Постанова 4824 № 752/28819/21

Постанова Іменем України Єдиний унікальний номер справи 752/28819/21 Номер апеляційного провадження 22-ц/824/14171/2023 Головуючий у суді першої інстанції К. Г. Плахотнюк Суддя -доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач 22 листопада 2023 року місто Київ Справа № 752/28819/21 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - Поливач Л. Д. (суддя - доповідач), суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. секретар судового засідання Пасічник К. В. сторони позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Метіда» відповідач ОСОБА_1 розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 01 грудня 2022 року, ухвалене у складі судді Плахотнюк К. Г., в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва, у с т а н о в и в : У листопаді 2021 року ТОВ «Метіда» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стянення боргу за Договором безвідсоткової позики №35 від 13.05.2019 в розмірі 2 000 000 грн, мотивованим тим, що 04 січня 2019 року між ТОВ «Метіда» та ОСОБА_1 було укладено Договір безпроцентної позики, за умовами якого позивач надав відповідачу позику у розмірі 2 000 000,00 грн, яку відповідач зобов`язувався повернути у строк до 15 травня 2019 року на поточний рахунок позивача. У подальшому між сторонами були підписані Додаткові угоди до Договору, за умовами останньої Додаткової угоди № 6 від 02.06.2020, відповідач зобов`язувався повернути суму позики до 03.06.2020 включно. 15 червня 2020 року позичальник підписав заяву про визнання грошових вимог (боргу), якою визнав безспірність вимог позивача у розмірі 2000 000,00 грн, яка була нотаріальна посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Авласовичем О.О. Проте у порушення своїх зобов`язань сума позики відповідачем не повернута. Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 01 грудня 2022 року позов ТОВ «Метіда» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором безвідсоткової позики № 35 від 13.05.2019 року задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Метіда» суму боргу за Договором безвідсоткової позики № 35 від 13.05.2019 в розмірі 2 000 000,00 грн, судовий збір в розмірі 30 000,00 грн. Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 11 липня 2023 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 01 грудня 2022 року у справі №752/28819/21 залишено без задоволення. Не погоджуючись із заочним рішенням суду від 01.12.2022 ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить заочне рішення суду першої інстанції змінити в частині стягнення з відповідача 2 000 000, 00 грн, обмеживши суму до стягнення за договором позики №35 від 13.05.2019 сумою заборгованості станом на дату ухвалення судового рішення 01.12.2022, та змінити мотивувальну частину заочного рішення в частині обгрунтування, яке не відповідає дійсності - встановлення належним чином повідомлення відповідача про розгляд справи, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, неправильне встановлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження спірних правовідносин, неправильної оцінки наданих доказів та неврахування всіх обставин справи. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції у порушення норм процесуального права розглянув справу у відсутності відповідача, повідомляючи його за адресою, яка не є місцем реєстрації відповідача. При цьому веб - портал судової влади України не містить відомостей про судовий виклик відповідача у судове засідання, призначене на 25.08.2022, за результатами розгляду було проведено заочний розгляд справи. А тому суд дійшов помилкового висновку про належне повідомлення відповіача про час та дату розгляду справи. Оскільки на час ухвалення судового рішення у справі судом не було з'ясовано виконання позичальником умов договору безвідсоткової позики, тому при ухваленні заочного рішення судом було порушено вимоги ст. 599 ЦК України. Представник ТОВ «Метіда» Павук М. Р. у судовому засіданні суду апеляційної інстанції заперечував проти задоволення апеляційної скарги, заочне рішення суду просить залишити без змін як законне та обгрнутоване, посилаючись на підстави, викладені у відзиві на апеляційну скаргу. Відповідач ОСОБА_1 та його представник у судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явились, про час, дату та місце розгляду справи ОСОБА_1 повідомлявся у відповідності до вимог закону за вказаною ним самим у апеляційній скарзі поштовою адресою: АДРЕСА_1 . Також судова повістка - повідомлення направлялася відповідачу на вказану ним у апеляційнй скарзі адресу електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_2. Також судова повістка - повідомлення про місце, час та дату розгляду справи направлялася представнику відповідача ОСОБА_2 на вказану у апеляційній скарзі адресу електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_1. Причини неявки у судове засідання відповідача та його представника апеляційному суду невідомі. Будь - яких заяв, клопотань станом на час (9 год 28 хв 22.11.2023 ) розгляду справи суду апеляційної інстанції надано не були. Так, відповідно до статті 129 Конституції України, суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права та застосовує засади судочинства, серед яких забезпечення права на апеляційний перегляд справи, розумні строки розгляду справи судом. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною. Рішеннями Європейського суду визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосується безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Відтак в кожному випадку заявник при зверненні до суду повинен дотримуватися норм процесуального законодавства. Суд апеляційної інстанції враховує, що ОСОБА_1 ініціював звернення до суду із апеляційною скаргою на заочне рішення суду від 01.12.2022, а тому повинен був своєчасно цікавитися розглядом справи можливими способами комунікації, чого ним зроблено не було. Проте поведінка відповідача не свідчить про те, що він вчинив усі можливі та залежні від нього дії щодо повідомлення суду про причини неявки у судове засідання, оскільки тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо явки у судове засідання може бути підставою для висновку про неявку до суду з поважних причин. Суд апеляційної інстанції вважав за можливе розглянути справу за відсутності відповідача та його представника, визнавши їх неявку у судове засідання без поважних причин, з урахуванням вимог ч.2 ст.372 ЦПК України, оскільки їх неявка в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду. Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Як вбачається із матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, 13 травня 2019 року між ТОВ «Метіда» та ОСОБА_1 було укладено договір безпроцентної позики грошей №

35. Згідно умов договору безпроцентної позики грошей позикодавець передав у власність позичальнику грошові кошти у розмірі, визначеному у п. 2.1 цього Договору, а позичальник зобов`язується повернути позику у визначений цим Договором строк. Розмір позики становить 2 000 000,00 грн (п. 2.1). Строк позики розпочинається з моменту набрання чинності цим Договором та діє до 15 травня 2019 року включно. Повернення позики відбувається всією сумою одночасно (п. 4.1). Факт надання позивачем позики відповідачу підтверджується платіжним дорученням № 231 від 12.05.2019, засвідченим АТ «Айбокс Банк», сам відповідач зазначену обставину не заперечує. 15 травня 2019 року між ТОВ «Метіда» та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору, відповідно до якої сторони домовились про повернення позики в строк до 18.07.2019 року включно. 18 липня 2019 року між ТОВ «Метіда» та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду № 2 до Договору, відповідно до якої сторони домовились про повернення позики в строк до 16.08.2019 року включно. 16 серпня 2019 року між ТОВ «Метіда» та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду № 3 до Договору, відповідно до якої сторони домовились про повернення позики в строк до 28.08.2019 року включно. 28 серпня 2019 року між ТОВ «Метіда» та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду № 4 до Договору, відповідно до якої сторони домовились про повернення позики в строк до 20.03.2020 року включно. 20 березня 2020 року між ТОВ «Метіда» та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду № 5 до Договору, відповідно до якої сторони домовились про повернення позики в строк до 15.07.2020 року включно. 02.06.2020 року між ТОВ «Метіда» та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду № 6 до Договору, відповідно до якої сторони домовились про повернення позики в строк до 03.06.2020 року включно. 15 червня 2020 року ОСОБА_1 підписав заяву про визнання грошових вимог (боргу), яка була посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Авласович О.О. та зареєстрована в реєстрі за №

288. Згідно з заявою ОСОБА_1 визнав укладення Договору позики № 35 від 13.05.2019 року, розмір заборгованості у сумі 2 000 000,00 грн, та своїм підписом засвідчив, що ця заява є належним, допустимим та достатнім доказом безспірності вимог позикодавця до нього, як позичальника. Тобто, станом на 15.06.2020 року відповідач визнавав свої боргові зобовязання перед позивачем за вказаним договором. Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною другою статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо невстановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним). Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. В той же час, положення ЦК України не передбачають обов`язкового складення позичальником розписки на підтвердження отримання грошових коштів за письмовим нотаріально посвідченим договором позики. За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторін, суд не може збирати докази за власною ініціативою. Матеріально-правовий зміст обов`язку подавати докази полягає в тому, що у випадку його невиконання суб`єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною. Аналізуючи надані сторонами докази у їх сукупності, суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що ОСОБА_1 не виконав зобов`язання щодо повернення грошових коштів у строк, обумовлений сторонами, а тому вимоги ТОВ «Метіда» про стягнення заборгованості за указаним договором є обґрунтованими. З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та встановивши факт існування між сторонами позикових правовідносин, а також факт невиконання позичальником своїх зобов`язань із повернення суми позики, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача суми боргу за договором позики від 13.05.2019 у розмірі 2 000 000,00 грн. Доводи апеляційної скарги у тому, що судом на час ухвалення заочного рішення не встановлено дійсну суму заборгованості, яка підлягає поверненню відповідачем не заслуговують на увагу, оскільки вказуючи на цю обставину ОСОБА_1 не надав суду будь -яких доказів на підтвердження частково виконання ним свого грошового зобов'язання перед Товариством, про що він зазначає у апеляційній скарзі. При цьому колегія суддів звертає уагу, що з часу ухвалення судом першої інстанції заочного рішення (01.12.2022), яке наразі оскаржується відповідачем минуло понад 10 місяців. Однак відповідач на підтвердження виконання ним зобов`язання з повернення грошовик коштів, які було взято ним у борг у 2019 році, не надав у розпорядження суду першої та апеляційної інстанцій доказів розміру повернення позики (повністю чи частково). Нормами цивільного процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. Суд першої інстанції навів підстави з урахуванням яких дійшов висновку про доведеність та обгрунтованість заявлених ТОВ «Метіда» позовних вимог про стягнення боргу, що поклав в основу рішення. Хибними є доводи апеляційної скарги про неналежне повідомлення відповдача про розгляд судом справи, з огляду на належне. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 129 Конституції України). Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом. Зокрема, у пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany). У зв`язку із цим, розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно (частини друга, четверта та п`ята статті 128 ЦПК України). Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку (частини шоста, сьома статті 128 ЦПК України). Днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (частина восьма статті 128 ЦПК України). Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи (частина перша статті 131 ЦПК України). Розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи (частини перша та друга статті 211 ЦПК України). Із матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції направляв судові повістки відповідачу за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана адреса є останнім відомим місцем реєстрації відповідача у визначеному законом порядку. Така ж сама адреса вказана ОСОБА_1 у апеляційній скарзі,як місце його проживання (знаходження). Судові документи повернулися до суду без вручення адресату з відмітками пошти «адресат відсутній за вказаною адресою». Вказуючи на те, що судом було направлено судові повістки про виклик до суду за адресою, яка не є місце реєстрації відповідача на час розгляду справи, останній будь -яких заяв/клопотань про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) під час провадження справи у розпорядження суду першої та апеляційної інстанцій не надав. При цьому повідомлення відповідача через офіційний веб-сайт судової влади України у цьому випадку не є належним повідомленням про розгляд справи, оскільки суду було відомо його останнє зареєстроване місце проживання (частина одинадцята статті 128 ЦПК України). Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідач був обізнаний про розгляд цієї справи судом першої інстанції, про що свідчать подані його представником - авдокатом Сокурем С. О. клопотання до суду першої інстанції. Отже, неотримання поштової кореспонденції, надісланої судом за вказаною у позові адресою, та яка повернулася до суду у зв`язку з відмовою адресата від її отримання, залежало від волевиявлення самого адресата, який не проявив належної уваги в захисті своїх інтересів та не вжив необхідних заходів, щоб ознайомитись з перебігом процесу. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушені норми як процесуального так і матерального права при постановленні оскаржуваного судового рішення. За наведених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що заочне рішення суду ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Таким чином, аналіз матеріалів справи свідчить, що суд першої інстанції розглянув справу у судовому засіданні, призначеному на 01 грудня 2022 року, за відсутності учасника справи - відповідача ОСОБА_1 , належним чином повідомленого про місце, дату та час судового засідання у визначеному законом порядку. А тому такі доводи апеляційної скарги суд оцінює критично та не вбачає підстав для скасування рішення суду с цих підстав. За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Слід звернути увагу, що однією із засад цивільного законодавства є добросовісність. Отже, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується і апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим доказам, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відповідач не довів відсутність у нього перед позивачем зобов`язання з повернення боргу, який був ним визнаний. При цьому суд вірно вважав доведеними обставини щодо укладення між сторонами договору позики та порушення позичальником взятих на себе зобов`язань по поверненню позики. Інші доводи апеляційної скарг не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди відповідача з висновками суду щодо їх оцінки у сукупності. Жодних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції матеріали справи не містять. Таких доказів не додано відповідачем до апеляційної скарги та не отримано таких доказів судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція). За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Тобто Україна, як учасниця Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. У кожному конкретному випадку суд повинен ретельно оцінити докази й мотиви заявника, уважно вивчити обставини справи та надати мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку. При цьому колегія суддів зазначає, що аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес. Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте, Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи. Суд у своєму рішенні навів мотиви з яких прийняв до уваги доводи позивача щодо наявності підстав для задоволення позову, дав вірну оцінку щодо наявності обгрунтованих підстав для стягнення боргу через невиконання позичальником зобов`язання з повернення позики. Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції заочне рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення. Оскільки суд апеляційної інстанції залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 понесені ним судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляйної скарги на заочне рішення суду не підлягають відшкодуванню позивачем. Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 01 грудня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повна постанова складена 30 листопада 2023 року. Судді Л. Д. Поливач А. М. Стрижеус О. І. Шкоріна