Постанова Київський апеляційний суд № 754/4330/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Унікальний номер справи № 754/4330/22 Апеляційне провадження № 22-ц/824/7689/2023 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 вересня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача Білич І.М. суддів Мостова Г.І., Слюсар Т.А. розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 15 лютого 2023 року, ухвалене під головуванням судді Деснянського районного суду міста Києва Грегуль О.В., у цивільній справі №754/4330/22 за позовом Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію, - в с т а н о в и л а: У червні 2022 року ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 за результатами розгляду якого просило стягнути 23 471 грн. 69 коп. - вартість спожитої електричної енергії, 995 грн. 46 коп. - три проценти річних, 3 732 грн. - втрати від інфляції. В обґрунтування позовних вимог посилаючись на те, що відповідач є споживачем послуг з постачання електроенергії за адресою: АДРЕСА_1 , Однак, свої обов`язки щодо повної та своєчасної оплати зазначеної послуги, відповідач не виконує, у зв`язку з чим у нього утворилася заборгованість, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 15 лютого 2023 року позовні вимоги ПрАт «ДТЕК Київські електромережі» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі»: 23 471 грн. 69 коп. - вартість спожитої електричної енергії; 995 грн. 46 коп. - три проценти річних; 3 732 грн. - втрати від інфляції та 2 481 грн. - судового збору. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу за результатами розгляду якого, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким скасувати позовні вимоги позивача в повному обсязі і визнати їх недійсними. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначаючи, що у наданій йому копії позовної заяви, була відсутня довіреність представника позивача, про що ним було повідомлено суд та запропоновано залишити позовну заяву без розгляду, на що судом було відмовлено. Під час судового процесу, відповідач запропонував надати оригінал довіреності на підтвердження повноважень представника позивача, на що судом також було відмовлено. Вбачаючи у діях судді упередженість, відповідачем заявлено відвід, на що отримав відмову. Вказуючи, судом першої інстанції, в супереч законодавству, було визнано поважними причини пропуску строку позивачем позовної давності. Посилання позивача на те, що інформацію щодо боргу відповідача йому стало у вересні 2020 року, не відповідає дійсності. Зазначаючи, що позивач не пропонував йому укласти угоду, не визначив умови надання послуг та їх оплати, примусово позбавив його конституційного права вибору та волевиявлення. Відповідач не погоджується із формуванням заборгованості відносно нього та вважає правочин нікчемним та таким, що не має юридичних наслідків. Вказуючи, що позивачем не надано до суду первинних документів, на підставі яких, було нараховано заборгованість. Також, позивачем не надано договорів, які могли б підтвердити правонаступництво позивача в частині прийняття на себе кредиторських обов`язків та зобов`язань, у тому числі, документи, у яких відображено початкове формування боргу відносно відповідача. 16 червня 2023 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу з якого вбачається, що відповідач не погоджується з доводами апеляційної скарги та просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. Стягнути на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5 000 грн. Вказуючи, що товариством було встановлено, що дійсним споживачем електричної енергії за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 , лише у вересні 2020 року, що є підставою для поновлення строку позовної давності. Зазначаючи, що відповідач мешкає та є власником квартири АДРЕСА_2 з 12 серпня 2010 року, однак, із вказаної дати до позивача не звертався, не дивлячись на те, що користувався електроенергією та отримував рахунки на її оплату. Також вказуючи, що ПрАТ «ДЕТЕК Київські електромережі» є правонаступником ПАТ «Київенерго», що підтверджується, зокрема, витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. При зверненні до суду, позивачем надано детальний розрахунок, що підтверджує суму заборгованості відповідача за послугу електроенергії. 03 серпня 2022 року на адресу Київського апеляційного суду від скаржника ОСОБА_1 надійшли доповнення до апеляційної скарги, водночас, в супереч ч. 2 ст. 364 ЦПК України, скаржником не надано до суду доказів направлення їх іншому учаснику справи, а відтак, колегія суддів не не враховує такі доповнення під час перегляду оскаржуваного рішення. Відповідно до ч. 1. ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. На час розгляду справи до суду апеляційної інстанції сторонами в справі не було надано заперечень щодо розгляду справи в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді - доповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом при розгляді справи встановлено, що на виконання вимог Закону України «Про ринок електричної енергії», Загальними Зборами ПАТ «Київенерго» від 13 листопада 2017 року прийнято рішення про реорганізацію ПАТ «Київенерго» шляхом виділу з нього ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі». Вказана інформація підтверджується, зокрема пунктом 2.2 Статуту ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» та листом Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 21 лютого 2018 року №1683/21.1/7-18 (а.с. 08, 10 зв.с.). Відповідно до пункту 2.3 Статуту ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі», останнє є правонаступником ПАТ «Київенерго» в частині прав та обов`язків, необхідних для здійснення діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та передачі електричної енергії (електричними (локальними) мережами, в тому числі і в частині використання ліцензії та тарифів, виданих та встановлених для ПАТ «Київенерго». Отже, позивач є правонаступником прав та обов`язків ПАТ «Київенерго» та надає послугу електропостачання. ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 та споживачем послуги електроенергії у спірний період, що останнім не заперечується. Згідно розрахунку заборгованості, складеного позивачем, за період з 01 січня 2019 року по 31 травня 2022 року у ОСОБА_1 наявна заборгованість за спожиту електроенергію у сумі 23 471 грн. 69 коп. (а.с. 12-16). Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що фактично з дати своєї реєстрації відповідач був споживачем електричної енергії за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач, як індивідуальний споживач, не укладав з позивачем письмового договору на споживання електричної енергії, хоча споживав надану йому електричну енергію. Позивачем вживались заходи для своєчасного стягнення оплати спожитої електричної енергії за вищевказаною адресою. Вважав, що вимоги щодо стягнення коштів за спожиту електроенергію за період з 03 червня 2019 року по лютий 2022 року, заявлено у межах строку позовної давності. Вимоги про стягнення коштів за період з січня 2019 по 02 червня 2019 року, заявлено з пропуском строку позовної давності, про що було заявлено відповідачем. Водночас, суд вважав, що строк позовної давності у вказаний період пропущено позивачем з поважних причин, а відтак, він підлягає поновленню. Щодо вищевказаних висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає зазначити наступне. Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» електрична енергія - енергія, що виробляється на об`єктах електроенергетики і є товаром, призначеним для купівлі-продажу; споживачем електричної енергії є фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, або юридична особа, що купує електричну енергію для власного споживання. Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 56 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачем здійснюється за вільними цінами. Відповідно до ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами. Згідно з пунктом 1.1.2. Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 14 березня 2018 року № 312 (далі - Правила), договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг є домовленість між постачальником універсальних послуг та побутовим або малим непобутовим споживачем, або іншим споживачем, який відповідно до законодавства має право на отримання універсальних послуг, яка передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу постачальником універсальних послуг за цінами постачальника універсальних послуг. На роздрібному ринку електричної енергії споживання та використання електричної енергії для потреб електроустановки споживача здійснюється за умови забезпечення розподілу/передачі та продажу (постачання) електричної енергії на підставі договорів про розподіл/передачу, постачання електричної енергії, надання послуг комерційного обліку, які укладаються відповідно до цих Правил, Кодексу системи передачі, Кодексу систем розподілу та Кодексу комерційного обліку (пункт 1.2.1. Правил). Згідно з п. 7 Правил, договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг укладається шляхом приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, опублікованого в засобах масової інформації та на веб-сайті постачальника, шляхом оплати рахунка, отриманого від постачальника універсальної послуги, або фактичного споживання будь-яких обсягів електричної енергії (за умови надання рахунка постачальником універсальної послуги), або підписання заяви-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг. Пунктом 4.7. Правил встановлено, що оплата електричної енергії здійснюється споживачем виходячи з умов відповідного договору про постачання електричної енергії і може, зокрема, бути у формі: планових платежів з наступним перерахунком (остаточним розрахунком), що проводиться за фактично відпущену електричну енергію згідно з даними комерційного обліку; попередньої оплати з остаточним розрахунком, що проводиться за фактично відпущену електричну енергію згідно з даними комерційного обліку; оплати за фактично відпущену електричну енергію відповідно до даних комерційного обліку. За наявності відповідного устаткування проведення оплати може бути реалізоване із застосуванням картки попередньої оплати. Згідно з пунктом 4.3. Правил, дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі щодо обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку. На підставі отриманих даних відповідно до умов договору (обраної споживачем комерційної пропозиції) сторони складають акти прийому-передачі проданих товарів та/або наданих послуг. Пунктом 4.12. Правил передбачено, що розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії. Плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 20 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну. Рахунок за спожиту електричну енергію оплачується: протягом 10 робочих днів від дня отримання рахунка побутовим споживачем; в інший термін, передбачений договором, але не пізніше 20 календарного дня після закінчення розрахункового періоду. Для здійснення розрахунків за фактично спожиту електричну енергію електропостачальник має сформувати та виставити споживачу платіжний документ у паперовій або електронній формі (у випадку згоди споживача на отримання електронного платіжного документа), на підставі даних комерційного обліку, отриманих у порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку (пункт 4.13. Правил). Пунктом 5.2.1. Правил передбачено, що електропостачальник має право на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію відповідно до укладених договорів. Споживач електричної енергії зобов`язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів (п.п. 2 п. 5.5.5 Правил). Згідно з пунктом 6 Правил, до укладення договору про надання послуг з розподілу електричної енергії, який укладається зі споживачем, договірні відносини між споживачем та суб`єктом господарювання, що провадить діяльність з розподілу електричної енергії на підставі ліцензії з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами (або ОСР як правонаступником за договорами про користування електричною енергією та договорами про постачання електричної енергії), урегульовуються окремими положеннями діючих договорів про користування електричною енергією або договорів про постачання електричної енергії (у частині взаємовідносин споживача і електророзподільної організації), які не суперечать вимогам чинного законодавства у сфері електроенергетики. Зокрема сторони керуються вимогами діючих договорів про користування електричною енергією (про постачання електричної енергії) з питань потужності, якості електроенергії, окремих процедурних питань тощо. У разі виникнення суперечності між нормами діючих договорів про користування електричною енергією (про постачання електричної енергії) та нормами законодавства про електроенергетику сторони керуються вимогами чинного законодавства. Після укладення договору про надання послуг з розподілу електричної енергії договори про користування електричною енергією та договори про постачання електричної енергії продовжують свою дію в частині регулювання відносин щодо заборгованості/переплати за цими договорами з відповідними правами та обов`язками, пов`язаними з такою заборгованістю/переплатою, а також щодо нарахування пені, неустойки, обмеження та припинення постачання електричної енергії тощо. Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. З матеріалів справи вбачається, що у період з 01 січня 2019 року по 31 травня 2022 року відповідач був споживачем електричної енергії за адресою: АДРЕСА_2 . Однак, відповідач не виконував належним чином свої обов`язки щодо повної та своєчасної оплати коштів за електроенергію у зазначений період, у зв`язку з чим, у нього утворилась заборгованість у сумі 23 471 грн. 69 коп.. Наявність у відповідача заборгованості у вказаному розмірі, підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості, що містить повну інформацію, зокрема, щодо виду послуги, періоду нарахування, суми нарахування, дати та суми оплати внесків, суми заборгованості. При цьому, доказів на спростовування зазначеної заборгованості, відповідачем не надано. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за спожиту електроенергію за період з 01 січня 2019 року по 31 травня 2022 року у сумі 23 471 грн. 69 коп. Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться Згідно ст. 611 ЦК України уразі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання. Виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія ч.2 ст. 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. При цьому оплата житлово-комунальних послуг проводиться щомісячними платежами, тому інфляційні втрати та три проценти річних повинні обраховуватися, виходячи із суми заборгованості за кожний місяць окремо за заявлений період. З матеріалів справи вбачається, що відповідач прострочив виконання ним своїх зобов`язань щодо сплати коштів за спожиту електроенергію, що є підставою для стягнення з нього 3% річних та інфляційні втрати у відповідності до вимог ст. 625 ЦК України. Згідно наданого позивачем розрахунку, 3 % річних від простроченої суми заборгованості за спірний період становить 995 грн. 46 коп., а інфляційні втрати - 3 732 грн. (а.с. 61 зв.с.). Судом апеляційної інстанції було перевірено наданий позивачем розрахунок, який виконано вірно та стороною відповідача не спростовано. Виходячи з наведеного, враховуючи, що скаржником було прострочено виконання свого зобов`язання щодо повної оплати послуги електроенергії, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат у зазначеному судом розмірі. Доводи апеляційної скарги в частині того, що у наданій позивачу копії позовної заяви, була відсутня довіреність представника позивача про що ним було повідомлено суд та запропоновано залишити позовну заяву без розгляду, на що судом було відмовлено, колегія суддів відхиляє, оскільки зазначена відповідачем обставина, не є підставою для залишення позову без розгляду чи відмові у задоволенні позовних вимог. Крім того, згідно супровідного листа Деснянського районного суду міста Києва від 27 червня 2022 року, на поштову адресу відповідача було направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі та копію позовної заяви з додатками. Згідно переліку документів, що додаються до позовної заяви, позивачем, зокрема, було надано копію довіреності на право підпису заяви та позовну заяву з додатками для відповідача в 1 примірнику. Таким чином, підстави вважати, що направлена на поштову адресу позивача позовна заява з додатками не містила додатку - копія довіреності, відсутні. Доводи апеляційної скарги про те, що судом було відмовлено у його пропозиції надати представником позивача оригіналу довіреності на представництво інтересів позивача в суді, не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки у матеріалах справи наявна копія довіреності виданої генеральним директором ПрАТ «ДТЕК Київські Електромережі», яка визнана недійсною у судовому порядку не була та будь-яких сумнівів у її дійсності у суду не викликає. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для витребування оригіналу зазначеної довіреності. Доводи апеляційної скарги в частині того, що позивач не пропонував відповідачу укласти відповідну угоду, не звільняє відповідача від його обов`язку по оплаті коштів за фактично спожиту електроенергію. Також, відповідач вказуючи на те, що не погоджується із формуванням заборгованості відносно нього та вважає правочин нікчемним та таким, що не має юридичних наслідків, жодних доказів на спростування наданого позивачем розрахунку, не надає, що є його обов`язком виходячи з приписів ч. 1 ст. 81 ЦПК України. Крім того, з вказаного посилання, є не зрозумілим, який саме правочин відповідач вважає недійсним, враховуючи те, що згідно доводів відповідача, жодного договору з постачання електроенергії між сторонами не укладалося. Доводи апеляційної скарги щодо ненадання позивачем первинних документів, колегія суддів відхиляє, оскільки у матеріалах справи наявний детальний розрахунок заборгованості, наданий позивачем, який містить інформацію, зокрема, щодо виду послуги, періоду нарахування, суми нарахування, дати та суми оплати внесків, суми заборгованості. Вказаний розрахунок відповідачем не спростовано, а відтак, він є належним доказом у справі. Також, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в частині того, що позивачем не надано договорів, які могли б підтвердити правонаступництво позивача в частині прийняття на себе кредиторських обов`язків та зобов`язань, оскільки та обставина, що позивач є правонаступником ПАТ «Київенерго» в частині прав та обов`язків, необхідних для здійснення діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та передачі електричної енергії (електричними (локальними) мережами, в тому числі і в частині використання ліцензії та тарифів, виданих та встановлених для ПАТ «Київенерго», підтверджується Статутом ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» та листом Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 21 лютого 2018 року №1683/21.1/7-18. Щодо посилання відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності, слід зазначити наступне. Звертаючись до суду з даним позовом 03 червня 2022 року, позивач, зокрема, просив стягнути з відповідача кошти за спожиту електричну енергію за період з 01 січня 2019 року по 31 травня 2022 року У жовтні 2022 року до суду першої інстанції надійшов відзив у якому відповідач, зокрема, просив застосувати строк позовної давності до заявлених вимог - 3 роки. У грудні 2022 року на адресу суду першої інстанції надійшли заперечення на заяву про застосування строку позовної давності. Так, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (3-4 ст. 267 ЦК України). Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 статті 261 ЦК України). Отже, позовна давність є строком для пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатись до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин. В подальшому, дія карантину, неодноразово продовжувалась. Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Вказаний Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року. У постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22) та від 20 квітня 2023 року у справі № 728/1765/21 (провадження № 61-6640св21) зазначено, що «у пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)». Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що звертаючись до суду першої інстанції з даним позовом 03 червня 2022 року, ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» не пропустило строк позовної давності встановленої ст. 257 ЦК України. З вказаного вбачається, що висновки суду про те, що вимоги про стягнення коштів за період з січня 2019 по 02 червня 2019 року, заявлено з пропуском строку позовної давності, про що було заявлено відповідачем. Водночас, суд вважав, що строк позовної давності у вказаний період пропущено позивачем з поважних причин, у зв`язку з чим, вважав за необхідне його поновити, є помилковими. Водночас, вказані висновки суду не призвели до неправильного вирішення справи по суті спору. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування з доводів викладених у апеляційній скарзі немає. У відзиві на апеляційну скаргу, позивач, зокрема, просив стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5 000 грн., на підтвердження чого, долучив до відзиву відповідні докази. Так, ч. 1 ст. 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Частиною 3 ст. 141 ЦПК України встановлено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Згідно ч.ч. 4-5 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 137 ЦПК України). При цьому, в питанні зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу слід враховувати висновки Об`єднаної Палати Верховного Суду у справі № 922/445/19 (постанова від 03 жовтня 219 року), в яких, серед іншого наголошено, що: - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт; - суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року по справі № 755/9215/15-ц Велика Палата також вказала, що суд не може за власною ініціативою зменшити витрати на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої, зацікавленої сторони. Як вбачається з матеріалів справи, інтереси ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» у суду апеляційної інстанції представляла адвокат Гаєва Ю.В. на підставі довіреності від 20 березня 2023 року (а.с. 152). Згідно інформації з сайту Національної асоціації адвокатів України, Гаєва Ю.В. працює в АО «Перший Радник» (а.с. 153-154). 15 квітня 2020 року між ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» та АО «Перший Радник» укладено договір № 308-20 про надання правової допомоги згідно умов якого, зміст обсяг і вартість послуг, що надаються, встановлюються сторонами у додаткових угодах, які є невід`ємною частиною договору. Вказаний договір діє до 31 грудня 2021 року (а.с. 157-162). Додатковою угодою № 4 від 24 грудня 2021 року до вищевказаного договору, строк дії договору продовжено до 31 грудня 2022 року (а.с. 170), а додатковою угодою № 6 від 19 грудня 2022 року, строк дії договору продовжено до 31 грудня 2023 року (а.с. 171). Згідно акту надання послуг від 08 червня 2023 року підписаного уповноваженими особами ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» та АО «Перший Радник», на замовлення клієнта, адвокатським об`єднанням надано професійну правничу допомогу, у рамках справи, яка розглядається Київським апеляційним судом, провадження № 22-ц/824/7689/2023, а саме: надання консультацій, роз`яснення правової позиції клієнту щодо стратегії захисту та представництва його інтересів в суді; підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу, на загальну суму 5 000 грн. (а.с. 172). Дослідивши надані стороною позивача докази на понесення ним судових витрат на правничу допомогу, перелік наданих послуг та обсяг робіт, виконаних в межах договору про надання правової допомоги, враховуючи відсутність заперечень відповідача щодо заявленого позивачем до стягнення розміру витрат на правничу допомогу, колегія судді приходить до висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу понесені ним у зв`язку з розглядом справи судом апеляційної інстанції, у сумі 5 000 грн. Також слід зауважити, що дана справа віднесена процесуальним законом до категорії малозначних справ, а тому, в силу положень ч. 6 ст. 19 та ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-384, 387 ЦПК України, колегія суддів,- п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 15 лютого 2023 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» (код ЄДРПОУ 41946011) витрати на правничу допомогу у сумі 5 000 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач: Судді: