Постанова 4824 № 757/64895/21-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД унікальний номер справи № 757/64895/21-ц апеляційне провадження № 22-ц/824/3326/2023 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 листопада 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача Білич І.М. суддів Мостова Г.І., Слюсар Т.А. розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 липня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Печерського районного суду міста Києва Ільєвої Т.Г., у цивільній справі №757/64895/21-ц за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Міністерства юстиції України про визнання розгляду справи надмірним та відшкодування моральної шкоди. в с т а н о в и л а: У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави України в особі Міністерства юстиції України за результатами розгляду якого просив визнати надмірно тривалим, поза межами розумного строку, судовий розгляд справи №826/4061/17, що призвело до заподіяння йому моральної шкоди у розмірі 30 000 грн., яку просив стягнути у примусовому порядку. В обґрунтування позовних вимог зазначаючи, що внаслідок тривалого розгляду справи № 826/4061/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправним дій, бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, йому завдано моральну шкоди, яка виразилася у душевних стражданнях, руйнуванні життєвих планів та соціальних зв`язків, значному погіршенні стану здоров`я, психічних розладах. Так, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 березня 2017 року відкрито провадження у вказаній справі. Судовий розгляд у суді першої інстанції тривав з 24 березня 2017 року по 24 вересня 2019 року - 2 роки та 6 місяців. Суд вчиняв відверті помилки в ухвалах суду, затримував строки пересилання судових рішень. 22 січня 2020 року Верховним Судом постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі. У ЄДРСР з січня 2020 року по вказаній справі судові рішення відсутні. Відтак, вважає строк розгляду справи надмірно тривалим, поза межами розумного. Просить критично оцінювати будь-які посилання на навантаження суду. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21 липня 2022 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначаючи, що судом неправильно вказано предмет позову і юрисдикція суду і висновок у цій частині суперечить нормам Конвенції з прав людини та основоположних свобод, правовому висновку Верховного Суду. Судом не враховано: норми міжнародних договорів за якими врегульовано виконання судового рішення; що судовий розгляд справи № 826/4061/17 був надмірно тривалим; замовчування вирішальних або вагомих аргументів сторони, з якими рішення суду йде у розріз із правовим висновком ЄСПЛ, Верховного Суду; оцінка судом доказів протилежна судовій практиці ЄСПЛ; судом не врахована презумпція моральної шкоди; відмова у відшкодування моральної шкоди є відмінною від правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц, постановах Верховного Суду від 14 серпня 2019 року справа№750/2867/16-ц, від 24 березня 2020 року справа № 818/607/17, від 08 травня 2018 року у справі № 825/370/17. Суд першої інстанції вказав на норми статті 56 Конституції України, ст.ст.23, 1167, 1173 ЦК України щодо відповідальності за завдану моральну шкоду, проте зробив неправомірний висновок про відмову у задоволенні позову за недоведеністю і одночасно вказав, що позов заявлений до неналежного відповідача. Судом зроблено неправомірний висновок про виконання судового рішення без повного і фактичного виконання, що разюче відрізняється від висновків ЄСПЛ у пілотному рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України», рішенні Великої Палати «Бурмич та інші проти України». Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 січня 2023 року судом у складі колегії суддів: ОСОБА_2, Заришняк Г.М., Кулікова С.В. відкрито провадження у справі. Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 січня 2023 року призначено справу до розгляду, без повідомлення учасників, в порядку письмового провадження. Розпорядженням Київського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року призначено повторний автоматизований розподіл даної справи у зв`язку зі звільнення судді ОСОБА_2 з посади судді Київського апеляційного суду у зв`язку із поданням заяви про відставку. 22 лютого 2023 року від відповідача на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу з якого вбачається, що останній не погоджується з доводами апеляційної скарги та просить залишити її без задоволення, а рішення суду без змін. Зазначаючи, що позивач не довів належними доказами факт заподіяння моральної шкоди та вини відповідача у її заподіянні, а також не довів наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої судом. Крім того, Міністерство юстиції України не є належним відповідачем у справі, оскільки не являється суб`єктом відповідальності за виконання Державою Україна п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до ч. 1. ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. На час розгляду справи до суду апеляційної інстанції сторонами в справі не було надано заперечень щодо розгляду справи в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді - доповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Судом при розгляді справи встановлено, що ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 березня 2017 року відкрито провадження у справі № 826/4016/17 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов`язання вчинити дії. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 вересня 2019 року, яке постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року залишено без змін, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 січня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 . Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06 липня 2022 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 вересня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року у справі №826/4061/17 скасовано і направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 послався на те, що під час розгляду справи № 826/4061/17 було порушено його право на її розгляд протягом розумного строку, у зв`язку з чим йому завдано моральну шкоду, яку він оцінює у розмірі 30 000 грн., та яка підлягає стягненню з Держави Україна в особі Міністерства юстиції України. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факту завдання йому шкоди, причинно-наслідкового зв`язку між завданою шкодою та діями з боку відповідача. Також, вказуючи, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, оскільки Міністерство юстиції України не являється органом через який діє держава у співних правовідносинах та жодним нормативно-правовим актом не наділене повноваженнями здійснювати представництво інтересів держави у даній категорії справ. Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон який їх регулює, виходячи з наступного. Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно ч. 1 та п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової). Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що виходячи з положень ст.ст. 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. Згідно ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. Згідно ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст. 1174 ЦК України). У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі №916/1423/1 (провадження № 12-208 гс18)зазначено, що застосовуючи ст.ст.1173,1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом ст.ст. 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, відповідно до якої протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи. Відповідна правова позиція наведена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2019 року в справі № 9901/120/19, від 19 квітня 2018 року в справі № 11?138заі18, від 09 вересня 2019 року у справі № 9901/486/19, у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 342/158/17, від 15 травня 2019 року у справі № 688/4321/16-а, від 28 квітня 2020 року у справі № 347/1906/16. У справі, яка переглядається, завдання моральної шкоди ОСОБА_1 пов`язує із тривалістю строку розгляду справи № 826/4061/17, посилаючись на порушення судом розумних строків її розгляду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/120/19 зазначено, що для встановлення розумності строку розгляду конкретної справи ЄСПЛ (до прикладу, рішення від 27 червня 2000 року у справі «Фрідлендер проти Франції») виробив у своїй практиці кілька критеріїв, а саме: складність справи; поведінка скаржника; поведінка судових та інших державних органів; важливість предмета розгляду для заявника. Суд у своїй практиці неодноразово відзначав, що такий критерій є суб`єктивним і має трактуватись у кожному випадку, залежно він певних обставин. Таким чином, розумність строку повинна оцінюватись через призму наведених вище критеріїв на предмет можливості розгляду справи протягом більш або менш тривалого строку. Тому навіть значна тривалість розгляду справи може бути визнана розумною, з урахуванням певних індивідуальних обставин. Тут слід приділити особливу увагу тому, які саме причини сприяли більш тривалому розгляду справи та пропуску строків, встановлених законодавством. У справі, яка переглядається, позивач не довів та судом не встановлено обставин, які б свідчили про протиправну бездіяльність органу державної влади, внаслідок якої позивачу завдано моральної шкоди. Під час розгляду справи позивач не довів фактів безпідставного, невиправданого затягування або невжиття необхідних заходів щодо розгляду судами справи № 826/4061/17, а також, що такою протиправною бездіяльністю йому завдано моральну шкоду у визначеному ним розмірі. Також позивач не довів самого факту завдання йому моральної шкоди та наявність причинного зв`язку між такою шкодою і протиправністю дій її заподіювача, в тому числі, що ця шкода йому завдана саме у зв`язку з тривалістю розгляду справи № 826/4061/17. Колегія суддів враховує, що підставою відмови у задоволенні позову стало недоведення заявником завдання йому моральної шкоди разом із складовими елементами (крім вини), необхідними для покладення цивільно-правової відповідальності з її відшкодування на Державу Україна, що в силу вимог ст. 81 ЦПК України року було його процесуальним обов`язком. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності при вирішенні кожного окремого спору про відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, що у цій справі судом не встановлено, а позивачем не доведено. Зазначені висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 20 березня 2023 року у справі № 757/57509/20-ц. Посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц, постанови Верховного Суду від 14 серпня 2019 року справі №750/2867/16-ц, від 24 березня 2020 року у справі № 818/607/17, від 08 травня 2018 року у справі № 825/370/17, є необґрунтованими, оскільки висновки у цих справах зроблено за інших фактичних обставин, які не є тотожними та ідентичними справі, яка переглядається. Крім того, у переважній більшості цих справ є відмінними підстави звернення до суду, суб`єктний склад та є іншим нормативно-правове регулювання правовідносин. Як зазначалося вище, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності при вирішенні кожного окремого спору про відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, що у цій справі судом не встановлено. Тобто з урахуванням фактичних обставин цієї справи, немає підстав вважати, що суд ухвалив рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Щодо пред`явлення позову до Міністерства юстиції України, як неналежного відповідача у даних правовідносин, слід зазначити наступне. Відповідно до ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Згідно із ч.ч.1,2 ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (ч.1, 3 ст.126, ч.1 ст.129 Конституції України). Системний аналіз положень ст.ст.126, 129 Основного Закону України, якими унормовано гарантії незалежності суддів, дає підстави для висновку про те, що Міністерство юстиції України не наділене повноваженнями здійснювати нагляд за діяльністю судді під час відправлення ним правосуддя, у тому числі контролювати дотримання ним строку розгляду справи чи певного процесуального питання та надавати вказівки із цього приводу. В іншому випадку це мало б наслідком порушення передбаченої Конституцією України заборони будь-якого впливу на суддю під час відправлення правосуддя. До компетенції Мін`юсту не входять питання, пов`язані із організацією діяльності судової системи України, Міністерство не наділене повноваженнями здійснювати нагляд за діяльністю судді при відправленні ним правосуддя, оскільки це забороняється законом (ст. 126 Конституції України). Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, діє та керується у своїй діяльності Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №228, зі змінами від 06.05.2020 № 380 (далі - Положення № 228), в якому закріплені основні завдання та повноваження Міністерства юстиції України. Згідно з пунктом 4 Положення № 288, Міністерство юстиції України бере участь у справах, діє в судах України від імені та в інтересах держави у випадках, передбачених законом. Відповідно до Положення № 288 Міністерство юстиції України має повноваження здійснювати представництво держави виключно під час урегулювання спорів, які розглядаються в закордонних юрисдикційних органах справ за участю іноземного суб`єкта та України, в Європейському суді з прав людини під час розгляду справ про порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також в судах України у спорах про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування за рішеннями Європейського суду з прав людини. Зважаючи на наведені положення Конституції України, законів та підзаконних актів, висновок суду першої інстанції, що Міністерство юстиції України не має повноважень та компетенції представляти інтереси держави в даній справі та в подібній категорії справ є правильним. Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з висновком суду про те, що позов в частині відшкодування моральної шкоди, завданої державою порушенням гарантії розумного строку розгляду справи пред`явлений до неналежного відповідача, оскільки відповідачем у даній справі є держава Україна, тобто позивачем невірно визначено орган, який діє від імені держави в даних правовідносинах. Водночас, колегія суддів констатує, що зазначене не вплинуло на правильність вирішення указаного спору по суті в частині позовних вимог ОСОБА_1 . Таким чином, з огляду на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини колегія суддів в цілому погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 . За змістом ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст.375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Також слід зауважити, що дана справа віднесена процесуальним законом до категорії малозначних справ, а тому, в силу положень ч. 6 ст. 19 та ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374-375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів,- п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 липня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач: Судді: