Постанова 4818 № 638/8388/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 17 листопада 2023 року м. Харків справа №638/8388/21 провадження № 22-ц/818/1983/23 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Пилипчук Н.П. суддів: Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю., розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківгаз Збут» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за послуги з газопостачання, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2021 року, ухвалене суддею Подус Г.С., - В С Т А Н О В И В: У червні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківгаз Збут» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за послуги з газопостачання. В обгрунтування позову зазначає, що відповідач є споживачем послуг з постачання природного газу, які надаються ТОВ «Харківгаз Збут». Внаслідок систематичного нехтування відповідачем своїх обов`язків щодо повної та своєчасної оплати послуг з газопостачання утворилася заборгованість за період з 01 серпня 2015 року по 31 березня 2021 року у розмірі 10 306,05 грн. З урахуванням викладеного просить суд стягнути з відповідача заборгованість за період з 01 серпня 2015 року по 31 березня 2021 року в сумі 10 306,05грн., три відсотки річних в сумі 981,57грн., інфляційні втрати в розмірі 2 133,58грн. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2021 року позов ТОВ «Харківгаз збут» - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Харківгаз збут» заборгованість за період з 01 серпня 2015 року по 31 березня 2021 року у розмірі 10 306,05грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківгаз збут» три відсотки річних у розмірі 981,57грн., інфляційні втрати у розмірі 2 133,58грн., та суму сплаченого судового збору у розмірі 2 270грн. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , яка є правонаступником ОСОБА_1 , просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що вона є правонаступником ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Участі у розгляді справи вона не брала. Вказує, що відповідач ОСОБА_1 не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення. Що стосується суті спору, то позивачем пропущений загальний трирічний строк позовної давності. Оскільки судом не було застосовано строк позовної давності, безпідставним також є нарахування 3% річних та інфляційних втрат у зазначеному позивачем розмірі. У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Харківгаз Збут» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на те, що трирічний термін, передує зверненню позивача до суду є період з 03 червня 2018 рок по 03 червня 2021 року, а не з 31 березня 2018 року по 31 березня 2021 року, оскільки ними було пред`явлено позов до суду 03 червня 2021 року. Вказує, що з урахування погашення відповідачем заборгованості, наразі фактично борг складає 8 805,86грн. за період з грудня 2015 року. При цьому, факт часткової оплати заборгованості свідчить про переривання строку позовної давності. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року відповідно до вимог ч.1 ст.369 ЦПК України розгляд справи призначено без повідомлення (виклику) учасників справи. Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив із доведеності та обгрунтованості позовних вимог. Колегія суддів погоджується із таким висновком суду, виходячи з наступного. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що ТОВ «Харківгаз збут» здійснює господарську діяльність з постачання природного газу та території Харківської області на підставі ліцензії на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом, виданої Національною Комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг України, згідно постанови №1588 від 21.05.2015 (переоформлена на безстрокову постановою від 08.09.2015 № 2283), та згідно постанови від 11.05.2017 року №633 (виданої на постачання природнього газу на території України). Відповідач є споживачем послуг з постачання природного газу, які надаються ТОВ «Харківгаз збут» за адресою: АДРЕСА_1 , особовий рахунок № НОМЕР_1 , який відкрито на ім`я ОСОБА_1 (а.с.4). Відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи (Операторами ГРМ) регулюються Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою НКРЕКП від 30.09.2015за № 2496 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1382/27827. Фактом згоди споживача про приєднання до умов цього договору (акцептування заяви-приєднання) є сплачений споживачем рахунок (квитанція) постачальника за поставлений природний газ, а щодо постачальника із спеціальними обов`язками - факт фактичного споживання природного газу після офіційного опублікування договору таким постачальником відповідно до вимог Правил. Вартість наданих послуг з газопостачання за адресою: АДРЕСА_1 , регулярно не сплачується, що підтверджується довідкою про заборгованість за природний газ. (а.с.4). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуги з постачання та розподілу природного газу віднесено до комунальних. Законом України «Про житлово-комунальні послуги» визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки. Відповідно до статі 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Згідно з частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Стандарти, нормативи, норми, порядки і правила у сфері житлово-комунальних послуг розробляють і затверджують Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері технічного регулювання, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах їхніх повноважень та згідно із законодавством (частина друга статті 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»). Частиною першою статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства. Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Відповідно до частини 2 розділу ІІІ Правил постачання природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30 вересня 2015 року № 2496, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за № 1382/27827, постачання природного газу побутовому споживачу здійснюється на підставі договору, що укладається між ним та постачальником на умовах типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого Регулятором, які є однаковими для всіх побутових споживачів України. За договором постачання природного газу постачальник зобов`язаний поставити побутовому споживачу природний газ у необхідних для нього об`ємах (обсягах), а побутовий споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені договором. Договір постачання природного газу побутовим споживачам укладається з урахуванням статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного кодексу України шляхом заявочного приєднання побутового споживача до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам, що розміщений на офіційному веб-сайті Регулятора та постачальника і не потребує двостороннього підписання письмової форми договору. Фактом згоди споживача про приєднання до умов цього договору (акцептування заяви-приєднання) є сплачений споживачем рахунок (квитанція) постачальника за поставлений природний газ, а щодо постачальника із спеціальними обов`язками - факт фактичного споживання природного газу після офіційного опублікування договору таким постачальником відповідно до вимог Правил. Згода споживача про приєднання до умов договору підтверджується фактом споживання природного газу, визначеного Оператором ГРМ згідно пункту 13 розділу ІІІ Правил. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, споживач має право, зокрема одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов`язку оплачувати надані йому послуги, а тому доводи апеляційної скарги, що Відповідачем не укладався договір з Позивачем є необгрунтованими. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 14-280цс18. Наведене свідчить, що відповідач зобов`язаний був своєчасно і в повному обсязі оплачувати спожитий природний газ. Разом з тим, згідно надано позивачем розрахунку розмір заборгованості відповідача за період з 01 серпня 2015 року по 31 березня 2021 року становить 10 306,05грн. Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтями 610, 612 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідача ОСОБА_1 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 (а.с.37). Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Згідно із статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті. У відповідності до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Частинами першою та другою статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Як вбачається із копії свідоцтва про право на спадщину за законом, видане 23 серпня 2023 року приватним нотаріусом Харківського МНО Шахматовою І.В., за реєстровим №2027, спадщину після смерті ОСОБА_1 , яка складається, в тому числі, із квартири АДРЕСА_2 , прийняла його дружина ОСОБА_2 . Таким чином, ОСОБА_2 є правонаступником ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просила застосувати строк позовної давності, оскільки заявлені позовні вимоги виходять за межі строку позовної давності у три роки. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу (ч.1 ст.256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). Для окремих видів вимог встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (пені, штрафу) Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 чт.261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), вказав, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення Європейського суду з прав людини від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). Строк давності переслідує кілька важливих цілей, а саме забезпечує правову визначеність і закінченість, захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко спростувати, і дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийнятті судами рішень щодо подій, які мали місце у далекому минулому на підставі доказів, які з часом можуть стати ненадійними і недостатніми (рішення Європейського суду з прав людини від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» («Stubbings and Others v. the United Kingdom»). За змістом загальних норм права заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 ЦК України). Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції. Такі висновки узгоджені у постанові Великої Палати від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14 (провадження 14-59цс18). Отже, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду вказала про можливість вирішення апеляційним судом заяви відповідача про застосування строку позовної давності, який не міг скористатись правом на подання цієї заяви до суду першої інстанції у зв`язку неповідомленням належним чином про розгляд справи та не прийняттям участі у розгляді справи. Як зазначалось вище ОСОБА_2 є правонаступником ОСОБА_1 . Матеріали справи свідчать, розгляд справи призначався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Копія позовної заяви разом із ухвалою про відкриття провадження у справі направлялися відповідачу ОСОБА_1 на адресу зазначену в позовній заяві, а саме: АДРЕСА_1 , та була вручена останньому 09 жовтня 2021 року. Таким чином, ОСОБА_1 знав про існування даної справи, отримав копію позовної заяви разом з ухвалою про відкриття провадження у справі, проте, не скористався своїми процесуальними правами, не надав відзиву на позову заяву та не просив застосувати строк позовної давності. З викладеного вбачається, що відповідач належним чином був повідомлений про розгляд даної справи призначене, а тому колегія суддів не вбачає правових підстав для застосування строку позовної давності. Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за надані послуги з газопостачання за період з 01 серпня 2015 року по 31 березня 2021 року у розмірі 10306,05грн., колегія суддів вважає доведеними та обгрунтованими. Що стосується наданого позивачем в суді першої інстанції нового розрахунку заборгованості, згідно якого на даний час розмір заборгованості за надані послуги з газопостачання за період з 01 серпня 2015 року по 05 жовтня 2023 року становить 8 805,86грн., то він колегія суддів не приймається, оскільки останній виходить за межі позовних вимог, предметом яких є розмір заборгованості, який існував за період з 01 серпня 2015 року по 31 березня 2021 року. При цьому ОСОБА_2 не позбавлена можливості про оплати в рахунок погашення заборгованості здійснені після 31 березня 2021 року, заявити на стадії виконання рішення суду. Щодо стягнення пені, інфляції та 3% річних судова колегія зазначає наступне. Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Оскільки судом встановлено прострочення оплати за послуги з газопостачання, позивач має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України. Відповідно до статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення, а тому суд першої інстанції правильно задовольнив позовні вимоги в цій частині. Згідно наданого позивачем розрахунку, який ані відповідачем, ані його правонаступником, не спростовується, розмір трьох відсотків річних становить 981,57грн., а розмір інфляційних втрат - 2 133,58грн. За таких обставин апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог і доводи апеляційної скарги не є підставою для скасування даного судового рішення. Оскільки апеляційним судом встановлено, ОСОБА_1 повідомлявся про розгляду справи, яка розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, тому колегія суддів також не вбачається підстав для скасування оскаржуваного рішення з підстав п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, питання щодо перерозподілу судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» не вирішувалося. Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка є правонаступником ОСОБА_1 , - залишити без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 17 листопада 2023 року. Головуючий - Н.П. Пилипчук Судді - Ю.М. Мальований О.Ю. Тичкова