Постанова Київський апеляційний суд № 755/225/23

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 листопада 2023 року м. Київ Справа № 755/225/23 Провадження № 22-ц/824/13172/2023 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Стрижеуса А.М., суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І. сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянувши в порядку письмового провадженнями за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданої представником Содоль Андрієм Миколайовичем , на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення зі сплати аліментів,- В С Т А Н О В И В: У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 в якому просила стягнути з відповідача на її користь пеню за прострочення сплати аліментів в сумі 47 055,36 грн. Позов мотивований тим, що сторони з 02 лютого 2011 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 травня 2018 року. За час перебування у шлюбі у сторін народились діти: син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 05 квітня 2019 року з відповідача на користь позивачки стягнено аліменти на утримання малолітніх дітей: сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі по 3 653,00 грн на кожного з дітей, та стягнено аліменти за минулий період. На підставі вказаного рішення суду, за заявою ОСОБА_1 відкрито виконавче провадження. Позивачка вказувала, що починаючи з березня 2022 року відповідач не сплатив жодних коштів на утримання дітей, внаслідок чого, станом на 09 грудня 2022 року утворилася заборгованість в розмірі 47 055,36 грн, а тому, враховуючи, що розрахунок пені перевищує суму заборгованості по аліментах, позивачка просила стягнути з відповідача суму пені, що становить 47 055,36 грн. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 10 січня 2023 року відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Сторонам роз`яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки. 08 березня 2023 року відповідач ОСОБА_2 , в особі адвоката Содоль А.М., подав відзив на позов, в якому з приводу задоволення позову заперечував в повному обсязі, пославшись на те, що станом на 01 січня 2023 року існуюча заборгованість зі сплати аліментів погашена ОСОБА_2 в повному обсязі. Стосовно того, що відповідач починаючи з березня 2022 року не сплатив жодних коштів на утримання своїх дітей, зазначав, що у жовтні 2018 року за завою колишньої дружини ОСОБА_1 було відкрито кримінальне провадження відносно ОСОБА_2. у вчинені злочину передбаченого ч. 2 ст. 398 КК України, у зв`язку із чим, він втративроботу. 28 грудня 2021 року, ОСОБА_2 був підписаний трудовий договір № 01/28-12-2021 з «DENGEROUS GOODS FGENCY LT» та згідно наказу № 04/10-01-22 йому запропоновано в рамках виконання посадових обов`язків прибути 15 лютого 2022 року в місце здійснення професійної діяльності. 04 січня 2022 року відповідач виїхав за межі України і з цього часу перебуває постійно за кордоном. Крім того, відповідач зазначав, що направляв позивачці повідомлення на електронну пошту щодо наявності обставин затримки сплати аліментів та попросив позивачку надати платіжні реквізити для перерахування аліментів. Також, відповідач посилався на існування форс-мажорних обставин у вигляді запровадження воєнного стану з 24 лютого 2022 року. Щодо розміру самої неустойки відповідач посилався на те, що відносно нього у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 було винесено постанову про накладання штрафу від 12 грудня 2022 року, а відповідно до приписів частини 1 статті 196 СК України, у разі застосування до особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до листа ВДВС від 07 березня 2023 року № 29219, штраф на користь стягувана сплачено згідно ПД №105000 від 23 січня 2023 року. Таким чином, розрахована позивачем неустойка (пеня) є неправильною. 15 березня 2023 року до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача ОСОБА_9 зазначала, що станом на 01 січня 2023 року заборгованість зі сплати аліментів не могла бути відсутня, оскільки згідно з наданими відповідачем документами, операція з переказу коштів в розмірі 49 000,00 грн. була здійснена лише 06 січня 2023 року. Також відповідачем не надано жодних належних, достатніх, достовірних та допустимих доказів на підтвердження того, що станом на момент відкриття кримінального провадження відповідач перебував у трудових відносинах з будь-яким із аеропортів та що саме через відкриття вказаного кримінального провадження відповідач втратив роботу. Крім того, більше року відповідач переховувався від органів влади та перебував у розшуку. Окрім того, на думку позивача, відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що введення воєнного стану будь-яким чином могло вплинути на виконання ним свого обов`язку з утримання дітей, а, тим паче, під час перебування відповідача в момент повномасштабного вторгнення на території іншої держави. Посилався представник позивача і на те, що документи, якими відповідач обґрунтовує поважність затримки сплати аліментів, не відповідають дійсності. Також зазначила, що розмір неустойки розрахований відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки постанова головного державного виконавця від 12 грудня 2022 року у ВП № НОМЕР_1, прийнята відповідно до статей 63 та 75 Закону України «Про виконавче провадження», з огляду на що положення абзацу 2 частини 1 статті 196 СК України в даному випадку не підлягають застосуванню. 22 березня 2023 року від представника відповідача Содоль А.М. до суду надійшли додаткові пояснення, в яких представник відповідача спростовує наведені у відповіді на відзив пояснення представника позивача. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 10 квітня 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення зі сплати аліментів задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів в сумі 37 644,29 грн. Стягнено з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 992,40 грн. Рішення суду першої інстанції мотивовано обґрунтованістю заявлених вимог. ОСОБА_2 з березня 2022 року до грудня 2023 року припинив сплачувати аліменти на утримання дітей, у зв`язку з чим у нього утворилася заборгованість у розмірі 47 055,36 грн. Вирішуючи питання що розміру пені за прострочення сплати аліментів, суд виходив із положень абзацу 2 частини першої статті 196 СК України та врахував накладений на відповідача виконавцем штраф у розмірі 9 411,07 грн, та зробив висновок про те, що розмір пені, який підлягає стягненню становить 37 644,29 грн, що є різницею між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження». Не погоджуючись з рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 10 квітня 2023 року, представник ОСОБА_2 - Содоль А. М. оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі представника відповідача Содоль А.М. , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 квітня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що застосування частини першої статті 196 СК України здійснено судом першої інстанції не правильно, оскільки невиконання рішення відбулося через обставини, які не залежали від відповідача, а саме: відкриття кримінального провадження відносно ОСОБА_2 , внаслідок чого його було позбавлено можливості виконувати трудові обов`язки, запровадження воєнного стану на території України, специфічні умови місця виконання посадових обов`язків, які ускладнюють доступ до засобів зв`язку, а тому вини ОСОБА_2 щодо тимчасових затримок по сплаті аліментів, а також заборгованості за вказаний позивачкою період через об`єктивні обставини в його діях не має. Вказує, що суд першої інстанції не надав оцінки всім аргументам сторони відповідача; застосування частини першої статті 196 СК України здійснено судом першої інстанції без врахуванням всіх обставин, що виключають вину боржника. Відповідно до частини другої статті 369 ЦПК України справа призначена до розгляду судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи за наявними в матеріалах справи документами. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Установлено, що сторони з 02 лютого 2011 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 травня 2018 року. За час перебування у шлюбі у сторін народились діти: син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 05 квітня 2019 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнено аліменти на утримання малолітніх дітей: сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочки ОСОБА_5. , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі по 3 653,00 грн на кожного з дітей, та стягнено аліменти за минулий період. На підставі вказаного рішення, ОСОБА_1 видано виконавчий лист, та відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1, про що свідчить постанова про відкриття виконавчого провадження від 02 травня 2019 року, винесена головним державним виконавцем Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Нікітіною М.О. Згідно довідки про наявність заборгованості зі сплати аліментів від 09 грудня 2022 року, виданої Дніпровським відділом державної виконавчої служби у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ), у боржника ОСОБА_2 наявна заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців з дня пред`явлення виконавчого документа до виконання та становить 47 055,36 грн. Згідно довідки-розрахунку заборгованості по аліментам станом на 09 грудня 2022 року сума боргу становить 47 055,36 грн. Згідно довідки «DENGEROUS GOODS FGENCY LT» № 01/31-01-23 від 31 січня 2023 року ОСОБА_8 у зв`язку із виконанням своїх посадових обов`язків, обмежений в доступу до масових засобів комунікації (Інтернет, мобільний зв`язок, тощо) та має право використовувати спеціальний канал зв`язку за попереднім запитом, який також, у зв`язку із метеоумовами, може бути із затримкою від трьох до семи днів. Постановою від 12 грудня 2022 року державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Кияницею Л.С. накладено штраф на боржника ОСОБА_2 у розмірі 9 411,07 грн, у зв`язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік. Згідно з постановою про зняття арешту з коштів від 17 січня 2023 року, винесеною головним державним виконавцем Дніпровського відділом державної виконавчої служби у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Кияницею Л.С., станом на 01 січня 2023 року, заборгованості по аліментам ОСОБА_2 немає. З листа Дніпровського ВДВС від 07 березня 2023 року встановлено, що станом на 01 березня 2023 року відсутня заборгованість зі сплати аліментів. Штраф на користь стягувача сплачено згідно ПД № 105000 від 23 січня 2023 року. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає. Колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог про стягнення пені за прострочення сплати аліментів. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Відповідно до частини другої статті 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Згідно із частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України). Частинами першою та другою статті 196 СК України встановлено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. У разі застосування до особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження». Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів. Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти. Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18) відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1554цс16, від 16 березня 2016 року у справі № 6-2589цс15, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1477цс15 та від 16 березня 2016 року у справі № 6-300цс16, і дійшла висновку, що пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити на один відсоток. Тобто формула така: заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %. За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем. Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем. Якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1 %. Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов`язку буде різним, отже, і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення. Пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Отже, зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 (провадження № 61-16670сво19) вказано, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів. Тобто відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. При цьому стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 754/4461/21 (провадження № 61-5660св22). Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України). Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. Судом встановлено, що ОСОБА_2 неналежним чином сплачував аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , по 3 653,00 грн. щомісячно, починаючи з 10 липня 2018 року і до досягнення старшим сином повноліття, потім по 1 626,00 грн щомісячно до досягнення донькою повноліття у зв`язку з чим виникла заборгованість. ОСОБА_2 не спростував належними та допустимими доказами складені головним державним виконавцем Лемберською О. та наявні у матеріалах справи розрахунки заборгованості. Також він не спростував розрахунку пені за прострочення спати аліментів, наданий позивачкою. Доказів того, що ОСОБА_2 вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання зі сплати аліментів, стороною відповідача не надано. Відтак, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, врахувавши застосовані державним виконавцем заходи примусового виконання, передбачені частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження». Колегія суддів відхиляє посилання заявника на те, що відповідач постійно перебував за кордоном, наявністю складного фінансового становища та ускладненим користування заcобами комунікації у зв`язку з специфічними умовами місця виконання посадових обов`язків, оскільки перебування за кордоном, введення в Україні воєнного стану, а також ускладнена можливість користування засобами комунікації саме по собі не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язань по сплаті аліментів. Звільнення від відповідальності за порушення зобов`язань по сплаті аліментів можливо лише у тому випадку, коли заборгованість виникла з незалежних, поважних причин, які в кожному конкретному випадку оцінюються судом з огляду на обставини справи. Наведені представником відповідача доводи про неможливість сплати ним аліментів не підтверджені належними та допустимими доказами. Колегія суддів також відхиляє посилання представника відповідача щодо запровадження на території України воєнного стану та не наданням судом першої інстанції будь-якої оцінки листу ТПП від 28 лютого 2023 року долученої до матеріалів справи, оскільки відповідно до правових позицій Верховного Суду у постановах від 16 липня 2019 року у справі 917/1053/18 та від 09 листопада 2021 року у справі № 913/20/21 форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Отже, форс-мажор як обставина непереборної сили потребує доведення і належного правового оформлення сторонами в судовому процесі. Саме по собі існування таких надзвичайних і невідворотних обставин не звільняє сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" форс-мажорні обставини засвідчуються сертифікатом ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП. При цьому, сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (постанови Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 911/589/21, від 14 лютого 2018 року у справі № 926/2343/16, від 16 липня 2019 року у справі № 917/1053/18, від 25 листопада 2021 року у справі № 905/55/21). Таким чином, наявність обставин непереборної сили встановлюється судами в кожному окремому випадку та оцінюється, насамперед, вплив форс-мажорних обставин на неможливість виконання боржником свого зобов`язання. Відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що введення воєнного стану будь-яким чином могло вплинути на виконання ним свого обов`язку з утримання дітей, а тому лист ТПП від 28 лютого 2023 року долучений до матеріалів справи не є належним доказом обставин, що виключають вину боржника. Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що у матеріалах справи відсутні будь-які достатні, достовірні та допустимі докази того, що матеріальне становище ОСОБА_2 не дозволяє сплатити розмір неустойки (пені) за неналежне виконання судового рішення про стягнення аліментів. А тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку що поважних підстав невиконання обов`язку з утримання дітей та виконання судового рішення про стягнення аліментів відповідачем не обґрунтовано, належних, достатніх, достовірних та допустимих доказів на підтвердження таких обставин до апеляційної скарги не надано, з огляду на що відсутність вини ОСОБА_2 в невиконанні свого зобов`язання не доведена. Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 квітня 2023 року - без змін, оскільки підстав для скасування судового рішення немає. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін, підстав для нового розподілу судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України немає. Керуючись статтями 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , поданої представником Содоль Андрієм Миколайовичем , залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 квітня 2023 року - залишити без змін. Постанова Київського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня вручення такого судового рішення лише з підстав, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус Судді: Л.Д. Поливач О.І. Шкоріна