Постанова КЦС ВС № 757/43585/17-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 листопада 2023 року м. Київ справа № 757/43585/17-ц провадження № 61-1008св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (перейменовано на Міністерство економіки України), Державна служба інтелектуальної власності, ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Майстренко Людмила Олегівна, на рішення Печерського районного суду м. Києва в складі судді Козлова Р. Ю. від 19 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І. від 05 грудня 2022 року, ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства економіки України, Державної служби інтелектуальної власності, ОСОБА_2 , у якому просив визнати недійсним свідоцтво України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 , зареєстроване на ім`я ОСОБА_2 , для всіх товарів Міжнародної класифікації товарів і послуг, для яких він був зареєстрований; визнати недійсним свідоцтво України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_2 , зареєстроване на ім`я ОСОБА_2 , для товарів Міжнародної класифікації товарів і послуг, для яких він був зареєстрований та визнати недійсним свідоцтво України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_3 , зареєстроване на ім`я ОСОБА_2 , для всіх товарів Міжнародної класифікації товарів і послуг, для яких він був зареєстрований. Також позивач просив суд зобов`язати Міністерство економіки України та Державну службу інтелектуальної власності внести відомості до державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг про визнання недійсними повністю свідоцтв України на знаки для товарів і послуг № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3 для всіх товарів Міжнародної класифікації товарів і послуг та здійснити публікацію про це в офіційному бюлетні «Промислова власність». Позовні вимоги мотивовані тим, що у березні 2009 року він у співавторстві з ОСОБА_3 розробили назву «ІНФОРМАЦІЯ_1», яку позивач збирався використовувати для туристичного проекту, спортивних заходів та популяризації здорового способу життя. У подальшому позивачем було подано заявку на реєстрацію зазначеної назви як знаку для товарі та послуг, за результатами розгляду якої позивачем було отримано Свідоцтво про реєстрацію знаку для товарів № НОМЕР_4 . У подальшому позивач зареєстрував авторське право на графічне позначення « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (малюнок). Що підтверджується свідоцтвом від 16 липня 2013 року. Разом із тим, позивачеві стало відомо, що відповідач ОСОБА_2 використав належну позивачеві як співавторові назву «ІНФОРМАЦІЯ_1», зареєструвавши три окремих знаки для товарів та послуг та отримав відповідні свідоцтва № НОМЕР_1 від 27 серпня 2012 року, № НОМЕР_2 від 25 липня 2014 року та № НОМЕР_3 від 10 листопада 2015 року. Посилаючись на те, що позивач згоди на реєстрацію твору (або його елементів) географічне зображення логотипу «ІНФОРМАЦІЯ_1» у якості знака для товарів і послуг іншим особам не надавав, відтак реєстрація оспорюваних знаків для товарів і послуг № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 за відповідачем відбулась з порушенням прав позивача, а тому зазначені свідоцтва підлягають визнанню недійсними. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 лютого 2019 року позов задоволено. Визнано недійсними свідоцтва України на знаки для товарів і послуг № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , для яких вони були зареєстровані. Зобов`язано Міністерство економіки України та Державну службу інтелектуальної власності внести відомості до державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг про визнання недійсними свідоцтв України на знаки для товарів і послуг № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3 для всіх товарів Міжнародної класифікації товарів і послуг та здійснити публікацію про це в офіційному бюлетні «Промислова власність». Вирішено питання про судові витрати. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що саме ОСОБА_1 є автором назви та графічного елементу «ІНФОРМАЦІЯ_1» (з зіркою посередині двох слів), який він розробив у співавторстві з ОСОБА_3 у березні 2009 року. З огляду на цей факт (авторство ОСОБА_1 , що виникло в березні 2009 року), суд визнав недійсними свідоцтва про знаки для товарів та послуг, видані ОСОБА_2 , на підставі підпункту «в» частини першої статті 19 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» як такі, що були видані внаслідок подання ОСОБА_2 заявки з порушенням прав іншої особи - позивача ОСОБА_1 , який має авторське право на це зображення. Короткий зміст постанови апеляційного суду Постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 лютого 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову. Визнано недійсними свідоцтва України на знаки для товарів і послуг № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2, № НОМЕР_3 , для яких вони були зареєстровані. Зобов`язано Міністерство економіки України та Державну службу інтелектуальної власності внести відомості до державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг про визнання недійсними свідоцтв України на знаки для товарів і послуг № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3 для всіх товарів Міжнародної класифікації товарів і послуг та здійснити публікацію про це в офіційному бюлетні «Промислова власність». Вирішено питання про судові витрати. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що справа судом першої інстанції розглянута за відсутності відповідача ОСОБА_2 , не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду. Таке порушення є обов`язковою підставою для скасування апеляційним судом рішення суду першої інстанції. Постанова суду мотивована тим, що позивачу належать усі, визначені статтями 14, 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права», виключні майнові права на твір - назву « ІНФОРМАЦІЯ_1 », в тому числі і виключне право на надання дозволів на використання, переробку та будь-яке інше відтворення і він не надавав будь-яким особам, в тому числі відповідачу ОСОБА_2 прав на використання назви, в тому числі не надав йому право на переробку та використання для реєстрації його в якості знаків для товарів і послуг, а тому реєстрація спірних знаків була здійснена з порушенням прав позивача. Отже, відповідно до статті 19 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» свідоцтва України на знаки для товарів і послуг № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3 підлягають визнанню недійсними повністю. Також апеляційний суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача в частині зобов`язання Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та Державної служби інтелектуальної власності внести зміни до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів та послуг відомості щодо визнання недійсними повністю свідоцтв України на знаки для товарів та послуг № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3 та здійснити публікацію про це в офіційному бюлетені «Промислова власність». Аргументи учасників справи Узагальнені доводи вимог касаційної скарги До Верховного Суду 19 січня 2023 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2022 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові. Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року справа № 922/2507/18, від 04 грудня 2019 року справа № 761/12823/16-ц, від 17 грудня 2020 року справа № 278/2177/15-ц, від 13 липня 2022 року справа № 916/3307/16, від 17 листопада 2021 року справа № 757/30424/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування в сукупності статей 420, 492 ЦК України, статей 5, 6, 19 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» у поєднанні зі статтями 8, 9, 11, 14, 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (чинний на час виникнення спірних правовідносин) (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, заявник оскаржує судові рішення з передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав (вказує на порушення судами норм процесуального права відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України). Узагальнені доводи письмових пояснень У лютому 2023 року Міністерство економіки України подало до Верховного Суду письмові пояснення по справі, у яких заявник вказує на те, що позивачем не доведено наявність порушеного права, яке підлягало б захисту, не доведено належними та допустимими доказами факт порушення прав позивача внаслідок видачі оспорюваних свідоцтв, отже позовні вимоги задоволенню не підлягають. Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу У березні 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що факт авторства позивача щодо позначення « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та факт порушення ОСОБА_2 майнових прав позивача підтверджено належними, допустимими та достовірними доказами, які в сукупності були оцінені судами попередніх інстанцій, та на підставі яких було прийнято законні та обґрунтовані судові рішення. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 757/43585/17-ц з Печерського районного суду м. Києва. Фактичні обставини справи, встановлені судом Суд установив, що 21 червня 2013 року до Державної служби інтелектуальної власності України подано заяву № 51177 про авторство ОСОБА_1 на графічне зображення логотипу «ІНФОРМАЦІЯ_1» - твору образотворчого мистецтва у вигляді зображення обрамленої широким контуром п`ятикутної рівносторонньої зірки, яка розташована у центрі поміж словами «One» та «Life». У заяві вказано, що датою остаточного завершення роботи над твором є 19 березня 2009 року. Відомості про твір ОСОБА_1 не оприлюднювалися. 16 липня 2013 року Державною службою інтелектуальної власності України за вищевказаною заявою здійснено реєстрацію авторського права ОСОБА_1 на твір « Географічне зображення логотипу «ІНФОРМАЦІЯ_1 ». 16 липня 2013 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про реєстрацію авторського права № НОМЕР_5 на твір «Географічне зображення логотипу «ІНФОРМАЦІЯ_1». Суд також установив, що відповідач ОСОБА_2 звернувся до Державної служби інтелектуальної власності України із заявками в 2011, 2013, 2014 роках про реєстрацію трьох окремих знаків для товарів і послуг в кожному з яких було заявлено словесне позначення « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». За результатами розгляду поданих відповідачем заявок, органом реєстрації було видано три свідоцтва України на знаки для товарів і послуг у 2012 році - № НОМЕР_1, у 2014 - році № НОМЕР_2 та у 2015 році - № НОМЕР_3. Відповідно до висновку експерта № 146 від 11 вересня 2018 року, складеного за результатами проведення судової експертизи об`єктів інтелектуальної власності: комбіноване позначення « ІНФОРМАЦІЯ_1 », зареєстроване як знак для товарів за свідоцтвом України № НОМЕР_3 , відтворює твір «географічне зображення» логотипу «ІНФОРМАЦІЯ_1», авторські права на який належить ОСОБА_1 , відповідно до свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір № НОМЕР_5 ; словесне позначення « ІНФОРМАЦІЯ_1 », зареєстроване як знак для товарів і послуг за свідоцтвом України № НОМЕР_1 , відтворює текстову частину твору «графічне зображення логотипу «ІНФОРМАЦІЯ_1», авторські права на який належать ОСОБА_1 , відповідно до свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір № НОМЕР_5 ; словесне позначення « ІНФОРМАЦІЯ_1 », зареєстроване як знак для товарів і послуг за свідоцтвом України № НОМЕР_2 , відтворює текстову частину твору « Географічне зображення логотипу «ІНФОРМАЦІЯ_1 », авторські права на який належать ОСОБА_1 , відповідно до свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір № НОМЕР_5 ». 2.

Мотивувальна частина Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відносини, які виникають у зв`язку з набуттям і здійсненням права власності на знаки для товарів і послуг (далі - знак, торговельна марка) в Україні регулюються Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», а також нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Відповідно до статті 418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом. У відповідності до статті 420 ЦК України до об`єктів права інтелектуальної власності належать, зокрема, торговельні марки (знаки для товарів і послуг). Відповідно до статті 492 ЦК України торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів. Згідно статті 493 ЦК України суб`єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи. Право інтелектуальної власності на певну торговельну марку може належати одночасно кільком фізичним та (або) юридичним особам. Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Умови та порядок видачі свідоцтва встановлюються законом. Обсяг правової охорони торговельної марки визначається наведеними у свідоцтві її зображенням та переліком товарів і послуг, якщо інше не встановлено законом. Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку, яка має міжнародну реєстрацію або визнана в установленому законом порядку добре відомою, не вимагає засвідчення свідоцтвом (стаття 494 ЦК України). Згідно з вимогами статті 495 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є: 1) право на використання торговельної марки; 2) виключне право дозволяти використання торговельної марки; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором. Згідно частини першої-четвертої статті 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» правова охорона надається знаку, який не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі, та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені цим Законом. Об`єктом знака може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та комбінації кольорів, а також будь-яка комбінація таких позначень. Право власності на знак засвідчується свідоцтвом. Обсяг правової охорони, що надається, визначається зображенням знака та переліком товарів і послуг, внесеними до Реєстру, і засвідчується свідоцтвом з наведеними у ньому копією внесеного до Реєстру зображення знака та переліком товарів і послуг. Відповідно до частини другої, третьої статті 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» не можуть одержати правову охорону позначення, що можуть ввести в оману щодо особи, яка виробляє товар або надає послугу. Не можуть бути зареєстровані як знаки позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати з: знаками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім`я іншої особи для таких самих або споріднених з ними товарів і послуг; знаками інших осіб, якщо ці знаки охороняються без реєстрації на підставі міжнародних договорів, учасником яких є Україна, зокрема знаками, визнаними добре відомими відповідно до статті 6 bis Паризької конвенції про охорону промислової власності. Згідно з положеннями статті 6 bis Паризької конвенції про охорону промислової власності, Країни Союзу зобов`язуються чи з ініціативи адміністрації, якщо це допускається законодавством даної країни, чи за клопотанням зацікавленої особи відхиляти або визнавати недійсною реєстрацію і забороняти застосування товарного знака, що становить відтворення, імітацію чи переклад іншого знака, здатні викликати змішування зі знаком, що за визначенням компетентного органу країни реєстрації чи країни застосування вже є у цій країні загальновідомим як знак особи, що користується привілеями цієї Конвенції, і використовується для ідентичних або подібних продуктів. Відповідно до частини другої, п`ятої статті 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» свідоцтво надає його власнику право використовувати знак та інші права, визначені цим Законом. Свідоцтво надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди, якщо інше не передбачено цим Законом: зареєстрований знак стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг; зареєстрований знак стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги; позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення і знак можна сплутати; позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги, або ці позначення і знак можна сплутати. Частиною першою статті 19 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» встановлено, що свідоцтво може бути визнано у судовому порядку недійсним повністю або частково у разі: а) невідповідності зареєстрованого знака умовам надання правової охорони; б) наявності у свідоцтві елементів зображення знака та переліку товарів і послуг, яких не було у поданій заявці; в) видачі свідоцтва внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Установивши, що висновком експертизи № 146 від 11 вересня 2018 року підтверджено, що знак для товарів і послуг з використанням словосполучення «ІНФОРМАЦІЯ_1» за свідоцтвами України № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 є таким, що може ввести в оману щодо послуг або особи, яка надає так послуги, а саме «Географічне зображення логотипу «ІНФОРМАЦІЯ_1», авторські права на який належать ОСОБА_1 , а використання знака для товарів і послуг « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за оспорюваними свідоцтвами вказуватиме на зв`язок із власником (позивачем) географічного зображення логотипу «ІНФОРМАЦІЯ_1», що може спричинити шкоду дистинктивності та/або репутації добре відомого знаку через таке використання для послуг, що вказані у свідоцтвах України № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 і не пов`язані з послугами, які надає ОСОБА_1 , апеляційний суд дійшов правильного висновку про порушення прав позивача. Під час розгляду справи ОСОБА_2 не спростовано висновків експертизи № 146 від 11 вересня 2018 року, які покладені судом апеляційної інстанцій в основу ухваленого рішення. Посилання Міністерства економіки України у поясненні на те, що спірні свідоцтва були видані відповідачу за результатами проведеної кваліфікаційної експертизи про відповідність заявок відповідача умовам надання правової охорони, не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки у справі, яка переглядається, позивач довів належними та допустимими доказами, зокрема висновком експертизи від 11 вересня 2018 року про належність йому авторських прав на зображення логотипу «ІНФОРМАЦІЯ_1», отже довів порушення його прав виданням спірних свідоцтв на ім`я відповідача. Верховний Суд бере до уваги посилання позивача у відзиві на касаційну скаргу на те, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 грудня 2020 року у справі № 757/49265/19 відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Міністерства економіки України, ОСОБА_1 про визнання недійсною реєстрації авторського права ОСОБА_1 на твір «Графічне зображення логотипу «ІНФОРМАЦІЯ_1»; визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір «Графічне зображення логотипу «ІНФОРМАЦІЯ_1» від 16 липня 2013 року № НОМЕР_5 , видане на ім`я ОСОБА_1 , як автора; зобов`язання Міністерства економіки Українивнести до Державного реєстру свідоцтв про реєстрацію авторського права на твір відомостей про визнання недійсною реєстрації авторського права ОСОБА_1 на твір « Графічне зображення логотипу «ІНФОРМАЦІЯ_1 » за визнаним недійсним свідоцтвом № НОМЕР_5 . Постановою Верховного Суду від 06 липня 2022 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 грудня 2020 року змінено шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції цієї постанови, а у решті - залишено без змін. Отже, правомірність реєстрації авторського права ОСОБА_1 на твір « Графічне зображення логотипу «ІНФОРМАЦІЯ_1 » та свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір «Графічне зображення логотипу «ІНФОРМАЦІЯ_1» ОСОБА_2 спростовано не було. Посилання у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 08 липня 2019 року у справі № 922/2507/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 761/12823/16-ц, від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц, від 13 липня 2022 року у справі № 916/3307/16, від 17 листопада 2021 року у справі № 757/30424/18 є помилковими. Верховний Суд відхиляє посилання заявника на постанови Верховного Суду, прийняті у справах № № 922/2507/18, 761/12823/16, 757/30424/18, якими скасовано судові рішення та направлено справи на новий розгляд, оскільки направлення справи на новий розгляд ще не означає остаточного вирішення відповідної справи, а отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у ній. За результатами нового розгляду справи фактично-доказова база в ній може істотно змінитися, адже й сам новий розгляд став наслідком недостатнього дослідження судами доказів у справі та неповного встановлення на їх підставі обставин, а така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки у ній. Відповідно до змісту пункту 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц сформульовано такий висновок: під судовим рішенням у подібних правовідносинах потрібно розуміти такі рішення, де схожими є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. У справі № 278/2177/15 предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором. У справі № 916/3307/16 предметом позову є визнання недійсним нікчемного договору. З викладеного слідує, що у зазначених справах, на які посилається заявник, порівняно зі справою, яка переглядається, є різні предмети спору та, відповідно, встановлено інші фактичні обставини, отже правовідносини не є подібними. Доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, який на думку відповідача свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Вказані доводи не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки у справі, яка переглядається, апеляційним судом надано належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може з тих підстав, що встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій. Частиною третьою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанцій у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії). Ураховуючи, що ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2023 року зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 05 грудня 2022 року до закінчення касаційного провадження, касаційне провадження у справі закінчено, тому виконання вказаного судового рішення підлягає поновленню. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Оскільки рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 лютого 2019 року правильно скасовано постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2022 року з підстав неповідомлення ОСОБА_2 про дату, час та місце судового засідання, вимога про його скасування є недоречною. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Щодо клопотання Міністерства економіки України про заміну неналежного відповідача у справі Міністерство економіки порушило питання про заміну неналежного відповідача у справі з Міністерства економіки України на державну організацію «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій». У клопотанні зазначається, що 14 жовтня 2020 року набрали чинності зміни до Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», згідно з якими було створено національний орган інтелектуальної власності (далі - НОІВ). НОІВ - це державна організація, що входить до державної системи правової охорони інтелектуальної власності, визначена на національному рівні Кабінетом Міністрів України як така, що здійснює повноваження у сфері інтелектуальної власності, визначені цим Законом, іншими законами у сфері інтелектуальної власності, актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності, та статутом, і має право представляти Україну в міжнародних та регіональних організаціях. НОІВ є функціональним правонаступником центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності, щодо окремих функцій та повноважень з реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності, визначених цим Законом, про що вказано в пункті 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 16 червня 2020 року № 703-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо створення національного органу інтелектуальної власності». Тобто саме на НОІВ покладено окремі владні повноваження з реалізації державної політики, зокрема проведення експертизи заявок, прийняття рішень щодо них, видача охоронних документів на об`єкти права інтелектуальної власності, внесення відомостей до державних реєстрів, опублікування офіційних відомостей. Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2022 року № 943-р «Деякі питання Національного органу інтелектуальної власності», що набрало чинності з 08 листопада 2022 року, Державна організація «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» виконує функції НОІВ. Наказом Мінекономіки від 11 листопада 2022 року № 4535 затверджено її статут. Посилаючись на вказане, Міністерство економіки України зазначає, що в силу внесених змін до законодавства України позовні вимоги у справі мають бути заявлені до Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій», та просить суд, посилаючись на статті 43, 55, 182 ЦПК України, здійснити процесуальне правонаступництво шляхом заміни Міністерства економіки України на Державну організацію «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій». Окрім цього, Міністерство економіки України звертає увагу, що у випадку задоволення позовних вимог у Мінекономіки відсутні повноваження щодо виконання рішення суду у цій справі. З приводу заявленого клопотання колегія суддів зазначає таке. Згідно зі статтею 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив. По своїй суті процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав та обов`язків від однієї особи до іншої. Виникнення процесуального правонаступництва безпосередньо пов`язане із переходом матеріальних прав між такими особами. Заміна сторони правонаступником відбувається, як правило, у випадках зміни суб`єкта права або обов`язку у правовідношенні, коли новий суб`єкт права (позивач, відповідач або третя особа) повністю або частково приймає на себе права чи обов`язки попередника. Для настання процесуального правонаступництва необхідно встановити факт переходу до особи матеріальних прав попередника. У кожному конкретному випадку для вирішення питання про можливість правонаступництва суду необхідно досліджувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права. Підставою для процесуального правонаступництва є правонаступництво у матеріальному правовідношенні, яке настало після відкриття провадження у справі. Відтак особливості здійснення процесуального правонаступництва визначаються особливостями норм матеріального права, що регулюють перехід прав й обов`язків у матеріальних правовідносинах від особи до її правонаступника, або в інших випадках зміни сторони у правовідносинах, з яких виник спір. Отже, процесуальне правонаступництво, передбачене статтею 55 ЦПК України, є переходом процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні. Заявник не надав суду підтверджуючих документів про матеріальне правонаступництво від Міністерства економіки України до УКРНОІВІ у спірних правовідносинах. Разом з тим немає підстав вважати, що відбулося публічне правонаступництво, оскільки функції Національного органу інтелектуальної власності до прийняття розпорядження Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2022 року № 943-р «Деякі питання Національного органу інтелектуальної власності», на яке посилається заявник, виконувало Державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності» відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 2020 року № 1267-р «Про Національний орган інтелектуальної власності». Схожий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27 вересня 2023 року у справі № 760/11169/20. Тобто аргументи Міністерства економіки України у цій частині фактично зводяться до непогодження із визначенням його належним відповідачем у справі з підстав, що виникли після ухвалення судом першої інстанції рішення, що не підлягає дослідженню Верховним Судом, який перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права на дату прийняття оскаржуваного рішення. З урахуванням наведеного та висновків касаційного суду по суті вирішення спору, а також приймаючи до увагу частину першу статті 402 ЦПК України, клопотання підлягає залишенню без задоволення. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: У задоволенні клопотання Міністерства економіки України про заміну неналежного відповідача у справі відмовити. Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Майстренко Людмила Олегівна, залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2022 року залишити без змін та поновити його виконання. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Є. В. Синельников Судді: О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович