Постанова 4855 № 320/4503/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/4503/22 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Панченко Н.Д. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 листопада 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Костюк Л.О.; суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 березня 2023 року (розглянута у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - 31 березня 2023 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И Л А: У травні 2022 року, ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у прийнятті від позивача декларації про відмову від громадянства Російської Федерації; зобов`язати відповідача прийняти від позивача декларацію про відмову від громадянина Російської Федерації з подальшим оформленням та видачею паспорта громадянина України. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що позивач набув 20 березня 2020 року громадянство України та звернувся до відповідача із заявою у прийнятті декларації про відмову від громадянства РФ з подальшим оформленням та видачею паспорта громадянина України, на що отримав відмову, мотивовану тим, що документ про припинення іноземного громадянства має бути виданий уповноваженим органом РФ. Проте, отримати такий документ у позивача немає можливості з 20 лютого 2022 року у зв`язку із вторгненням російських військ та територію України та розривом дипломатичних відносин між Україною та РФ, що надає можливість позивачу скористатись правом на подачу декларації про відмову від іноземного громадянства для подальшої видачі паспорта громадянина України відповідно до положень абзацу 16 статті 1 Закону України «Про громадянство України» у зв`язку з неможливістю з незалежних від нього причин отримання такого документа від уповноваженого на те органу РФ. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31 березня 2023 року адміністративний позов задоволено частково. Зобов`язано Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15 квітня 2022 року про прийняття декларації про відмову від громадянства Російської Федерації з подальшим оформленням та видачею паспорта громадянина України з урахуванням заяви ОСОБА_1 до Генерального консульства РФ про вихід з громадянства РФ, поданої до Генерального консульства РФ в Одеській області та прийняту до розгляду 26 жовтня 2020 року №1017/КО, з прийняттям відповідного рішення та з урахування висновків суду в даній справі. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 , уродженець Російської Федерації згідно з рішенням ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області від 20 березня 2020 року набув громадянства України на підставі частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України»; відповідно до законодавства України зазначена особа є громадянином України з 20 березня 2020 року, про що свідчить довідка №792/20 про реєстрацію особи громадянином України від 31 березня 2020 року та тимчасове посвідчення НОМЕР_1 , видане 25 березня 2020 року, дійсне до 20 березня 2022 року. Заявою від 15 квітня 2022 року позивач звернувся до ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області з проханням прийняти декларацію про відмову від громадянства Російської Федерації з подальшим оформленням та видачею паспорта громадянина України. До заяви долучено декларацію про відмову від іноземного громадянства від 15 квітня 2022 року, в якій зазначено, що ОСОБА_1 відмовляється від громадянства РФ у зв`язку з тим, що існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення громадянства РФ, а саме: вторгнення російських військ на територію України та оголошення війни з Україною, розрив Україною дипломатичних відносин з РФ. У зв`язку з викладеним позивач зобов`язуються повернути паспорт громадянина РФ до уповноважених органів цієї держави, не користуватися правами громадянина РФ та не виконувати обов`язків, передбачених її законодавством. Листом ЦМУ ДМУ у м. Києві та Київській області від 10 травня 2022 року №М-590/6/8010-22/8010.4.1/978/22 на звернення позивача від 15 квітня 2022 року повідомлено про відсутність підстав для прийняття від нього декларації про відмову від громадянства РФ замість документу уповноваженого органу РФ про припинення громадянства РФ, оскільки абзацом тринадцятим Закону України «Про громадянство України» в редакції Закону №1941-ІХ від 14 грудня 2021 року (набув чинності 19 грудня 2021 року) визначено, що незалежна від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) - невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури. Вважаючи дії відповідача щодо неприйняття від позивача декларації про відмову від громадянства РФ протиправними, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою. Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне. Правові та організаційні засади отримання громадянства в Україні визначені Законом України «Про громадянство України» № 2235-III від 18 січня 2001 року (далі по тексту - Закон №2235-III). Відповідно до частин першої - п`ятої статті 8 Закону № 2235-III, особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням. Для оформлення набуття громадянства України в установленому порядку разом із заявою (клопотанням) про набуття громадянства України подається: особою без громадянства - декларація про відсутність іноземного громадянства; іноземцем - зобов`язання припинити іноземне громадянство. Іноземці, які перебувають у громадянстві (підданстві) кількох держав, подають зобов`язання припинити громадянство (підданство) усіх цих держав. Подання зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство) не вимагається від іноземців, які є громадянами (підданими) держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства (підданства) цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави. Іноземці, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства. Відповідно до абзацу 12 статті 1 Закону №2235, зобов`язання припинити іноземне громадянство - письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України. Згідно пунктів 117, 119 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215, У разі прийняття щодо особи рішення про встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України або оформлення набуття громадянства України територіальний орган Державної міграційної служби України, дипломатичне представництво чи консульська установа України за місцем її проживання реєструють особу громадянином України. Такій особі видається довідка про реєстрацію особи громадянином України, яка подається нею для одержання документів, що підтверджують громадянство України. Особам, які набули громадянство України та взяли зобов`язання припинити іноземне громадянство, видаються тимчасові посвідчення громадянина України. Після подання цими особами в установленому Законом порядку документа про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від іноземного громадянства їм замість тимчасових посвідчень громадянина України залежно від місця проживання видаються паспорти громадянина України або паспорти громадянина України для виїзду за кордон. Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 , уродженець Російської Федерації згідно з рішенням ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області від 20 березня 2020 року набув громадянства України на підставі частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України»; відповідно до законодавства України зазначена особа є громадянином України з 20 березня 2020 року, про що свідчить довідка №792/20 про реєстрацію особи громадянином України від 31 березня 2020 року та тимчасове посвідчення НОМЕР_1 , видане 25 березня 2020 року, дійсне до 20 березня 2022 року. 25 вересня 2019 року позивачем до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області подано зобов`язання припинити іноземне громадянство протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України припинити громадянство (підданство) РФ і подати до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України, документ про припинення громадянства (підданства) РФ, виданий уповноваженим на те органом цієї держави. Зважаючи на те, що позивач набув громадянство України 20 березня 2020 року, подав до відповідача зобов`язання протягом двох років з моменту набуття громадянства України припинити громадянство РФ, на нього було покладено обов`язок протягом двох років з моменту його реєстрації громадянином України подати до уповноваженого органу України документ про припинення громадянства Російської Федерації відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону України «Про громадянство України». В межах даної адміністративної справи позивач оскаржує дії відповідача щодо неприйняття декларації про відмову від іноземного громадянства у зв`язку з неможливістю отримати документ про припинення громадянства з незалежних від нього причин, оформлену листом від 10 травня 2022 року. Водночас, незалежною від особи причиною неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства), в розумінні абзацу 13 статті 1 Закону №2235-III, є невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури. Відтак, в силу зазначених положень законодавства обов`язковою передумовою для визнання причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства незалежною від особи, є факт звернення/прийняття клопотання такої особи уповноваженим органом держави її громадянства, в даному випадку Російською Федерацією. Матеріалами справи підтверджено, що позивач звертався до Генерального консульства РФ із заявою про вихід з громадянства РФ; заява прийнята до розгляду 26 жовтня 2020 року за №1017/КО відповідно до відмітки на ній; жодних доказів розгляду даної заяви та прийняття рішення за наслідками її розгляду матеріали справи не містять. Водночас, оскільки позивачем при подачі до відповідача заяви від 15 квітня 2022 про прийняття декларації про відмову від громадянства Російської Федерації з подальшим оформленням та видачею паспорта громадянина України не було долучено заяву від 26 жовтня 2020 року за №1017/КО, подану до Генерального консульства РФ про вихід з громадянства РФ, відповідно, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області станом на момент розгляду такої заяви не було обізнано про існування незалежних від особи причин неотримання документа про припинення іноземного громадянства, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправними дії відповідача щодо відмови у прийнятті від позивача декларації про відмову від громадянства Російської Федерації та відсутність підстав для їх задоволення як таких, що не доведені документально. Щодо позовних вимог зобов`язати відповідача прийняти від позивача декларацію про відмову від громадянина Російської Федерації з подальшим оформленням та видачею паспорта громадянина України, колегія суддів зазначає наступне. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем. У даному випадку повноваження щодо прийняття чи неприйняття декларації про відмову від громадянства є виключною компетенцією відповідача, який реалізує такі повноваження у порядку, встановленому Законом № 2235-III, відповідно до абзацу 13 статті 1 якого незалежною від особи причиною неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) є невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури. Водночас, суд зазначає, що позивачем долучено до матеріалів справи копію заяви ОСОБА_2 до Генерального консульства РФ про вихід з громадянства РФ, подану до Генерального консульства РФ в Одеській області та прийняту до розгляду 26 жовтня 2020 року №1017/КО відповідно до відмітки на ній; доказів розгляду даної заяви та прийняття рішення за наслідками її розгляду Генеральним консульством РФ матеріали справи не містять. Представником позивача направлено до відповідача адвокатський запис від 11 січня 2022 року про розгляд заяви-декларації позивача про вихід з громадянства РФ від 26 жовтня 2020 року та про повідомлення, чи є даний документ підставою для закінчення процедури оформлення ОСОБА_2 громадянства України, на надано відповідь від 23 січня 2023 року №8010.4.1-2459/80.3-23 про відсутність підстав для прийняття від заявника декларації про відмову від громадянства РФ замість документу уповноваженого органу РФ про припинення громадянства РФ, а документ, долучений заявником до адвокатського звернення, не є підставою для закінчення процедури оформлення йому громадянства України. При цьому, з тексту адвокатського запиту вбачається, що представником позивача надано відповідачеві заяву-декларацію (копія) ОСОБА_1 про вихід з громадянства РФ, договір (копія) про надання правової допомоги, адвокатський ордер (оригінал), свідоцтво (копія) про адвокатську діяльність. Доказів направлення відповідачу копії заяви ОСОБА_2 до Генерального консульства РФ про вихід з громадянства РФ, подану до Генерального консульства РФ в Одеській області та прийняту до розгляду 26 жовтня 2020 року №1017/КО матеріали справи не містять. Водночас колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що зазначена заява, подана позивачем до Генерального консульства РФ в Одеській області та прийнята до розгляду 26 жовтня 2020 року №1017/КО, повинна бути досліджена відповідачем під час розгляду питання про прийняття від позивача декларації про відмову від громадянства Російської Федерації з подальшим оформленням та видачею паспорта громадянина України на предмет відповідності абзацу 13 статті 1 Закону № 2235-III. Відповідно до положень частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У відповідності до пункту 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд в порядку адміністративного судочинства може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. Частиною другою статті 6 КАС України, передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права. Колегія суддів вважає, що у даному випадку, з боку відповідача не було допущено протиправних дій по розгляду заяви позивача про прийняття декларації про вихід з громадянства РФ, проте, задля захисту прав позивача, суд виходить за межі позовних вимог та приймає рішення про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 15 квітня 2022 року про прийняття декларації про відмову від громадянства Російської Федерації з подальшим оформленням та видачею паспорта громадянина України з урахуванням заяви ОСОБА_2 до Генерального консульства РФ про вихід з громадянства РФ, поданої до Генерального консульства РФ в Одеській області та прийняту до розгляду 26 жовтня 2020 року №1017/КО, з прийняттям відповідного рішення та з урахування висновків суду в даній справі. Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що суд першо інстанції дійшов до правильного висновку, що адміністративний позов слід задовольнити частково з виходом за межі позовних вимог. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 березня 2023 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя: Л.О. Костюк Судді: Н.П. Бужак М.І. Кобаль