Ухвала ККС ВС № 753/1844/21

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 листопада 2023 року м. Київ справа № 753/1844/21 провадження № 51-5396ск23 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 17 травня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 31 серпня 2023 року щодо нього, встановив: Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 17 травня 2023 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК), та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. Також вироком вирішено питання щодо обчислення початку строку відбування покарання, цивільні позови потерпілих та долю речових доказів у кримінальному провадженні. Згідно з вироком суду, 13 листопада 2020 року близько 02:20, ОСОБА_5 , перебуваючи у квартирі АДРЕСА_2 , почув шум із загального коридору вказаного вище будинку. З метою зробити зауваження з приводу шуму, ОСОБА_5 вийшов з квартири до загального коридору, де побачив ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , в ході спілкування з якими між ними виник словесний конфлікт. ОСОБА_5 , керуючись раптовим злочинним умислом, направленим на нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_7 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер та передбачаючи суспільно небезпечні наслідки своїх дій і бажаючи їх настання у вигляді тілесних ушкоджень, дістав з кишені куртки, в яку був одягнений, невстановлений досудовим розслідуванням предмет, що має колюче-ріжучі властивості, та наніс один цілеспрямований удар в область живота, спричинивши потерпілому ОСОБА_7 тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, у вигляді проникаючого колото-різаного поранення живота: рана на передній черевній стінці зліва від серединної лінії живота та нижче пупка на 4,5 см, від якої відходить рановий канал, направлений ззовні-досередини, спереду-назад, дещо зліва-направо, по ходу якого ушкоджуються м`які тканини черевної стінки, який проникає в черевну порожнину з пораненням брижі тонкої кишки та великого чепця, з явищами гемоперитонеуму (наявність в черевній порожнині близько 500 мл крові). Крім того, продовжуючи свої злочинні дії, направлені на нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_6 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер та передбачаючи суспільно небезпечні наслідки своїх дій і бажаючи їх настання у вигляді тілесних ушкоджень, тримаючи у правій руці невстановлений досудовим розслідуванням предмет, що має колюче-ріжучі властивості, наніс один цілеспрямований удар в область тулуба, спричинивши потерпілому ОСОБА_6 тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, у вигляді проникаючого колото-різаного поранення грудної клітки: рана на передній поверхні грудної клітки ліворуч між середнє-ключиною та переднє-паховою лініями в проекції 7 міжребер`я, від якої відходить рановий канал, направлений ззовні-досередини, зліва-направо, по ходу якого ушкоджуються м`які тканини грудної стінки, який проникає в плевральну порожнину, з явищами гемопневмотораксу (наявність в плевральній порожнині до 300 мл крові та повітря). Ухвалою Київського апеляційного суду від 31 серпня 2023 року апеляційні скарги засудженого та його захисника залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін. Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі захисник ставить питання про скасування оскаржених судових рішень щодо засудженого ОСОБА_5 через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. В обґрунтування вимог зазначає про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, результатом чого стала неправильна, на переконання захисника, кваліфікація дій засудженого за ч. 1 ст. 121 КК, що залишилося без належної уваги суду апеляційної інстанції. Захисник в касаційній скарзі стверджує, що прямий умисел на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження потерпілому є обов`язковим елементом складу інкримінованого ОСОБА_5 кримінального правопорушення, однак в діях останнього був відсутній такий умисел стосовно заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . На переконання захисника в діях засудженого наявні ознаки необхідної оборони як обставини, що виключає кримінальну протиправність діяння, що не було взято судами до уваги, отже, за доводами касаційної скарги, суди дійшли передчасного висновку про відсутність ознак необхідної оборони в діянні ОСОБА_5 від посягання ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , чим допущено порушення принципу презумпції невинуватості. Також зазначено, що судами невірно встановлено спосіб заподіяння тілесних ушкоджень потерпілим та мотиви, якими засуджений керувався. В обґрунтування тверджень про наявність необхідної оборони захисник посилається на зміст показань засудженого, наданих ним в судовому засіданні, які, на її переконання, узгоджуються з іншими доказами, а саме аудіозаписом з Управління інформаційно-аналітичної підтримки ГУ НП у м. Києві, висновком судово-медичного експерта № 042/1-1121-2020 від 18 листопада 2020 року, а також показаннями свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , що суд апеляційної інстанції до уваги не взяв. Захисник стверджує, що суди взяли до уваги показання потерпілих та свідка ОСОБА_8 та безпідставно не врахували показання свідків сторони захисту з мотивів, наведених у оскаржених судових рішеннях. В контексті недотримання судом апеляційної інстанції приписів ч. 3 ст. 404 КПК, захисник зазначає про необґрунтовану відмову в задоволенні клопотання захисника ОСОБА_11 про повторний допит обвинуваченого, свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , а також повторне дослідження ряду письмових доказів у кримінальному провадженні, що призвело до неправильного, на її переконання, застосування закону України про кримінальну відповідальність, оскільки такі докази підтверджують інші фактичні обставини кримінального провадження, відмінні від тих, що встановлені судами. Також в касаційній скарзі йдеться про те, що суд апеляційної інстанції постановив рішення стосовно ОСОБА_12 , в той час як обвинувачення висувалося ОСОБА_5 , та в подальшому своєю ухвалою таку описку виправив, проте недотримавшись приписів ст. 379 КПК щодо повідомлення належним чином ОСОБА_5 про дату, час і місце засідання. Мотиви Суду Перевіривши касаційну скаргу та долучені до неї копії оскаржених судових рішень, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, а також докази на предмет їх достовірності. Зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Статтею 370 КПК встановлено, що судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог, встановлених в ст. 94 цього Кодексу, де мають бути наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. За приписами ст. 94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Як убачається зі змісту доданої до касаційної скарги копії вироку Дарницького районного суду м. Києва від 17 травня 2023 року, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, зроблено з дотриманням правил безпосередності дослідження доказів, на підставі з`ясування обставин, що належать до предмета доказування, які підтверджено дослідженими у судовому засіданні доказами, оціненими відповідно до правил ст. 94 КПК та з дотриманням інших вимог кримінального процесуального закону. Ці докази, оцінені у їх укупності та взаємозв`язку, є достатніми для ухвалення обвинувального вироку. Вирок суду відповідає вимогам статей 370, 374 КПК і є обґрунтованим. Винуватість засудженого ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення встановлена на підставі належних, допустимих та достовірних доказів, зокрема: показань потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , свідка ОСОБА_8 , а також письмових доказів та документів: протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 13 листопада 2020 року, відповіді на адвокатський запит від 12 жовтня 2021 року, заяви власниці квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_9 про добровільний огляд квартири, протоколів огляду місця події від 13 листопада 2020 року, довідки від 13 листопада 2020 року, протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 14 грудня 2020 року, протоколу огляду документів від 11 січня 2021 року, висновку судово-медичної експертизи № 042/1-1158-2020 від 16 грудня 2020 року, протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 14 грудня 2020 року, протоколу огляду документів від 11 січня 2021 року, висновку судово-медичної експертизи № 042/1-1159-2020 від 22 грудня 2020 року, висновку судово-імунологічної експертизи № 081-524-2020 від 14 грудня 2020 року, висновку комісійної судово-психіатричної експертизи № 30 від 19 січня 2021 року, належність та допустимість яких захисник в касаційній скарзі під сумнів не ставить. Подію кримінального провадження, зокрема механізм спричинення тілесних ушкоджень, суд встановив на підставі, серед іншого, показань потерпілих та свідка ОСОБА_8 , висновків судово-медичних експертиз № 042/1-1158-2020 від 16 грудня 2020 року та № 042/1-1159-2020 від 22 грудня 2020 року. В судовому засіданні за ініціативою сторони захисту було допитано свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , показання яких суд врахував як такі, що не спростовують висновків про доведеність винуватості ОСОБА_5 в інкримінованому йому злочині, з огляду на те, що вказані свідки, на відміну від потерпілих та свідка ОСОБА_8 , не були безпосередньо очевидцями події, а їх свідчення щодо лайки та стуків у двері узгоджуються із показаннями потерпілих та свідка ОСОБА_8 . Позицію сторони захисту про наявність у засудженого підстав для необхідної оборони суд першої інстанції спростував, з огляду на досліджені докази та доведені обставини кримінального провадження, навів переконливі мотиви оцінки доказів на предмет їх достовірності, за якою не встановлено, що потерпілими та свідком ОСОБА_8 було вчинено посягання на ОСОБА_5 , спричинено шкоду здоров`ю засудженого до нанесення ним колото-різаних поранень потерпілим ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , з урахуванням чого не встановив підстав до застосування приписів ст. 36 КК. Згідно зі ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, мають бути зазначені узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. З долученої копії ухвали апеляційного суду вбачається, що під час перегляду вироку суду першої інстанції вказаних вимог закону апеляційним судом дотримано, він дав належну оцінку доводам, викладеним в апеляційних скаргах засудженого та його захисника, які в переважній більшості є аналогічними доводам касаційної скарги захисника ОСОБА_4 про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність щодо кваліфікації дій засудженого за ч. 1 ст. 121 КК, зазначив мотиви прийнятого рішення. Перевіривши доводи апеляційних скарг сторони захисту щодо невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, апеляційний суд спростував їх, обґрунтував своє рішення на підставі перевірки дотримання місцевим судом правил оцінки доказів, досліджених під час судового розгляду. Погоджуючись із висновками суду першої інстанції, апеляційний суд в оскарженій ухвалі зазначив, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, за обставин, установлених місцевим судом, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджується сукупністю зібраних у кримінальному провадженні та досліджених у судовому засіданні доказів, які суд оцінив у сукупності та взаємозв`язку. Суд апеляційної інстанції перевірив доводи апеляційних скарг захисника та засудженого щодо відсутності в останнього прямого умислу на нанесення тяжких тілесних ушкоджень та навів належні мотиви, за якими визнав правильним висновок місцевого суду, який обґрунтував наявність в діях засудженого наявність непрямого умислу. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано погодився і з іншими висновками місцевого суду, зокрема, щодо оцінки посилань сторони захисту на виявлені у засудженого тілесні ушкодження, обставин та механізму їх виникнення, щодо доводів про наявність стану необхідної оборони, навів мотиви постановленого рішення з посиланням на відповідні докази. В аспекті дотримання судом апеляційної інстанції вимог ст. 419 КПК, про що йдеться в касаційній скарзі, колегія суддів враховує, що приписи пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які зобов`язують суд обґрунтовувати своє рішення, не можна тлумачити як такі, що вимагають детальної відповіді на кожен аргумент. Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 цієї Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У цьому кримінальному провадженні такі стандарти дотримано. Зважаючи на вимоги кримінального процесуального закону та позицію ЄСПЛ в аспекті оцінки аргументів учасників справи щодо мотивування судових рішень, викладену, зокрема, у справі «Салов проти України» (рішення від 06 вересня 2005 року, § 89), суд апеляційної інстанції належним чином перевірив під час апеляційного перегляду доводи апеляційних скарг засудженого та його захисника, вмотивовано погодившись з рішенням місцевого суду. Колегія суддів враховує, що про недопустимість будь-яких доказів, покладених в обґрунтування висновку про винуватість засудженого, в касаційній скарзі не йдеться. Колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та доходить переконання, що вирок місцевого та ухвала апеляційного судів є належно умотивованими й обґрунтованими, за змістом відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час постановлення рішень. Що стосується доводів про неправильність висновків судів попередніх інстанцій щодо кваліфікації дій засудженого за ч. 1 ст. 121 КК, колегія суддів виходить з такого. Для кваліфікації дій за ч. 1 ст. 121 КК немає значення якого виду буде умисел на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження. Із суб`єктивної сторони даний злочин може бути вчинений як із прямим так і з непрямим умислом. За загальним правилом усвідомлене застосування такого способу вчинення злочину, як фізичне насильство щодо конкретного потерпілого, завжди пов`язане з усвідомленням і наслідків його використання. В цьому провадженні оцінка сукупності доказів, покладених в основу обвинувачення, свідчить про те, що засуджений усвідомлював, що може заподіяти тяжку шкоду здоров`ю потерпілих, передбачав такі наслідки та свідомо припускав їх настання. Доводи касаційної скарги захисника щодо того, що прямий умисел на спричинення тяжкого тілесного ушкодження потерпілим є обов`язковим елементом складу інкримінованого засудженому кримінального правопорушення, не ґрунтуються на вимогах закону. Доводи про наявність підстав до застосування приписів ст. 36 КК, також не є обґрунтованими. За приписами ст. 36 КК, які втілюють гарантоване ст. 27 Конституції України право кожного захищати своє життя і здоров`я від суспільно небезпечних посягань, необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання. Захист здійснюється шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Заподіяння шкоди особі, яка здійснює посягання, обумовлено необхідністю негайного відвернення або припинення такого посягання. Необхідність негайного відвернення або припинення суспільно небезпечного посягання виникає там і тоді, де і коли зволікання в заподіянні шкоди нападнику загрожує негайною і невідворотною шкодою для правоохоронюваних інтересів. На відміну від умисного тяжкого тілесного ушкодження (ст. 121 КК), обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони злочинів, передбачених, зокрема, статтями 118, 124 КК, на які міститься посилання в касаційній скарзі, є мета - захист охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої для припинення або відвернення посягання. При цьому відповідальність настає лише у випадку перевищення особою, яка захищається, меж необхідної оборони, за наявності підстав до її здійснення. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК). Явність такої невідповідності перш за все означає, що заподіяна тому, хто посягає, тяжка шкода об`єктивно перебуває в очевидній, різкій невідповідності або з небезпечністю вчиненого посягання, або з обстановкою захисту, що склалася для того, хто захищається. Особа, що захищається, повинна суб`єктивно усвідомлювати явну невідповідність тяжкої шкоди, яку вона заподіює тому, хто посягає. При цьому право на необхідну оборону виникає з моменту створення особою, яка здійснює посягання, реальної небезпеки заподіяння істотної шкоди охоронюваним суспільним відносинам (життю і здоров`ю), і діє до припинення таких дій особою, яка посягає, та усвідомлення (реальної можливості усвідомити) особою, яка здійснює захист, факту остаточного припинення особою, яка посягає, суспільно небезпечних дій. Отже, суд факту і права має встановити, що шкода, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту, заподіяна особі, яка здійснює посягання, під час його вчинення, коли воно вже розпочате і ще не закінчене. Повертаючись до обставин цього провадження, судами попередніх інстанцій на підставі, зокрема, показань потерпілих та свідка ОСОБА_8 , встановлено, що під час словесного конфлікту засуджений перший наніс удар колюче - ріжучим предметом спочатку ОСОБА_7 , а потім ОСОБА_6 . Тобто за встановленими судами фактичними обставинами кримінального провадження, в момент заподіяння засудженим шкоди, зі сторони потерпілих не було суспільно небезпечного посягання на життя або здоров`я засудженого, а отже були відсутні підстави для його негайного відвернення або припинення. Факт наявності тілесних ушкоджень на тілі засудженого, з огляду на висновок судово?медичного експерта № 042/1-1121-2020 від 18 листопада 2020 року, відокремлено від оцінки інших доказів сам по собі не підтверджує наявності суспільно небезпечного посягання на життя або здоров`я засудженого зі сторони потерпілих, оскільки зі змісту указаного висновку експерта виявлені у ОСОБА_5 тілесні ушкодження розташовані в анатомічних ділянках, доступних для їх самоспричинення, і суд взяв до уваги вказані обставини. Потерпілі та свідок ОСОБА_8 послідовно вказували, що ОСОБА_6 відштовхнув обвинуваченого, крім того обвинувачений забився об одвірок двері квартири, коли забігав у неї після спричинення тілесних ушкоджень потерпілим. Суд, серед іншого, врахував показання свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_10 та ОСОБА_9 щодо лайки та стуків у двері та дійшов висновку, що вони узгоджуються із показаннями потерпілих та свідка ОСОБА_8 , проте в іншій частині їх показань виходив з того, що вказані свідки, на відміну від потерпілих та свідка ОСОБА_8 , безпосередньо очевидцями події не були. Надаючи оцінку вказаним доказам, суд керувався приписами ст. 94 КПК, за якими оцінював докази у сукупності і взаємозв`язку з іншими належними та допустимими доказами у кримінальному провадженні. Судами не встановлено, що на засудженого було вчинено напад потерпілими та свідком ОСОБА_8 та спричинено ними будь-яку шкоду здоров`ю засудженого саме до нанесення ОСОБА_5 колото-різаних поранень ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , а перевірка правильності оцінки доказів на предмет їх достовірності знаходиться поза межами повноважень касаційного суду за приписами ст. 433 КПК. За правилами ч. 3 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується. Отже, у ситуації, коли суд апеляційної інстанції вбачає, що доводи в апеляційній скарзі сторони захисту щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження виглядають обґрунтованими та потребують перевірки, таку перевірку здійснює шляхом повторного дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, із дотриманням вимог ст. 404 КПК. У цьому провадженні таких обставин апеляційний суд не встановив, повторне дослідження доказів є правом, а не обов`язком суду. Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що наявність підстав для зміни або скасування вироку суду першої інстанції не зобов`язує суд досліджувати всю сукупність доказів із дотриманням засади безпосередності, якщо він по-новому (інакше) не тлумачить доказів, оцінених у суді першої інстанції, а сам по собі факт незгоди з висновками суду першої інстанції з приводу висунутого обвинувачення не є підставою для повторного дослідження доказів в апеляційному суді. Щодо доводів захисника про те, що суд апеляційної інстанції постановив рішення відносно ОСОБА_12 , в той час як обвинувачення стосується ОСОБА_5 , то колегія суддів враховує, що ухвалою Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року виправлено допущену в ухвалі Київського апеляційного суду від 31 серпня 2023 року описку та постановлено вважати вірним по батькові обвинуваченого « ОСОБА_14 », замість « ОСОБА_15 ». Недотримання судом апеляційної інстанції приписів ст. 379 КПК при розгляді питання про виправлення описки, про що стверджує захисник, у даному випадку жодним чином не впливає на правильність прийнятого апеляційним судом рішення по суті висунутого обвинувачення та не є тим порушенням, яке перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, оскільки розгляд питання про виправлення описки відбувається після апеляційного перегляду. Таким чином, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які є безумовними підставами для скасування чи зміни судових рішень щодо ОСОБА_5 , за змістом оскаржених судових рішень та доводами касаційної скарги захисника, судами першої та апеляційної інстанцій допущено не було. Обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Враховуючи викладене, на підставі приписів п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 необхідно відмовити. Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 17 травня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 31 серпня 2023 року щодо нього. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3