Постанова Дніпровський апеляційний суд № 206/291/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7780/23 Справа № 206/291/22 Суддя у 1-й інстанції - Плінська А.В. Доповідач - Макаров М. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 листопада 2023 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого судді Макарова М.О. суддів Демченко Е.Л., Куценко Т.Р. при секретарі Керімовій-Бандюковій Л.К. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Восьма дніпровська державна нотаріальна контора обов`язки якої тимчасово виконує Шоста дніпровська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Базилєв Станіслав Петрович про встановлення факту та визнання права власності на частку домоволодіння в порядку спадкування за законом, - В С Т А Н О В И Л А : У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 разом із спадкодавцем ОСОБА_4 на час відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Також просить визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частку домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . На обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати - ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилась спадщина та за прийняттям якої позивачка звернулась в установленому порядку і фактично вступила в управління майном. Крім неї, спадкоємцями також був чоловік померлої ОСОБА_5 та сестра - ОСОБА_1 . ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , заповівши усе своє майно ОСОБА_2 . Постановою державного нотаріуса їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері через відсутність документів, що підтверджують право власності спадкодавця на нерухоме майно, а також через неможливість встановити коло можливих спадкоємців, які разом проживали із спадкодавцем на час відкриття спадщини, та є такими, що прийняли спадщину через ненадання довідки органу реєстрації місця проживання. Позивачка вказує, що її батьки були співвласниками домоволодіння АДРЕСА_1 , оскільки набули дане майно в період шлюбу за рахунок спільної праці подружжя, на час відкриття спадщини після смерті матері вона постійно проживала з батьками, була зареєстрованою там, а отже є підстави для задоволення позову, так як іншим чином даний спір вирішити не можливо. Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час смерті, не несе жодних юридичних наслідків, ніким не оспорюється, відповідно відсутні правові підстави для задоволення позову в цій частині. позивачка звертаючись до суду з позовом про визнання права власності на майно в порядку спадкування не заявляла вимогу щодо визнання будинку АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя, зважаючи на ту обставину, що в матеріалах справи наявне свідоцтво на право особистої власності одного з подружжя та обставина, що дане майно є спільною власністю подружжя заперечувалась представником відповідача. Також не оспорювалось свідоцтво про особисту власність ОСОБА_5 на будинок. Крім того, позивачем заявлено вимогу про визнання права власності на частку в домоволодінні, тобто і на земельну ділянку, однак жодною із сторін не надано доказів тому, що земельна ділянка, яка використовується для обслуговування будинку перебувала у власності кого не будь, за таких обставин суд не вбачає підстав для задоволення позову з цих підстав. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав. Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є рідними сестрами, батьками яких є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , що підтверджується відповідними свідоцтвами про народження (т.1 а.с. 7, 19). ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб 04 листопада 1962 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища (т.1 а.с. 158-159). 21 травня 1963 року ОСОБА_5 придбав 3/7 частини домоволодіння по АДРЕСА_2 , що знаходиться на масиві Ігрень, домоволодіння складається з двох жилих будинків і господарських будівель та розташовані на земельній ділянці площею 1751 м.кв., що підтверджується договором (т.2 а.с 4-5). Рішенням виконавчого комітету Самарської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська від 27 липня 1979 року №753 надано дозвіл ОСОБА_5 на будівництво нового житлового будинку на заміну зруйнованих 3/7 частини від усього домоволодіння АДРЕСА_1 . Згідно рішення виконавчого комітету Самарської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська від 20 лютого 1981 року №163 про поділ земельного участку та домоволодіння АДРЕСА_1 на два самостійних двори, поділено домоволодіння АДРЕСА_1 на два самостійних двори із виділенням земельної ділянки та присвоєнням поштової адреси(т. 1 а.с. 163). Згідно рішення виконавчого комітету Самарської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська від 17 червня 1981 року №750 затверджено акт готовності в експлуатацію житлового будинку ОСОБА_5 жилою площею 60.3 кв.м., корисною площею 69.9 кв.м. та визнано право особистої власності на домоволодіння АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 30 березня 1983 року виконавчим комітетом Самарської районної ради народних депутатів ОСОБА_5 видано свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок АДРЕСА_1 . Дані обставини підтверджуються матеріалами інвентарної справи за адресою : АДРЕСА_1 . (т. 2 а.с. 4-10). ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть (Т.1 а.с.8). ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 22 грудня 2020 року. ОСОБА_6 було видано свідоцтво про його поховання (а.с. 12 т.1). 06 червня 2005 року ОСОБА_7 звернулась до Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про відмову від належної їй за законом частки у спадщині після смерті матері ОСОБА_4 на користь батька - ОСОБА_5 . А 25 липня 2005 року ОСОБА_7 відкликала свою заяву від 06 червня 2005 року та подала заяву з проханням видати їй свідоцтво про право на спадщину за законом на майно, що складається з домоволодіння АДРЕСА_1 , грошових внесків з відповідними відсотками та компенсаціями. 06 липня 2021 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_4 у зв`язку з відсутністю документів, що посвідчують право власності спадкодавця на вказане нерухоме майно, та неможливість встановити коло спадкоємців про що державним нотаріусом Шостої дніпровської державної нотаріальної контори, в.о. Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори - Гайворонською Т.О. винесено постанову, що підтверджується матеріалами спадкової справи та сторонами не оспорюється (а.с.96 -108 т.1) За життя ОСОБА_5 на випадок своєї смерті заповів усе своє майно, де б воно не було та з чого б не складалось ОСОБА_2 , що підтверджується заповітом, який посвідчений 04 вересня 2013 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Базилєвим С.П. (а.с. 78 т.1). 23 грудня 2020 року ОСОБА_2 звернулась до приватного нотаріуса Дніпровського нотаріального округу Базилєва С.П. із заявою про прийняття спадщини, що підтверджується копією спадкової справи після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а.с.174). На час розгляду справи свідоцтво про право на спадщину не видано, що сторонами не оспорювалось. В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно відсутні відомості щодо реєстрації права власності на будинок АДРЕСА_3 (т. 1 а.с. 14). Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд обґрунтовано виходив з того, що встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час смерті, не несе жодних юридичних наслідків, ніким не оспорюється, відповідно відсутні правові підстави для задоволення позову в цій частині. позивачка звертаючись до суду з позовом про визнання права власності на майно в порядку спадкування не заявляла вимогу щодо визнання будинку АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя, зважаючи на ту обставину, що в матеріалах справи наявне свідоцтво на право особистої власності одного з подружжя та обставина, що дане майно є спільною власністю подружжя заперечувалась представником відповідача. Також не оспорювалось свідоцтво про особисту власність ОСОБА_5 на будинок. Крім того, позивачем заявлено вимогу про визнання права власності про визнання права на частку в домоволодінні, тобто і на земельну ділянку, однак жодною із сторін не надано доказів тому, що земельна ділянка, яка використовується для обслуговування будинку перебувала у власності кого не будь, за таких обставин суд не вбачає підстав для задоволення позову з цих підстав. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Згідно з пунктами 2, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року тощо. Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Положення частини третьої статті 1268 ЦК України вказують на необхідність для прийняття спадщини саме постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не реєстрації їх місця проживання за однією адресою, що за певних обставин може бути відмінним один від одного (постанови Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, від 12 січня 2022 року у справі № 446/53/16-ц). Згідно із частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі. З огляду на вищезазначені вимоги в указаній справі повинні застосовуватися положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР 1963 року та КпШС України. Статтею 22 КпШС України визначено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. Відповідно до статті 28 КпШС України, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них. Статтею 29 КпШС України було визначено, що, якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу. Для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності. Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності разом з ОСОБА_5 належить спірне домоволодіння, оскільки це майно нажите в період шлюбу, та у відповідності до ст. 22 КпШС України є спільною сумісною власністю подружжя, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки відповідно до документів, які наявні в матеріалах справи, спірне домоволодіння ОСОБА_5 видано на праві особистої власності, а питання про визнання будинку АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя позивачкою не ставилось. Оскільки всі правовстановлюючі документи на спірний будинок, зокрема акт приймання житлового будинку, затверджений 17 червня 1981 року, свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок від 30 березня 1983 року видані на ім`я ОСОБА_5 , суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, з висновком якого погоджується й апеляційний суд. Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми, що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону. Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2023 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя М.О. Макаров Судді Е.Л. Демченко Т.Р. Куценко