Постанова Дніпровський апеляційний суд № 199/6714/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7091/23 Справа № 199/6714/20 Суддя у 1-й інстанції - Богун О.О. Доповідач - Макаров М. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 листопада 2023 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Макарова М.О. суддів - Демченко Е.Л., Куценко Т.Р. при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , де треті особи: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер Олександра Михайлівна та ОСОБА_4 про визнання договорів недійсними, - В С Т А Н О В И Л А : У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , треті особи: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О.М., ОСОБА_4 про визнання договорів недійсними. Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 17 серпня 2007 року, йому та його колишній дружині ОСОБА_4 належить на праві власності по частини домоволодіння АДРЕСА_1 . Крім того, на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 04 жовтня 2003 року сторонам належить по частини земельної ділянки, площею 0,1000 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . В даному будинку ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстровані по теперішній час. В березні 2017 року, позивач тимчасово виїхав на територію Російської Федерації та в цьому ж році, шлюб між ним та ОСОБА_4 було розірвано. Син позивача - ОСОБА_5 періодично наглядав на будинком та повідомляв позивача про його стан. На початку квітня 2020 року, син позивача дізнався, що в домоволодінні АДРЕСА_1 проживають незнайомі особи. З бесіди з ними, він дізнався, що вони купили вказане домоволодіння. Після чого син позивача ОСОБА_6 вимушений був звернутися з заявою до АНД ВП ДВП про факт шахрайського заволодіння невідомими особами будинком та земельною ділянкою. За заявою ОСОБА_6 в червні 2020 було відкрите кримінальне провадження за ознаками скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 190 КК України. Під час досудового розслідування, за клопотанням слідчого, Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська від 25 червня 2020 року накладено арешт на будинок та земельну ділянку та 25 червня 2020 зареєстровано обтяження. Як стало відомо позивачу з отриманої 18 вересня 2020 року інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, будинок АДРЕСА_1 було продано ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 31 січня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О.М. Крім того, цього ж дня було посвідчено договір купівлі-продажу земельної ділянки по АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 , після укладення ним вказаних договорів, уклав договір позики з іншою особою, а саме громадянином ОСОБА_7 , а вже 08 травня 2020 року, приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О.М. було видано виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_3 певної суми коштів та виконавцем було накладено арешт на спірне нерухоме майно, яке АНД ВДВС у вересні 2021 року намагався виставити на прилюдні торги. Позивач наголошує на тому, що після виїзду з України з березня 2017 року, він не повертався в Україну, не перетинав кордон, та не перебував на території України та нікого не уповноважував продавати свій будинок та земельну ділянку. Отже, має місце факт шахрайських дій відповідача ОСОБА_3 та інших осіб. З боку позивача волевиявлення на продаж будинку та земельної ділянки були відсутні. Враховуючи викладене, з урахуванням уточненої позовної заяви, позивач просив визнати недійсними Договір купівлі-продажу будинку по АДРЕСА_1 , та Договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,1000 га., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладені 31 січня 2020 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , як продавцями та покупцем - ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О.М.; скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О.М. від 31 січня 2020 року за індексним номером: 50921539 про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_3 на будинок АДРЕСА_1 ; скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О.М. від 31 січня 2020 року за індексним номером: 50921993 про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану за адресою: будинок АДРЕСА_1 та поновити державну реєстрацію права власності на дане нерухоме майно за ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та стягнути з відповідача судові витрати. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2023 року відмовлено у задоволенні позовних вимог. Рішення суду мотивоване тим, що договір купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 укладено з дотриманням вимог закону, а тому підстав для визнання договорів купівлі-продажу недійсними та скасування державної реєстрації, які є похідними від основних позовних вимог немає. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в січні 2020 року не перебували на території України та нікого не уповноважували продати свій будинок та земельну ділянку. Крім того, апелянт вказує на не дослідження судом довідки про склад сім`ї, де сфальсифіковані дані паспорту ОСОБА_4 . Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав. Так, матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 належить на праві власності по частини домоволодіння АДРЕСА_1 та по частині земельної ділянки, площею 0,1000 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . 31 січня 2020 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладені Договір купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1 , та Договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,1000 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , які посвідчені приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О.М.. Позивачем в позовній заяві зазначено, що на момент укладення Договорів купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на 31 січня 2020 року він та ОСОБА_4 перебували на межами України, та не могли укласти дані договори. Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2022 року, витребувано з Державної прикордонної служби України інформаційну довідку проте, коли громадяни України ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , перетинали державний кордон України при виїзді кожного з них з України до Російської Федерації на початку березня 2017 року, та чи є відомості про повернення цих осіб до України. Відповіддю Державної прикордонної служби України від 01 липня 2022 року зазначено, що в базі даних Державної прикордонної служби України громадян України - ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не виявлено. Ухвалою суду від 04 серпня 2022 року по справі призначено судову почеркознавчу експертизу. Однак, висновок експертизи судом отримано не було, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не надано вільних зразків підпису і почерку, експериментальних зразків підпису, що підтверджується клопотанням експерта про надання додаткових матеріалів, необхідних для виконання експертизи. Встановлено, що 11 травня 2020 року до АНД ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області надійшла заява від ОСОБА_8 , сина позивача про те, що невідома особа заволоділа земельною ділянкою та житловим будинком, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та належать на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .. На підставі заяви ОСОБА_8 , 12 червня 2020 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, кримінальне провадження №42020042630000216 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 190 КК України та розпочато розслідування. ОСОБА_8 визнано потерпілим та цивільним позивачем по кримінальному провадженню №42020042630000216. Постановою АНД ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області від 14 грудня 2022 року, кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42020042630000216 від 12 червня 2020 закрито, у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. Не погодившись з Постановою АНД ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області від 14 грудня 2022 року, ОСОБА_8 , 27 червня 2022 подано до суд скаргу на бездіяльність слідчого. Ухвалою слідчого судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 липня 2022 року Постанову слідчого ВП№1 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області Дерев`яги Б.В. від 14 грудня 2022 року про закриття кримінального провадження №42020042630000216 від 12 червня 2020 за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.3 ст. 190 КК України скасовано. Стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Згідно з ч.1 та абзацами 1, 2 ч. 3 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Згідно із ч. 3 статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч.ч.1,5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України. Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). За змістом статей 203, 215, 217 ЦК України оспорювати правочин у суді може одна зі сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину. Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Керуючись вказаними нормами права, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки договір купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 укладено з дотриманням вимог закону, а тому підстав для визнання договорів купівлі-продажу недійсними та скасування державної реєстрації, які є похідними від основних позовних вимог немає. Доводи апелянта в скарзі про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в січні 2020 року не перебували на території України та нікого не уповноважували продати свій будинок та земельну ділянку, - колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на те, що вони зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлених обставин справи та спрямовані на переоцінку доказів у справі. Позивачем ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції не було надано належних та допустимих доказів, які б вказували на недійсність оспорюваних договорів. Крім того, вказані доводи були предметом розгляду в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки з якою погоджується й колегія суддів. Твердження апелянта щодо не дослідження судом довідки про склад сім`ї, де сфальсифіковані дані паспорту ОСОБА_4 , колегія суддів також вважає необґрунтованими, оскільки вказані обставини не є правовою підставою для визнання договорів недійсними. Більш того, сама ОСОБА_4 , як власник частини нерухомості не оскаржує вказані договори купівлі-продажу, що свідчить про її згоду з оспорюваними правочинами. Інші твердження апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення. В зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2023 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя М.О. Макаров Судді Е.Л. Демченко Т.Р. Куценко