Постанова 4811 № 438/1142/23

Справа № 438/1142/23 Головуючий у 1 інстанції: Слиш А.Т. Провадження № 22-ц/811/2423/23 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 листопада 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Мікуш Ю.Р., суддів: Приколоти Т.І.,Савуляка Р.В., секретар Cалата Я.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові без участі сторін цивільну справу №438/1142/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Бориславського міського суду Львівської області від 03 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Бориславської міської ради Львівської області, Голови Бориславської міської ради Яворського Ігоря Романовича про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі в с т а н о в и в : 31 липня 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Бориславської міської ради Львівської області, Голови Бориславської міської ради Яворського Ігоря Романовича про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 20 вересня 2007 року між Бориславською міською радою та приватним підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендар ОСОБА_1 прийняв в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Діяльність фізичної особи підприємця ОСОБА_1 припинена з 13.07.2011 року. 28 березня 2013 року Бориславська міська рада на підставі п.1 рішення №917 поновила позивачу договір оренди на п`ять років як фізичній особі. 05 лютого 2014 року між сторонами укладено додаткову угоду за умовами якої термін дії договору поновлено на п`ять років та такий спливає 04 лютого 2019 року. 14 грудня 2018 року позивач направив Бориславській міській раді лист пропозицію у якому повідомив про намір скористатися переважним правом для укладення на новий строк договору оренди землі, однак така не була підписана відповідачем. 08 червня 2021 року з метою поновлення договору на новий строк позивач направив відповідачу три примірники додаткової угоди на продовження орендних відносин земельної ділянки. Проте відповіді не отримав. Таким чином позивач дотримався процедури повідомлення орендаря про намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк, надавши проект додаткової угоди за п`ятдесят три дні до закінчення строку дії договору, крім цього, позивач продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку дії договру для забудови. Просить позов задовольнити, вирішити питання судових витрат. Ухвалою Бориславського міського суду Львівської області від 03 серпня 2023 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Бориславської міської ради Львівської області, Голови Бориславської міської ради Яворського Ігоря Романовича про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі. Ухвалу суду оскаржив позивач ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі зазначає, що вважає ухвалу такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права. Висновки суду не відповідають обставинам справи, не грунтуються на законі. Зазначає, що даний спір виник між ним як фізичною особою і Бориславською міською радою, оскільки на час звернення з позовом позивач не перебуває у статусі фізичної особи-підприємця, тому суд дійшов помилкового висновку, що позов слід розглядати в порядку господарського судочинства. Спірна земельна ділянка не використовується для продовження господарської діяльності, а лише для її забудови. Матеріали справи не містять доказів розташування на спірній зеимельній ділянці збудованого приміщення магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та надання в ньому послуг вартісного характеру. Зазначає, що суд помилково посилався на постанову Верховного Суду у справі 686/19389/17, оскільки встановлені у ній обставини не є подібними до обставин справи, яка переглядається. Просить скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відзив на апеляційну скаргу суду не надано, що відповідно до частини третьої статті 360 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту ЦПК) не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Сторони по справі в судове засідання не з`явилися. Від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про слухання справи без його участі. Згідно ч.2ст.372 ЦПК неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. За змістом ч.2ст. 247 ЦПК у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Матеріалами справи та судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Бориславської міської ради Львівської області, голови Бориславської міської ради Яворського І.Р. про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі. В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 20 вересня 2007 року між Бориславською міською радою та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки за умовами якого орендар ОСОБА_1 прийняв в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Надалі договори оренди продовжувалися, однак з ним не як з ФОП, а як з фізичною особою. Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підпиємців № 208446 серія ААБ від 03.08.2011 року встановлено, що 13.07.2011 року (запис № 24130170000001558) ФОП ОСОБА_1 припинена. Зазначає, що спірна земельна ділянка не використовується ним для провадження господарської діяльності, а лише для її забудови. Магазин «Меблі» не збудовано та надання послуг вартісного характеру не проводиться. Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки ( державна реєстрація від 20 вересня 2007 року № 04.07.439.000060) з додатковими угодами ( 05 лютого 2014 року). Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції з посиланням на правові позиції Верховного Суду та норми ЦПК України прописав, що оскільки на момент укладення договору оренди земельної ділянки, а саме на 20 вересня 2007 року, позивач, який є стороною даного договору, здійснював підприємницьку діяльність і був зареєстрований як ФОП у встановленому законом порядку, відтак спір виник між юридичною особою та ФОП, що відповідає юрисдикції господорського судочинства. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом ввипадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі-Конвенція) ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним та безстороннім судом, встановленим законом. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктивний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Відповідно до статті 4 ГПК право на звернення до господарського суду в установленному цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Предметна та суб`єктивна юрисдикція господарських судів- сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. За частиною першою зазначеної статті господарські суди розглядають спори у справах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності ( крім справ передбачених частиною другою цієї статті) та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. Відповідно до положень частини другої цієї статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підпримцями, державні органи, органи місцевого самоврядування. Статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі-позивачами і відповідачами- можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, визначені положеннями статті 20 цього Кодексу ( наприклад, пункти 5,10, 14 цієї статті). Враховуючи наведене та з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-УІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктивного складу сторін. Така правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25 червня 2019 року у справі № 904/1083/18. Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва-підприємцями. За положеннями статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. За змістом статтей 51,52,598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-ІУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ( із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її обов`язок укласти обов`язковий до укладення договір не припиняється, а продовжує існувати, а залишається за нею як за фізичною особою, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Відповідно до Договору оренди землі № 04.07.439.00060 від 20 вересня 2007 року цільове призначення земельної ділянки несільськогосподарського призначення, переданої фізичній особі -підприємцю ОСОБА_1 -для будівництва та обслуговування магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». При продовженні договору оренди зазначеної земельної ділянки згідно рішення Бориславської міської ради Львівської області № 917 від 28 березня 2013 року, згідно додаткової угоди про поновлення терміну дії договору оренди землі ( державна реєтрація від 20 березня 2007 року № 04.07.439.00060) від 05 лютого 2014 року цільове призначення земельної ділянки не змінилося, незважаючи на те, що позивач ОСОБА_1 на цей час є стороною договору як фізична особа, відтак визначальним критерієм юрисдикції є предмет спору. Фізична особа, яка мала статус суб`єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратила його, до 15 грудня 2017 року не могла бути стороною у господарському процесі, якщо для цього не було визначених ГПК України підстав, такі спори розглядалися у порядку цивільного судочинства. З 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем. Враховуючи те, що характер правовідносин у зазначеній справі, безпосередно пов`язаний із будівництвом магазину меблів на земельній ділянці, яка була виділена позивачу ОСОБА_1 та цільове використання якої призначено для господарської діяльності, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що зазначена справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. При цьому суд апеляційної інстанції враховує правові позиції Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 25 червня 2019 року, справа № 904/1083/18. Щодо відповідача-2 голови Бориславської міської ради Яворського І.Р., то позовна заява не містить вимог особисто до нього як відповідача, зазначена особа формально проставлена як відповідач, що очолює міську раду, в той час як рішення про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі приймає колегіальний орган і саме рішення колегіального органу є визначальним. Враховуючи те, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для скасування оскаржуваної ухвали колегія суддів не вбачає. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процессуального права (ст. 375 ЦПК). За змістом ч.5ст.268 ЦПК датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1; 375; 383; 384; 389-391 ЦПК України, -суд апеляційної інстанції п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Бориславського міського суду Львівської області від 03 серпня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України. Повний текст постанови складено 24 листопада 2023 року. Головуючий Ю.Р. Мікуш Судді: Т.І.Приколота Р.В. Савуляк