Постанова Вінницький апеляційний суд № 130/3558/21

Справа № 130/3558/21 Провадження № 22-ц/801/2050/2023 Категорія: 20 Головуючий у суді 1-ї інстанції Грушковська Л. Ю. Доповідач:Ковальчук О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 листопада 2023 рокуСправа № 130/3558/21м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Ковальчука О. В., суддів: Шемети Т. М., Сала Т. Б., за участі секретаря Луцишина О. П., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт», за участі третіх осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротал», державного реєстратора Чечельницької селищної ради Гайсинського району Вінницької області Фаренюка Сергія Анатолійовича, про витребування земельної ділянки з чужого незаконного користування та скасування державної реєстрації, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт», поданою його представником адвокатом Кришталем Олександром Олександровичем, на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 17 липня 2023 року у м. Жмеринці, суддею цього суду Грушковською Л.Ю., дата складання його повного тексту не відома, В С Т А Н О В И В: У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт» (далі ТОВ «Поділля Агропродукт»), за участі третіх осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротал» (далі ТОВ «Агротал»), державного реєстратора Чечельницької селищної ради Гайсинського району Вінницької області Фаренюка С.А., про витребування земельної ділянки з чужого незаконного користування та скасування державної реєстрації. Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 червня 2015 року №2-1156, яка відкрилась після смерті ОСОБА_2 (матері позивача), є власником 1/3 частини земельної ділянки з кадастровим номером 0521083800:04:001:0069, площею 3,2509 га, яка розташована на території Людавської сільської ради Жмеринського району Вінницької області. В 2014 році спадкодавцем було укладено договір оренди цієї земельної ділянки з ТОВ «Агротал» терміном на 7 років. Згодом позивач дізналась, що вона 04 серпня 2018 року нібито уклала додаткову угоду про внесення змін до договору оренди, відповідно до якої право оренди 1/3 частини вказаної земельної ділянки перейшло до ТОВ «Поділля Агропродукт». Право оренди 1/3 частини цієї земельної ділянки за ТОВ «Поділля Агропродукт» було зареєстровано державним реєстратором Чечельницької селищної ради Чечельницького району Вінницької області Фаренюком С.А. 17 грудня 2019 року, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 50263970. ОСОБА_1 стверджувала, що додаткової угоди з ТОВ «Поділля Агропродукт» не підписувала, а також не продовжувала договір оренди з ТОВ «Агротал». На її думку, її підпис у додатковій угоді є підробленим з метою незаконного використання належної їй 1/3 частини земельної ділянки понад строк, встановлений первинним договором, який укладений її матір`ю із ТОВ «Агротал». Пославшись на викладені обставини, позивач просила витребувати з незаконного користування ТОВ «Поділля Агропродукт» 1/3 частини зазначеної земельної ділянки, скасувати вищезгадане рішення державного реєстратора, а також стягнути з відповідача на її користь судові витрати. 17 липня 2023 року Жмеринським районним судом Вінницької області ухвалено рішення, яким позов задоволено частково. Усунуто перешкоди ОСОБА_1 у користуванні належною їй на праві власності вищевказаною земельною ділянкою шляхом повернення цієї земельної ділянки власнику ОСОБА_1 від ТОВ «Поділля Агропродукт», право оренди за яким зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. В задоволенні позовної вимоги про скасування запису про державну реєстрацію відмовлено. Стягнуто з ТОВ «Поділля Агропродукт» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 908 грн., витрати за проведення експертизи 5 663, 10 грн., а також витрати на професійну правничу допомогу адвоката 5 000 грн. Не погодившись із ухваленим рішенням, ТОВ «Поділля Агропродукт», діючи через свого представника адвоката Кришталя О.О., посилаючись порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Зокрема скаржник посилається на те, що єдиним доказом, на якому ґрунтуються позовні вимоги, є висновок експерта, однак він не містить категоричної відповіді про те, що додаткова угода від 04 серпня 2018 року підписана не позивачем. Розмір стягнутих судом першої інстанції витрат на правову допомогу з відповідача на користь позивача є завищеним, непропорційним складності справи та таким, що підлягає зменшенню до 3 000 грн. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Належним чином повідомлений позивач та його адвокат Бурка В.Р. до апеляційного суду не з`явились, 27 листопада 2023 року адвокат Бурка В.Р. подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність. Представники ТОВ «Поділля Агропродукт», ТОВ «Агротал», державний реєстратор Чечельницької селищної ради Гайсинського району Вінницької області Фаренюк С.А., повідомлені належним чиним, до апеляційного суду не з`явились, причин своєї неявки не повідомили, заяв про відкладення або про поважність причин неприбуття до суду не подали. Неявка учасників справи не перешкоджає апеляційному розгляду справи, а відкладення її розгляду призведе до порушення строків розгляду апеляційної скарги (ч. 1 ст. 233 ЦПК України). Таким чином колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності належним чином повідомлених учасників справи. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Однак, рішення суду цим вимогам не відповідає, тому апеляційний суд, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши його законність і обґрунтованість не лише у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Положеннями ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. З матеріалів справи вбачається, що 15 червня 2015 року було видано свідоцтво про право на спадщину за законом під №2-1156, відповідно до якого ОСОБА_1 успадкувала після смерті матері - ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , 1/3 частини земельної ділянки з кадастровим номером 0521083800:04:001:0069, площею 3,2509 га, яка розташована на території Людавської сільської ради Жмеринського району Вінницької області. Іншими спадкоємцями після смерті ОСОБА_2 є її чоловік - ОСОБА_3 та син - ОСОБА_4 , вони успадкували по 1/3 частини цієї земельної ділянки також (а. с. 12). Того ж дня право спільної часткової власності на вказану земельну ділянку було зареєстроване за ОСОБА_1 , а саме право власності на 1/3 частини цієї земельної ділянки (а. с. 11). У оригіналі додаткової угоди від 04 серпня 2018 року вказано, що вона укладена між ОСОБА_1 та ТОВ «Поділля Агропродукт» з метою внесення змін до договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0521083800:04:001:0069 від 04 серпня 2016 року. За умовами додаткової угоди сторони домовились, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 12350 нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що складає 4008, 70 грн. за рік оренди. Строк дії договору продовжується до 31 грудня 2024 року, сплив якого починається з моменту підписання сторонами даної угоди, але в будь-якому випадку даний договір та право оренди за ним є чинними до моменту збирання врожаю орендарем. Сторони узгодили змінити по всьому тексту договору та встановити термін 30 календарних днів до закінчення строку дії договору оренди для надіслання орендарем повідомлення орендодавцю про намір продовжити дію договору оренди на підставі свого переважного права (а. с. 117). 17 грудня 2019 року державним реєстратором Чечельницької селищної ради Чечельницького району Вінницької області Фаренюком С.А. на підставі вказаної додаткової угоди було зареєстровано право оренди 1/3 частини вищезгаданої земельної ділянки за ТОВ «Поділля Агропродукт», індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 50263970, що встановлено з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 14). 08 травня 2023 року експертом Вінницького відділення КНДІСЕ Міністерства юстиції України складено висновок №6312/6313/22-21, згідно якого підпис від імені ОСОБА_1 у додатковій угоді від 04 серпня 2018 року, укладеній між ОСОБА_1 та ТОВ «Поділля Агропродукт», виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки і технічних засобів. Підпис від імені ОСОБА_1 у цій додатковій угоді ймовірно виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (а. с. 133-137). Задовольняючи часткові позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між ОСОБА_1 та відповідачем відсутні договірні відносин з приводу оренди указаної земельної ділянки, вона безпідставно перебуває у фактичному користуванні відповідача, а тому має бути повернута її власнику. Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на земельну ділянку, тож у цьому випадку ефективним способом захисту права ОСОБА_1 як власника земельної ділянки суд першої інстанції визначив усунення перешкод у користуванні належним їй майном шляхом повернення такої земельної ділянки, незважаючи на те, що у прохальній частині позову позивач просила витребувати земельну ділянку. При формуванні такого висновку суд керувався відомостям, які викладені у вищезгаданому висновку експерта. Однак із таким висновком суду першої інстанції неможливо погодитись з огляду на таке. Між сторонами виник спір стосовно витребування (повернення) земельної ділянки з чужого незаконного володіння. Статтею 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (частина друга статті 207 ЦПК України). Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц Верховний Суд зазначив, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника/-ів правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами. Згідно з ч. ч. 1-3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Разом з тим, ст. 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Якщо власник земельної ділянки особисто не підписував договору оренди, повноваження на це іншій особі не надавав, то це свідчить про відсутність його волі на укладення правочину і при доведеності цих обставин він за рішенням суду визнається недійсним. Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ч. ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). У ст. 110 ЦПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні. В результаті встановлення обставин, викладених ОСОБА_1 у позовній заяві, а також дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються, апеляційним судом виявлено, що такі обставини нею не доведені, зокрема не доведений той факт, що матір позивача уклала у 2014 році договір оренди цієї земельної ділянки з ТОВ «Агротал» терміном на 7 років, оскільки із свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 червня 2015 за №2-1156 слідує, що її матір померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому вона не могла укласти такий договір з ТОВ «Агротал» у 2014 році. Разом з тим, із додаткової угоди від 04 серпня 2018 року видно, що це угода про внесення змін до договору оренди від 04 серпня 2016 року, натомість позивач, як зазначалось вище, вказувала у позові, що її матір саме у 2014 році уклала договір із ТОВ «Агротал», однак такий договір матір позивача не могла укласти ані у 2014 році, ані у 2016 році, адже вона померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . У постанові від 05 жовтня 2023 року у справі № 671/2022/22 Верховний Суд зауважив, що сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Таким чином, ОСОБА_1 зазначаючи, що додаткової угоди з ТОВ «Поділля Агропродукт» вона не підписувала, а також, що не продовжувала договір оренди з ТОВ «Агротал», її підпис у додатковій угоді є підробленим з метою незаконного використання належної позивачу 1/3 частини земельної ділянки понад строк, встановлений первинним договором, який укладений її матір`ю із ТОВ «Агротал», не довела тих обставин, що стали підставою звернення до суду із вказаним позовом. Наведеному суд першої інстанції не надав жодної правової оцінки та дійшов до невірного висновку про часткове задоволення позову. Також суд першої інстанції помилково усунув перешкоди позивачу у користуванні належною їй на праві власності вищевказаною земельною ділянкою шляхом повернення всієї цієї земельної ділянки власнику ОСОБА_1 від ТОВ «Поділля Агропродукт», натомість позивач просила витребувати з незаконного користування ТОВ «Поділля Агропродукт» лише належну їй 1/3 частини зазначеної земельної ділянки, оскільки іншими співвласниками цієї земельної ділянки є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , права яких у такий спосіб можуть бути порушені. Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, а правом визначати предмет та підставу позову наділений лише позивач. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. ст. 13, 43, 49, 175 ЦПК України). За ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. За таких обставин, суд першої інстанції виніс судове рішення за вимогами, які у цій справі не заявлялися, та щодо прав осіб, які не були залучені до участі у справі, що є неприпустимим. Крім того поза увагою суду першої інстанції залишилася та обставина, що висновок експерта не містить категоричної відповіді (твердження) про те, що додаткова угода від 04 серпня 2018 року підписана не позивачем, а іншою особою, натомість експертом надано ймовірний висновок щодо належності підпису на додатковій угоді не позивачу, а іншій особі. За таких умов підписання оспорюваної додаткової угоди самою ОСОБА_1 також не виключається. Оцінюючи зміст експертного висновку суд першої інстанції не прийняв до уваги зазначену інформацію у дослідницькій його частині та упустив слово «ймовірно» й виходив з того, що висновок експерта є категоричним. Відповідно до ч. 1 ст. 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Разом з тим, позивач чи її представник клопотання про призначення додаткової експертизи з метою отримання категоричного висновку експерта по суті поставленого запитання ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді не заявляли, хоча не були позбавлені такої можливості. Оцінюючи висновок експерта за правилами ст. 89 ЦПК України, колегія суддів виходить з того, що він відповідає вимогам ст. 102 ЦПК України, ним встановлено як розбіжності загальних та окремих ознак підпису позивача, так і збіжні ознаки, проте зазначений висновок експерта не містить категоричної відповіді, що спірна додаткова угода підписана не позивачем, а іншою особою, натомість у ньому є припущення з приводу підписання цієї угоди не позивачем, а іншою особою, однак, як зазначалось вище, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, відтак доводи апеляційної скарги є обґрунтованими. У постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 Верховний Суд зазначив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. З урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності саме ОСОБА_1 , як позивач у справі, мала довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог, натомість позивачем не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які вона посилалась у позовній заяві, зокрема того, що у 2014 році матір`ю позивача було укладено договір оренди цієї земельної ділянки з ТОВ «Агротал» терміном на 7 років, а також, що відповідну додаткову угоду ОСОБА_1 не підписувала, що є її процесуальним обов`язком, а тому у позові слід відмовити з підстав його недоведеності. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. На підставі викладеного апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції в законній силі залишатись не може та відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позову. Положенням ст. 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. За ч. ч. 1-2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог . Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача ; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з ч. 13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Незважаючи на те, що представник відповідача у апеляційній скарзі просить розмір стягнутих судом першої інстанції витрат на правову допомогу з відповідача на користь позивача зменшити до 3 000 грн., такі судові витрати залишаються за позивачем, адже у згаданій вище нормі ЦПК України є пряма вказівка на те, що витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача. За таких обставин, у зв`язку із відмовою у задоволенні позову та задоволенням вимог апеляційної скарги, відповідно до положень ст. 141, п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог, вважає за необхідне сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви, понесені позивачем витрати, які пов`язані із проведенням експертизи, та витрати на професійну правничу допомогу залишити за ним, а також стягнути із позивача на користь відповідача судовий збір у розмірі 2 724 грн., сплачений скаржником за подачу апеляційної скарги. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 - 384, 389 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт», подану його представником - адвокатом Кришталем Олександром Олександровичем, задовольнити, рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 17 липня 2023 року скасувати, ухвалити нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт», за участі третіх осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротал», державного реєстратора Чечельницької селищної ради Гайсинського району Вінницької області Фаренюка Сергія Анатолійовича, про витребування земельної ділянки з чужого незаконного користування та скасування державної реєстрації відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт» (код ЄДРОПОУ 41104967) судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2 724 грн. Постанова набирає законної сили із дня її прийняття. Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови. Головуючий О. В. Ковальчук Судді: Т. М. Шемета Т. Б. Сало