Постанова Миколаївський апеляційний суд № 479/692/23

29.11.23 22-ц/812/1215/23 Провадження № 22-ц/812/1215/23 Суддя першої інстанції Репушевська О.В. Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 28 листопада 2023 року м. Миколаїв Справа № 479/692/23 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Царюк Л.М., суддів Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М., при секретарі судового засідання Колосовій О.М., за участі позивача ОСОБА_1 , її представника - ОСОБА_2 , представника відповідача Зотікова С.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Ільницьких» на рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 14 вересня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Репушевської О.В., в залі судового засідання в смт Криве Озеро, за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Ільницьких» про витребування земельної ділянки, В С Т А Н О В И В: 06 червня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Ільницьких» (далі ТОВ Агрофірма «Ільницьких») про витребування земельної ділянки. Доводи позову обґрунтовувала тим, що їй на праві власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 4823981000:04:000:0554, площею 3,3155 га, яка розташована в межах території Великомечетнянської сільської ради Кривоозерської селищної ради Первомайського району Миколаївської області. 01 червня 2011 року між нею та відповідачем було укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки терміном на 10 років. В договорі зазначено кадастровий номер земельної ділянки як 4823981000:03:000:0554, проте на даний час дані витягу з ДЗК уточнено і видано повідомлення про зміну номера земельної ділянки, а саме на 4823981000:04:000:0554. Строк дії укладеного договору закінчився 01 червня 2021 року. Ще до закінчення дії договору вона усно попередила відповідача, що продовжувати договір оренди не буде, а буде самостійно розпоряджатись належною їй земельною ділянкою. Попередження мали місце і після закінчення терміну дії договору. Однак відповідач не бажає повертати їй земельну ділянку та не сплачує належним чином орендну плату. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд зобов`язати відповідача повернути їй земельну ділянку 4823981000:04:000:0554, площею 3.3155 га, у зв`язку із закінченням строку дії договору. Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 14 вересня 2023 року позов задоволено. Зобов`язано ТОВ Агрофірма «Ільницьких» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 3,3155 га, кадастровий номер 4823981000:04:000:0554. Рішення суду мотивовано тим, що продовження строку дії договору оренди земельної ділянки, укладеного 01 червня 2011 року, позивач не погоджувала з відповідачем, а після спливу договору наполягала на поверненні земельної ділянки. Строк дії цього договору оренди землі сплив, а тому його дія припинилась. Не погодившись з рішенням суду, ТОВ Агрофірма «Ільницьких» подало апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати, та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що 01 червня 2011 року між сторонами був укладений договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4823981000:03:000:0554, площею 3.3155 га строком на 10 років. Розділом «строк дії договору» передбачено, що цей договір набирає чинності після його підписання сторонами і його державної реєстрації, що відповідає частині 5 статті 126 ЗК України (чинної на час укладення договору). Згідно відмітки на останній сторінці договору оренди землі від 01 червня 2011 року договір зареєстрований 06 квітня 2012 року у відділу Держкомзему у Кривоозерському районі за № 482390004000991. Тобто вказаний договір оренди землі набув чинності з 06 квітня 2012 року з дня його державної реєстрації. Оскільки строк дії договору оренди землі визначений у 10 років, і договір набув чинності з 06 квітня 2012 року, то відповідно, його строк закінчився 06 квітня 2022 року. Оскільки строк дії договору оренди закінчився 06 квітня 2022 року, згідно з пп. «б» пп. 1 пункту 27 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України договір вважається поновленим на 1 рік без волевиявлення сторін, тобто до 06 квітня 2023 року. Розділом «Строк дії договору» також передбачено, що після закінчення строку договору Орендар має переважне право поновлення його на новий строк, у цьому разі він повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію, що відповідає частині 1 статті 33 ЗУ «Про оренду землі»: після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. 08 грудня 2021 року орендар передав орендодавцю проект додаткової угоди про внесення змін до договору оренди та запропонував продовжити термін дії договору оренди до 06 квітня 2042 року. Позивач не повернула відповідачу підписаний нею примірник додаткової угоди про внесення змін до договору оренди, але не висловила відповідачу жодних заперечень щодо орендної плати й інших істотних умов договору, тобто фактично, мовчазною згодою погодилась з тим, що відповідач продовжує користуватись земельною ділянкою, та звернулась з цим позовом до суду тільки в червні 2023 року. Позивач не надала відповідь на відзив та не заперечувала під час вступного слова в суді першої інстанції доводи відповідача щодо надання їй проекту додаткової угоди. Отже, враховуючи, що відповідач вчинив дії з метою реалізації свого переважного права на продовження строку дії договору оренди, а позивач фактично погодилась на продовження користування відповідачем земельною ділянкою, договір оренди від 01 червня 2011 року фактично був продовжений на той же строк тобто на 10 років (до 31 грудня 2031 року). Крім того, позивачем не надано доказів визначення розташування на місцевості її земельної ділянки, яка передавалась в користування відповідачу у складі єдиного масиву сільськогосподарських угідь (поля), разом з іншими (в т.ч. суміжними) земельним ділянкам, а відповідачем у 2011 році укладались договори оренди землі не тільки з позивачем, але й з іншими особами, які отримали державні акти про право власності на земельні ділянки на території Великомечетнянської сільської ради, тому для фактичного користування відповідачем усім масовим (полем) не було потреби у визначенні на місцевості меж конкретних земельних ділянок. У наданих до суду документах витяг з Державного земельного кадастру, державний акт про право власності на землю від 26 травня 2011 року, лист кадастрового реєстратора від 01 березня 2023 року, не визначені координати, місця розташування земельної ділянки (поворотних точок), що унеможливлює повернення даної земельної ділянки позивачу та є передчасною вимогою позивача. ОСОБА_1 надала відзив на апеляційну скаргу. У своєму відзиві позивач зазначала, що не погоджується з доводами апеляційної скарги та не вбачає підстав для її задоволення. Апеляційна скарга відповідача має за мету продовження користування земельною ділянкою і, відповідно, отримання прибутку від її використання. Суд першої інстанції ухвалив законне рішення, оскільки відповідач не заперечував, що є договір оренди земельної ділянки, який укладено було на десять років і цей термін закінчився, однак вважає, що його на даний час пролонговано невідомо з яких підстав. Доводи апеляційної скарги є надуманими і не відповідають дійсності. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 3,3155 га, кадастровий номер: 4823981000:04:000:0554, що розташована: Миколаївська область, Кривоозерський район, Великомечетнянська сільська рада, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджено даними витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-4800149112023. 01 червня 2011 року між позивачем та ТОВ Агрофірма «Ільницьких» було укладено договір оренди земельної ділянки терміном на 10 років, державна реєстрація вказаного договору оренди була проведена 06 квітня 2012 року у відділі Держкомзему у Кривоозерському районі за № 482390004000991. Відповідно до розділу укладеного договору «Зміна умов договору і припинення його дії» однією із підстав припинення дії договору зазначається закінчення строку, на якій його було укладено, а розділом договору «Умови повернення земельної ділянки», зокрема зазначено, що після припинення діє договору орендар повертає орендодавцю земельну ділянку у стані не гіршому з тим, у якому він одержав її в оренду. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки строк дії договору оренди землі закінчився і відповідач після закінчення строку дії договору оренди землі не виконав свого обов`язку з повернення земельної ділянки та не скористався своїм правом на поновлення оренди, то відповідно до чинного законодавства спірна земельна ділянка підлягає поверненню власнику. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним. За змістом статті 11 ЦК Україницивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти. Однією з таких підстав є відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України договори та інші правочини. Вказані обставини мають певний часовий проміжок дії, який має початок та закінчення. У частині 1 статті 251 ЦК України строк визначено як певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк може бути визначено актами цивільного законодавства, правочином чи рішенням суду (частина 3 статті 251 ЦК України). Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Згідно із частиною 3 статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. У частині 1 статті 627 ЦК України деталізовано принцип свободи договору. Зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Тому вольовий характер визначення строку не викликає сумніву. Тобто сторони наділені значними можливостями впливати на момент настання або закінчення строків, оскільки можуть змінювати строк, наближати або віддаляти його настання. У статті 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються спеціальним законом. У частині 2 статті 125 ЗК України вказано, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Вимога про те, що право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону, передбачена у частині 2 статті 126 ЗК України. Спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV ( надалі - Закону № 161-XIV) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин. У статті 13 Закону № 161-XIV надано визначення договору оренди землі. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально (стаття 14 цього Закону № 161-XIV). Згідно зі статтею 18 названого Закону договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Статтею 20 Закону № 161-XIV передбачено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом. Момент укладення договору визначено у статтях 638, 640 ЦК України. Вказано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення. Отже, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, дотрималися письмової форми договору та підписали його, він вважається укладеним. Із системного аналізу ЦК України можна зробити висновок, що вказане правило визначення моменту укладення договору стосується лише договорів, які повинні бути укладені у простій письмовій формі. Права й обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення учасників при укладенні договору оренди земельної ділянки, набуваються лише після його державної реєстрації, як передбачено статтями 18, 20 Закону № 161-XIV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин. У ЦК України передбачено як визначення строку, так і початку перебігу строку та його закінчення. Статтею 252 ЦК України вказано, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (частина 1 статті 253 ЦК України). Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (частина 1 статті 254 ЦК України). Переважна більшість правовідносин, які урегульовані нормами цивільного законодавства, є відносинами, у яких забезпечується правомірна поведінка їх суб`єктів та нормальна реалізація ними суб`єктивних прав і виконання суб`єктивних обов`язків. Тому і строки у таких правовідносинах є строками здійснення суб`єктивних цивільних прав та виконання обов`язків. Це загальне правило закріплено у статті 631 ЦК України, зокрема що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Разом з тим у частині третій вказаної статті обумовлено, що сторони можуть установити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Момент укладення договору передбачений у статті 640 ЦК України і пов`язується з досягненням сторонами згоди з усіх його істотних умов та дотриманням певних вимог, якими є передання майна або вчинення іншої дії, нотаріальне посвідчення договору або його державна реєстрація, якщо таке передбачено актами цивільного законодавства. У спеціальному Законі № 161-XIV вказано, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (стаття 18 цього Закону). Можна зробити висновок, що сторони в договорі оренди землі мали право зазначати про момент початку перебігу та припинення дії вказаного договору, оскільки такі права прямо передбачені принципами та закріплені загальними нормами цивільного законодавства. Разом з тим якщо сторони не вказали про час (термін, календарну дату, подію) початку перебігу та закінчення строку договору, діють загальні правила, передбачені спеціальним Законом № 161-XIV, який прямо встановлював, що договір оренди земельної ділянки набирає чинності після його державної реєстрації. Отже, для визначення початку перебігу та закінчення строку дії саме цього договору має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків. Про таке застосування зазначених норм права зазначала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17. У справі, що переглядається апеляційним судом, встановлено, що власник земельної ділянки ОСОБА_1 як орендодавець та ТОВ Агрофірма «Ільницьких» як орендар підписали договір оренди земельної ділянки 01 червня 2011 року. При цьому сторони узгодили у договорі строк його дії - 10 років та визначили, що цей договір набирає чинності після підписання його сторонами та його державної реєстрації. Отже, момент укладення договору, а відтак і початок перебігу строку його дії сторони визначили та пов`язали з моментом державної реєстрації договору. Інших строків чи термінів початку перебігу чи закінчення дії договору його текст не містить. З договору оренди вбачається, що він зареєстрований 06 квітня 2012 року Відділом Держкомзему у Кривоозерському районі Миколаївської області. Отже початок перебігу строку оренди за вказаним договором відповідно до приписів статті 253 ЦК України розпочався 07 квітня 2012 року, а останнім днем визначеного сторонами строку оренди є 07 квітня 2022 року. Стаття 31 Закону № 161-XIV регулює питання припинення договору оренди землі, а саме договір оренди землі припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено. Така ж підстава для припинення договору оренди визначена сторонами в договорі оренди землі від 01 червня 2011 року. Водночас відповідно до доповнених пунктів 27 і 28 розділу X "Перехідні положення" ЗК України, які набрали чинності 07 квітня 2022 року встановлено, що під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: 1) вважаються поновленими на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно договори оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцію, земельного сервітуту, строк користування земельними ділянками щодо яких закінчився після введення воєнного стану, щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення: а) державної, комунальної власності, невитребуваних, нерозподілених земельних ділянок, а також земельних ділянок, що залишилися у колективній власності і були передані в оренду органами місцевого самоврядування; б) приватної власності. Законом України від 19 жовтня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель» № 2698-IX, який набрав чинності 19 листопада 2022 року, абзац перший підпункту 1 пункту 27 розділу X "Перехідні положення" ЗК України, після слів "воєнного стану" доповнено словами "до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель"(тобто цим Законом). Аналіз наведених положень ЗК Українидає підстави для висновку, що у період із 07 квітня 2022 року до 19 листопада 2022 року договори оренди земельної ділянки були поновлені на один рік без волевиявлення сторін договору, строк яких сплинув у цей проміжок часу. Таким чином строк дії договору оренди закінчувався 07 квітня 2022 року, а тому, відповідно до пункту 27 розділу X "Перехідні положення" ЗК України, цей договір вважається поновленими на один рік без волевиявлення сторін, тобто до 07 квітня 2023 року. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що на час звернення позивача з вказаним позовом до суду за захистом своїх прав строк дії договору оренди земельної ділянки сплинув, а тому відповідач після 07 квітня 2023 року користувався земельною ділянкою позивача безпідставно. Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо правомірного користування відповідачем орендованою земельною ділянкою з підстав його переважного права, яким він скористався надавши позивачу до закінчення строку договору оренди проект додаткової угоди, яку ОСОБА_1 не повернула, тим самим погодилась на продовження строку оренди землі з огляду на таке. Правові підстави поновлення договору оренди землі визначаються статтею 33 Закону № 161-XIV, яка фактично об`єднує два випадки пролонгації договору оренди землі. Умовами договору оренди земельної ділянки від 01 червня 2011 року у розділу Строк дії договору передбачено, що після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Відповідно до частин 1-5 статті 33 Закону№ 161-XIV (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення. Частинами 8 та 9 статті 33 Закону № 161-XIV передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді. Ці положення узгоджуються із загальною нормою частини 1 статті 777 ЦК України. Тобто реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною 1 статті 33 Закону № 161-XIV, можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків. Таким чином для застосування частини 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі"та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно частинами 2-5 цього законунеобхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення. Частиною 6 статті 33 Закону № 161-XIV передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону № 161-XIV, необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди. Про таке застосування норм статті 33 Закону № 161-XIV зазначається у правових висновках постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17ц та в подальших постановах від 22 вересня 2020 року у справах № 313/350/16-ц, № 159/5756/18. Матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до позивача у встановлений договором строк з повідомленням про поновлення договору оренди земельної ділянки. Позивач заперечувала отримання такого повідомлення, представник відповідача погоджувався з відсутністю такого повідомлення, надісланого на адресу позивача, стверджуючи, що позивач отримала тільки проект додаткової угоди від 08 грудня 2021 року. При цьому позивач заперечувала отримання такої угоди, пояснюючи в суді апеляційної інстанції, що у сільській раді працівником відповідача їй було запропоновано підписати додаткову угоду про продовження строку оренди, проте вона відмовилась. Отже встановленими обставинами справи доведено відсутність звернення відповідача до позивача у встановлений договором строк з повідомленням про поновлення такого договору, що означає, що відповідач не реалізував право на поновлення договору оренди землі та не підтвердив у такий спосіб продовження користування земельною ділянкою після спливу строку цього договору. У постанові Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 922/1197/21 зазначено « Верховний Суд повторно наголошує, що для реалізації переважного права на поновлення договору оренди принципово важливим є дотримання обома сторонами договору визначених статтею 33 Закону № 161-XIVстроків: орендарем - для повідомлення орендодавця про намір поновити договір оренди, орендодавцем - для відповіді на своєчасно надіслане звернення орендаря. Обов`язок орендодавця розглянути в місячний строк звернення орендаря виникає тільки у випадку виконання орендарем взятого на себе обов`язку повідомлення орендодавця про свій намір у строк, погоджений сторонами в договорі оренди, з обов`язковим долученням до такого звернення проекту додаткової угоди». Оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів відправлення орендодавцю відповідного листа-повідомлення з проектом додаткової угоди та з урахуванням вищезазначених вимог закону, колегія суддів вважає, що відповідач не скористався своїм переважним правом на поновлення договору оренди землі, а тому є безпідставними доводи апеляційної скарги про користування земельною ділянкою позивача на підставі реалізації переважного права на поновлення строку договору оренди. За змістом статей 15і 16 ЦК Україникожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частини 2 статті 16 цього Кодексуспособами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що ефективним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом пред`явлення вимоги про повернення земельної ділянки. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 637/239/14, від 23 вересня 2020 року у справі № 396/1857/16, від 11 листопада 2020 року у справі № 598/538/19 та від 22 вересня 2021 року у справі № 610/3162/18. При зверненні до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначала, що відповідач порушує її права як власника земельної ділянки, оскільки незважаючи на закінчення строку договору оренди земельної ділянки, на її вимогу не повернув земельну ділянку, а продовжує користуватися без її згоди. За такого доводи відповідача, що позивачем обрано не той спосіб захисту є неприйнятними. Не можуть бути взяті до уваги доводи апеляційної скарги про неможливість повернення земельної ділянки відповідачем з огляду на те, що межі земельної ділянки ОСОБА_1 не визначені в земельному масиві земель, що перебувають в оренді ТОВ Агрофірма «Ільницьких», оскільки за умовами договору земельна ділянка, що була надана відповідачу в оренду, передавалась орендодавцем за актом приймання передачі земельної ділянки, а отже саме передана ОСОБА_1 в оренду ТОВ Агрофірма «Ільницьких» земельна ділянка підлягає поверненню орендодавцю. Таким чином доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують. Згідно зі статтею 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням викладеного, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін. Згідно із підпунктом "в" пунктом 4 частини 1 статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови у позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини 1, 2 статті 141 ЦПК України). Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи судом апеляційної інстанції, покладаються на ТОВ Агрофірма «Ільницьких». Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Ільницьких» залишити без задоволення. Рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 14 вересня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Л.М. Царюк Судді: Т.М. Базовкіна Ж.М. Яворська Повний текст постанови складено 29 листопада 2023 року.