Постанова 4851 № 480/8192/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 листопада 2023 р.Справа № 480/8192/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Калиновського В.А., Суддів: Кононенко З.О. , Мінаєвої О.М. , за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім-Партнер" на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 07.08.2023, головуючий суддя І інстанції: С.В. Воловик, м. Суми, по справі № 480/8192/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім-Партнер" до Приватного виконавця виконавчого органу Сумської області Мукореза Олександра Леонідовича про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: До Сумського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОХІМ-ПАРТНЕР" з позовною заявою до Приватного виконавця виконавчого округу Сумської області Мукореза Олександра Леонідовича, в якій просило суд: - визнати протиправною бездіяльність Приватного виконавця виконавчого округу Сумської області Мукорез Олександра Леонідовича під час здійснення заходів примусового виконання виконавчих листів по справі №824/268/21, виданих 18 січня 2023 року Київським апеляційним судом на підставі Постанови Верховного Суду по справі №824/268/21 від 22 грудня 2022 року, в межах виконавчого провадження №71079849 та №71100387, щодо ухилення від розгляду, задоволення та виконання законних вимог ТОВ «АГРОХІМ-ПАРТНЕР» щодо зупинення вжиття заходів примусового виконання виконавчих листів по справі №824/268/21, виданих 18 січня 2023 року Київським апеляційним судом на підставі Постанови Верховного Суду по справі №824/268/21 від 22 грудня 2022 року, в межах виконавчого провадження №71079849 та №71100387; - зобов`язати Приватного виконавця виконавчого округу Сумської області Мукорез Олександра Леонідовича зупинити вжиття заходів примусового виконання виконавчих листів по справі №824/268/21, виданих 18 січня 2023 року Київським апеляційним судом на підставі Постанови Верховного Суду по справі №824/268/21 від 22 грудня 2022 року, щодо Боржника - ТОВ «АГРОХІМ-ПАРТНЕР» в межах виконавчого провадження №71079849 та №71100387. Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду суду 07.08.2023 відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОХІМ-ПАРТНЕР". Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить суд апеляційної інстанції ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті ухвали, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначив, що сутність та зміст адміністративного позову ТОВ «АГРОХІМ-ПАРТНЕР» про визнання протиправною бездіяльність Приватного виконавця виконавчого округу Сумської області Мукорез Олександра Леонідовича під час здійснення заходів примусового виконання виконавчих листів по справі №824/268/21, виданих 18 січня 2023 року Київським апеляційним судом на підставі Постанови Верховного Суду по справі №824/268/21 від 22 грудня 2022 року, в межах виконавчого провадження №71079849 та №71100387, стосується не лише окресленої у позові бездіяльності, а й додатково неправомірного та безпідставного стягнення винагороди приватного виконавця на підставі наявних Постанов від 17 та 21 лютого 2023 року відповідно. Судом в оскаржуваній Ухвалі не враховано того, що фактично стягнення винагороди приватного виконавця здійснюється одночасно та паралельно із стягненням суми основного боргу, однією і тією ж особою Відповідачем - Приватним виконавцем виконавчого округу Сумської області Мукорез Олександром Леонідовичем. Натомість, на твердження суду, оскарження бездіяльності щодо вжиття заходів основного примусового виконання має відбуватись за правилами статті 447, 448 ЦПК України, тоді як відповідно до частини 2 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» виключно до адміністративного суду. Вважає, що в даному випадку, при існуванні розбіжностей між різними судовими юрисдикціями щодо розгляду скарг та/або позовів, їх розгляд має вирішуватись із врахуванням положення статті 287 КАС України. Позивач подав заяву про розгляд справи за відсутності його представника. Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, справа розглядається за відсутності сторін. Згідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, колегія суддів, враховуючи неявку у судове засідання всіх учасників справи, вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у відкритті провадження за вказаним позовом, суд першої інстанції виходив з того, що позов вказаний спір не є публічно-правовим спором в розумінні КАС та має вирішуватися в порядку цивільного судочинства. Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Апеляційний суд, переглядаючи ухвалу суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про наступне. За змістом частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Поряд з цим, згідно з частиною першою статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За приписами частини першої статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Отже, визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція). У рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04, пункт 24) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) закріпив поняття «суд, встановлений законом», яке стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність. Фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Частиною першою статті 287 КАС України встановлено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Отже, припис вказаної статті КАС України застосовується лише у випадку, якщо інший нормативно-правовий акт не визначає інший порядок оскарження дій і бездіяльності державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, таких засад, як забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина 1 статті 74 Закону №1404-VIII). Згідно частини 2 статті 74 Закону №1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Отже, імперативною нормою частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні. Таких висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 06.06.2018 у справах №921/16/14-г/15 та №127/9870/16-ц, від 28.11.2018 у справі №2-01575/11, від 13.03.2019 у справі №545/2246/15-ц, від 03 та 10.04.2019 у справах №370/1288/15 та №766/740/17-ц, від 29.05.2019 у справі №758/8095/15-ц. Зі змісту позову вбачається, що позовні вимоги вмотивовано тим, що позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОХІМ-ПАРТНЕР" є боржником у виконавчих провадженнях №71079849 та №71100387 з примусового виконання виконавчих листів по справі №824/268/21, виданих 18 січня 2023 року Київським апеляційним судом на підставі Постанови Верховного Суду по справі №824/268/21 від 22 грудня 2022 року, про негайну виплату ТОВ "АГРОХІМ-ПАРТНЕР" на користь КОФКО РЕСОРСІЗ СА суми в розмірі 476 000,00 доларів США разом із складними відсотками на неї в розмірі 4% річних, які капіталізуються раз в три місяці, за період із 21 грудня 2020 року до дати виплати відповідно до цього рішення; сплатити арбітражні збори і витрати цього провадження, що складають 8 195,00 фунтів стерлінгів. Тобто, позивач в даному спорі (боржник у виконавчих провадженнях №71079849 та №71100387) оскаржує бездіяльність Приватного виконавця виконавчого округу Сумської області Мукореза Олександра Леонідовича під час здійснення заходів примусового виконання виконавчих листів по справі №824/268/21, виданих 18.01.2023 Київським апеляційним судом. Стаття 447 ЦПК України передбачає, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (частина 1 статті 448 ЦПК України). Таким чином, зазначеними нормами передбачена можливість оскарження боржником або стягувачем дій державного виконавця до того суду, який видав виконавчий документ на виконання свого рішення, зокрема ухваленого у порядку цивільного судочинства. Така скарга подається з метою судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого у відповідній справі. Отже, оскільки, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрохім-Партнер» є відповідачем у цивільній справі та є боржником у виконавчих провадженнях № 71079849 та № 71100387 (за виконавчими листами у цивільній справі № 824/268/21) з примусового виконання цього рішення, то справа щодо визнання протиправною бездіяльності приватного виконавця під час здійснення заходів примусового виконання виконавчих листів, виданих на виконання рішення, ухваленого у порядку цивільного судочинства, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі №815/4232/17, від 22 квітня 2019 року у справі №757/53656/17-а, у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі №643/5597/19. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. За таких обставин, суд зазначає, що вказаний спір не є публічно-правовим спором в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України та має вирішуватися в порядку цивільного судочинства. Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі і обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Згідно пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі є правильним. Доводи апеляційної скарги зазначені висновки не спростовують та не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім-Партнер" залишити без задоволення. Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 07.08.2023 по справі № 480/8192/23 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді З.О. Кононенко О.М. Мінаєва Повний текст постанови складено 29.11.2023 року