення від 19.05.2021. Такі повернулись з відміткою АТ «Укрпошта» - «за закінченням терміну зберігання» та «неправильно зазначена (відсутня) адреса» відповідно. Водночас відповідно до довідки Головного управління ДМС України у Львівській області від 03.03.2023 про зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 , такий з 04.08.2005 зареєстрований у АДРЕСА_3 . Така ж адреса вказана позивачем в уточненій позовній заяві. Згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, або зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларовану до повернення з бюджету у зв`язку із використанням платником податку права на податкову знижку, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган. Відповідно до пункту 56.1 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. У разі якщо платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, такий платник має право звернутися із скаргою про перегляд цього рішення до контролюючого органу вищого рівня (пункт 56.2 статті 56 ПК України). День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов`язання платника податків, крім випадку, передбаченого підпунктом 108-1.2.2 пункту 108-1.2 статті 108-1 цього Кодексу (підпункт 56.17.5 пункту 56.17 статті 56 ПК України). При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили (абзац 4 пункту 56.18 статті 56 ПК України). Таким чином, днем узгодження нарахованих фізичній особі контролюючим органом податкових зобов`язань, у разі якщо платник податків не подає скаргу на податкові повідомлення-рішення до контролюючого органу вищого рівня чи не оскаржує їх до суду, є день, що настає після законодавчо встановлених строків для сплати нарахованої суми податкового зобов`язання, у разі адміністративного оскарження - день закінчення процедури адміністративного оскарження, у випадку звернення до суду - день набрання судовим рішенням законної сили. Тобто, якщо платник податків не подає скаргу на податкові повідомлення-рішення до контролюючого органу вищого рівня чи не оскаржує такі до суду, то визначені в них грошові зобов`язання вважаються узгодженими на наступний день за останнім днем строку, встановленого для їх сплати. Відповідно до підпункту 266.10.1 пункту 266.10 статті 266 ПК України податкове зобов`язання за звітний рік з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення. Згідно з пункту 59.1 статті 59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків. Податкова вимога разом з детальним розрахунком суми податкового боргу надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання (пункт 59.3 статті 59 ПК України). У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається). При вирішенні спору про стягнення податкового боргу суд не може давати оцінку правомірності прийняття податкових повідомлень-рішень на підставі яких виник податковий борг, оскільки такі не є предметом такого правового спору. В межах вказаного спору перевірці підлягають обставини щодо наявності податкового боргу, за стягненням якого звернувся контролюючий орган. Саме під час з`ясування обставин щодо наявності податкового боргу підлягають з`ясуванню і підстави його виникнення: наявність податкових повідомлень-рішень, чинних на час звернення з позовом про стягнення боргу; самостійно визначені суми податкового зобов`язання, тощо. При цьому, необхідним є встановлення як факту отримання платником податків податкового повідомлення-рішення, а, отже, конкретної календарної дати узгодження визначених в такому грошових зобов`язань та своєчасної несплати, так і факту вручення/невручення податкової вимоги про сплату податкового боргу, адже з врученням податкової вимоги закон пов`язує право контролюючого органу на звернення до суду з позовом про стягнення податкового боргу. Дотримання відповідних податкових процедур узгодження податкових зобов`язань, які включають в себе обов`язок по виставленню податкового повідомлення-рішення за кожним окремим податком, збором (обов`язковим платежем), його вручення (направлення) платнику податків, надісланню такому платнику податкової вимоги, повинно передувати реалізації права суб`єкта владних повноважень на стягнення з платника податків коштів у рахунок погашення податкового боргу, у тому числі шляхом звернення із відповідним позовом до адміністративного суду. Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що законодавець пов`язує наявність податкового боргу з несплатою узгодженого грошового зобов`язання платника податків, яке слід сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання, тоді як податковим зобов`язанням в розумінні ПК України є сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податок на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством. Згідно з підпунктом 60.1.1 статті 60.1 ПК України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо сума податкового боргу самостійно погашається платником податків або органом стягнення. Так, станом на день розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що відповідно до квитанції від 01.05.2023 відповідач сплатив податок на нерухоме майно, відмінне від змеленої ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками, у розмірі 3 077,10 грн. Доказів існування та підстав виникнення іншої суми узгодженого податкового зобов`язання у ОСОБА_1 , яка залишилась після сплати 3 077,10 грн. заборгованості позивач ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції не надав. Щодо аргументів скаржника про те, що сплачена відповідачем сума погасила заборгованість за 2016, 2017 та частково за 2018 роки, то такі не можуть враховуватись судом апеляційної інстанції, оскільки у позові зазначено конкретну суму податкового боргу, яка підлягає стягненню, і така погашена відповідачем, тоді як обставини, які виникли після такої оплати до предмету доказування у цій справі не входять, встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, виходячи з аналізу наведених правових норм, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 липня 2023 року у справі №380/3090/23 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді Р. П. Сеник Н. М. Судова-Хомюк