Постанова Дніпровський апеляційний суд № 215/5342/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/9504/23 Справа № 215/5342/23 Суддя у 1-й інстанції - Демиденко Ю.Ю. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 листопада 2023 року м.Кривий Ріг Справа № 215/5342/23 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О. секретар судового засідання - Гладиш К.І. сторони: позивачка ОСОБА_1 , відповідач - Приватне акціонерне товариство «Північний гірничо-збагачувальий комбінат», розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційні скарги позивачки ОСОБА_1 та відповідача Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 вересня 2023 року, яке ухвалено суддею Демиденком Ю.Ю. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 28 вересня 2023 року,- В С Т А Н О В И В: У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальий комбінат» (надалі ПрАТ «ПівнГЗК») про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я. Позовна заява мотивована тим, що у період роботи позивачки в шкідливих умовах праці на ПрАТ «ПівнГЗК» нею отримано хронічне професійне захворювання. Зазначене хронічне професійне захворювання, відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 14.02.2022 виникло з вини роботодавця. Згідно довідки МСЕК від 07.09.2023, позивачці з 28.08.2023 безстроково встановлена стійка втрата професійної працездатності в розмірі 70%, у зв`язку з профзахворюванням, та друга група інвалідності. Позивачка вважає, що їй не було забезпечено безпечних умов праці, вона втратила працездатність, виконуючи тривалий час роботи в напружених та шкідливих умовах праці. Виходячи з характеру захворювань позивачка неодноразово знаходилась на лікуванні, позивачці важко виконувати будь-яку роботу, вона відчуває загальну слабкість та постійний біль, обмежена у спілкуванні з оточуючими, вирішенні своїх побутових потреб, що порушує її нормальні життєві зв`язки. Посилаючись на вищевикладене, позивачка просила суд стягнути на свою користь з відповідача у рахунок відшкодування моральної шкоди 420 000,00 грн., без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових податкових платежів. Рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 вересня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «ПівнГЗК» на користь ОСОБА_1 280 000,00 грн. моральної шкоди, без стягнення податків та обов`язкових платежів. Стягнуто з ПрАТ «ПівнГЗК» 2 800,00 грн. судового збору на користь держави. В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивачки, просить збільшити її розмір до заявленого нею у позові, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивачки та принципу розумності, виваженості і справедливості. Внаслідок втрати професійної працездатності, позивачка не має змоги вести звичне життя, вимушена постійно проходити курси лікування. Судом першої інстанції не повністю враховано, що позивачка, внаслідок отриманих професійних захворювань, відчуває фізичні страждання, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, що впливає на її моральний стан. В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ «ПівнГЗК» просить змінити рішення суду в частині стягнення моральної шкоди (максимально зменшити розмір суми) із урахуванням вимог податкового законодавства України на час виконання рішення суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що розмір моральної шкоди визначено без врахування конкретних обставин справи, засад розумності, виваженості й справедливості. Також вказує, що питання про стягнення чи утримання податків і зборів взагалі не є предметом позову, оскільки такі суми нараховуються податковим агентом, яким виступає у даному випадку відповідач у справі. Наголошує на тому, що положеннями Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» ( далі Закон № 466), який набрав чинності 23 травня 2020 року внесено зміни до п.п.164.2.14а) статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди. Зазначеною нормою закону передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім: сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом, тобто, відповідач зобов`язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб із суми доходу та за його рахунок, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення. Окремо зазначає, що ПрАТ «ПівнГЗК» зверталося з даного питання до Державної податкової служби України, яка в індивідуальній податковій консультації від 03 вересня 2021 року роз?яснила, що у випадку, коли за рішенням суду сума відшкодування моральної шкоди, спричиненої життю та здоров?ю, більша, аніж 4-х кратний мінімальний розмір заробітної плати, то це є доходом, який підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб та військовим збором. Також, вважає, що врегулювавши питання щодо оподаткування стягнутих сум, суд вийшов за межі предмету позову і врегулював питання сплати податків, яке не є предметом спору між сторонами. Відзиви на апеляційні скарги не подано. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ПрАТ «ПівнГЗК» - адвоката Львова А.Л., який заперечував проти доводів апеляційної скарги позивачки ОСОБА_1 та просив залишити її без задоволення, підтримав апеляційну скаргу відповідача ПрАТ «ПівнГЗК» та просив її задовольнити, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга відповідача ПрАТ «ПівнГЗК» - залишенню без задоволення, з наступних підстав. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивачка ОСОБА_1 працювала протягом 42 років 3 місяців на ПрАТ «ПівнГЗК» (а.с.14). Згідно Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 14.02.2022, позивачці встановлено хронічне професійне захворювання. Виробничими факторами, що спричинили захворювання, є перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та недосконалість трудового процесу (а.с.13-17). Згідно довідки МСЕК від 07.09.2023, позивачці з 28.08.2023 безстроково встановлена стійка втрата професійної працездатності в розмірі 70%, у зв`язку з профзахворюванням, та друга група інвалідності (а.с.18-21). Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України й виходив з обов`язку відповідача відшкодувати на користь позивачки моральну шкоду, завдану у зв`язку з отриманим нею на виробництві професійним захворюванням. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до положень статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Оскільки позивачці первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням у 2023 році, тобто встановлено наявність пошкодження здоров`я на виробництві, що надало їй право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Рішення Конституційного Суду України №20-рп/2008 від 08.10.2008 року та ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України. Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я. Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Як вбачається з Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 14 лютого 2022 року причиною професійного захворювання позивачки (хронічне обструктивне захворювання легень другої стадії) є: перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, а саме: пилу, переважно фіброгенної дії (а.с.13-17), Отже, роботодавець ПрАТ «ПівнГЗК», під час роботи позивачки, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці». Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивачки, яке завдає їй фізичного болю та душевних страждань, виникли з вини ПрАТ «ПівнГЗК», яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів. Таким чином, судом вірно встановлено порушення ПрАТ «ПівнГЗК» норм трудового законодавства, що призвело до виникнення у позивачки професійного захворювання, а тому саме на роботодавця покладається обов`язок з відшкодування завданої моральної шкоди. Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 280 000,00 грн., суд виходив з обставин отримання шкоди позивачкою, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у способі життя позивачки, зменшення обсягу трудової діяльності, необхідність проходження курсу лікування, обмеження життєвої активності позивачки і необхідність додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість відновлення попереднього стану та відсоток втрати нею професійної працездатності, із встановленням інвалідності другої групи. Колегія суддів не може повністю погодитись з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов без повного та всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з доводами апеляційних скарг щодо необґрунтованого розміру моральної шкоди, визначеного судом до стягнення з відповідача на користь позивачки. Зокрема, колегія суддів дійшла висновку, що розмір моральної шкоди, визначений судом до стягнення з відповідача на користь позивача без повного урахування роз`яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Так, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. 05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач. При цьому, суд констатував у цій справі, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров`я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275 000,00 грн. В судовому засіданні встановлено, що у зв`язку з професійним захворюванням позивачці заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що вона, на теперішній час, втратила професійну працездатність у загальному розмірі 70% та її визнано особою з інвалідністю другої групи, безстроково, що свідчить про тяжкість та незворотність вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, а також неможливість відновлення попереднього стану. Після втрати працездатності, у позивачки змінилися умови життя, вона позбавлена можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки її постійно турбує біль та вона періодично проходить лікування, незважаючи на постійні курси лікування покращення в стані здоров`я не спостерігається. Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги характер і тривалість фізичних і моральних страждань позивачки, істотність вимушених змін у її життєвих стосунках, внаслідок отриманих професійного захворювання, працю в шкідливих умовах праці протягом 42 років 3 місяців на ПрАТ «ПівнГЗК», яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів, що потягло втрату працездатності у загальному розмірі 70%, з визнанням позивачки особою з інвалідністю другої групи, що безумовно тягне за собою невідворотні зміни, як у професійному, так і у буденному житті позивачки, вважає за необхідне, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і збільшити її з 280 000,00 грн. до 340 000,00 грн., без утримання податку з доходу фізичних осіб, а тому частково задовольняє апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 та залишає без задоволення апеляційну скарга відповідача ПрАТ «ПівнГЗК». Доводи апеляційної скарги відповідача ПрАТ «ПівнГЗК» про те, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення положення Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (далі Закон № 466), яким внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року), колегія суддів не бере до уваги, з огляду на наступне. Так, відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. Тобто, чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Аналогічний правовий висновок викладено й у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21. Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Не приймаються колегією суддів й доводи апеляційної скарги відповідача про те, що ПрАТ «ПівнГЗК» зверталося з даного питання до Державної податкової служби України, яка в індивідуальній податковій консультації від 03 вересня 2021 року роз?яснила, що у випадку, коли за рішенням суду сума відшкодування моральної шкоди, спричиненої життю та здоров?ю, більша, аніж 4-х кратний мінімальний розмірі заробітної плати, то це є доходом, який підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб та військовим збором. Так, порядок надання індивідуальних податкових консультацій регламентовано розділом 3 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ зі змінами та доповненнями. Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію. Надаючи податкову консультацію, контролюючий орган не встановлює (змінює чи припиняє) відповідну норму законодавства, а лише надає роз`яснення щодо практичного її застосування. Метою податкової консультації є викладення (роз`яснення) платнику податків офіційного розуміння контролюючим органом змісту правової норми з питань оподаткування для забезпечення правильного її застосування. Разом із тим, податкова консультація обов`язково повинна містити опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства. Як вбачається з матеріалів справи, Державною податковою службою України надано ПрАТ «ПівнГЗК» податкову консультацію щодо оподаткування податком на доходи з фізичних осіб та військовим збором суми моральної шкоди, яка виплачується за рішенням суду, що не має правового значення для вирішення даного спору, оскільки, у даному випадку, як вже зазначено вище, спір стосується про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Крім того, слід зазначити, що індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і не є обов?язковою для суду. Доводи апеляційної скарги відповідача ПрАТ «ПівнГЗК» про те, що, врегулювавши питання щодо оподаткування стягнутих сум, суд вийшов за межі предмету позову і врегулював питання сплати податків, яке не є предметом спору між сторонами, колегією суддів не приймаються, оскільки дане питання було предметом спору між сторонами, адже позивачка просила суд стягнути суми моральної шкоди без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових податкових платежів. Разом з тим, як вбачається із резолютивної частини оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в резолютивній частині рішення суду зазначено що стягнення моральної шкоди проводиться без стягнення податків та обов?язкових платежів, у зв`язку з чим, колегія суддів, відповідно до п.4 ч.1 ст. 376 ЦПК України, вважає за необхідне змінити рішення суду та зазначити, що стягнення моральної шкоди проводиться без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з чим, колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру судового збору, стягнутого з ПрАТ «ПівнГЗК» на користь держави та збільшує цей розмірі з 2 800,00 грн. до 3 400,00 грн., тобто до одного відсотка від стягнутого розміру моральної шкоди. Крім того, з відповідача ПрАТ «ПівнГЗК» на користь держави, підлягає стягненню судовий збір 5 100,00 грн. за подання позивачем апеляційної скарги (3 400,00 грн. х 150%). В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, ст. 374, п. 2 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 - задовольнити частково. Апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальий комбінат» - залишити без задоволення. Рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 вересня 2023 року в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальий комбінат» на користь ОСОБА_1 , змінити, збільшивши цей розмір з 280 000,00 гривень до 340 000 (триста сорока тисяч) гривень 00 (нуль) копійок, без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов?язкових платежів. Рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 вересня 2023 року в частині розміру судових витрат, стягнутих з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальий комбінат» на користь держави, змінити, збільшивши цей розмірі з 2 800,00 гривень до 3 400 (трьох тисяч чотирьохсот) гривень 00 (нуль) копійок. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальий комбінат» за подання апеляційної скарги позивачем на користь держави судовий збір у розмірі 5 100 (п?ять тисяч сто) гривень 00 (нуль) копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 28 листопада 2023 року. Головуючий: Судді: