Постанова 4876 № 904/306/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20.11.2023 року м.Дніпро Справа № 904/306/23 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач) суддів: Іванова О.Г., Паруснікова Ю.Б., секретар судового засідання: Зелецький Р.Р. представники сторін: у судове засідання не з`явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Южкокс" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2023 року (повний текст рішення складений 05.04.2023року) та додаткове рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.2023 року (повний текст рішення складений 27.04.2023року) у справі № 904/306/23 (суддя Фещенко Ю.В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтажно-будівельна компанія" (м.Запоріжжя) до Приватного акціонерного товариства "Южкокс" (м.Кам`янське Дніпропетровської області) про стягнення заборгованості за договором на виконання послуг № 02-32/22 від 21.02.2022 у загальному розмірі 1 465 757,15 грн.,- ВСТАНОВИВ: 13.11.2023 року на адресу господарського суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтажно-будівельна компанія", в якій позивач просив суд стягнути з Приватного акціонерного товариства "Южкокс" заборгованість за договором на виконання послуг № 02-32/22 від 21.02.2022 року у загальному розмірі 1 465 757,15 грн., з яких: 1 147 468,48 грн. основний борг; 231 065,57 грн. - пеня; 72 698,98 грн. інфляційні втрати; 14 524,12 грн. - 3% річних. Також позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу. У позові зазначив про те, що у разі невизнання позову він очікує понести судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката в орієнтовному розмірі 10 000,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором на виконання послуг № 02-32/22 від 21.02.2022 року в частині повного та своєчасного розрахунку за виконані позивачем роботи, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у сумі 1 147 468,48 грн. У зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання з оплати наданих послуг позивач також нарахував пеню за період прострочення з 02.08.2022 року по 26.12.2022 року, а також інфляційні втрати за період з серпня по листопад 2022 року та 3% річних за період прострочення з 26.07.2022 року по 26.12.2022 року. Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2023року у справі № 904/306/23 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтажно-будівельна компанія" задоволено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Южкокс" на користь позивача 1 147 468.48 грн. основного боргу, 231 065,57 грн. - пені, 72 698,98 грн. - інфляційних втрат, 14 524,12 грн. - 3% річних та 21 986,36 грн. - витрат по сплаті судового збору. Рішення обґрунтовано доведеністю позивачем факту неналежного виконання відповідачем договору у частині повної та своєчасної оплати наданих послуг та у зв`язку з цим - наявність підстав для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат. Суд відмовив відповідачу у зменшенні розміру пені на 90 % та послався на відсутність правових підстав для цього. 10.04.2023 року ТОВ "Монтажно-будівельна компанія" звернулося до суду першої інстанції з заявою про ухвалення додаткового рішення, яка обґрунтована тим, що загальний розмір витрат, які поніс позивач у зв`язку з розглядом даної справи складає 13 600,00 грн., що підтверджується відповідними доказами. Додатковим рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.2023 року у даній справі заяву ТОВ "Монтажно-будівельна компанія" задоволено частково, стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Южкокс" 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині у задоволенні заяви відмовлено. Додаткове рішення обґрунтовано тим, що з урахуванням обставин справи, враховуючи зміст та вартість правничої допомоги, а також заперечення відповідача, суд дійшов висновку, що співмірною є компенсація витрат на професійну допомогу у вказаній вище сумі. Не погодившись з рішенням суду, Приватне акціонерне товариство "Южкокс" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову в частині стягнення пені у розмірі 203065,57 грн. відмовити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що: - підприємство знаходиться у фінансовій кризі, що призводить до вкрай негативних наслідків; викладене підтверджується наявними у матеріалах справи документами; - в умовах воєнного стану для ПрАТ "Южкокс" настали обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини), які об`єктивно унеможливлюють належне та своєчасне виконання зобов`язання; - у даному випадку наявні підстави для зменшення розміру пені, що не було враховано судом; - позивач не надав суду підтвердження понесення ним збитків, які виникли у зв`язку з невиконанням зобов`язання з боку відповідача; - суд при винесенні рішення не в повному обсязі дослідив обставини справи, на які посилалися позивач та відповідач; - надані позивачем в обґрунтування наявності підстав для стягнення пені докази не відповідають положенням ст.76 ГПК України та є неналежними, а висновки суду у відповідній частині зроблені з порушенням норм процесуального права та при неправильному застосуванні норм матеріального права . Позивач у відзиві на апеляційну скаргу на рішення суду вважає її необґрунтованою. Позивач зазначає, що: - в матеріалах справи відсутні докази зупинення або переривання господарської діяльності відповідача у зв`язку із введенням військового стану та, як наслідок, обставин, що унеможливили своєчасне виконання зобов`язань за договором; - відповідачем не надані належні докази тяжкого фінансового стану; - місцезнаходженням відповідача є м.Кам`янське, яке віддалено від лінії фронту та не перебуває у зоні артилерійського ураження, на відміну від місцезнаходження позивача; відповідач не відноситься до критичних чи стратегічних підприємств; - цей спір не є першим між цими сторонами, що свідчить про систематичне невиконання відповідачем умов укладених між ними договорів , тому враховуючи поведінку скаржника, відсутні підстави для зменшення розміру пені; - твердження відповідача про відсутність у позивача збитків не підтверджені, між тим, позивач був позбавлений можливості розпоряджатися своїми грошовими коштами у розмірі 1 147 468,48 грн на протязі майже року від моменту надання послуг та до моменту ухвалення рішення у цій справі. Також ПрАТ "Южкокс" подано апеляційну скаргу на додаткове рішення господарського суду у даній справі, в якій просить його скасувати в частині задоволення заяви позивача та прийняти у цій частині нове судове рішення про відмову у стягненні з відповідача вказаної суми витрат на правничу допомогу. Скарга обґрунтована наступним: - позивачем порушено строк для пред`явлення доказів понесення судових витрат у справі, тому суд помилково прийняв їх до уваги; - у заяві про ухвалення додаткового рішення позивач просить стягнути судові витрати, які майже у 3 рази перевищують розмір, вказаний у попередньому розрахунку, при цьому в орієнтовному розрахунку ним не зазначалось про можливість іншої правової допомоги та понесення додаткових витрат; - судом не були належним чином досліджені докази, надані позивачем в обґрунтування понесення ним витрат на правову допомогу, між тим, ці докази не відповідають вимогам чинного законодавства України, зокрема не містять обов`язкових реквізитів, передбачених для первинних документів, а тому є неналежними доказами; - викладене, за твердженням скаржника, свідчить про недоведення позивачем надання йому послуг правничої допомоги; - заявлені позивачем до стягнення витрати не відповідають принципу реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності та співмірності їх розміру; - вищевикладене свідчить про те, що докази не відповідають положенням ст.76 ГПК України та є неналежними і недопустимими, а висновки суду першої інстанції у цій частині зроблені з порушенням норм процесуального права та при неправильному застосуванні норм матеріального права, що є підставою для скасування додаткового рішення. У відзиві на апеляційну скаргу на додаткове рішення позивач посилається на те, що доводи скаржника про пропуск ним строку подання доказів не відповідають дійсності, оскільки вони подані у межах передбаченого ч.8 ст.129 ГПК України строку. Також позивач зазначив, що у позовній заяві ним зазначалося про орієнтовний розрахунок таких витрат саме у розмірі 10 000,00 грн. Витрати на правову допомогу підтверджені належними доказами; такі витрати, з урахуванням спору, були неминучими, їх загальний розмір є обґрунтованим та не завищеним. Відповідно до протоколів автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.04.2023 року та 11.05.2023 року для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді (доповідача) Вечірка І.О., суддів: Паруснікова Ю.Б., Верхогляд Т.А. Ухвалами Центрального апеляційного господарського суду від 17.05.2023 року (у складі колегії суддів: головуючий суддя: Вечірко І.О. (доповідач), судді: Паруснікова Ю.Б., Верхогляд Т.А.) відкриті апеляційні провадження, розгляд апеляційних скарг об`єднано в одне апеляційне провадження та призначено їх розгляд на 14.06.2023 року. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.06.2023 у зв`язку з відпусткою судді Паруснікова Ю.Б. розгляд апеляційних скарг призначено на 28.06.2023. 28.06.2023 року судове засідання не відбулося у зв`язку з перебуванням судді-доповідача Вечірка І.О. у відпустці. Розпорядженням керівника апарату суду від 04.07.2023року у зв`язку з поданням суддею Вечірко І.О. заяви про відставку було здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.07.2023 року для розгляду справи №904/306/23 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя: Верхогляд Т.А. (доповідач), судді: Іванов О.Г., Парусніков Ю.Б. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 01.08.2023року апеляційні скарги прийняті до провадження вказано колегією суддів та призначено їх розгляд на 25.09.2023року. Ухвалою суду від 25.09.2023року розгляд справи відкладено на 20.11.2023 року на 12:00 год. 20.11.2023 року у судове засідання представники сторін не з`явилися, про час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином. Дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.269 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно з ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Як вбачається з матеріалів справи, 21.02.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Монтажно-будівельна компанія" (виконавцем) та Приватним акціонерним товариством "Южкокс" (замовником) укладено договір на виконання послуг № 02-32/22, відповідно до п.п. 1.1., 1.2. якого замовник доручає та оплачує, а виконавець бере на себе зобов`язання власними силами та на власний ризик протягом дії договору, екологічно безпечним способом, надавати послуги: дроблення залізобетонних конструкцій гідромолотом до фракції 40-50 см (далі - послуги). Замовник зобов`язується оплатити виконані послуги у порядку та строки, які передбачені договором. Згідно з п.2.1 - 2.3 договору найменування та вартість послуг за договором зазначаються у специфікаціях, які є невід`ємними частинами договору. Загальна вартість послуг договору визначається як сума послуг, яка зазначена у всіх актах наданих послуг, підписаних сторонами за весь період дії договору. Відповідно до умов п.2.3. договору замовник повинен оплатити послуги у безготівковій формі протягом 45-ти календарних днів з дня підписання акту наданих послуг; підставою для платежу є рахунок. Пунктом 3.1. договору передбачено, що виконавець зобов`язаний надати послуги в повному обсязі у строки, вказані у договорі. За умовами п. 3.2. договору за результатами виконаних послуг виконавець підраховує об`єм подроблених залізобетонних конструкцій та складає акт надання послуг у двох примірниках, які передає на підпис замовнику. В акті зазначається кількість (об`єм) подроблених залізобетонних конструкцій, а також вартість виконаних послуг. Замовник зобов`язується у термін 5-ть робочих днів розглянути наданий акт надання послуг та підписати його. Послуги вважаються наданими з дня їх прийняття замовником шляхом підписання акту наданих послуг. У п.4.3 договору зазначено, що у випадку виникнення заборгованості за договором більше ніж на 7 календарних діб, замовник сплачує виконавцю суму боргу з урахуванням індексу інфляції, пеню у розмірі подвійної облікової ставки. Пунктом 7.1. договору сторони визначили, що договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2022 року, а в частині виконання грошових зобов`язань до їх повного виконання. У відповідності до вказаних умов договору було підписано специфікацію №1 від 21.02.2022 до договору, в якій сторони визначили умови щодо виконання таких робіт - дроблення залізобетонних конструкцій гідромотором до фракції 40-50 см, на загальну суму 1 378 149,70 грн. У червні 2022 на виконання умов договору № 02-32/22 від 21.02.2022 позивачем були виконані відповідні роботи на загальну суму 1 147 468,48 грн., на підтвердження чого позивачем та відповідачем було складено та підписано акт приймання виконаних підрядних робіт № 1.32 від 10.06.2022. Акт підписаний без будь-яких претензій та зауважень. Враховуючи умови п. 2.3. договору, граничним строком оплати виконаних позивачем у червні 2022 робіт на вказану вище суму є 25.07.2022. Відповідач зобов`язання за договором №02-32/22 від 21.02.2022 в частині повного та своєчасного розрахунку за виконані позивачем роботи не виконав, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість у сумі 1 147 468,48 грн. Дану обставину відповідач не заперечує. За прострочення виконання зобов`язання позивачем нараховані пеня за період прострочення з 02.08.2022 року по 26.12.2022 року у сумі 231 065 грн. 57 коп. на підставі п. 4.3. договору, а також інфляційні втрати за період з серпня по листопад 2022 року у сумі 72 698 грн. 98 коп., а також 3% річних за період прострочення з 26.07.2022 року по 26.12.2022 року у сумі 14 524 грн. 12 коп. на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача Неоплата відповідачем вказаних вище сум основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат стали підставою для звернення позивача з даним позовом. Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно з ч.1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки ( ч.1 ст. 611 ЦК України). Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Щодо досліджуваної справи, то місцевим господарським судом встановлено, що відповідач свого обов`язку зі сплати коштів у визначений договором строк не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, такі дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань, що є підставою для застосування встановленої законом або договором відповідальності. Вимоги позовної заяви про стягнення з відповідача основного боргу, трьох процентів річних та інфляційних втрат у визначених позивачем розмірах були розглянуті місцевим господарським судом та за результатами такого розгляду суд дійшов обґрунтованих висновків про наявність підстав для їх задоволення. У цій частині рішення місцевого господарського суду не оскаржується. Предметом апеляційного оскарження у даному випадку є задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 203 065,57 грн. пені, тому відповідно до приписів ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішення лише в цій частині. Задовольняючи позов у відповідній частині, господарський суд Дніпропетровської області послався на правомірність нарахування позивачем пені у визначеному ним розмірі, що відповідає умовам п.4.3 договору. Одночасно суд відмовив відповідачу у зменшенні її розміру на 90% з огляду на ненадання ним належних та допустимих доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем по договору поставки № 2105307 від 12.10.2021 року та недоведення причинно-наслідкових зв`язків між введенням 24.02.2022 року в Україні воєнного стану і неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором. Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Так, згідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафними санкціями, у відповідності до положень ст. 230 ГК України, є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання. У даному випадку, у відзиві на позов відповідач просив зменшити розмір пені до 90%, що складає 23106,56 грн. Посилався на те, що: - воєнний стан суттєво впливає на виробничу потужність підприємства відповідача, що призвело до тяжкого та нестабільного матеріального становища ПрАТ "Южкокс", що підтверджується фінансовою звітністю підприємства (форма 1, форма 2 станом на 30.09.2022); - для ПрАТ "Южкокс" в умовах воєнного стану настали обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини), які об`єктивно унеможливлюють належне та своєчасне виконання зобов`язань; - основним видом діяльності ПрАТ "Южкокс" є виробництво коксу та коксопродуктів (КВЕД - 19.10), в умовах воєнного стану України коксохімічні підприємства залишаються як підгалузь гірничо-металургійної промисловості та є стратегічно важливими для забезпечення функціонування економіки та безпеки нашої держави; виведення з ладу коксохімічних підприємств через нестачу коштів для закупівлі сировини для вироблення коксохімічної продукції призведе до розриву виробничого ланцюга виробництва металургійної продукції, яка в період воєнного стану є надзвичайно необхідною для забезпечення військово-промислового комплексу України, а також для створення оборонних фортифікаційних споруд, тощо; - ПрАТ "Южкокс" відноситься до об`єктів критичної інфраструктури, а також є виробником теплової енергії та забезпечує м. Кам`янське теплом на підставі Постанови НКРЕКП № 1574 від 30.11.2018; - арешт коштів на банківських рахунках, рухомого та нерухомого майна підприємства призведе до вкрай негативних наслідків, а саме: затримки виплати заробітної плати працівникам підприємства, припинення теплопостачання м.Кам`янське, невиконання договірних зобов`язань перед контрагентами, виникнення заборгованості по податках та зборах, які підлягають сплаті до бюджетів всіх рівнів, в деяких випадках до повної зупинки господарської діяльності підприємства в зв`язку з неможливістю здійснити планові закупки сировини для виробництва, а також до інших негативних і непередбачуваних соціальних, економічних та екологічних наслідків; - саме поточна діяльність відповідача забезпечує і забезпечить погашення як існуючих боргів перед позивачем, так і виконання поточних розрахунків з контрагентами, з урахуванням загальногосподарського інтересу; - відповідно до Звіту про фінансові результати за 9 місяців 2022, "сукупний дохід (сума рядків 2350 (прибуток), 2355 (збиток), та 2460 (інший сукупний дохід після оподаткування) відповідно до рядка 2465 складає 700 242 тис. грн.; у графі "Чистий фінансовий результат" рядок 2350 "прибуток" складає 0 тис. грн., рядок 2355 "збиток" складає 699 844 тис. грн. Відповідач зазначав, що за викладених обставин та з наданих документів вбачається, що підприємство ПрАТ "Южкокс" знаходиться у фінансовій кризі, що приводить до вкрай негативних фінансових наслідків; а позивачем не надано доказів наявності в нього будь-яких збитків. Відповідно до ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. За приписами ч.1 ст. 233 ГПК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Згідно з ч.3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань і вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер. Отже, вирішення питання щодо зменшення розміру пені покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання, з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності. Відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Однак, чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст.86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Зменшення заявлених штрафних санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною своїх зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно зі ст.74 ГПК України, ст.233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів. Апеляційний суд зазначає, що зобов`язання з оплати виконаних позивачем за договором №02-32/22 від 21.02.2022 року послуг покладається саме на відповідача і підписавши вказаний договір останній був обізнаний про існуючий порядок розрахунків та правові наслідки їх порушення. При цьому за приписами ч.2 ст.193 ГПК України сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Однак, на час прийняття рішення у справі відповідач не здійснив навіть часткової оплати виконаних позивачем робіт, прострочення становить більше 8 місяців, що є істотним порушенням. Викладене, у тому числі, свідчить про відсутність підстав для зменшення судом розміру пені, враховуючи, що сума пені у розмірі 231 065,57 грн. є співмірною допущеному простроченню та сумі основного боргу у розмірі 1 147 468,48 грн. При цьому необхідно звернути увагу на те, що у силу приписів чинного законодавства України, позивач не зобов`язаний доводити розмір та наявність збитків, завданих порушенням відповідачем зобов`язання з оплати наданих за договором послуг, тому відповідні доводи скаржника є безпідставними. Щодо форс-мажорних обставин, які на думку скаржника звільняють його від зобов`язання сплачувати пеню, слід зазначити наступне. Відповідно до ч.1 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази у разі виникнення спору. Лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022року, яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зобов`язання, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Отже, лист Торгово-промислової палати України не можна вважати сертифікатом у розумінні ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні". Разом з тим, суд наголошує, що наявність сертифікату Торгово-промислової палати України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Тобто сторона, яка посилається на форс-мажор, має довести причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажором та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Той факт, що Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини - військову агресію російської федерації проти України, сам по собі не є підставою для звільнення або зменшення відповідальності за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань. У даному випадку, як було вірно зазначено місцевим господарським судом, відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні ст. ст. 76, 77 ГПК України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем по спірному договору, як і не доведено причинно-наслідкових зв`язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором. Введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність та отримувати кошти, адже протилежного відповідачем не доведено відповідними доказами. Зокрема, відповідач не надав доказів того, що підприємство повністю зупинило роботу у зв`язку з воєнним станом, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов`язки у зв`язку з воєнними діями, все, або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб`єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану. Отже, відповідачем не доведено, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором, та, у зв`язку з цим , настання для нього форс-мажорних обставин. Суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що місцезнаходженням відповідача є м.Кам`янське Дніпропетровської області, яке істотно віддалене від лінії фронту, не перебуває в зоні артилерійського ураження, на відміну від місцезнаходження позивача (м. Запоріжжя). Крім того, за умовами договору №02-32/22 від 21.02.2022 року сторони звільняються від відповідальності за повне чи часткове невиконання або неналежне виконання зобов`язань, передбачених договором, якщо це сталося внаслідок дії обставин непереборної сили (п.5.1. договору). Згідно з п.п.5.3-5.5 договору сторона, яка внаслідок дії обставин непереборної сили не має можливості належним чином виконати свої зобов`язання за договором, повинна письмово повідомити іншу сторону про існуючі перешкоди та про їх вплив на виконання зобов`язань за договором. Таке повідомлення повинно бути зроблено протягом 10-ти днів з дня виникнення у сторони договору неможливості виконання зобов`язань за договором та підтверджено нею належним документом, що видається Торгово-промисловою палатою України. Неповідомлення, несвоєчасне або непідтверджене Торгово-промисловою палатою України повідомлення позбавляє сторону права посилатися на обставини непереборної сили як на підставу, що звільняє її від відповідальності за невиконання зобов`язань. свідоцтво, видане Торгово-промисловою палатою України є належним і достатнім підтвердженням наявності і тривалості дії обставин непереборної сили . При настанні обставин непереборної сили, які безпосередньо впливають на можливість виконання стороною своїх зобов`язань, передбачених договором, строк виконання таких зобов`язань, за умови дотримання стороною вимог пункту 5.3. договору, продовжується на весь час дії обставин непереборної сили. Сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, як підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести, що дія такої форс-мажорної обставини за всіх умов робить неможливим виконання її зобов`язань за договором. При цьому, сторона не може посилатись на дію форс-мажорних обставин, якщо строк виконання її зобов`язання настав до моменту початку дії форс-мажорних обставин, рівно як і якщо форс-мажорна обставина, на яку сторона посилається як на підставу неможливості виконання зобов`язання, діяла на момент укладення договору та/або на момент, коли інша сторона виконувала або виконала свої зобов`язання. Однак, відповідачем не надано доказів дотримання вказаного порядку, він не повідомляв позивача про настання форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання зобов`язань за спірним договором. За зазначених обставин доводи апеляційної скарги про те, що судом не було враховано наявність форс-мажорних обставин не знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду справи та спростовуються вищевикладеним. На думку колегії суддів, місцевий господарський суд, надавши оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру пені. Рішення господарського суду відповідає фактичним обставинам справи, вимогам чинного законодавства, підстави для його скасування відсутні. Щодо додаткового рішення слід зазначити наступне: Як зазначено вище, ТОВ "Монтажно-будівельна компанія" звернулося з заявою про ухвалення додаткового рішення та стягнення на його користь 13600,00 грн. понесених ним витрат на правову допомогу, а також подало докази, які підтверджують понесення ним цих витрат. До позовної заяви додані копії: договору про надання правової допомоги від 26.12.2022 року та додаткової угоди №2 від 26.12.2022 року, рахунку-фактури №СФ-0000366 від 26.12.2022 року, акту приймання-передачі наданих послуг №2 від 26.12.2022 року, платіжної інструкції №2361 від 29.12.2022 року, ордер серія АР №1093892. До заяви про ухвалення додаткового рішення позивачем надані копії: акту приймання-передачі №2-2 від 05.03.2023року, рахунків-фактур № СФ-0000062 від 24.02.2023 року, СФ-0000110 від 31.03.2023 та СФ-0000135 від 06.04.2023, платіжної інструкції від 07.04.2023 року. Згідно з п.1.1. договору про надання правової допомоги від 26.12.2022, укладеного між ТОВ "Монтажно-будівельна компанія" (клієнтом) та Адвокатським об`єднанням "Юридична компанія Радник", клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати правову (правничу) допомогу з питань судових справ. Відповідно до п.4.2 за результатами надання правової допомоги складається акт, що підписується сторонами. В акті вказується обсяг наданої Адвокатським об`єднанням правової допомоги та її вартість. 26.12.2022 року Об`єднанням і Товариством укладено додаткову угоду №2 до договору про надання правової допомоги, у п.п.1.1-1.3 якої сторони узгодили обсяг правової допомоги, яку зобов`язалося надати Об`єднання. У п.п.1.1, 1.2 додаткової угоди сторони передбачили розмір винагороди за надані послуги, із розрахунку 1 000,00 грн. година роботи Об`єднання (п.п.2-4 додаткової угоди). 26.12.2022 року сторонами складено та підписано акт приймання передачі наданих послуг №2 до вказаного договору, згідно з яким сторони підтвердили надання замовнику послуг, перелічених у цьому акті, вартість яких складає 5 000,00 грн. 26.12.2022 року Об`єднанням виставлений рахунок-фактура №СФ-0000366 на суму 10 000,00 грн , який згідно з платіжною з інструкцією № 2361 від 29.12.2022 сплачено Товариством позивача. Надалі, 05.03.2023 року сторонами складено та підписано акт приймання передачі наданих послуг №2-2 до вказаного договору, згідно з яким сторони підтвердили надання замовнику послуг, перелічених у цьому акті , вартість яких склала 8 600,00 грн. Згідно з платіжною інструкцією від 07.04.2023 року позивачем сплачено 24 700,00 грн. Представництво інтересів позивача у суді здійснював адвокат Штабовенко Д.В., повноваження якого підтверджуються відповідним ордером (а.с.32), і який приймав участь у судових засіданнях 21.03.2023 року та 04.04.2023 року. Згідно з п.12 ч.3 ст.2 ГПК України однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Частинами 1, 2 статті 124 ГПК України встановлено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Згідно ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до п.1 ч.4, ч.8 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позву на відповідача. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно з ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів ст. ст. 123 - 130 ГПК України. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим. Також слід враховувати, що відповідно до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" №5076-VI від 05.07.2012 адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Статтею 1 цього Закону визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Крім того, у ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. З урахуванням вищезазначених вимог закону, при визначені розміру правничої допомоги суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Крім того, з аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: - фіксованого розміру, - погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" №5076-VI від 05.07.2012 як "форма винагороди адвоката", але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" №5076-VI від 05.07.2012, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Одночасно слід зазначити, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Свобода сторін у визначенні розміру на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною. При цьому вирішуючи питання розподілу судових витрат за надання правової допомоги, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи розумність цих витрат. Стосовно даної справи, то апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення заяви позивача. Отже, з урахуванням обставин, викладених у заяві позивача про компенсацію судових витрат на професійну правничу допомогу, наданих ним документів в їх сукупності, загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності судових витрат заява позивача обґрунтовано задоволена судом першої інстанції частково, в частині стягнення з відповідача витрат на таку допомогу у сумі 10 000,00 грн. Одночасно апеляційний суд звертає увагу на те, що у частині, якою відмовлено у задоволенні заяви позивача, додаткове рішення не оскаржується апелянтом. Доводи скаржника про те, що документи на підтвердження наданої правової допомоги подані з пропуском строку не знайшли підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Так, рішення суду у даній справі ухвалено 04.04.2023 року, заява з доказами на підтвердження понесення витрат на правову допомогу подані позивачем 10.04.2023 року, що підтверджується штампом на поштовому конверті, в якому ці заява та докази надійшли на адресу місцевого господарського суду та фіскальним чеком (а.с.124, 125). Отже, докази подані позивачем у межах п`ятиденного строку (з урахуванням вихідних днів), визначеного ч.8 ст.129 ГПК України. Твердження скаржника про покладення на нього витрат на професійну правничу допомогу у завищеному, неспівмірному розмірі мають характер припущень та фактично зводяться до узагальненого заперечення понесених витрат, оскільки скаржником докази в обґрунтування цих доводів не надані, зокрема, власні розрахунки, які б свідчили про таке необґрунтоване завищення. Доводи скарги про те, що позивач просить стягнути судові витрати, які майже у 3 рази перевищують розмір, вказаний у попередньому розрахунку, є безпідставними, оскільки у позовній заяві позивачем зазначалося, що він очікує понести витрати на правову допомогу у сумі 10 000,00 грн. Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ у справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994 року, серія А, №303-А, п.29). За таких обставин решту аргументів апелянта суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення та додаткового рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду. Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За загальним правилом доказування полягає не лише у поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було. Доводи апеляційних скарг не дають підстав стверджувати, що наведені судом мотивування є необґрунтованим, оскільки правильність цих тверджень напряму випливає із матеріалів даної справи, обставин спору та норм чинного законодавства. За приписами п.1 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. У даному випадку, звертаючись з апеляційними скаргами, скаржник не довів неправильного застосування судом норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих у справі судових рішень. З урахуванням викладеного, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційних скарг. Рішення та додаткове рішення місцевого господарського суду у даній справі слід залишити без змін. Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати за розгляд апеляційних скарг покладаються на скаржника. Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282, 283 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства "Южкокс" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2023 року та додаткове рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.2023 року у справі № 904/306/23 залишити без задоволення. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2023 року та додаткове рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.2023 року у справі № 904/306/23 залишити без змін. Судові витрати за подання апеляційних скарг покласти на скаржника. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складений 28.11.2023 року. Головуючий суддя: Т.А.Верхогляд Суддя: О.Г.Іванов Суддя: Ю.Б.Парусніков