Постанова Київський апеляційний суд № 753/12458/22

Постанова Іменем України Єдиний унікальний номер справи 753/12458/22 Номер провадження: 22-ц/824/14074/2023 Головуючий у суді першої інстанції А.С.Ключника Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л Д. Поливач 22 листопада 2023 року місто Київ Справа № 753/12458/22 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - Поливач Л. Д. (суддя - доповідач), суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. секретар судового засідання Пасічник К. В. сторони позивач Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» відповідач ОСОБА_1 розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «ВЕЙ ФОР ПЕЙ», подану представником Юсубовим Едуардом Сергійовичем, на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05 липня 2023 року,ухвалене у складі судді Ключника А. С., в приміщенні Святошинського районного суду м. Києва, у с т а н о в и в : У жовтні 2022 року ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів) в сумі 45 012,15 грн., що складаються із 29 996,00 грн. безпідставно отриманих грошових коштів, 2 704,57 грн. - 3 % річних від простроченої суми, 12 311,58 грн. інфляційних втрат. В обгрунтування позовних вимог зазначено, що ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» є фінансовою компанією, що надає послуги з переказу коштів без відкриття рахунків на підставі ліцензії НБУ №35 від 31.12.2015 року. У зв`язку з проведенням внутрішньої перевірки щодо здійснення переказів протягом 2019 року було встановлено, що внаслідок технічної полилки на користь ОСОБА_1 було помилково перераховано 29 996,00 грн. на банківську картку безпідставно здійсненими трансакціями: 09.10.2019 року 14 998,00 грн, картка № НОМЕР_1 , 23.10.2019 року 14 998,00 грн., картка № НОМЕР_1 . 12.04.2021 року на адресу відповідача позивачем направлено лист за вих. №120421-3 від 12.04.2021 з вимогою повернути безпідставно отримані грошові кошти шляхом перерахування їх на рахунок позивача. Жодної відповіді чи дій з повернення грошових коштів не було. Приймаючи до уваги дату та суми помилкового здійснення трансакцій на користь відповідача, розрахунок спричиненої шкоди з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних від простроченої суми станом на 17.12.2022 року становить з урахуванням 3% річних та інфляції 45 012,15 грн., з яких: 29 996,00 грн. є безпідставно набутими грошовими коштами, 2 704,57 грн. є 3% річних від простроченої суми, а 12 311,58 грн. є інфляційними витратами. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 05 липня 2023 року у задоволенні позовних вимог ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» до ОСОБА_1 про витребування безпідставно отриманих активів відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» через свого представника Юсубова Е. С. подало апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі. Судові витрати покласти на відповідача. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції поверхнево розглянув справу та у порушення норм процесуального права не розглянув клопотання позивача про витребування доказів на підтвердження викладених у позові обставин справи. Суд першої інстанції не врахував, що висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11.01.2023 у справі №548/741/21 не є подібними тим, що розглядаються у цій справі. Крім того, судом не було взято до уваги відсутність між сторонами договірних правовідносин, на підставі яких би здійснювалося перерахування відповідачу грошових коштів, стягнення яких є предметом позову. Представник ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» Юсубов Е.С., який брав участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції, підтримав подану апеляційну скаргу, просив її задовольнити з викладених підстав. У судовому засіданні суду апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_1 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просила залишити без змін як законне та обґрунтоване. ОСОБА_1 вказала на те, що ніколи не мала банківської картки з номером НОМЕР_1 , грошових коштів від ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» не отримувала. Відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача та відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається із матеріалів справи, ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» є фінансовою компанією, що надає послуги з переказу коштів без відкриття рахунків на підставі ліцензії НБУ №35 від 31.12.2015 року. У зв`язку з проведенням внутрішньої перевірки щодо здійснення переказів протягом 2019 року позивачем було встановлено, що внаслідок технічної помилки на користь ОСОБА_1 було помилково перераховано 29 996,00 грн. Позвича вказує, що трансакції 09.10.2019 року у сумі 14 998,00 та 23.10.2019 року у сумі 14 998,00 грн. були здійснені ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» на банківську картку № НОМЕР_1 . Звертаючись до суду із даним позовом позивач вказуває на те, що вказана банківська карта належить ОСОБА_1 , у зв'язку із чим їй 12.04.2021 було направлено лист за вих. №120421-3 від 12.04.2021 з вимогою повернути безпідставно отримані грошові кошти шляхом перерахування їх на рахунок позивача. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з недоведеності та необґрунтованості заявлених позовних вимог про витребування у ОСОБА_1 безпідставно отриманих активів (грошових коштів). Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони повністю узгоджуються із наявними у матеріалах справи доказами та встановленими судом обставинами з огляду на таке. Так, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом (частина четверта статті 653 ЦК України). У пункті 3 частини третьої статті 1212 ЦК України передбачено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Тлумачення вказаних норм дає підстав для висновку, що якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання. Тобто, якщо сторона яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом договір розірвано за рішенням суду, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України (див. висновок у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2020 року у справі № 537/4259/15-ц. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17 зазначено, що «кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі №643/21744/19 вказано, що «відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Тобто зобов`язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна. Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічні правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30 серпня 2018 року у справі №334/2517/16-ц та від 13 січня 2021 року у справі № 539/3403/17. Так, згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України). Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У справі, що переглядається позивач посилався на те, що внаслідок технічної помилки на користь ОСОБА_1 ТОВ ФК «ВЕР ФОР ПЕЙ» було помилково перераховано 29 996,00 грн. на банківську картку АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 двома трансакціями: 09.10.2019 року у сумі 14 998,00 грн та 23.10.2019 року у сумі 14 998,00 грн. При цьому позивач вказує, що банківська карта АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 належить ОСОБА_1 . Однак жодних доказів на підтвердження вказаних обставин ТОВ ФК «ВЕР ФОР ПЕЙ» суду не надано. Таких доказів не додано і до апеляційної скарги. Матеріали справи взагалі не містять доказів на підставі яких Товариство дійшло висновку, що банківська картка, на яку позивачем помилково було перераховано грошові кошти, належить відповідачу у цій справі. При цьому, заявляючи клопотання про витребування доказів, спрямованих на встановлення особи, якій належить банківська карта АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 , ТОВ ФК «ВЕР ФОР ПЕЙ» не вказує, які труднощі виникли у Товариства при отриманні таких доказів самостійно. Колегя суддів вважає, що ТОВ ФК «ВЕР ФОР ПЕЙ» не було позбавлено можливості звернутися до суду із заявою про забезпечення доказів до подання позову про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів) у порядку, встановленому ст. 116 ЦПК України, з метою встановлення належного відповідача у даних правовідносинах. Суд апеляційної інстанції перевіряючи законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги має перевірити чи дійсно відповідачці по справі ОСОБА_1 позивачем були перераховані грошові кошти. Так, сама ОСОБА_1 зазначену обставину категорично заперечує, вона надала суду копію свого паспарта, копію картки платника податків, зазначила номера карткових рахунків, які у неї відкриті на теперішній час у Ощадбанку та які були відкрити нею раніше у АТ КБ «Приватбанк». ОСОБА_1 категорично заперечує факт наявності у неї вказаної позивачем банківської карти та отримання від Товариства будь - яких грошових коштів. Суд першої інстанції дійшов висновку, що строною позивача не доведено належними та допустимими доказами факту перерахування позивачем грошових коштів саме відповідачці. Жодних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції матеріали справи не містять. Таких доказів не додано стороною позивача до апеляційної скарги та не отримано таких доказів судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи. Вирішуючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів та необхідності у задоволенні позову у повному обсязі, також не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, такі доводи є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору. Загалом такі доводи ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального права і зводяться до намагання переоцінити встановлені судом обставини. Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес. Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте, Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи. Суд у своєму рішенні навів мотиви з яких прийняв до уваги заперечення відповідача щодо відсутності підстав для задоволення позову та навів достатнє мотивоване обґрунтування підстав для відхилення доводів позивача. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить. Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів. Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення. Питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Оскільки суд апеляційної інстанції відмовляє Товариству у задоволенні апеляційної скарги, тому понесені ним витрати по сплаті судового збору за апеляційне оскарження рішення суду не підлягають відшкодуванню відповідачем. Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «ВЕЙ ФОР ПЕЙ», подану представником Юсубовим Едуардом Сергійовичем, залишити без задоволення. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05 липня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повна постанова складена 30 листопада 2023 року. Судді Л. Д. Поливач А. М. Стрижеус О. І. Шкоріна