Постанова 4824 № 357/3325/23

КИЇВСЬКИЙАПЕЛЯЦІЙНИЙСУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 листопада 2023 року м. Київ Унікальний номер справи № 357/3325/23 Апеляційне провадження № 22-ц/824/15266/2023 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б., суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДіджиФінанс» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 серпня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Кошель Б.І., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДіджиФінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - в с т а н о в и в : У березні 2023 року представник ТОВ «ДіджиФінанс» - Денисюк С.О. звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ДіджиФінанс» заборгованість за договором № 200124367 від 14 жовтня 2014 року у розмірі 54 024,33 грн., а також судовий збір в розмірі 2 684,00 грн. На обґрунтування позову зазначила, що14 жовтня 2014 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 було укладено угоду № 200124367 щодо кредитування. Відповідно до умов кредитного договору, банк надав позичальнику у користування кредитні кошти в розмірі 47 937,06 грн., з встановленим строком користування з 14 жовтня 2014 року по 14 жовтня 2017 року, а відповідач зобов`язався повернути отримані кошти у встановлений в кредитному договорі строк, та сплатити відсотки за користування кредитними коштами. 20 липня 2020 року ТОВ «ДіджиФінанс» набуто право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», на підставі договору № 7_БМ від 20 липня 2020 року, укладеному за результатами публічних торгів (аукціону) лоту № GL16N618071 проведеного 15 червня 2020 року, що підтверджено постановою Північного апеляційного господарського суду від 01 липня 2021 року у справі № 910/11298/16, відповідно до якої позивача визнано єдиним та належним кредитором за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський». Таким чином, банк, правонаступником якого є позивач, виконав свої зобов`язання за кредитним договором належним чином, в той же час відповідач порушив умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитними коштами в повному обсязі та в визначений строк. Станом на 28 березня 2023 року загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем за кредитним договором становить 54 024,33 грн., з яких: 18 419,18 грн. - заборгованість за кредитом, 35 605,15 грн. - заборгованість за відсотками (а.с. 1-4). У червні 2023 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від представника ОСОБА_1 - адвоката Радецької Т.П., в якому просила у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Посилалась на те, що позивачем не підтверджено в передбаченому законом порядку наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 54 024,33 грн. за кредитним договором № 200124367 від 14 жовтня 2014 року. Матеріали справи не місять належних та допустимих доказів в підтвердження обґрунтованості заявленого розміру заборгованості. Вважає, що без наявності в матеріалах справи вказаного кредитного договору та невід`ємних його додатків за підписом відповідача, а також без первинних бухгалтерських документів в підтвердження обґрунтованості заявленого позивачем розміру позовних вимог, відсутні правові підстави для стягнення зазначеної заборгованості. Звертала увагу, що позивач звернувся з позовом після спливу строку позовної давності. При цьому, заяви про продовження або поновлення процесуального строку на подання позову позивачем не було подано (а.с. 54-61). 12 червня 2023 року до суду надійшла відповідь на відзив від представника ТОВ «ДіджиФінанс» - Денисюк С.О., в якій просила визнати причини пропуску строку позовної давності поважними та задовольнити позовні вимоги (а.с. 72-75). Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 серпня 2023 року в задоволенні позовних вимог ТОВ «ДіджиФінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено (а.с. 133-137). Не погодившись з рішенням районного суду, 11 вересня 2023 року представник ТОВ «ДіджиФінанс» - Денисюк С.О. звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги позову в повному обсязі (а.с. 149-152). На обґрунтування скарги зазначила, що рішення суду ухвалене з неповним з`ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. Не погоджувалась з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність кредитної заборгованості, її розмір та період, за яким слід розраховувати розмір заборгованості. Вказувала, що 20 липня 2020 року ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський». Відповідно до вказаного договору відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 200124367 від 14 жовтня 2014 року до ОСОБА_1 на умовах, що існували на момент відступлення права вимоги. Погашення заборгованості відповідачем на рахунок позивача не надходило, відповідно сума заборгованості не змінилась. Звертала увагу, що сума кредитних коштів, яку було видано банком ОСОБА_1 становила 47 937,06 грн., а сума заборгованості по тілу кредиту становить 18 419,18 грн., що свідчить про те, що ОСОБА_1 користувався кредитними коштами та сплатив банку 29 517,88 грн. в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 200124367 від 14 жовтня 2014 року. Вказувала, що відповідач був ознайомлений з графіком платежів за кредитним договором та своїм підписом підтвердив, що погоджується з даним графіком та його відомостями. Крім того, згідно з розділом ІІ довідки про умови кредитування та орієнтовну суму вартості кредиту, відповідача було повідомлено про недоліки форми кредитування, а саме, що сума нарахованих процентів за весь строк користування кредитними коштами буде більша, ніж при поверненні кредиту рівними частинами. Зазначала, що інформація про стан рахунку відповідача є недоступною для ТОВ «ДіджиФінанс». Вимогами чинного законодавства та умовами договору про відступлення прав вимоги № 7_БМ від 20 липня 2020 року не передбачена передача програмного забезпечення, що здійснює нарахування заборгованості по сплаті тіла кредиту, нарахуванню відсотків та пені, а також його детального розрахунку (а.с. 149-152). За правилами частини 13 статті 7, частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційна скарга ТОВ «ДіджиФінанс» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 серпня 2023 року розглянута апеляційним судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні). Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню враховуючи наступне. Як вбачається з матеріалів справи, 14 жовтня 2014 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 200124367 (11-12). Відповідно до кредитного договору № 2200124367 від 14 жовтня 2014 року ОСОБА_1 було відкрито поточний рахунок та надано у користування кредитні кошти в розмірі 47 937,06 грн., з встановленим строком користування з 14 жовтня 2014 року по 14 жовтня 2017 року. Відповідач зобов`язався повернути отримані кошти у встановлений в кредитному договорі строк та сплатити відсотки за користування кредитними коштами (а.с. 11-12). 20 липня 2020 року ТОВ «ДіджиФінанс» набуто право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», на підставі договору № 7_БМ від 20 липня 2020 року, укладеному за результатами публічних торгів (аукціону) лоту № GL16N618071, проведеного 15 червня 2020 року. За цим Договором в порядку та на умовах, що визначені в Договорі, банк відступає новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває права банку до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів та/або фізичних осіб, зазначених у Додатку № 1 до цього Договору, надалі - Боржники, включаючи права вимоги до правонаступників божників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки Боржників, за кредитними договорами (а.с. 6-9). Згідно Додатку № 1 до Договору факторингу № 7_БМ із відступленням прав грошової вимоги за кредитними договорами від 20 липня 2020 року, ТОВ «ДіджиФінанс» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 200124367 від 14 жовтня 2014 року зі строком закінчення 14 жовтня 2017 року, сума заборгованості за тілом кредиту становить 18 419,18 грн., заборгованість за доходами 35 605,15 грн. (а.с. 5). З матеріалів справи вбачається, що 19 грудня 2022 року на адресу відповідача було надіслано претензію про сплату заборгованості за кредитним договором в строк до 31 січня 2023 року (а.с. 30-32). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти. Розмір процентів може встановлюватися договором. У відповідності до частини 1 статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). За статтями 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. За загальним правилом заміна кредитора у зобов`язанні не вимагає згоди на це боржника, якщо інше не передбачено законом або договором. Згідно з частиною 2 статті 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні. Боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, чи який вважає, що йому не надано належних доказів на підтвердження відступлення прав вимоги новому кредиту, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору (а не новому) і таке виконання є належним. Інших правових наслідків факт не повідомлення боржника про заміну кредитора чи ненадання йому доказів на підтвердження відступлення прав вимоги новому кредитору законом не передбачено. Відповідно до частини 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Згідно з частиною першою статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Частиною третьою статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У пункті 3 частини 2 статті 129 Конституції України закріплено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст. 77 ЦПК України.) Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України). Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. На підтвердження заборгованості та її розміру позивач подав до суду першої інстанції заяву (оферту) № 200124367 від 14жовтня 2014 року(а.с. 11-12), анкету від 14 жовтня 2014 року № 771774 (а.с. 13), довідку про умови кредитування та орієнтовну сукупність споживчого кредиту в рамках карткового продукту від 14 жовтня 2014 року (а.с. 18), графік платежів від 14 жовтня 2014 року (а.с. 17), договір №7_БМ про відступлення права вимоги від 20 липня 2020 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «ДіджиФінанс» (а.с. 6-9) та додаток № 1 до договору факторингу №7_БМ із відступленням права вимоги за кредитними договорами від 20 липня 2020 року (а.с. 5). В той же час, виписки з карткового рахунку відповідача, а також розрахунку заборгованості позивачем до суду першої інстанції не надано. Відтак, єдиним документом, де зазначений розмір кредитної заборгованості, є додаток №1 до договору факторингу №7_БМ від 20 липня 2020 року,в якому зазначено, що ТОВ «ДіджиФінанс» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 200124367 від 14 жовтня 2014 року зі строком закінчення 14 жовтня 2017 року,сума заборгованості за тілом кредиту становить 18 419,18 грн., заборгованість за доходами 35 605,15 грн. (а.с. 5). Проте, колегія суддів вважає, що зазначений документ не є належним доказом наявності заборгованості, враховуючи наступне. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором. До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі №760/7792/14-ц. Апеляційний суд зауважує, що у справі, яка переглядається, позивач мав можливість додати до позовної заяви документальне обґрунтування кредитної заборгованості, зокрема виписку по особовому рахунку позичальника та детальний розрахунок, на підставі яких районний суд та (або) суд апеляційної інстанції був би спроможний самостійно здійснити перерахунок кредитної заборгованості. Проте, під час розгляду справи позивач не надав належних та допустимих доказів, що є його процесуальним обов`язком в силу положень статей 12, 81 ЦПК України, на підтвердження визначеного ним у позовній заяві розміру заборгованості за кредитним договором. Аналогічна позиція викладена і Верховим Судом у постанові від 01 лютого 2023 року у справі № 199/7014/20. Крім того, відповідно до ч.5 ст.177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). Таким чином, позивач як сторона по справі, зобов`язаний довести ті обставини, на які він посилається як на правову підставу своїх вимог, зокрема, невиконання відповідачем взятих на себе за договором грошових зобов`язань, суму боргу, подавши суду належні і допустимі докази, оскільки обов`язок подання доказів покладається на сторін. З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність у відповідача заборгованості за кредитним договором № 200124367 від 14 жовтня 2014 року в загальному розмірі 47 937,06 грн., у зв`язку з чим апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Таким чином, колегія суддів погодилась з висновком районного суду про відсутність правових підстав для задоволення позову ТОВ «ДіджиФінанс». Згідно з ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. До суду апеляційної інстанції ТОВ «ДіджиФінанс» надав копію відповіді ФГВФО №57-11933/23 від 06 жовтня 2023 та банківську виписку по рахунку ОСОБА_1 за кредитним договором № 200124367 від 14 жовтня 2014 року за період з 23 травня 2016 року по 27 липня 2020 року. Апелянт є позивачем у справі, тому мав об`єктивну можливість подати докази до позовної заяви або в суді першої інстанції. Колегія суддів не приймає додані до апеляційної скарги нові докази, оскільки такі докази у суд першої інстанції не подавались позивачем, вони не були предметом дослідження суду першої інстанції та позивач із будь-якими заявами щодо долучення до справи вказаних доказів не звертався. Враховуючи викладене, апеляційний суд повернув позивачу копію відповіді ФГВФО №57-11933/23 від 06 жовтня 2023 та банківську виписку по рахунку ОСОБА_1 за кредитним договором № 200124367 від 14 жовтня 2014 року за період з 23 травня 2016 року по 27 липня 2020 року. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Інші доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на положення частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДіджиФінанс» - залишити без задоволення. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 серпня 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття і оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець О.В. Борисова В.М. Ратнікова