Постанова Київський апеляційний суд № 761/34537/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД апеляційне провадження №22-ц/824/12456/2023 справа №761/34537/21 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 листопада 2023 року м.Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Поліщук Н.В. суддів Мережко М.В., Соколової В.В., за участю секретаря судового засідання Крисіної В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) та апеляційною скаргою Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 травня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Журибеда О.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Святошинського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), треті особи: Міністерство юстиції України, Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції, Державна казначейська служба України, про стягнення грошових коштів, - встановив: У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про стягнення грошових коштів. Позовні вимоги мотивує тим, що 06 червня 2007 року проведено прилюдні торги з примусової реалізації трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1 , переможцем яких було визнано ОСОБА_2 . Вказані прилюдні торги з примусової реалізації квартири проводились в межах виконання ВДВС Святошинського РУЮ м. Києва виконавчого листа № 2-5250, виданого 14 липня 2006 року Шевченківським районним судом міста Києва. 15 червня 2007 року приватним нотаріусом КМНО Марушко І.І. видано на ім`я ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на вказану квартиру. 25 лютого 2013 року між ОСОБА_1 , як покупцем, та ОСОБА_2 , як продавцем, укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу. Право власності на вказану квартиру було зареєстровано за ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №4454211 від 05 червня 2013 року. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 07 червня 2018 року у справі № 761/1989/14-ц, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року та постановою Верховного Суду від 11 лютого 2019 року, квартира витребувана з володіння позивачки на користь ОСОБА_3 . Зазначає, що вказаними судовими рішеннями установлено факти, на підставі яких можна зробити висновок, що підстави, з яких квартира була витребувана у ОСОБА_1 , виникли (існували) ще до моменту набуття квартири у власність ОСОБА_2 , оскільки волевиявлення на її продаж у попереднього власника - ОСОБА_4 не було. Вказує, що ОСОБА_1 , як покупець квартири АДРЕСА_2 , після її вилучення за рішенням суду на користь третьої особи на підставах, що виникли до її продажу, отримала право вимагати від ОСОБА_2 як попереднього продавця відшкодування завданих збитків. Порушення прав ОСОБА_2 , як покупця, зі сторони ВДВС Святошинського РУЮ м. Києва, як продавця, полягає в незаконному продажу квартири АДРЕСА_2 , а саме за відсутності волі первісного власника ОСОБА_5 і його спадкоємиці ОСОБА_3 , а також під час дії судової заборони (арешту) від 18 листопада 2005 року. При цьому, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в порядку статей 512-517 ЦК України домовились про відступлення ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 права вимоги до боржника щодо отримання відшкодування грошових коштів, пов`язаних із незаконним продажем квартири АДРЕСА_2 та її подальшим витребуванням на користь третьої особи за судовим рішенням. За таких обставин вказує, що право вимоги до відповідача, як продавця квартири, про отримання відшкодування грошових коштів, пов`язаних із незаконним продажем квартири АДРЕСА_2 перейшло до ОСОБА_1 . Листом від 22 вересня 2021 року із наданням підтверджуючих доказів, в порядку частини 2 статті 517 ЦК України, повідомила відповідача про перехід до неї, як до нового кредитора, прав вимоги до відповідача. Зазначає, що саме державна виконавча служба як державний орган, що наділений повноваженнями на примусовий продаж майна, є єдиним продавцем цього майна й відповідно несе увесь обсяг відповідальності перед покупцем на підставі укладеного договору купівлі-продажу, оформленого актом. Стверджує, що відповідач не є добросовісним продавцем квартири АДРЕСА_1 , оскільки його вина та протиправна поведінка полягає у порушенні обов`язку попередити покупця про права третіх осіб на майно, а також про інші обставини, що можуть породжувати права третіх осіб на майно, що є предметом договору (тобто на майно, що реалізовується на публічних торгах). Невиконання продавцем передбачених законодавством обов`язків (причинно-наслідковий зв`язок) призвело до негативних наслідків (вилучення майна) для покупця. Сукупність наведених умов утворює склад цивільного правопорушення, який є підставою цивільно-правової відповідальності шляхом стягнення з відповідача, як продавця майна, на користь покупця збитків у порядку, передбаченому статтею 661 ЦК України. Мотивуючи наведеним, просить суд стягнути з Святошинського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 980657,00 грн, які були сплачені за договором купівлі-продажу шляхом складання акту про продаж нерухомого майна з прилюдних торгів від 11 червня 2007 року, та 4 154 139,60 грн (інфляційні втрати), а всього 5 134 796,60 грн. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 03 травня 2023 року позов задоволено. Стягнуто із Святошинського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 5 134 796,60 грн шляхом списання коштів з рахунку, а в разі відсутності відповідних бюджетних призначень, за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішення суду. Стягнуто із Святошинського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 11350,00 грн. Не погодившись з ухваленим рішенням, Центральним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Київ) подано апеляційну скаргу. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення норм процесуального та матеріального права. Вказує, що процедура продажу нерухомого майна, описаного та арештованого державним виконавцем, врегульована статтею 61 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року №606-ХІV, який був чинним на час проведення виконавчих дій. 12 березня 2007 року Департаментом державної виконавчої служби складено Висновок на документи щодо реалізації арештованого державними виконавцями майна, згідно якого подані документи відповідають вимогам чинного законодавства України, а арештоване майно може бути переданим на реалізацію у встановленому законодавством порядку. Вказаний Висновок затверджено Заступником Міністра юстиції України Ємельяновою І.І. Листом від 12 березня 2007 року № 25/6-33-1627 Департамент державної виконавчої служби погодив передачу на реалізацію арештованого майна, що належить ОСОБА_7 , а саме спірної квартири. 11 червня 2007 року державним виконавцем ВДВС Святошинського РУЮ м. Києва Туровською А.М. складено Акт про продаж нерухомого майна з прилюдних торгів, згідно даних якого переможцем торгів по реалізації трьохкімнатної квартири визнано ОСОБА_2 . Відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі- продажу, відтак така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, встановлених частинами першою-третьою, шостою статті 203 ЦК України (частина 1 статті 215 ЦК України). За змістом частин 1 і 2 статті 216 ЦК України правовими наслідками недійсності правочину є реституція та відшкодування збитків (додатковий наслідок). Норми статті 216 ЦК України застосовується виключно до сторін правочину. Сторонами договору купівлі-продажу є покупець та продавець. Звертає увагу, що судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що у цивільній справі № 761/1989/14, де відповідачем у справі була ОСОБА_1 , рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 07 червня 2018 року позов ОСОБА_3 задоволено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що довіреність від 13 серпня 2015 року, якою ОСОБА_8 , діючи від імені ОСОБА_5 , уповноважив ОСОБА_9 керувати та розпоряджатися усім майном ОСОБА_5 , була укладена вже після смерті останнього, тому позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання недійсними з моменту вчинення довіреностей суд уважав обґрунтованими. При цьому, звертає увагу, що торги не визнавалися недійсним, а твердження позивачки про те, що відповідач вчинив протиправну дію, не можуть бути взяті до уваги, оскільки рішення у цивільній справі № 761/1989/14 не відображає незаконності проведення торгів. Натомість це рішення встановлює факт набуття права власності на квартиру за третьою стороною. Мотивуючи наведеним, просить суд рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 травня 2023 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Не погодившись з ухваленим рішенням, Святошинським відділом державної виконавчої служби у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) подано апеляційну скаргу. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що підготовка та проведення прилюдних торгів по реалізації нерухомого майна визначена в статті 66 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-ХІV, спеціалізована організація проводить прилюдні торги за заявкою державного виконавця, в якій зазначається початкова вартість майна, що виставляється на торги, за незалежною оцінкою. У разі якщо нерухомість за вказаною ціною не буде реалізована на перших торгах, то на повторних торгах початкова ціна, за якою вона реалізується, знижується не більше, ніж на 30 відсотків. 27 липня 2006 року ВДВС Святошинського РУЮ у місті Києві при здійсненні виконавчого провадження за виконавчим листом № 2-5250, виданим 14 липня 2006 року Шевченківським районним судом міста Києва про стягнення із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 боргу у розмірі 1 136 920,00 грн, списано та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_3 . 06 червня 2007 року квартира реалізована з прилюдних торгів. Листом № 25/6-33-1627 від 12 березня 2007 року Департамент державної виконавчої служби погодив передачу на реалізацію арештованого майна, що належить ОСОБА_7 , а саме квартиру АДРЕСА_1 до спеціалізованої торгівельної організації, залученої на тендерній (конкурсній) основі. Зазначає, що редакція Закону України "Про виконавче провадження", що діяла на момент вчинення виконавчих дій, визначала вичерпний перелік підстав зупинення виконавчого провадження. Державному виконавцю не надана можливість зупинити, припинити або іншим чином не здійснювати виконавчі дії щодо майна боржника, яке знаходиться під арештом. Стверджує, що у державного виконавця не було законних підстав не передавати квартиру для реалізації з прилюдних торгів. При передачі на реалізацію з прилюдних торгів даної квартири було дотримано всіх норм Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV та Інструкції про проведення виконавчих дій (далі - Інструкція), що затверджена наказом Міністерства юстиції України 1.5 грудня 1999 року №74/5 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 року за №865/4158. Вказує, що в матеріалах виконавчого провадження міститься лист від 27 липня 2006 року за № 1585/29, яким начальника ДВС у Шевченківському районі м. Києва повідомлення про здійснення опису та арешту майна на території Шевченківського району м. Києва. Лист отриманий ДВС Шевченківського району м. Києва 27 липня 2006 року, вхідний №7920. За таких обставин немає підстав стверджувати, що, виконуючи виконавчі дії на території Шевченківського району м. Києва, було перевищено владні повноваження. Зазначає, що Законом України "Про виконавче провадження" не встановлено можливості державному виконавцю зупинити, припинити або іншим чином не здійснювати виконавчі дії щодо майна боржника, яке знаходиться під арештом. Наявність чинних заходів забезпечення позову у вигляді арешту на майно згідно зі статтями 35, 36 Закону №606-XIV не є підставою для державного виконавця зупинити виконавче провадження. Також, наявність арешту, накладеного на майно, не є підставою як для виключення цього майна з опису відповідно до статті 59 даного Закону, так і для не передачі цього майна на реалізацію згідно зі статтею 61 Закону України «Про виконавче провадження». Мотивуючи наведеним, просить суд рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 травня 2023 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. 04 жовтня 2023 року на адресу Київського апеляційного суду від представника позивачки Федько Т.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). Вказує, що апеляційна скарга не містить доводів і мотивів відносно порушення прав скаржника, відтак є необґрунтованою, та такою, що подана виключно з формальних міркувань. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. 18 жовтня 2023 року на адресу Київського апеляційного суду від Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, у якій вказує, що доводи відзиву не спростовують доводів апеляційної скарги. Відповідь на відзив фактично дублює положення та посилання на норми Закону, викладені у апеляційній скарзі. Просить суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 травня 2023 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. 20 жовтня 2023 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив адвоката Федько Т.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , на апеляційну скаргу Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві. Вказує, що доводи апеляційної скарги є безпідставні та зводяться фактично до законності дій державного виконавця. Проте неправомірність дій державного виконавця установлена при вирішенні інших справ, зокрема №761/1989/14-ц, №2а-6036/10/2670. Вказує, що дія ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 18 листопада 2005 року, якою було накладено арешт на квартиру, поширювалась в тому числі і на ВДВС Святошинського РУЮ у місті Києва, відтак останній, як продавець, не мав права її реалізовувати та був зобов`язаний зняти квартиру з реалізації на час дії вказаної ухвали. Зазначає, що розглядаючи спір у цій справі, судом першої інстанції правомірно прийнято до уваги постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2011 року у справі №2а-6036/10/2670, якою установлено неправомірній дій відповідача. Стверджує, що посилання скаржника на порушення судом норм матеріального та процесуального права не ґрунтуються на законі та є надуманими, що підтверджується фактичними обставинами, що підтверджується фактичними обставинами справи, доведеними у передбачений законом спосіб письмовими доказами. Мотивуючи наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. В судовому засіданні представник відповідача - Барановський Б.В., а також представник третьої особи - ЦМУ МЮ Усенко Ю.Ю. підтримали доводи апеляційних скарг. Представники позивачки - ОСОБА_12 , Федько Т.В. проти задоволення апеляційних скарг заперечували, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином. Відповідно до статті 372 ЦПК України суд ухвалив розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явились в судове засідання. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання, розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційних скарг та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Задовольнивши позов, суд першої інстанції вказав, що вилучення у покупця придбаного майна через дії недобросовісного продавця (відповідача), порушує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтю 1 Першого Протоколу, підписаного та ратифікованого Україною, яка відповідно до статті 5 цього ж Протоколу, є додатковою статтею Конвенції. Суд зазначив, що відповідно до основоположних принципів цивільного та європейського законодавства добросовісний покупець, у якого вилучено майно, має право на отримання належної компенсації. Відповідно до положень статті 41 Конституції України, статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, системного тлумачення положень статей 661, 1192 ЦК України, у ОСОБА_1 , яка за Договором від 17 вересня 2021 року отримала право вимоги до відповідача замість ОСОБА_2 , є законні сподівання на відшкодування збитків, яких було завдано. Суд погодився із доводами позивача про те, що завдані збитки є втратами, які за розміром є більшими, ніж сума сплачена за договором купівлі-продажу від 11 червня 2007 року, оскільки купівельна вартість коштів зменшилась, у зв`язку з чим обсяг збитку доцільно визначити з урахуванням установленого індексу інфляції. Установлено, що 12 березня 2007 року Департаментом державної виконавчої служби складено Висновок на документи щодо реалізації арештованого державними виконавцями майна, згідно якого подані документи відповідають вимогам чинного законодавства України, а арештоване майно може бути переданим на реалізацію у встановленому законодавством порядку. Вказаний Висновок затверджено Заступником Міністра юстиції України Ємельяновою І.І. (том 1 а.с. 34-35). Листом від 12 березня 2007 року № 25/6-33-1627 Департамент державної виконавчої служби погодив передачу на реалізацію арештованого майна, що належить ОСОБА_7 , а саме квартиру АДРЕСА_1 до спеціалізованої торгівельної організації, залученої на тендерній (конкурсній) основі (том 1 а.с. 33). З даних протоколу № 1-123/4 проведення прилюдних торгів, затвердженого Генеральним директором ДАК «Національна мережа аукціонних центрів» Тараторіним Ю.М., убачається, що прилюдні торги з примусової реалізації квартири, відбулись 06 червня 2007 року. Переможницею прилюдних торгів було визнано ОСОБА_2 з ціновою пропозицією 980 657,00 грн. (том 1 а.с. 36). 11 червня 2007 року державним виконавцем ВДВС Святошинського РУЮ м. Києва Туровською А.М. складено акт про продаж нерухомого майна з прилюдних торгів, затверджений Начальником ВДВС Святошинського РУЮ м. Києва Лихацьким Д.Ю . Згідно його змісту переможцем торгів по реалізації трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1 визнано ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 ; продажна ціна лота 980 657,00 грн внесено повністю (том 1 а.с. 37). 15 червня 2007 року приватним нотаріусом КМНО Марушко І.І. видано свідоцтво про право власності на вказану квартиру на ім`я ОСОБА_2 . Згідно відомостей з державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності право власності на квартиру було зареєстровано за ОСОБА_2 (том 1 а.с. 40-41). 25 лютого 2013 року ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_1 купила квартиру АДРЕСА_1 за 938 800,00 грн, що підтверджується даними договору договору-купівлі продажу від 25 лютого 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Корецькою І.С. за реєстровим № 341 (том 1 а.с. 42-44). З даних витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 4454211 від 05 червня 2013 року, убачається, що право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_1 (том 1 а.с. 44-45). Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 07 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року та постановою Верховного Суду від 11 лютого 2019 року у справі № 761/1989/14-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_14 та ОСОБА_1 , за участі третіх осіб: Головного управління юстиції у м. Києві, Шандрівської сільської ради Миронівського району Київської області, приватного нотаріуса Київського МНО Гнідюк О.Б., приватного нотаріуса Київського МНО Кочерги Г.Г., приватного нотаріуса Коростишівського РНО Житомирської області Яворенко І.І., ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , позов задоволено. Визнано недійсною з моменту вчинення довіреність від імені ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_8 , посвідчену 25 грудня 2004 року Головою Шандрівської сільської ради Миронівського району Київської області ОСОБА_15 за №

873. Визнано недійсною з моменту вчинення довіреність від імені ОСОБА_8 на ім`я ОСОБА_9 , посвідчену 13 серпня 2005 року приватним нотаріусом Коростишівського РНО Яворенко І.І. та зареєстровану в реєстрі за № 2203, дублікат якої видано 07 листопада 2005 року приватним нотаріусом Коростишівського РНО Яворенко І.І. та зареєстровано в реєстрі за № 2982. Визнано за ОСОБА_3 право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Витребувано на користь ОСОБА_3 трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 з незаконного володіння ОСОБА_1 (а.с. 46-84). Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 березня 2014 року, у справі № 2а-6036/10/2670 за позовом ОСОБА_3 про визнання дій неправомірними, визнано неправомірними дії державного виконавця відділу державного виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві щодо передачі на реалізацію з прилюдних торгів квартири АДРЕСА_1 . Суд установив, що, не зважаючи на накладений на квартиру арешт, державний виконавець ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві при здійсненні виконавчого провадження передав її для реалізації в рахунок погашення боргу та 06 червня 2007 року квартира була продана з прилюдних торгів. Накладений на квартиру арешт був знятий лише 28 лютого 2008 року (а.с. 90-96). Звертаючись до суду із цим позовом, позивачка, обґрунтовуючи свої вимоги, вказує, що 17 вересня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір про відступлення права вимоги, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Корецькою І.С. Відповідно до пункту 1.2 укладеного договору ОСОБА_2 , як кредитор, передає ОСОБА_1 , як новому кредитору, право вимоги відшкодування збитків (шкоди), завданих вилученням (витребуванням) квартири за рішенням суду у справі №761/1989/14-ц, до попереднього продавця квартири, а саме до Святошинського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), внаслідок дій якого було завдано збитки (шкоду) у зв`язку з витребуванням квартири судом (том 1 а.с. 103-108). У частині 1 статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Відповідно до статті 512 ЦК України унормовано:

1. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншої особою внаслідок : 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою.

2. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

3. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. За загальним правилом, установленим статтею 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Звертаючись із вимогами до Святошинського відділу ДВС у місті Києві, завдання збитків позивачка обґрунтовує тим, що такі завдані незаконними діями відповідача, які полягають у незаконному продажу квартири АДРЕСА_1 . Згідно статті 1 Закону України «Про державну виконавчу службу» № 202/98-ВР, чинному на час виникнення спірних правовідносин (проведення прилюдних торгів з примусової реалізації квартири), Державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб (далі - рішень) відповідно до законів України. Згідно частини 2 статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» №202/98-ВР шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави. Згідно статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV, чинному на час виникнення спірних правовідносин, примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до Закону України "Про державну виконавчу службу" (202/98-ВР) примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби (далі - державні виконавці). Інші органи, організації і посадові особи здійснюють виконавчі дії у випадках, передбачених цим Законом, у тому числі відповідно до статті 6 цього Закону на вимогу чи за дорученням державного виконавця. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 ЦК України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України. Згідно з частиною 1 статті 1173 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. У частині 1 статті 1174 ЦК України зазначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Відповідно до частини 2 статті 2, частини 1 статті 170 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Тобто, у разі пред`явлення позову про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, державного виконавця під час здійснення виконавчого провадження, у такому випадку відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України. Разом з тим, за обставин цієї справи установлено наступне. Згідно статті 650 ЦК України (в редакції на час проведення прилюдних торгів) визначено, що особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства. Статтею 61 Закону України «Про виконавче провадження» № 606- XIV, чинному на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що Реалізація арештованого майна, за винятком майна, виключеного за законом з обігу, здійснюється державним виконавцем шляхом його продажу через торговельні організації, відповідні структури Міністерства фінансів, на прилюдних торгах, аукціонах, якщо інше не передбачено законом, у двомісячний строк з дня накладення арешту. Продаж майна боржника, за винятком нерухомого майна, здійснюється спеціалізованою організацією на комісійних та інших договірних началах, передбачених законом. Продаж нерухомого майна боржника здійснюється шляхом проведення торгів спеціалізованими організаціями, які мають право здійснювати операції з нерухомістю в порядку, передбаченому законодавством України. Порядок реалізації майна, зазначеного в частині п`ятій статті 55 цього Закону, визначається Національним банком України, а іншого майна - Міністерством юстиції України. Порядок проведення прилюдних торгів, визначення статусу спеціалізованих організацій, на які покладаються реалізація нерухомого майна та умови здійснення операцій з нерухомим майном, на час проведення прилюдних торгів в червні 2007 року був установлений Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгівзреалізації арештованого нерухомого майна , затвердженим Наказом №68/5 від 27 жовтня 1999 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 р. за №745/4038 (далі Тимчасове положення). Цим наказом покладено реалізацію такого майна на спеціалізовані організації визначених на тендерній (конкурсній) основі, основними завданнями яких є забезпечення належного зберігання вилученого державними виконавцями майна, організація і проведення його реалізації шляхом продажу на прилюдних торгах та аукціонах. Згідно пункту 1.2 Тимчасового положення прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна за заявкою державного виконавця організовує і проводить спеціалізована організація, з якою органом державної виконавчої служби укладено відповідний договір. (Пункт 1.2 із змінами). Згідно пункту 3.1 Тимчасового положення орган державної виконавчої служби укладає із спеціалізованою організацією договір, яким доручає реалізацію майна спеціалізованій організації за визначену винагороду за надані послуги з реалізації арештованого майна. Розмір комісійної винагороди визначається за погодженням сторін. Згідно пункту 3.2 Тимчасового положення спеціалізована організація проводить прилюдні торги за заявкою державного виконавця, в якій зазначається початкова вартість майна, що виставляється на торги за експертною оцінкою та інші відомості, передбачені Інструкцією про проведення виконавчих дій, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року №74/5 (z0865-99), зареєстрованим в Мін`юсті України 15 грудня 1999 року за № 865/4158 (із змінами і доповненнями). З наведеного слід зробити висновок про те, що станом на час проведення прилюдних торгів в червні 2007 року законодавством було визначено, що орган державної виконавчої служби реалізацію майна доручає спеціалізованій організації за визначену винагороду (комісійну винагороду). З матеріалів цієї справи установлено, що прилюдні торги проведено Державною акціонерною компанією «Національна мережа аукціонних центрів». Звертаючись до суду із цим позовом, позивачка, зокрема, вказує на порушення прав ОСОБА_2 як покупця квартири зі сторони ВДВС Святошинського РУЮ м. Києва, як продавця, посилаючись на положення статті 661 ЦК України. Згідно частини 1 статті 661 ЦК України у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Верховний Суд в постанові від 18 березня 2020 року у справі №639/4971/18 (провадження № 61-22289св19), досліджуючи питання про те хто є продавцем за укладеним за результатами торгів договором вказав, що необхідно виходити з умов договору, що укладається між органом державної виконавчої служби та спеціалізованою організацією. У випадку якщо на підставі укладеного спеціалізованою організацією з відділом державної виконавчої служби договору ця організація під час укладення на торгах договору виступає представником відділу державної виконавчої служби, то стороною такого договору, а відтак і продавцем, є орган державної виконавчої служби. Якщо ж спеціалізована організація виступає на торгах від власного імені на підставі укладеного з відділом державної виконавчої служби договору, який за своїм змістом є договором комісії, то стороною такого договору, а відтак і продавцем, є спеціалізована організація. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі №6-1884цс15. Згідно статті 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. Таким чином, у цій справі спеціалізована організація - Державна акціонерна компанія «Національна мережа аукціонних центрів», здійснюючи реалізацію майна на прилюдних торгах за визначену комісійну винагороду згідно чинного на той час законодавства, виступала як продавець. Щодо твердження позивачки про те, що Державна акціонерна компанія «Національна мережа аукціонних центрів» діяла за дорученням продавця - ВДВС Святошинського РУЮ м. Києва, апеляційний суд зазначає, що ДАК «Національна мережа аукціонних центрів» дійсно діяла за дорученням, протеза плату вчинили правочин від свого імені, що відповідає пункту 3.1 Тимчасового положення, яким унормовано, що орган державної виконавчої служби укладає із спеціалізованою організацією договір, яким доручає реалізацію майна спеціалізованій організації за визначену винагороду за надані послуги з реалізації арештованого майна, при цьому, розмір комісійної винагороди визначається за погодженням сторін, а також кореспондується із статтею 1011 ЦК України. Згідно умов Договору про відступлення права вимоги від 17 вересня 2021 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_16 , остання, як новий кредитор, набула права вимагати від Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції м. Києва відшкодування шкоди, завданих вилученням (витребуванням) квартири, згідно положень статті 661 ЦК України. Ураховуючи наведене вище, ВДВС Святошинського РУЮ м. Києва не уважається продавцем у цьому випадку, відтак положення статті 661 ЦК України до правовідносин сторін не застосовуються. Натомість спеціалізована організація - Державна акціонерна компанія «Національна мережа аукціонних центрів» до участі у справі не залучена. Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Згідно частин 1, 2 статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом , суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Разом з тим, у цій справі клопотань позивача про заміну відповідача або залучення співвідповідача не подавалось . Вирішення справи за неналежного суб`єктного складу є самостійною та достатньої підставою для скасування рішення місцевого суду та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Відповідно до частини 4 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення суду, або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладені мотиви скасування рішення суду, апеляційний суд не надає оцінки іншим доводам апеляційних скарг, відтак апеляційні скарги задовольняються частково. Відповідно до статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення. Керуючись статтями 263, 264, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) задовольнити частково. Апеляційну скаргу Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) задовольнити частково. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 травня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до Святошинського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), треті особи: Міністерство юстиції України, Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції, Державна казначейська служба України, про стягнення грошових коштів - відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повну постанову складено 29 листопада 2023 року. Суддя-доповідач Н.В. Поліщук Судді М.В. Мережко В.В. Соколова