Постанова 4801 № 127/12240/22

Справа № 127/12240/22 Провадження № 22-ц/801/2116/2023 Категорія: 56 Головуючий у суді 1-ї інстанції Бойко В. М. Доповідач:Медвецький С. К. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 листопада 2023 рокуСправа № 127/12240/22м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Медвецького С. К. (суддя-доповідач), суддів: Копаничук С. Г., Оніщука В. В., за участю секретаря судового засідання Литвина С. С., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі судових засідань № 2 цивільну справу № 127/12240/22 за апеляційною скаргою адвоката Федик Ю. Ю. в інтересах ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 вересня 2023 року, ухвалене у складі судді Бойка В. М. у залі суду, повний текст якого складено 18 вересня 2023 року, встановив: Короткий зміст вимог У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів. Позов мотивований тим, що у липні 2021 року він та відповідач досягнули усної домовленості про створення та фінансування спільного бізнес проєкту з подальшою його реєстрацією та виділом часток. Письмові договори між ними не укладалися. Для забезпечення виконання узгоджених домовленостей, у період з липня по грудень 2021 року, він здійснив грошові перекази на банківський рахунок відповідача у розмірі 555 728,21 грн. Відповідач не виконав свої зобов`язання щодо створення бізнесу та ухиляється від спілкування. Вважає, що перераховані відповідачу кошти у сумі 555 728,21 грн набуті останнім безпідставно та підлягають поверненню. Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на його користь: безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 555 728,21 грн; судові витрати у виді судового збору у розмірі 5005,36 грн та 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Короткий зміст судового рішення Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 06 вересня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 555 645 грн та 5 551,70 грн судового збору. У решті позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що: матеріалами справи не встановлено наявність між сторонами договірних правовідносин; відповідач не спростував отримання спірних коштів від позивача; позивачем помилково ураховано в загальну суму перерахованих відповідачу коштів суму комісії, утриману банком у розмірі 83,21 грн; грошові кошти в розмірі 555 645 грн, які належали позивачу, набуті відповідачем без достатньої правової підстави на те, відтак наявні підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України та стягнення з відповідача на користь позивача указаної суми грошових коштів. Короткий зміст вимог апеляційної скарги У жовтні 2023 року адвокат Федик Ю. Ю. в інтересах ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. До апеляційної скарги внесені заперечення на ухвалу про витребування доказів від 04 квітня 2023 року, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду. Рух справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 09 жовтня 2023 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Медвецький С. К., судді: Копаничук С. Г., Оніщук В. В. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року апеляційну скаргу залишено без руху з підстав несплати судового збору. 12 жовтня 2023 року на виконання вимог ухвали адвокат Федик Ю. Ю. подала до суду квитанцію про сплату судового збору. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 16 жовтня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з місцевого суду. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року справу призначено до розгляду на 09 листопада 2023 року о 09 год 30 хв з повідомленням сторін. 09 листопада2023 року в судовому засіданні оголошено перерву до 09:00 год 23 листопада 2023 року. Щодо відкладення розгляду справи 08 листопада 2023 року представник відповідача адвокат Федик Ю. Ю. надіслала клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні. 22 листопада 2023 року адвокат Федик Ю. Ю. надіслала клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю 23 листопада 2023 року о 10:00 год в іншій справі у Білоцерківському міськрайонному суді Київської області. Відповідач належним чином був повідомлений про час і місце слухання справи, про що свідчить розписка про вручення повістки, однак у судове засідання не з`явився та не повідомив суд про причини неявки. Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи у разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Ураховуючи повторне клопотання адвоката Федик Ю. Ю. про відкладення розгляду справи та обізнаність про розгляд цієї справи судом апеляційної інстанції, зазначені представником відповідача причини неявки в судове засіданні не є поважними. Слід звернути увагу на те, що частиною першою статті 43 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб. При цьому частиною другою цієї статті визначено, що учасники справи зобов`язані, зокрема, виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу та виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки. Варто також зазначити, що у справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини (далі по тексту - ЄСПЛ) роз`яснив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. У справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» від 7 липня 1989 року ЄСПЛ вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. З огляду на те, що Цивільний процесуальний кодекс України містить в собі чіткі строки для вчинення учасниками справи процесуальних дій, а також строки для розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що: судом першої інстанції не було досліджено усі обставини справи; позивачем не доведено факт існування між сторонами договірних відносин щодо створення спільного бізнесу; у липні 2021 року у месенджері «Телеграм» сторонами було досягнуто письмової згоди про укладення договору купівлі-продажу сім-карти; відповідач у період з липня по грудень 2021 року надсилав позивачу поштовим зв`язком ТОВ «Нова пошта» сім-картки за які отримав оплату на банківську картку; відповідач не зберіг підтверджуючих документів щодо відправки товару позивачу, термін зберігання інформації та документів щодо відправлень ТОВ «Нова пошта» становить шість місяців; ОСОБА_2 виконав узяті на себе зобов`язання у повному обсязі, тому претензії позивача є безпідставними; ОСОБА_1 не був зобов`язаний перераховувати кошти унаслідок відсутності договірних відносин з відповідачем щодо створення спільного бізнесу, проте здійснював регулярно ці платежі протягом тривалого часу, відтак його поведінка щодо вимоги повернення цих котів є суперечливою та недобросовісною, що узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 11 січня 2023 року № 548/741/21 (провадження 61-1022св22); ухвала суду першої інстанції від 04 квітня 2023 року про поновлення строку для подання клопотання про витребування доказів по справі та витребування доказів постановлена судом безпідставно та усупереч статті 84 ЦПК України. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Якімлюк Н. О. в інтересах ОСОБА_1 указує, що: рішення є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують; твердження відповідача про укладення між сторонами договору купівлі-продажу сім-карт не відповідає дійсності; за усною домовленістю сторони мали вести спільний бізнес, на організацію якого позивач перераховував грошові кошти на банківську картку відповідача; аргументи відповідача не підтвердженні доказами, відтак є необґрунтованими; посилання представника позивача на правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 11 січня 2023 року у справі № 548/741/21 є неспроможними, оскільки викладені у ній правові висновки не є релевантними та не можуть бути застосовані у цій справі; ухвала суду першої інстанції від 04 квітня 2023 року про витребування доказів постановлена з метою належного встановлення інформації щодо зарахування на карткові рахунки ОСОБА_2 грошових коштів від ОСОБА_1 . Фактичні обставини справи, встановлені судом Судом установлено, що у період з 01 травня 2021 року по 19 січня 2022 року ОСОБА_1 перерахував на банківську карту ОСОБА_3 суму коштів у розмірі 555 728,21 грн (виписка по банківській картці ОСОБА_1 від 19 січня 2022 року). З виписки по банківській картці ОСОБА_2 від 20 квітня 2023 року слідує, що у період з 14 липня 2021 року по 14 грудня 2021 року на банківську картку останнього зараховано від ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 555 645 грн. 07 лютого 2023 року адвокат Михайловський Р. В. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з претензією про повернення безпідставно набутих коштів. Зі змісту претензії слідує, що між сторонами була досягнута усна домовленість про створення та фінансування спільного бізнес проєкту з подальшою його реєстрацією та виділом часток, для забезпечення виконання якої позивачем здійснено переказ грошових коштів на банківський рахунок відповідача у сумі 555 728,21 грн, проте останній не виконав своє зобов`язання щодо створення бізнесу. Відповідно до інформації ТОВ «Нова Пошта» № 1930-22к від 05 жовтня 2022 року товариство володіє інформацією про надіслані поштові відправлення ОСОБА_2 виключно за останні шість місяців. За указаний період ОСОБА_2 здійснено такі поштові відправлення: 27 травня 2022 року ОСОБА_5 (поліграфічна продукція), 13 квітня 2022 року ОСОБА_6 (аксесуари), 03 квітня 2022 року ОСОБА_7 (поліграфічна продукція). Позиція суду апеляційної інстанції Апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги дійшов таких висновків. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає. Між сторонами виник спір з приводу повернення безпідставно набутих коштів. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. За загальним правилом зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов: набуття або збереження майна, це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути з її володіння; мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна. Відсутність правової підстави це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Отже, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна. При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норма права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновки, що: «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України». За змістом приписів глави 83 ЦК України для кондикційних зобов`язань характерним є приріст майна у набувача без достатніх правових підстав, а вина набувача майна не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна (збереження) однією особою за рахунок іншої. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивiльнi права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов`язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші. Під правовою підставою збагачення повинна розумітися певна економічна мета надання майна, легітимізована відповідним юридичним фактом, або така, що ґрунтується безпосередньо на законові. Одночасна наявність цих двох елементів: відповідність збагачення економічній меті надання майна, юридичного факту (норми закону), що легітимізує цю мету, - є необхідною для того, щоб збагачення однієї особи за рахунок іншої вважалося підставним та правомірним. Залежно від того, в якій формі виражається недолік правової підстави, що породжує обов`язок повернути майно, можна виокремити, зокрема, такий вид безпідставного збагачення як збагачення, правова підстава якого була відсутньою з самого початку (ab initio sine causa). До таких можна віднести, наприклад, передачу майна за правочинами, що не відбулися (у тому числі за договорами, що не були укладені). У такому випадку відбувається збагачення, хоча й з волі потерпілого, проте, яке не засноване на правомірному юридичному фактові. Таке збагачення виникає внаслідок передачі майна як виконання за договором, який не було укладено. Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня. Подібні висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (провадження № 14-175цс21) та Верховним Судом у постанові від 17 квітня 2019 року по справі № 759/1206/17. Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. У постанові Верховного Суду від 17 лютого 2022 року № 365/388/20 (провадження № 61-15219св21), зроблено висновок, що: «конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норма глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, у тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі. Отже, норми статті 1212ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов`язань». Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (стаття 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги тим, що відповідач набув його грошові кошти у розмірі 555 728,21 грн без відповідної правової підстави та ухиляється від їх повернення. Матеріалами справи встановлено, що у період з 14 липня 2021 року по 14 грудня 2021 року ОСОБА_2 на власний картковий рахунок в АТ «Універсал Банк» отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у загальній сумі 555 645 грн. Належних, допустимих і достатніх доказів на спростування отриманих коштів в указаному розмірі відповідач суду не надав. Ба більше, доказів, які б підтверджували наявність будь-яких договірних відносин між сторонами, зокрема, щодо створення спільного бізнесу, або відносин, заснованих на інших юридичних фактах, наслідком яких є обов`язок ОСОБА_1 передати ОСОБА_2 суму коштів у розмірі 555 645 грн матеріали справи не містять. Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, на підставі наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень про кондикційні зобов`язання. Вирішуючи спір, суд першої інстанції вірно встановив відсутність укладеного між сторонами договору, а також будь-яких доказів на підтвердження існування у сторін наміру у майбутньому укласти, як договір чи угоду про створення спільного бізнесу, так і будь-яких інших договорів щодо грошових коштів у розмірі 555 645 грн та дійшов обґрунтованого висновку про те, що кошти набуті ОСОБА_2 , з яким позивач не пов`язаний договірними правовідносинами щодо такого майна, є безпідставно набутим майном, яке він зобов`язаний повернути позивачу. Безпідставними є доводи апеляційної скарги з приводу того, що спірну суму коштів відповідач отримав від позивача на виконання умов договору купівлі-продажу сім-карт, укладеного сторонами під час спілкування у месенджері «Телеграм» з огляду на таке. Статтею 12 ЦПК України встановлена рівність прав учасників справи щодо здійснення процесуальних прав та обов`язків, передбачених Законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Диспозитивність цивільного судочинства виявляється у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (стаття 13 ЦПК України). Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Верховний Суд у постановах від 07 липня 2021 року у справі № 420/370/19, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17 неодноразово наголошував на необхідності застосування категорії стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач не підтвердив належними та достатніми доказами свої твердження щодо укладення з позивачем договору купівлі-продажу сім-карт та отримання спірної грошової суми з виконання цього договору. Посилання в апеляційній скарзі, в обґрунтування помилкових висновків суду першої інстанції, на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 11 січня 2023 року у справі № 548/741/21 (провадження № 61-1022св22) є безпідставним та не підлягає до застосування з огляду на таке. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанови Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц, від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19,від 26 травня 2021 року у справі № 910/8358/19). Подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (постанови Верховного суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16). У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід, насамперед, визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин. Встановлені судами фактичні обставини у справі № № 548/741/21 (провадження № 61-1022св22), на яку посилається заявник, і у справі, яка переглядається, є різними. У кожній із указаних справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Так, у справі № 548/741/21 (провадження № 61-1022св22) судами встановлено наявності між сторонами договірних правовідносин (договору купівлі-продажу частини частки у статутному капіталі), а спір виник щодо суми грошових коштів сплачених на виконання цього договору, а у справі, що переглядається, суд дійшов висновку про недоведеність факту існування між сторонами договірних відносин. Безпідставними є заперечення на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 04 квітня 2023 року та посилання апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які полягають у тому, що суд поновив представнику позивача строк для подання клопотання про витребування доказів та задовольнив клопотання про витребування доказів, з огляду на таке. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20 (провадження № 61-15126св21), зроблено висновок, що: «при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод». Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі Жоффре де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року). Суд першої інстанції установивши, що надана до суду виписка по банківській картці ОСОБА_1 від 19 січня 2022 року є неповною і ця інформацію не була відома представнику позивача, оскільки позов готувався іншим адвокатом, дійшов обґрунтованого висновку про поновлення строку на подання клопотання про витребування доказів. Колегія суддів вважає, що для повного і всебічного з`ясування обставин на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, суд першої інстанції обґрунтовано та вмотивовано постановив ухвалу від 04 квітня 2023 року. Відповідно до частини другої статті 353 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. Отже, колегією суддів надана оцінка доводам заявника щодо ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 04 квітня 2023 року, однак у резолютивній частині постанови судом не зазначається про дану ухвалу, оскільки результат її апеляційного перегляду включається до результатів перегляду рішення у цій справі. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судоми норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, тому судові витрати понесені у зв`язку з апеляційним переглядом справи слід залишити за особою, яка звернулась із апеляційною скаргою. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів, постановив: Апеляційну скаргу адвоката Федик Ю. Ю. в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 вересня 2023 року залишити без змін. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції залишити за відповідачем ОСОБА_2 . Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду. Головуючий Сергій МЕДВЕЦЬКИЙ судді: Світлана КОПАНИЧУК Віталій ОНІЩУК