Постанова 4811 № 461/5382/23

Справа № 461/5382/23 Головуючий у 1 інстанції: Волоско І.Р. Провадження № 22-ц/811/2384/23 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 жовтня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді: Савуляка Р.В., суддів: Мікуш Ю.Р, Приколоти Т.І., секретаря: Салати Я.І., з участю представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 19 липня 2023 року у справі за заявою ОСОБА_3 про забезпечення позову, - ВСТАНОВИЛА: У липні 2023 року представник ОСОБА_3 ОСОБА_4 звернулася до суду із заявою, в якій просила вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно (квартиру) за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 90.1 кв. м., яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ). В обґрунтування вимог заяви вказувала на те, що 20 липня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений договір позики на 1 рік, відповідно до якого Позикодавець (Відповідач) передає у власність Позичальникові (Позивачу) 680 330,00 грн., що еквівалентно 25 000,000 доларів США, а Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцеві суму позики в строк встановлений таким Договором. Також покликалась на те, що 20 липня 2021 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір іпотеки. У п.1.3 договору іпотеки, зазначено, що предметом договору іпотеки є нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_2 . Згідно з документами, що посвідчують право власності та технічної документації Квартира, яка є предметом цього договору, складається з однієї житлової кімнати, загальною площею 37,1 кв. м., житловою площею 20,0 кв. м. До квартири належить комора в підвалі площею 5,0 кв. м. Відповідно до п. 1.4 договору іпотеки ринкова вартість квартири, що передається в іпотеку становить: 920 000,00 грн. Пунктом 1.5 договору іпотеки встановлено, що заставна вартість Предмета іпотеки визначається сторонами в сумі 920 000,00 грн. Довідкою ОКП «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» № 1/10690 від 15 червня 2022 підтверджується факт зміни площі Предмета іпотеки, квартири АДРЕСА_3 - з 37.1 кв. м. на 90.1 кв. м. Зазначала, що станом на 15 червня 2022 року квартира складалася з трьох житлових кімнат та кухні. Позивач здійснила плату за користування позикою в період з липня 2021 року по березень 2022 року в сумі 5157 $. У зв`язку з форс мажорними обставинами Позивача виникли фінансові труднощі, через які остання немала можливості сплачувати 3% відсотки місячних від суми неповернутої позики, починаючи з березня 2022 року, а також повернути суму позики у строк до 20 липня 2022 року. Відповідач 22 липня 2022 року виставив вимогу про повернення грошей. Стверджувала, що фактичний розмір заборгованості є значно меншим, ніж той, який вимагав сплатити відповідач, при цьому, 18 лютого 2023 року відповідач зареєстрував право власності на квартиру, площею 90.1 кв. м. на підставі вищезгаданого іпотечного договору. Вважала, що внаслідок збільшення площі квартири, що становить предмет іпотеки, змінилась і її вартість, відтак Відповідач перереєстрував на себе квартиру, яка в 3 разі є більшою, ніж та, яка була забезпечена іпотекою. Оскільки у Відповідача немає іншого майна, окрім квартири Позивачки, у випадку її відчуження, остання не матиме змоги захистити своє право на відшкодування вартості збільшення об`єкта нерухомості. Відтак, виходячи зі змісту та розміру позовних вимог, співрозмірності вимог заяви, обраного способу забезпечення позову та зазначених причин, у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов, просила суд заяву задовольнити та вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на дане нерухоме майно, а саме: квартиру номер АДРЕСА_3 , площею 90.1. кв. м. Оскаржуваною ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 19 липня 2023 року заяву задоволено. Накладено арешт на нерухоме майно (квартиру) за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 90.1 кв.м., яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ). Ухвалу суду оскаржив ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі покликається на те, що при постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції не врахував роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, які наведені у п. 4 постанови від 22 грудня 2006 р. №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», мету забезпечення позову, обґрунтування доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, а саме адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Вказує, що майно на яке накладено арешт оскаржуваною ухвалою, не є предметом спору між сторонами про наявність якого зазначено у позовній заяві, а тому відсутня співмірність і адекватність заходів забезпечення позову про вжиття якого просить заявник. Також стверджує, що жодного оголошення про продаж належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_3 він не подавав і наміру продати вказане майно у нього немає. Просить ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 19 липня 2023 року скасувати та постановити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 у вжитті заходів забезпечення позову. Заслухавши суддю-доповідача, поясненняпредставника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на підтримання апеляційної скарги, пояснення представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 на її заперечення, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного. Судом та матеріалами справи встановлено, що 05 липня 2023 року представник ОСОБА_3 ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 перевищеня 90% вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог у розмірі 61 638, 419 доларів США. 18 липня 2023 року представник ОСОБА_3 ОСОБА_4 звернулас до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просить накласти арешт на нерухоме майно (квартиру) за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 90.1 кв.м., яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ). Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову з метою забезпечення захисту порушених, невизнаних, оспорюваних прав та законних інтересів, а також з метою запобігання невиконанню чи утрудненню виконання можливого рішення суду по даній справі. Колегія суддів вважає вказаний висновок суду законним та обґрунтованим, виходячи із наступного. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи, має право вжити передбачених цим Кодексом заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся. Забезпечення позову покликано, не порушуючи принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, вживати негайних заходів, направлених на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкодити спричиненню значної шкоди заявнику. Згідно із роз`ясненням, яке міститься в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Умовою до застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову». При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). Згідно приписів статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» () [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року). Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року). Під час розгляду справи «East/West Alliance Limited» проти України» ЄСПЛ в п. 185 рішення від 23 січня 2014р. нагадав, що вилучення власності в інтересах судочинства, яке не позбавляє власника його майна, а тільки тимчасово припиняє його можливості користуватися та розпоряджатися цим майном, зазвичай пов`язане із здійсненням контролю за використанням власності, що охоплюється сферою застосування другого абзацу статті 1 Першого протоколу до Конвенції. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини, у справі ефективний засіб це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. За змістом наведених вище приписів умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Вказане узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17. Крім того, колегія суддів наголошує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Враховуючи вищенаведене, метою забезпечення позову у вказаній справі є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивачки у разі існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання рішення суду, якщо воно буде прийнято на її користь, які мають бути співмірними з негативними наслідками, що можуть настати від вжиття цих заходів, а також конкретні обставини зазначеної справи колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо наявності підстав для забезпечення позову. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для їх задоволення немає. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч. 1 ст.374 ст.ст.375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 19 липня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 23 листопада 2023 року. Головуючий: Савуляк Р.В. Судді: Мікуш Ю.Р. Приколота Т.І.