Постанова 4808 № 344/14807/23

Справа № 344/14807/23 Провадження № 22-ц/4808/1262/23 Головуючий у 1 інстанції Атаманюк Б. М. Суддя-доповідач Луганська ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 листопада 2023 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Луганської В.М. суддів Баркова В.М., Фединяка В.Д., участю секретаря Гундяк Х.М. учасники справи заявник - ОСОБА_1 заінтересована особа - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Івано-Франківського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 серпня 2023 року, ухвалене судом у складі судді Атаманюка Б.М., за заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 ,заінтересована особа ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису, в с т а н о в и в: У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про видачу обмежувального припису, в обґрунтування якої зазначила, що вона та ОСОБА_2 , який є її дядьком, проживають разом за адресою: АДРЕСА_1 та є співвласниками даної квартири. ОСОБА_2 систематично вчиняє відносно неї фізичне та психологічне насильство, що підтверджується відповіддю Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області від 28.07.2023 року №12238/108/46/04-2023, відповідно до якої на ОСОБА_2 , 06.11.2022 року було винесено постанову про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 122 КУпАП, 18.06.2023 року та 19.06.2023 року складено протоколи про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 173-2 КУпАП, які скеровані до суду. 18.06.2023 року ОСОБА_2 було винесено терміновий заборонний припис строком на 5 діб. ОСОБА_2 перебуває на активному профілактичному обліку як «Кривдник». Постановою Івано-Франківського міського суду від 30.10.2019 року по справі №344/17459/19 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. В провадженні Івано-Франківського міського суду перебуває справа №344/12499/23 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП де ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та встановлено, що останній вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно племінниці, а саме ображав нецензурною лайкою, погрожував фізичною розправою. В провадженні Івано-фФанківського міського суду Івано-Франківської області знаходиться справа №344/12900/23 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Зазначила, що вона потерпає від насильства зі сторони ОСОБА_2 вже протягом тривалого часу, поведінка дядька негативно впливає на її здоров`я та її малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом із нею. ОСОБА_2 вчиняє психологічне та фізичне насильство щодо заявниці протягом тривалого часу, не зважає на заходи вжиті поліцією про ти нього. У зв`язку з викладеним просила суд видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на строк 6 місяців, яким визначити наступні тимчасові обмеження: заборонити перебувати у місці проживання ОСОБА_1 , яка зареєстрована та проживає за адресою АДРЕСА_1 ; заборонити наближатися на відстань менше 300 м до місця проживання ОСОБА_1 , за адресою АДРЕСА_1 ; заборонити в будь-який спосіб спілкуватися з ОСОБА_5 ; заборонити вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 , або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто чи через третіх осіб. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 серпня 2023 року заяву ОСОБА_1 , задоволено частково. Видано обмежувальний припис ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителю АДРЕСА_1 , в якому визначено тимчасові обмеження, а саме: - заборонено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебувати у місці проживання ОСОБА_1 , яка зареєстрована та проживає за адресою АДРЕСА_1 , на строк 3 (три) місяці; - заборонено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , наближатися на відстань менше 300 м до місця проживання ОСОБА_1 , за адресою АДРЕСА_1 , на строк 3 (три) місяці; - заборонено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на строк 3 (три) місяці, в будь-який спосіб спілкуватися з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; - заборонено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на строк 3 (три) місяці, вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто чи через третіх осіб. Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 серпня 2023 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що проживає по АДРЕСА_1 , в якій проживає також його племінниця ОСОБА_1 , вони є співвласниками даної квартири. Конфлікти між сторонами виникають з приводу користування спільним нерухомим майном та не пов`язане з домашнім насильством, а свідчить лише про наявність особистих неприязних стосунків між ними. Заявницею не подано доказів на підтвердження того, що він в будь-який спосіб погрожує їй чи вчиняє інші насильницькі дії, а тому відсутні підстави для запровадження обмежувального припису. Вважає, що вимоги заявниці мають на меті у майбутньому позбавити його права на проживання у квартирі та в подальшому повністю заволодіти квартирою. Зі змісту заяви та з наданих позивачем доказів не вбачається даних про конкретні обставини та події, за яких він погрожував заявниці фізичною розправою чи вчиняв інші дії, які можливо було б кваліфікувати як домашнє насильство. Посилання у заяві на «систематичне вчинення фізичного та психологічного насильства» носять узагальнюючий характер та не містять даних про фактичні обставини, за яких відбулось зазначене психологічне насильство. Факт звернення заявниці до органів поліції та видача термінового заборонного припису від 18 червня 2023 року свідчить про наявність конфлікту між заявницею та заінтересованою особою, але не підтверджує факт вчинення ним домашнього насильства, оскільки зміст даного припису не містить як викладення обставин вчинення ним домашнього насильства щодо заявниці так і зазначення доказів такого насильства, а також ризиків, які можуть настати у майбутньому у зв`язку із не вчиненням щодо останнього обмежувального припису, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» Крім того зазначив, що суд першої інстанції розглянув справу без його участі чим позбавив його можливості надати свої пояснення та докази по суті, що є порушенням права на захист. Про розгляд справи, призначений на 16.08.2023 року його повідомлено не було, в матеріалах справи відсутні докази про його повідомлення. В справі наявний протокол судового засідання від 12.09.2023 року, але судове рішення прийняте від 16.08.2023 року. Посилання суду першої інстанції на постанову Івано-Франківського міського суду від 30 жовтня 2019 року по справі №344/17459/19, відповідно до якої його визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що в грошовому виразі становить 170 грн, є безпідставним, оскільки на підставі ст. 39 КУпАП якщо особа, піддана адміністративному стягненню, протягом року з дня закінчення виконання стягнення не вчинила нового адміністративного правопорушення, вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню. В справі відсутні будь-які дані, що він протягом року вчиняв нове адміністративне правопорушення. Також зазначив, що є безпідставними посилання заявниці на те, що в провадженні судді Івано-Франківського міського суду перебуває справа № 344/12499/23 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за ч.1 ст. 173-2 КУлАП та справа № 344/12900/23, провадження про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Вважає, що заявницею не надано доказів на підтвердження фактів вчинення домашнього насильства стосовно неї, а також ризиків, які можуть настати у майбутньому у зв`язку із вчиненням стосовно нього обмежувального припису. У відзиві на апеляційну скаргу заявниця зазначила про необґрунтованість доводів апеляційної скарги. Вважає, що скаржником не надано суду належних, допустимих доказів щодо не вчинення ним домашнього насильства. Зазначила, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що наразі існує високий рівень вірогідності продовження чи повторного вчинення скаржником домашнього насильства відносно заявниці, а також настання тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалої особи, і такі ризики є реальними. Вказала, що посилання скаржника на бажання заявниці у майбутньому позбавити його права на проживання у квартирі та в подальшому повністю заволодіти квартирою не виправдовують факт вчинення домашнього насильства та не входять до предмету доказування у справі. У судовому засіданні представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 підтримав апеляційну скаргу в межах її доводів. У судовому засіданні ОСОБА_1 , та її представник ОСОБА_3 заперечували проти задоволення апеляційної скарги. Заслухавши доповідача, вислухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступних висновків. Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні. Задовольняючи частково заяву про видачу обмежувального припису, суд першої інстанції виходив з того, що постановою Івано-Франківського міського суду від 30 жовтня 2019 року по справі №344/17459/19 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення,передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, також у провадженні Івано-Франківського міського суду перебуває справа №344/12499/23 про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч.1 си.173-2 КУпАП, справа № 344/12900/23 про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2 КУпАП, 18.06.2023 року на ОСОБА_2 було винесено терміновий заборонний припис серії АА № 405921, строком на 5 діб, останній перебуває на активному профілактичному обліку як «Кривдник». Суд встановив, що заявниця ОСОБА_1 та ОСОБА_2 між собою є дядьком та племінницею та проживають разом за адресою АДРЕСА_1 , та є співвласниками даної квартири. Суд дійшов висновку про те, що існує високий рівень вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства ОСОБА_2 відносно заявниці ОСОБА_1 , і такі ризики є реальними та дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню частково в частині строку обмежувального припису. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції поспішно дійшов такого висновку, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст.350-5 ЦПК України справа про видачу обмежувального припису розглядається судом за участю заявника та заінтересованих осіб. У разі якщо участь заявника становить загрозу подальшої дискримінації чи насильства для нього, справа може розглядатися без його участі. Неявка належним чином повідомлених заінтересованих осіб не перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису. Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (частина перша статті 8 ЦПК України). Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи (частина друга статті 211 ЦПК України). Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку (частини шоста, сьома статті 128 ЦПК України). Суд викликає або повідомляє свідка, експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, зокрема у справах про видачу обмежувального припису також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв`язку, електронною поштою або повідомлення через інші засоби зв`язку (зокрема мобільного)., які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику. (ч.9 ст.128 ЦПК України». Відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи (частина одинадцята статті 128 ЦПК України). Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року). Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України). Обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. У справі, що переглядається ухвалою Івано-Франківського міського суду від 15 серпня 2023 року було відкрито провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису. Справу призначено до судового розгляду на 16 серпня 2023 року на 13 год 30 хв. Між тим, матеріали справи не містять доказів того, що судом першої інстанції вживалися заходи до повідомлення заінтересованої особи ОСОБА_2 про дату, місце та час судового засідання, яке було призначено на 16 серпня 2023 року на 13 год 30 хв. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на відсутність доказів його належного повідомлення про судове засідання, яке відбулось 16 серпня 2023 року о 13 год 30 хв., а матеріали справи таких доказів також не містять. З урахуванням встановленого, відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення. Що стосується заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, колегія суддів виходить з наступного. Згідно ст. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ст. 12 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства. Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру. Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру. Кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника. За пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. Відповідно до ч. 2 ст.26 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. У пункті 9 частини першої статті 1 цього Законувизначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК Україниу заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності). Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні. Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Подібна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18, від 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц, від 17 червня 2020 року у справі № 509/2131/18, від 23 грудня 2020 року у справі № 753/17743/19, від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20, від 12 січня 2022 року в справі № 752/9731/21, від 09 січня 2023 року в справі № 161/5807/22. У постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 369/7782/19 (провадження № 61-21337св19) зроблено висновок, що «відповідно до частини третьої статті 26 Закону № 2229-VIIIрішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Оцінка ризиків полягає в оцінюванні вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства та загальної оцінки ситуації вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи. Відповідно до статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»на строк від одного до шести місяців. Частиною 1 ст. 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Відповідно до ст. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 77 - 80 ЦПК України). Звертаючись до суду, ОСОБА_1 у заяві про видачу обмежувального припису зазначила, що ОСОБА_2 систематично вчиняє відносно неї фізичне та психологічне насильство. На підтвердження вказаних нею обставин, до заяви було додано довідку з місця проживання, свідоцтво про право власності на житло, свідоцтво про народження її малолітнього сина, відповідь на адвокатський запит від 28 липня 2023 року Головного управління національної поліції в Івано-Франківській області, терміновий заборонний припис стосовно кривдника ОСОБА_2 , відповідь адвокату яка надана Івано-Франківським міським судом від 27 липня 2023 року №01-35/219/2023. Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції було задоволено клопотання представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 про долучення до матеріалів справи протоколу про адміністративне правопорушення від 19 червня 2023 року відносно ОСОБА_2 за ч.1 ст.172 КУпАП, протокол про прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 19 червня 2023 року, пояснення ОСОБА_1 від 19 червня 2023 року, довідку про результати перевірки за зверненням ОСОБА_7 від 19 червня 2023 року, та витребувано адміністративну справу №309 по ст.173-2 КУпАП відносно ОСОБА_2 . Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є родичами, є співвласниками квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло. Згідно протоколу про адміністративне порушення від 18 червня 2023 року за ст.173-2 КУпАП відносно ОСОБА_2 , 18 червня 2023 року близько о 03:30 год ОСОБА_2 за місцем свого проживання вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно племінниці ОСОБА_1 , а саме виражався в її сторону нецензурними словами, погрожував фізичною розправою в присутності малолітньої дитини. 18 червня 2023 року відносно ОСОБА_2 було видано терміновий заборонний припис стосовно кривдника строком на 5 діб. Постановою Івано-Франківського міського суду від 26 вересня 2023 року провадження у справі відносно ОСОБА_2 за ч.1 ст.173-2 КУпАП (справа №344/12499/23) закрито у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи строків накладення адміністративного стягнення. 19 червня 2023 року відносно ОСОБА_2 було складено протокол за ч.1 ст.173-2 КУпАП, згідно якого ОСОБА_2 19.06.2023 року близько о 10 год 50 хв вчинив домашнє насильство відносно племінниці ОСОБА_1 , а саме дії психологічного характеру виражався нецензурно та погрожував чим порушив винесений раніш терміновий припис. Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 серпня 2023 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП та накладено штраф у розмірі 170 грн. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року поновлено строк ОСОБА_2 на апеляційне оскарження постанови Івано-Франківського міського суду від 02 серпня 2023 року у справ №344/12900/23. З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_2 вчинив відносно ОСОБА_1 психологічне насильство. Разом з тим, ОСОБА_1 не надано суду доказів про те, що ОСОБА_2 вчиняв відносно неї фізичне насильство, та те, що останній систематично вчиняє відносно неї психологічне насильство. Посилання заявниці на те, що постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 жовтня 2019 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП не заслуговує на увагу, оскільки відповідно до ст.39 КУпАП якщо особа, піддана адміністративному стягненню, протягом року з дня закінчення виконання стягнення не вчинила нового адміністративного правопорушення, то ця особа вважається такою, що не булла піддана адміністративному стягненню. Заявницею не надано суду доказів , що ОСОБА_2 з 2019 року систематично вчиняє відносно неї психологічне насильство. Так само не заслуговують на увагу, посилання ОСОБА_1 на підтвердження вчинення відносно неї психологічно насильства, притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП , яке мало місце 06 листопада 2022 року, оскільки дана стаття передбачає відповідальність за порушення Правил дорожнього руху. Суд першої інстанції на ці обставини не звернув уваги. Положеннями статті 21 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»передбачено, що постраждала особа має право, зокрема, на: дієвий, ефективний та невідкладний захист в усіх випадках домашнього насильства, недопущення повторних випадків домашнього насильства. Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи). У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) зроблено висновок, що «враховуючи положення Закону № 2229-VIII, обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях». Нормами статті 81 ЦПК України, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Враховуючи усі надані заявником докази, вимоги закону, з огляду на встановлені судом обставини, оцінюючи належність, допустимість та достовірність кожного доказу колегія суддів вважає, що надані заявницею докази у своїй сукупності свідчать про наявність ризиків повторного вчинення домашнього насильства ОСОБА_2 , а тому, з метою уникнення у майбутньому домашнього насильства у будь-якому прояві, захисту прав ОСОБА_1 , колегія суддів вважає за необхідне видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 шляхом заборони ОСОБА_2 в будь-який спосіб спілкуватися з ОСОБА_1 , заборонити ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 , або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто чи через третіх осіб. Разом з тим, колегія суддів не вбачає правових підстав для застосування інших обмежень, вказаних заявником, а саме: заборони ОСОБА_2 перебувати у місці проживання ОСОБА_1 , яка зареєстрована та проживає за адресою АДРЕСА_1 , заборони ОСОБА_2 наближатися на відстань менше 300 м до місця проживання ОСОБА_1 , виходячи з наступного. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (East/West Alliance Limited v. Ukraine, № 19336/04, § 166-168, від 23 січня 2014 року). Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: - втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; - якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів; - втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії. Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосуванні такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність втручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи. Разом із тим, в межах даної справи ОСОБА_1 не доведено наявності підстав для застосування заходу втручання у право на мирне володіння майном і обмеження права заінтересованої особи - ОСОБА_2 на житло, співвласником якого він є і місце його проживання в якому зареєстроване. Колегія суддів враховує, що відсутня системність протиправних дій відносно заявниці, судом не встановлено, що ОСОБА_2 вчиняє відносно заявниці фізичне чи економічне насильство, перешкод у користування квартирою не встановлено. Згідно довідки про результати перевірки за зверненням ОСОБА_1 19 червня 2023 року , в ході перевірки за зверненням, працівниками поліції, які перебували на місці події, було проведено за вказаним фактом, оцінку ризиків вчинення домашнього насильства, яка є передбаченою наказом МВС №369/180 від 13.03.2019 року «Про затвердження порядку проведення оцінки ризиків вчинення домашнього насильства» визначено рівень небезпеки, як «низький». Колегія суддів приймає до уваги, що спір між сторонами щодо користування нерухомим майном, а саме квартирою співвласниками якої є заявниця і ОСОБА_2 не може бути вирішений шляхом застосування заходів обмежувального припису - заборони ОСОБА_2 перебувати у місці їх спільного проживання з ОСОБА_1 , та наближатися до неїна відстань менше 300 м до місця проживання ОСОБА_1 , яке є і місцем проживання ОСОБА_2 , та не буде пропорційним втручанням у обмежені його права користуванням житло з урахуванням встановлених обставин по справі. З урахуванням викладеного, на підставі п.1.ч.1, п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України, апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 серпня 2023 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення. Заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису слід задовольнити частково. Видати обмежувальний припис щодо ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 строком на чотири місяці та вжити до нього такі заходи тимчасового обмеження його прав: заборонити ОСОБА_2 , в будь-який спосіб спілкуватися з ОСОБА_1 ; заборонити ОСОБА_2 , вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 , або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто чи через третіх осіб. У задоволенні заяви в частині вимоги про застосування інших обмежень права відмовити. Керуючись ст. ст.350-5, 350-6, 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, Івано-Франківський апеляційний суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 серпня 2023 року, скасувати, ухвалити нове судове рішення. Заяву ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 , заінтересована особа ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису задовольнити частково. Видати обмежувальний припис щодо ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 строком на чотири місяці та вжити до нього такі заходи тимчасового обмеження його прав: - заборонити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в будь-який спосіб спілкуватися з ОСОБА_1 ; - заборонити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 , або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто чи через третіх осіб. У задоволенні заяви в частині вимоги про застосування інших обмежень права відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 24 листопада 2023 року. Головуючий В.М. Луганська Судді В.М. Барков В.Ф. Фединяк