Постанова 4855 № 320/6226/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/6226/20 Суддя (судді) першої інстанції: Балаклицький А. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 листопада 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Грибан І. О., Ключковича В. Ю., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо розрахунку пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2020 без застосування коефіцієнта підвищення 1,710455 відповідно до підпункту "в" пункту 7 Порядку призначення і виплати пенсій за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 №418; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії із застосуванням коефіцієнта підвищення 1,710455, розрахованого згідно підпункту "в" пункту 7 Порядку призначення і виплати пенсій за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 №418, починаючи з 01.02.2020, та виплатити заборгованість, що виникла з 01.02.2020 Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року позов задоволено. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити у повному обсязі. До Шостого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу не надходив. У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Як вбачається з матерів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію за вислугу років як працівник льотно-випробного складу відповідно до ст. 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення", починаючи з 01 листопада 2000 року. З 17.11.2017 по 31.01.2020 позивач працював на посаді, яка дає право на пенсію за вислугу років, що підтверджується довідкою №26/2020 від 22.05.2020, виданої ТОВ "Кавок Ейр", та листом відповідача від 19.05.2020 №1000-0215-8/38639, в якому вказано, що пенсія в цей час не виплачувалась, перерахунки з 01.03.2018 та з 01.03.2019 не проводились. 14.02.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок та поновлення виплати пенсії у зв`язку зі звільненням з роботи відповідно до пунктів 2.4, 2.21 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846). Відповідач поновив виплату пенсії позивачу, сума пенсії до виплати з 01.02.2020 становила 12149,86 грн., що дорівнює пенсії, яку отримував позивач у 2017 році до припинення виплати пенсії станом на 01.03.2017. У відповідь на звернення позивача від 26.05.2020 №5580/І-1000-20 відповідач листом від 11.06.2020 №3147-5580/1-02/8-1000/20 повідомив, що позивачу поновлено виплату пенсії за вислугу років з 01.02.2020 та розмір пенсії склав 12149,86 грн, де: 16199,81506 грн - середньомісячний заробіток для обчислення пенсії; 75% - загальний процент розрахунку пенсії від заробітку; 12149,86 грн - розмір пенсії (16199,81506 х 75%). Розмір пенсії позивача з 01.03.2020 складає 14387,01 грн, де: 19182,6870 грн. - середньомісячний заробіток для обчислення пенсії; 75% - загальний процент розрахунку пенсії від заробітку; 14387,01 грн. - розмір пенсії (19182,6870 х 75%). Відповідач зазначив, що розрахунок пенсії проведено за двухскладовою формулою, по другій складовій розрахунок пенсії проведено з урахуванням середньої заробітної плати в Україні за 2014-2016 роки - 3764,40 грн. Листом від 19.05.2020 №1000-0215-8/38639 відповідачем надано відповідь на звернення позивача з приводу коефіціентів, за допомогою яких отримано середній заробіток позивача для призначення пенсії. У цьому листі наведені коригуючі коефіціенти підвищення по роках, починаючи з 01.03.2005, при цьому коригуючи коефіцієнти підвищення за 2018 - 2019 роки не застосовувались. Позивач звернувся до відповідача із зверненням від 19.05.2020 №5200/І-1000-20 щодо надання інформації про показники середньої заробітної плати по Україні, які враховувались при призначенні/перерахунку пенсій відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 09.08.2005 №713. Листом від 11.06.2020 №3149-5200/1-8-1000/20 відповідачем були надані такі показники середньої заробітної плати по Україні. Не погоджуючись з діями відповідача щодо перерахунку пенсії, позивач звернувся з даним позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Умови і порядок пенсійного забезпечення громадян України визначаються Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-IV) та Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ). Відповідно до ст. 51 Закону №1058-IV пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Частиною 3 статті 53 Закону №1788-ХІI встановлено, що працівникам льотно-випробного складу та особам льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотам, штурманам, бортінженерам, бортмеханікам, бортрадистам, льотчикам-наглядачам) і бортоператорам, які виконують спеціальні роботи в польотах, пенсії обчислюються з середньомісячного заробітку за роботу, що дає право на пенсію за вислугу років (частина перша статті 64 та статті 65, 66, 69), одержуваного перед її припиненням, і призначаються в розмірах, передбачених частинами першою - третьою, шостою статті 19 та статтею 21 цього Закону для пенсій за віком, і не можуть перевищувати 85 процентів заробітку для працівників льотно-випробного складу та 75 процентів заробітку для осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотів, штурманів, бортінженерів, бортмеханіків, бортрадистів, льотчиків-наглядачів) і бортоператорів, які виконують спеціальні роботи в польотах. При цьому розмір пенсії для осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотів, штурманів, бортінженерів, бортмеханіків, бортрадистів, льотчиків-наглядачів) і бортоператорів, які виконують спеціальні роботи в польотах, не може перевищувати дві з половиною величини середньої заробітної плати працівників, зайнятих в галузях економіки України, за календарний рік, що передує місяцю, з якого призначається пенсія. Перелік окремих категорій працівників авіації та льотно-випробного складу, які мають право на пенсію за вислугу років, визначений статтею 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" Так, абзац двадцять шостий пункту "а" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачає, що перелік посад працівників льотного складу, порядок обчислення строків вислуги років для призначення їм пенсій, а також порядок призначення і виплати пенсій льотно-випробному складу затверджуються в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту "в" пункту 7 Порядку призначення і виплати пенсій за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 №418 (далі - Порядок №418), у разі зростання середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки, щороку з 1 березня (починаючи з 2005 року) заробіток, з якого призначається (перераховується) пенсія відповідно до цього пункту, збільшується на коефіцієнт, який визначається шляхом ділення середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки за рік, що передує року, в якому проводиться перерахунок, на середню заробітну плату працівників, зайнятих у галузях економіки, яка враховувалася під час призначення (перерахунку) пенсії. Коли розмір пенсії, обчислений із заробітку, визначеного відповідно до цього пункту, менший ніж розмір пенсії до перерахунку, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, пенсію позивачу призначено відповідно до Закону №1788-ХІI як працівнику авіації. Відповідно до змісту листа від 19.05.2020 №1000-0215-8/38639 відповідачем зазначено, що за матеріалами пенсійної справи позивача перерахунки проведено: З 01.03.2005 р. - коефіцієнт 3,32143; З 01.03.2006 р. - коефіцієнт 1,3673; З 01.03.2007 р. - коефіцієнт 1,29184; З 01.03.2008 р. - коефіцієнт 1,29732; З 01.03.2009 р. - коефіцієнт 1,33696; З 01.03.2010 р. - коефіцієнт 1,05507 ; З 01.03.2011 р. - коефіцієнт 1,17489 ; З 01.03.2012 р. - коефіцієнт 1,1759; З 01.03.2013 р. - коефіцієнт 1,14909 ; З 01.03.2014 р. - коефіцієнт 1,07919 ; З 01.03.2015 р. - коефіцієнт 1,06584 ; З 01.03.2016 р. - коефіцієнт 1,20527 ; З 01.03.2017 р. - коефіцієнт 1,23555 ; З 01.03.2020 р. - коефіцієнт 1,18413 . Відповідно до листа відповідача від 11.06.2020 №3149-5200/1-8-1000/20 показники середньої заробітної плати по Україні становлять: 1998 рік - 153,49 грн., 1999 рік - 177, 52 грн., 2000 рік - 230,13 грн., 2001 рік - 311,08 грн., 2002 рік - 376,38 грн., 2003 рік - 462,27 грн., 2004 рік - 589,62 грн., 2005 рік - 806,19 грн., 2006 рік - 1041,47 грн., 2007 рік - 1351,12 грн., 2008 рік - 1806,40 грн., 2009 рік - 1905,87 грн., 2010 рік - 2239,18 грн., 2011 рік - 2633,06 грн., 2012 рік - 3025,62 грн., 2013 рік - 3265,21 грн., 2014 рік - 3480,19 грн., 2015 рік - 4194,57 грн., 2016 рік - 5182,61 грн., 2017 рік - 7103,79 грн., 2018 рік - 8864,62 грн., 2019 рік - 10496,82 грн. Позивачем у позовній заяві наведено розрахунок пенсії і визначень коєфіцієнта відповідно Порядку №418, а саме розраховано коефіцієнт підвищення з 01.02.2020, що складає 1,710455, наступним чином: 8864,62 грн. / 5182,61 грн. = 1,710455, де: 8864,62 грн. - середня заробітна плата за 2018 рік (рік, що передує року, в якому проводиться перерахунок); 5182,61 грн. - середня заробітна плата за 2016 рік (рік, який враховувався при останньому перерахунку). Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем не наведено обґрунтувань хибності розрахунків коєфіцієнта відповідно Порядку №418 наведених позивачем у позовні заяві, то такий є вірним та підлягає застосуванню. Поряд із цим, із змісту наведених розрахунків вбачається, що позивачем обрано хибні вихідні дані, зокрема, позивач просить здійснити перерахунок у 2020 році при цьому, рік, що передує року, в якому проводиться перерахунок вказано 2018 рік. Крім того, розрахункову величину дільника визначено як «середня заробітна плата за 2016 рік (рік, який враховувався при останньому перерахунку)» тоді як згідно присів пункту "в" пункту 7 Порядку № 418 дільником є середня заробітна плата працівників, зайнятих у галузях економіки, яка враховувалася під час призначення (перерахунку) пенсії. Більш того, з листа Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області віл 19.05.2020 №1000-0215-8/38639 вбачається, що до 01.03.2020 року перерахунок пенсії позивача на підставі пункту "в" пункту 7 Порядку № 418 здійснювався 01.03.2017 року, а виплата пенсії у період з 17.11.2017 по 31.01.2020 призупинялась у зв`язку із працевлаштуванням позивача. Окремої уваги заслуговує та обставина, що задовольняючи позов суд першої інстанції прийшов до переконання про необхідність здійснення перерахунку пенсії з підстав встановлених пунктом "в" пункту 7 Порядку № 418 саме з 01.02.2020 року, тоді як вказана норма встановлює здійснення такого перерахунку щороку саме 01 березня. Також слід зауважити, що з копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 вбачається, що перерахунок пенсії останнього на виконання вимог пп."в" п. 7 Порядку № 418 здійснено 01.03.2020 року із застосуванням коефіцієнту 1,18413. Обґрунтувань та/або доказів, що такий коефіцієнт застосовано відповідачем неправомірно позивачем не наведено. Відтак, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції прийшов до хибних висновків щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог. Щодо висновків суду першої інстанції з приводу того, що оскільки пенсія позивачу призначена значно раніше, ніж був прийнятий відповідний Закон та зміни щодо обмеження максимального розміру пенсії позивача, то дія такого не поширюється на позивача, колегія суддів зазначає наступне. Положеннями статті 2 Закону №3668-VI, який набрав чинності 1 жовтня 2011 року, максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", «Про Національний банк України», "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Відповідно до частини 3 статті 85 Закону №1788-XII максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Згідно з абзацом 1 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №3668-VI обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом. Пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом. Аналізуючи норми Закону №3668-VI, суд першої інстанції зазначив, що вказані норми не стосуються виплат пенсії, призначеної до 1 жовтня 2011 року. У такий спосіб, на думку колегії суддів, вказану норму не можна тлумачити як підставу для скасування обмеження максимального розміру пенсій, призначених до набрання чинності Законом №3668-VI. В даному випадку ця норма не скасовує обмеження розміру пенсії позивача, а лише визначає, що до моменту, коли розмір пенсії не відповідатиме встановленому максимальному розміру, виплата такої пенсії здійснюється без підвищень, доплат та інших перерахунків. Як було зазначено вище, згідно з абзацом 1 пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3668-VI обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом. При цьому абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положення" Закону № 3668-VI визначено, що пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом. Наведені в пункті 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI норми є спеціальними, оскільки дія їх розповсюджується на окрему групу суб`єктів, яка обумовлена певними особливостями (зокрема, осіб, пенсія яким призначена до набрання чинності цим Законом, в яких розмір пенсії перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом тощо). Положення цього пункту спрямовані на врегулювання питань, які виникають у зв`язку із застосуванням Закону № 3668-VI щодо осіб, права яких внаслідок такого застосування могли підлягати звуженню. У зв`язку з цим положення пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3668-VI, а саме - усі його чотири абзаци, застосовуються у системному зв`язку між собою. Таким чином, пункт 2розділу ІІ Закону № 3668-VI в контексті перехідних положень не регулює питання обмеження максимальним розміром пенсії осіб, у яких на 1 жовтня 2011 року вона не досягала максимального розміру (десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність). У той же час, аналіз пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI дає підстави для висновку, що метою вказаної норми є деталізація умов дії положень статті 2 цього ж Закону лише щодо категорії пенсіонерів, яким пенсія призначена до набрання чинності цим Законом та перевищує встановлений максимальний розмір пенсії. Тлумачення пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3668-VI в контексті розмежування пенсіонерів на дві категорії: 1) яким встановлена до 1 жовтня 2011 року і розмір якої перевищував максимальний розмір пенсії, встановлений Законом № 3668-VI, 2) яким пенсія встановлена до 1 жовтня 2011 року, але розмір якої не перевищував максимальний розмір пенсії, встановлений цим Законом, може призвести до порушення принципів рівності й справедливості, спотворення розуміння сутності обов`язку держави щодо гарантування права застрахованих осіб на пенсію. Виокремлення осіб другої вказаної групи, без застосування до них положень пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI, може призвести до здійснення їм подальших перерахунків (підвищень, індексацій, тощо) пенсій з можливим перевищенням встановленого статтею 2 даного Закону обмеження максимального розміру пенсії, що ставить у нерівне становище з пенсіонерами першої виділеної вище групи. Такий підхід відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" від 6 вересня 2012 року №5207-VI вважається непрямою дискримінацією - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. При цьому, слід зауважити, що норми пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI є лише частиною вказаного нормативно-правового акта, не дублюються іншими актами, встановлюють межі застосування норм інституту "обмеження максимального розміру пенсії" за колом осіб в момент набуття чинності Закону №3668-VI та спрямовані на збереження соціальних прав і інтересів в сфері пенсійних відносин, реалізація яких мала місце до набуття вступу в силу даного Закону. Разом з тим, з часу набрання чинності вказаним Законом він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на всіх осіб, які отримують пенсії за законодавством України (зокрема, призначені (перераховані) відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону №3668-VI). Норми статті 2 Закону №3668-VI кореспондуються з положеннями частини третьої статті 85 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Відтак, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VI, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений даним Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку. Аналогічного змісту правова позиція неодноразово викладалась Верховним Судом у постановах від 24.06.2020 у справі №580/234/19, від 22 грудня 2022 року у справі №440/4371/18, 22 грудня 2022 року у справі № 440/608/19. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають. Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Розглянувши доводи викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено при неповному з`ясуванні обставин справи та з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню та прийняттю нового рішення, згідно з яким позовні вимоги задоволенню не підлягають. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року скасувати та прийняти нову постанову якою позов ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України. Суддя-доповідач О. О. Беспалов Суддя В. Ю. Ключкович Суддя І. О. Грибан (Повний текст постанови складено 30.11.2023)