Постанова 4813 № 504/3302/22

Номер провадження: 22-ц/813/6127/23 Справа № 504/3302/22 Головуючий у першій інстанції Барвенко В.К. Доповідач Карташов О. Ю. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25.09.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Карташова О.Ю. суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В. за участю секретаря судового засідання - Долгової В.І., учасники справи: позивачі Міністерство оборони України, Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеса відповідач ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Тіора Юрій Парфірійович на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 31 березня 2023 року у цивільній справі за позовом Керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону в інтересах держави Україна в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, зобов`язання знести самочинно побудовану будівлю, ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2022 року прокурор звернувся до Комінтернівського районного суду Одеської області із позовом до відповідача, яким просив суд зобов`язати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , усунути перешкоди в користуванні Міністерству оборони України, в особі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса, частиною земельної ділянки, площею 0,0090 га, з загальної площі 3,8 га (військове містечко Чорноморське-3, за адресою: АДРЕСА_1 , на якій розташований об`єкт нерухомого майна (житлової нерухомості), загальною площею 41,7 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер нерухомого майна 1861815251227, шляхом його знесення за власний рахунок ОСОБА_1 . Стягнути з ОСОБА_1 на користь Квартирно- експлуатаційного відділу міста Одеса судовий збір в сумі 2481 грн. В обґрунтування позову зазначив, що відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії Б № 031728, виданого у 1983 році Чабанській квартирно-експлуатаційній частині району, правонаступником якої є Квартирно експлуатаційний відділ міста Одеси, виконавчим комітетом Комінтернівської районної ради народних депутатів Одеської області надано у постійне та безоплатне користування земельні ділянки, загальною площею 4382,6 га, розташовані на території Чорноморської селищної ради Одеського (Лиманського, Комінтернівського) району Одеської області, в межі яких входить земельна ділянка, загальною площею 3,8 га (військове містечко Чорноморське-3, за адресою: АДРЕСА_1 ), на якій розташовані об`єкти нерухомого майна Сабанського будинку рибалки. Вказана земельна ділянка за своїм цільовим призначенням відноситься до земель оборони, а за формою власності до державної власності. Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.03.2015 року у справі № 6/63-10-1719, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.06.2015 року та постановою Вищого господарського суду України від 05.08.2015 року, визнано право власності за державою в особі Міністерства оборони України на нерухоме майно Чабанського будинку рибалки, загалом на двадцять дев`ять об`єктів нерухомого майна, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 1540807151227. 01.07.2019 року державним реєстратором КП «Агенція державної реєстрації» Махортовим Ігорем Олександровичем прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) № 47561617, згідно з яким за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на об`єкт житлової нерухомості загальною площею 41,7 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер нерухомого майна 1861815251227. За фактом самовільного зайняття земельної ділянки та самочинного будівництва Другим слідчим відділом (з дислокацією у місті Одесі) Територіального управління ДБР, розташованого у місті Миколаєві, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадження, відомості про яке внесені до ЄРДР за № 42019161010000198 від 08.06.2019 року, в тому числі за фактом самовільного будівництва будівель і споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці Чабанського будинку рибалки, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 197-1, ч.1 ст. 425, ч.3 ст. 426, ч.4 ст. 426-1 КК України. В ході досудового розслідування на підставі листа Управління нормативно- методичного забезпечення та моніторингу володіння, використання та розпорядження нерухомого майна і земель Міністерства оборони України від 11.06.2021 року № 407/895 встановлено, що Міністром оборони України будь-яких дозволів на припинення права постійного користування та здійснення будівництва на земельній ділянці військового містечка Чорноморське-3, не надавалось. Відповідно до пункту 10 наказу Міністерства юстиції України № 366/5 від 04.02.2022 року рішення державного реєстратора КП «Агенція державної реєстрації» Махортова І.О. № 47561617 від 01.07.2019 року скасовано. 08.02.2022 року згідно з відомостями інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно, право власності ОСОБА_1 на об`єкт житлової нерухомості площею 41,7 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , припинено. Вказує, що ОСОБА_1 чинить перешкоди у користуванні земельною ділянкою державою в особі Міністерства оборони України в особі КЕВ міста Одеси, оскільки на спірній земельній ділянці розташований об`єкт нерухомості, який побудований ОСОБА_1 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 31 березня 2023 року ухвалено позовну заяву Керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону Максима Брильова в інтересах держави Україна в особі Міністерства оборони України, Квартирно- експлуатаційного відділу міста Одеса, до ОСОБА_1 , про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, зобов`язання знести самочинно побудовану будівлю задовольнити повністю. Зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні Міністерству оборони України, в особі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса, частиною земельної ділянки, площею 0,0090 га, з загальної площі 3,8 га (військове містечко Чорноморське-3, за адресою: АДРЕСА_1 , на якій розташований об`єкт нерухомого майна (житлової нерухомості), загальною площею 41,7 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер нерухомого майна 1861815251227, шляхом його знесення за власний рахунок ОСОБА_1 . Стягнути з ОСОБА_1 на користь Квартирно- експлуатаційного відділу міста Одеса судовий збір у розмірі 2481 грн. Рішення суду мотивовано тим, що право власності ОСОБА_1 на об`єкт житлової нерухомості площею 41,7 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_2 припинено, проте ОСОБА_1 чинить перешкоди у користуванні земельною ділянкою державою в особі Міністерства оборони України в особі КЕВ міста Одеси, оскільки на спірній земельній ділянці розташований об`єкт нерухомості, який побудований ОСОБА_1 . Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Тіора Ю.П., подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 31 березня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що право власності ОСОБА_1 припинено у спосіб не передбачений законом. Вказує, що 15.08.2022 ОСОБА_1 було подано до Комінтернівського районного суду Одеської області позовну заяву про визнання протиправним та скасування пункт 10 наказу Міністерства юстиції України від 04.02.2022 року № 366/5 «Про задоволення скарги», в частині скасування рішення від 01.07.2019 № 47561617, яким державним реєстратором Махортовим Ігорем Олександровичем здійснена державна реєстрація права приватної власності дачного будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 41,7 кв. м., житлова площа 14,6 кв. м., за ОСОБА_1 . На теперішній час Комінтернівським районним судом Одеської області проводиться судовий розгляд вказаної позовної заяви. Також вказує, що ОСОБА_1 та її представник не були повідомлені судом першої інстанції про час та місце розгляду справи. Узагальнені доводи та заперечення учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу Керівник Одеської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 31 березня 2023 року без змін. У судовому засіданні, в режимі відеоконференції, представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Тіора Ю.П. надав усні пояснення по суті справи, доводи скарги підтримав, зазначивши при цьому, що рішення суду першої інстанції є помилковим, а також прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Представник Одеської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону прокурор Запорожець Х.Ю., у судовому засіданні в режимі відеоконференції, надала пояснення, в яких зазначила, що суд першої інстанції правомірно вирішив цей спір, правильно застосувавши норми матеріального й процесуального права. Представник Міністерства оборони України Дубчак Д.В. доводи скарги не визнав, просив рішення суду залишити без змін. Представник Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси Андрієвська А.О. надіслала заяву про розгляд справи без участі представника КЕВ.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України). Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд Щодо звернення прокурора до суду в інтересах держави. Так, згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною другою статті 4 ЦПК України передбачено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Передумовою участі органів та осіб в цивільному процесі є набуття ними цивільного процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право представляти інтереси інших суб`єктів, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність. Згідно з пунктом 3 частини першої та частиною другою статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом. На прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України (стаття 2 Закону України «Про прокуратуру»; далі - Закон № 1697-VII). Прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 1 Розділу ХІІІ Закону № 1697-VII). Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятої 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права. ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або ж у тому разі, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. russia, заява № 42454/02, § 35)). Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у Законі № 1697-VII, частина третя статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Відповідно до частини четвертої статті 23 вказаного Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37) зроблено висновок, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах пункт 69 зазначеної постанови. При цьому склад відповідачів визначається прокурором самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо. У рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(ІІ)/2019 Конституційний Суд України вказав, що стосовно повноваження прокуратури щодо представництва інтересів держави в суді в Основному Законі України міститься застереження «у виключних випадках і в порядку, що визначені законом». Про такі випадки йдеться, зокрема, у частині третій статті 23 Закону № 1697-VII. На думку Конституційного Суду України, це обумовлюється недопущенням свавільного втручання прокуратури у здійснення господарської та статутної діяльності юридичних осіб, досягнення цілей функціонування учасника відповідних правовідносин, виконання ним договірних зобов`язань тощо. При цьому на прокуратуру покладається обов`язок щодо обґрунтування необхідності такого втручання. У рішенні від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами органів державної влади, органів місцевого самоврядування. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 виснувала про те, що, звертаючись до компетентного органу перед пред`явленням позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону № 1697-VII, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39). Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (пункт 40 зазначеної постанови). Судом встановлено, що звертаючись з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, КЕВ м. Одеси прокурор зазначав, що вказані особи знають про порушення інтересів, проте до цього часу, ні Міністерство оборони України, ні КЕВ м. Одеси не вживали жодних самостійних заходів з метою відновлення законності та захисту прав держави. Прокурором надано суду копію листа від 07 грудня 2021 року, відповідно до якого прокурор повідомив Міністерство оборони України, КЕВ м. Одеси у порядку, визначеному статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», про необхідність захисту прав держави та намір подати відповідний позов до суду. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що прокурор належно обґрунтував підстави представництва держави в особі Міністерства оборони України та КЕВ м. Одеси в суді. Також колегія суддів погоджується з висновком суду щодо належного способу захисту порушеного права. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 6 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55), від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14), звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин. У постанові від 12 жовтня 2022 року у справі № 369/3261/17 Верховний Суд дійшов переконання, що за обставин справи, коли належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки шляхом знесення усіх об`єктів, зокрема й самочинного, будівництва навіть у разі його державної реєстрації, здійсненого не власником або без його згоди. Власник вправі вимагати усунення із земельної ділянки усіх результатів діяльності (господарювання) відповідача на ній. Оцінка самочинності здійсненого будівництва не має правового значення для вирішення такого спору, оскільки будь-яке будівництво на чужій земельній ділянці, має розглядатися як таке, що вчинене без правомірних підстав для ведення такої діяльності. Отже, відповідно до вимог цивільного закону незаконний набувач земельної ділянки не набуває права власності на збудовані ним за час незаконного володіння споруди і має право лише на належні йому будівельні матеріали та конструктивні елементи без набуття права власності на споруди, які їх складали. У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 442/302/17 (провадження № 61-20491св19) зазначено, що «задоволення вимоги про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованого нежитлового приміщення за рахунок особи, яка здійснила таке самочинне будівництво є належним та ефективним способом захисту прав власника (користувача)». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зроблено висновок, що «негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення». Таким чином, у даній справі, саме такий спосіб захисту, як усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, зобов`язання знести самочинно побудовану будівлю є адекватним наявним обставинам, дозволить у повному обсязі поновити порушене право дійсного власника земельної ділянки, надасть можливість володіти, користуватись та розпоряджатись нею, тобто, дасть найбільший ефект. Щодо втручання держави у право мирного володіння майном. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції). Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168). Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними. Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45). ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії. Критерій законності означає, що втручання держави у право особи на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя. Втручання держави в право особи на мирне володіння майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Легітимною метою такого втручання може бути здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів. Вирішуючи спір, місцевий суд виходив з того, що відповідно до наказу командувача військами Червонопрапорного Одеського військового округу № 22 від 12 лютого 1980 року "Про ліквідацію Чабанської рибально-туристської бази ВМТ ОдВО і створення спортивної бази округу" будівлі та споруди Чабанської рибально-туристської бази були передані спортивному клубу армії ОдВО - на баланс квартирно-експлуатаційної частини Чабанського району. Пунктом 4 зазначеного наказу передбачено, що човникова станція Чабанської рибально-туристської бази збережена за Радою військово-мисливського товариства ОдВО з перейменуванням в будинок рибалки "Чабанка". Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії Б № 031728, виданого у 1983 році Чабанській квартирно- експлуатаційній частині району, правонаступником якої є Квартирно експлуатаційний відділ міста Одеси, виконавчим комітетом Комінтернівської районної ради народних депутатів Одеської області надано у постійне та безоплатне користування земельні ділянки, загальною площею 4382,6 га, розташовані на території Чорноморської селищної ради Одеського (Лиманського, Комінтернівського) району Одеської області, в межі яких входить земельна ділянка, загальною площею 3,8 га (військове містечко Чорноморське-3, за адресою: АДРЕСА_1 ), на якій розташовані об`єкти нерухомого майна Сабанського будинку рибалки. До складу земельної ділянки увійшли земельні ділянки: Чабанського полігону уздовж узбережжя Чорного моря, площею 21,7274 га; військових містечок «Чорноморське-1», «Чорноморське-3», на яких дислокувалась військова частина НОМЕР_2 .ю площею 13 га; військового містечка « ІНФОРМАЦІЯ_2 », колишнього Одеського інституту сухопутних військ, площею 15 га; військового містечка « ІНФОРМАЦІЯ_2 », розташованого вздовж траси Одеса - Миколаїв, площею 30га; 55 Управління начальника робіт, площею 61 га; 9 спортивного клубу армії, площею 4 га. Зазначений державний акт зареєстрований у порядку, встановленому законом за № 35, недійсним не визнавався і не був скасований. Відповідно до пунктів 1, 3 постанови Верховної Ради України від 04.02.94 №3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР", тимчасово, до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є державною власністю. Постановою Кабінету Міністрів України від 13.01.95 №18 "Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" передбачено Міністерствам, зазначеним у додатку, прийняти до 15.01.95 року до сфери управління відповідне майно з наступним повідомленням органів державної статистики, податкових і фінансових органів. Відповідно до переліку до зазначеної постанови на Міністерство оборони України покладено управління майном, зокрема, 7 мисливських господарств, 7 будинків рибалки, туристичної бази, 3 магазинів, 3 стрілецькі стендів військово-мисливського товариства Одеського військового округу. Міністерству оборони України було перепідписано прийняти підприємства, організації та об`єкти колишнього військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР, зокрема: мисливські і риболовецькі господарства, будинки мисливця-рибалки, туристичні бази. Міністерство оборони України, як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування. Згідно ст.ст. 1,3 Закону України Про правовий режим майна у Збройних Силах України визначено, що військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України на праві оперативного управління. Відповідно до ст.14 Закону України „Про Збройні Сили України" майно, закріплене за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління. Особливості правового режиму майна Збройних Сил України визначаються відповідним законом. До військового майна належать будинки, споруди, та інше майно. Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України "'Про правовий режим майна у Збройних Силах України" з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Згідно зі статтею 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності") належить до компетенції Кабінету Міністрів України. За приписами статті 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом міністрів України підприємства та організації, визначені за результатами тендеру, після його списання. Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також інших майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України. Міністерство оборони, як орган управління державним майном, згоди на відчуження спірного майна також не надавало, а Кабінетом Міністрів України не приймалось рішення щодо відчуження спірного майна, тому останнє є майном державної власності. Верховним Судом України у постанові від 18.11.2003р. по справі №18/235 зазначено, що з урахуванням постанови Верховної Ради України від 04.02.1994р. М3943-ХІІ «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» і постанови Кабінету Міністрів України від 13.01.1995р. №18 «Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» саме на Міністерство оборони України тимчасово, до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, покладено повноваження органу управління спірним майном. На підставі розпорядження начальника розквартирування військ і капітального будівництва Збройних Сил - начальника головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України №12р від 25 жовтня 2000 року, наказу начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України від 31 жовтня 2000 року "Про проведення інвентаризації та прийому майна товариств військових мисливців та рибалок" та наказу начальника квартирно-експлуатаційного управління Південного оперативного командування №86 від 12 грудня 2000 року "Про прийняття на облік майна товариства військових мисливців та рибалок" у Міністерстві оборони України було проведено, зокрема, інвентаризацію майна товариств військових мисливців та рибалок, розташованого на території Південного оперативного командування. Зазначене майно поставлено на картковий облік у квартирно-експлуатаційних органах, які уповноважені вести облік нерухомого майна Збройних Сил України. Проте, Мисливсько-рибальське підприємство «Сокіл» Південної регіональної організації товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України вказівки щодо складання та підписання актів прийому-передачі майна до квартирно-експлуатаційних органів Міністерства Оборони України не виконало, чим порушило вимоги вищевказаних нормативно-правових актів Верховної Ради та Уряду України. Згідно наказу начальника квартирно-експлуатаційного управління Південного оперативного командування від 12 грудня 2000 року №86 "Про прийняття на облік майна товариства військових мисливців та рибалок" нерухоме майно Чабанського будинку рибалки було прийнято на відповідний картковий облік та закріплено за Чорноморською КЕЧ району (правонаступником якої є Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеси). На підставі рішення Чорноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області № 87 від 10 листопада 2005 року "Про видачу дозволу на виготовлення технічної документації на будівлі та споруди, які перебувають на балансі мисливсько-рибальського підприємства "Сокіл" і розміщені на території Чабанського будинку рибалки" та видачі йому свідоцтва про право власності на будівлі та споруди, які знаходяться на балансі підприємства, мисливсько-рибальському підприємству "Сокіл" видано свідоцтво на право власності на будівлі та споруди Чабанського будинку рибалки, а саме: адміністративно-готельну будівлю, А, а-а3; будівлю готелю літнього типу, Б,б; будівлю котеджу літнього типу, В, в; будівлю їдальні на 20 місць-обідів, Г; будівлю прохідної, Д,пд.(Д); будинок збірно-щитовий, Е-Е9; будинок збірно-щитовий Ж-Ж8, ж21-ж2111; ж41-ж61, ж71-ж711; будівля бару, 3; підвал,пд.(3); рятувальну станцію, И; вбиральню, К; вбиральню, Л; вбиральню М; душ Н; будівлі для зберігання човнів, о; брукування, I, а 26 липня 2007 року на підставі зазначеного рішення відповідача-1 Комінтернівським районним бюро технічної інвентаризації право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано за мисливсько-рибальським підприємством "Сокіл" південної регіональної організації товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України. Рішенням господарського суду Одеської області від 11.03.2015 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.06.2015 року, постановою Вищого господарського суду України від 05.08.2015 року визнано незаконним та скасовано рішення Чорноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області № 87 від 10 листопада 2005 року "Про видачу дозволу на виготовлення технічної документації на будівлі та споруди, які перебувають на балансі мисливсько-рибальського підприємства "Сокіл" і розміщені на території Чабанського будинку рибалки", та визнано за державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно Чабанського будинку рибалки, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на їдальню за генеральним планом № 888 площею 72кв.м.; котедж за генеральним планом №864 96 кв.м.; котедж за генеральним планом №865 площею 12 кв.м.; котедж за генеральним планом №866 площею 12 кв.м.; котедж за генеральним планом №867 площею 12 кв.м.; котедж за генеральним планом №868 площею 12 кв.м.; котедж за генеральним планом №869 площею 12 кв.м.; котедж за генеральним планом №870 площею 12 кв.м.; котедж за генеральним планом №871 площею 12 кв.м.; котедж за генеральним планом №872 площею 12 кв.м.; котедж за генеральним планом №873 площею 12 кв.м.; котедж за генеральним планом № 874 площею 32 кв.м.; котедж за генеральним планом № 875 площею 32 кв.м.; котедж за генеральним планом № 876 площею 32 кв.м.; котедж за генеральним планом №877 площею 32 кв.м.; котедж за генеральним планом №878 площею 32 кв.м.; котедж за генеральним планом №879 площею 32 кв.м.; котедж за генеральним планом №880 площею 32 кв.м.; котедж за генеральним планом № 881 площею 32кв.м.; котедж за генеральним планом №882 площею 32 кв.м.; котедж за генеральним планом №883 площею 32 кв.м.; котедж за генеральним планом №884 площею 126 кв.м.; котедж за генеральним планом №887 площею 75 кв.м.; сторожеву за генеральним планом №889 площею 20 кв.м.; туалет за генеральним планом №890 площею 6 кв.м.; туалет за генеральним планом №891 площею 3 кв.м.; туалет за генеральним планом №892 площею 3 кв.м.; гараж за генеральним планом №836 площею 18 кв.м. та навіс для човнів за генеральним планом №885 площею 512 кв.м. Рішенням господарського суду Одеської області від 24.12.2009 року визнано недійсним рішення Чорноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області від 18.12.2008 року № 436-V «Про прийом до земель запасу Чорноморської селищної ради земельних ділянок державної власності, загальною площею 96,3374 га, на території Чорноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області». Рішенням суду встановлено, вищевказані земельні ділянки є землями оборони, їх власником є держава, право розпорядження ними належить до повноважень Кабінету Міністрів України, а Міністр оборони України повноваженнями на припинення права державної власності чи права користування не наділений. 01.07.2019 року державним реєстратором КП «Агенція державної реєстрації» Махортовим Ігорем Олександровичем прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) № 47561617, згідно якого за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на об`єкт житлової нерухомості загальною площею 41,7 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер нерухомого майна 1861815251227. За фактом самовільного зайняття земельної ділянки та самочинного будівництва Другим слідчим відділом (з дислокацією у місті Одесі) Територіального управління ДБР, розташованого у місті Миколаєві, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадження, відомості про яке внесені до ЄРДР за № 42019161010000198 від 08.06.2019 року, в тому числі за фактом самовільного будівництва будівель і споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці Чабанського будинку рибалки, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 197-1, ч.1 ст. 425, ч.3 ст. 426, ч.4 ст. 426-1 КК України. В ході досудового розслідування на підставі листа Управління нормативно- методичного забезпечення та моніторингу володіння, використання та розпорядження нерухомого майна і земель Міністерства оборони України від 11.06.2021 року № 407/895 встановлено, що Міністром оборони України будь- яких дозволів на припинення права постійного користування та здійснення будівництва на земельній ділянці військового містечка Чорноморське -3, - не надавалось. Відповідно до пункту 10 наказу Міністерства юстиції України № 366/5 від 04.02.2022 року рішення державного реєстратора КП «Агенція державної реєстрації» Махортова І.О. № 47561617 від 01.07.2019 року скасовано. 08.02.2022 року згідно відомостей інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно, право власності ОСОБА_1 на об`єкт житлової нерухомості площею 41,7 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , - припинено. Відповідно до частин 1, 4, 7 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майно залежить від підстав, за якими його віднесено до об`єкта самочинного будівництва. За змістом частини 7 статті 376 Цивільного кодексу України зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі: - істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, - істотного порушення будівельних норм і правил. У цих випадках з позовом про зобов`язання особи до проведення перебудови може звернутися відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування. Таке рішення суд може ухвалити і за позовом про знесення самочинного будівництва, якщо за наслідками розгляду справи дійде висновку, що можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва не втрачено і відповідач згоден виконати перебудову. У разі невиконання особою судового рішення про здійснення перебудови, суд може постановити рішення про знесення самочинного будівництва. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 ЦК України). Житлова нерухомість відповідача побудована на земельній ділянці оборони, що не була відведена для цієї мети, без відповідного документа, який давав право виконувати будівельні роботи а тому стаття 376 Цивільного кодексу України не ставить можливість знесення об`єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови. Отже, судом першої інстанції доведено, що ОСОБА_1 чинить перешкоди у користуванні земельною ділянкою державою в особі Міністерства оборони України в особі КЕВ міста Одеси, оскільки на спірній земельній ділянці розташований об`єкт нерухомості, який побудований ОСОБА_1 , а тому, апеляційний суд вважає такі висновки суду першої інстанції обґрунтованими. Зобов`язання відповідачку знести самочинно побудовану будівлю не порушуватиме принципу пропорційності втручання у її право власності. За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, а саме, що ОСОБА_1 та її представник не були повідомлені судом першої інстанції про час та місце розгляду справи. Так, Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 31 жовтня 2022 року постановлено призначити судове засідання по справі на 31 березня 2023 року о 10:00 годині в приміщенні Комінтернівського районного суду Одеської області (а.с. 110). Копію вказаної ухвали було отримано ОСОБА_1 12 січня 2023 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 117). Крім того, представник ОСОБА_1 - адвокат Тіора Ю.П. у відзиві на позовну заяву вказав, що 12 січня 2023 року ОСОБА_1 було отримано ухвалу Комінтернівського районного суду Одеської області від 31 жовтня 2022 року (а.с. 121 зв.б.). В матеріалах справи відсутні будь-які заяви ОСОБА_1 та її представника про відкладення розгляду справи. Відповідно до частини 1 статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Разом з тим, рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 31 березня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса судового збору необхідно скасувати та віднести судові витрати за рахунок Держави, так як, відповідач є інвалідом II групи та звільнена від сплати судового збору відповідно п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Тіора Юрій Парфірійович задовольнити частково. Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 31 березня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса судового збору скасувати, віднести судові витрати за рахунок Держави. В іншій частині рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 31 березня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення. Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 17 листопада 2023 року. Головуючий О.Ю. Карташов Судді В.А. Коновалова В.В. Кострицький