Постанова 4851 № 520/10342/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 листопада 2023 р. Справа № 520/10342/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Русанової В.Б., Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2023 (головуючий суддя І інстанції: Біленський О.О.) по справі № 520/10342/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі також - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі також - відповідач, ГУ ДМС в Харківській області), в якому просила : - зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянки України у формі книжечки зразка 1994 року. В обґрунтування позову вказала, що у зв`язку із втратою паспорту вона 04.01.2023 року звернулась до ГУ ДМС України в Харківській області із заявою про видачу паспорта у формі книжечки. ГУ ДМС України в Харківській області надано відповідь, якою рекомендовано їй отримати рішення суду про зобов`язання ДМС оформити і видати паспорт громадянина України, після чого звернутись до територіального підрозділу ДМС за зареєстрованим місцем проживання. Вказала, що неможливість відповідачем добровільно видати їй паспорт зразка 1994 року замість втраченого негативно впливає на реалізацію її громадянських прав, ці обмеження є протиправними. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2023 року позов задоволено. Визнано протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області у видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII. Зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII. Не погодившись із рішенням суду Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на прийняття його з порушеннями норм матеріального та процесуального права, без врахування всіх обставин, що мали значення для правильного вирішення справи, просить його скасувати та ухвали нове про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що згідно Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 року № 456 оформлення та видача особі паспорта громадянина у формі книжечки можлива за умови наявності рішення суду, яке набрало законної сили про зобов`язання орган ДМС вчинити такі дії. Заява та документи для оформлення подаються заявником до територіального підрозділу ДМС за місцем звернення. Спірні правовідносини виникли у зв`язку із письмовим зверненням позивачки до ГУ ДМС у Харківській області від 04.01.2023 щодо видачі паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ після його втрати. За наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 в порядку розгляду звернень громадян, надано відповідь від 02.02.2023 за вих. № 6301.6.1-1692/63.3-23, у якій роз`яснено порядок звернення із питанням щодо отримання паспорта громадянина України зразка 1994 року, та необхідність звернення до територіального підрозділу Державної міграційної служби. Також апелянт зазначив, що судом не враховано, що відповідь від 02.02.2023 не є рішенням відповідного органу в рамках надання адміністративної послуги щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України. Позивачка правом надання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась. На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою від 04.01.2023, в якій просила видати паспорт громадянки України у вигляді книжечки замість втраченого, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ з вклеєною фотографією, без присвоєння унікального номеру запису в Єдиному державному демографічному реєстрі, без жодного електронного носія інформації, для зчитування якої необхідні додаткові пристрої, без зняття біометричної інформації та без внесення відомостей про неї до Єдиного державного демографічного реєстру . До заяви додала: копії заяви про втрату паспорта, довідки Харківського районного управління поліції №1 від 24.11.2022, свідоцтва про народження, паспорту громадянина України, свідоцтва про розірвання шлюбу (а.с. 8-9). Листом від 02.02.2023 №6301.6.1-1692/63.3-23 Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській повідомило позивачку, що на даний час територіальними підрозділами ДМС здійснюється оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року за наявності відповідного рішення суду, яке повинно містити ознаки зразкової справи, а саме: наявність інформації про відмову у видачі особі паспорта у формі книжечки, позов має бути подано особою, яка зверталась до територіального підрозділу міграційної служби та отримала відмову. В резолютивній частині рішення повинно бути зазначено про зобов`язання ДМС оформити паспорт у вигляді книжечки. Не погодившись із наданою відповіддю відповідача, позивачка звернулась до суду з даним адміністративним позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції визнав відповідь міграційного органу рішенням про відмову у видачі позивачці паспорту у вигляді книжечки та вийшовши за межі позовних вимог визнав цю відмову ГУ ДМС України в Харківській області протиправною та зобов`язав оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України зразка 1994 року. Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з вимогами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. За приписами ст. 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності. Відповідно до ст. 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. За правилами частин першої, другої статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. За змістом частини першої статті 92 Основного Закону, виключно законами України, зокрема, визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства, засади регулювання демографічних та міграційних процесів. Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. У даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя. Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами: Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства. Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Приватне життя "охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі C. проти Бельгії від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі "Олександр Волков проти України" (заява № 21722/11). Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із законом", не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі "Ельсхольц проти Німеччини" (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII). Отже, особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань. Статтею 5 Закону України "Про громадянство України" від 18.01.2001 № 2235-III (далі Закон № 2235-III) визначено, що документом, що підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України. Предметом спору є відмова ГУ ДМС у Харківській області у видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у вигляді книжечки відповідно до Положення № 2503-ХІІ. Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи визначено Законом № 5492-VI (далі Закон № 5492-VI ). За змістом частини першої статті 4 Закону № 5492-VI Єдиний державний демографічний реєстр це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування. Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 5492-VI документами, оформлення яких встановлено цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення, є документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, яким є, зокрема, паспорт громадянина України. За приписами частини третьої статті 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій. Згідно з частинами першою, другою статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до частини четвертої статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Перелік інформації, яка вноситься до паспорта громадянина України, визначено у частині сьомій статті 21 Закону № 5492-VI, відповідно до якої такий містить, зокрема, унікальний номер запису в Реєстрі; відцифрований образ обличчя особи; відцифрований підпис особи. Постановою Верховної ради України від 26.06.1992 №2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України (далі також - Положення №2503-XII), пунктами 1, 2 якого встановлено, що паспорт громадянина України є документом, який посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Згідно з пунктами 12, 13 Положення № 2503-ХІІ видача та обмін паспорта провадиться у місячний термін за місцем постійного проживання громадянина. Для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35 х 45 мм; у необхідних випадках документи, що підтверджують громадянство України. Кабінетом Міністрів України 25.03.2015 прийнято постанову № 302 Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України (далі Постанова № 302). Постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2016 № 745 (далі Постанова № 745), яка набрала чинності з 01.11.2016, внесено зміни до Постанови № 302, і з цієї ж дати паспорт громадянина України оформляється у формі картки з безконтактним електронним носієм з використанням бланка, затвердженого Постановою №

302. Згідно з підпунктом 1 пункту 7 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постановою № 302 (у редакції постанови Уряду № 745), оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта здійснюються особі, яка досягла 14-річного віку, - на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто. Пунктом 131 вказаного Порядку також передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація, зокрема, як: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи. Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи. Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302 Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України) (далі постанова 302) Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 № 456 Про затвердження Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України , відповідно до абзацу 5 пункту 3 Постанови № 302 та Постанови № 398 затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України.(далі Тимчасовий порядок № 456) Згідно з пунктом 1 Тимчасового порядку № 456 (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), цей документ визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (далі - рішення суду), засвідчене в установленому законодавством порядку. Відповідно до пункту 2 Тимчасового порядку № 456 паспорт оформлюється з використанням бланка паспорта громадянина України зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.1994 № 353 Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України. Пунктом 3 Тимчасового порядку № 456 передбачено, що оформлення і видачу паспорта здійснюють територіальні підрозділи Державної міграційної служби України (далі територіальні підрозділи ДМС) за зразком, наведеним у додатку 1 до цього Тимчасового порядку, поданої нею особисто. За приписами пунктів 4, 5 Тимчасового порядку № 456, оформлення і видача паспорта здійснюються протягом 30 календарних днів з дня подання особою до територіального підрозділу ДМС заяви та документів для оформлення і видачі паспорта. Заява та документи для оформлення і видачі паспорта (у тому числі для вклеювання фотокартки) подаються заявником до територіального підрозділу ДМС за зареєстрованим місцем проживання особи. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 звернулась із заявою до ГУ ДМС України в Харківській області, в якій просила у зв`язку із втратою оформити і видати паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення № 2503-ХІІ та надала документи. За результатами розгляду заяви відповідачем, з посиланням на приписи Постанови № 302 та Тимчасового порядку № 456 повідомлено, що оформлення і видача паспорта здійснюється територіальними підрозділами ДМС на підставі відповідного рішення суду. Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, відповідач листом фактично прийняв рішення про відмову у видачі позивачу паспорту у вигляді книжечки відповідно до Положення № 2503-ХІІ, з підстав не надання рішення суду про зобов`язання державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. Інших підстав відмови у видачі цього паспорта відповідачем не зазначено. Доводи апелянта, що заява розглянута відповідно до Закону України " Про звернення громадян", відповідь не є рішення про відмову в видачі паспорту є безпідставними, оскільки відповідь не містить посилання на цей закон, а також роз`яснень щодо переліку документів необхідних для отримання паспорта, порядку та способу його отримання. Крім цього, колегія суддів зауважує, що відповідач був обізнаний із наміром заявника оформити та отримати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки, а не реалізувати передбачене нормами Законом України "Про звернення громадян" загальне право звернення до органу державної влади. Колегія суддів зазначає, що позовні вимоги ОСОБА_1 місять лише вимогу зобов`язального характеру, а саме видати їй паспорт громадянки України у формі книжечки зразка 1994 року. Суд першої інстанції, з метою належного захисту прав позивача, на підставі ч. 2 ст. 9 КАС України вийшов за межі позову та визнав протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області у видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та зазначає, що інформація, вказана у листі-відповіді міграційної служби, стосується лише тих випадків, коли оформлення та видача паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснюється особі, щодо якої прийнято рішення суду, яке набрало законної сили, про зобов`язання державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку. Тимчасовий порядок № 456, виходячи із його суті і змісту, не може бути застосовано у спірних правовідносинах, оскільки на дату подання документів відсутнє на користь заявниці рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. Наведене свідчить про те, що відповідач безпідставно послався на Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України та не застосував Положення про паспорт громадянина України, як було зазначено в заяві позивачки. Водночас, суд першої інстанції, обираючи ефективний спосіб захисту позивача зобов`язав ГУ Державної міграційної служби України в Харківській області оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII. Колегія суддів вважає висновки суду передчасними з огляду на наступне. Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи N R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним. Дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах. Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право. Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень. Відповідно до абзацу 3 пункту 10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду "Про судове рішення в адміністративній справі" від 20.05.2013 № 7, суд може ухвалити постанову про зобов`язання відповідача прийняти рішення певного змісту за винятком випадків, коли суб`єкт владних повноважень відповідно до закону приймає рішення на власний розсуд. Суд не може підміняти державний орган і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем. Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим ч.3 ст.2 КАС України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь особи, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. З урахуванням викладеного, висновок суду, що такий спосіб захисту, як зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням певних фактичних обставин справи. Колегія суддів зазначає, що з огляду на позицію відповідача щодо відсутності підстав для оформлення та видачі паспорту у формі книжечки, останнім фактично не здійснювалась перевірка поданої заяви про видачу паспорту та долучених до неї документів. Крім того, пунктами 13, 14 Положення №2503-XII для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35х45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України. За видачу паспорта справляється державне мито. Згідно з п. 1 Розділу VI Тимчасового порядку №456 для оформлення паспорта замість втраченого або викраденого заявник подає:1) заяву про втрату/викрадення паспорта (далі - заява про втрату паспорта) за зразком, наведеним у додатку 5 до цього Тимчасового порядку; 2) рішення суду; 3) заяву; 4) дві (три - у разі одержання втраченого паспорта в іншому територіальному підрозділі ДМС) фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см; 5) платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита або оригінал документа про звільнення від його сплати (у разі втрати паспорта); 6) витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (у разі викрадення паспорта на території України); 7) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб); 8) посвідчення про взяття на облік бездомної особи, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб). З наявних в матеріалах справи документів, вбачається, що до заяви від 04.01.2023 позивачкою надано не повний перелік документів, а саме надано : копії заяви про втрату паспорта, довідки ХРУП №1 від 24.11.2022, свідоцтва про народження, паспорту, свідоцтва про розірвання шлюбу. Доказів, надання позивачкою до повноважного органу фотокартки, розміром 3,5 х 4,5 см, платіжного документу з відміткою банку про сплату державного мита або оригінал документа про звільнення від його сплати до заяви, заяву встановленої форми матеріали справи не містять, на що суд не звернув уваги. Водночас, відповідач не надав оцінку поданим позивачем документам відповідно до вимог Положення №2503-XII та Тимчасового порядку №456, не передав заяву за належністю. Таким чином, приймаючи до уваги те, що повноваженнями щодо перевірки таких документів наділені саме органи міграційної служби, а не суд, колегія суддів дійшла висновку, що в даному випадку належним способом захисту прав позивачки буде зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про видачу паспорту громадянина України замість втраченого відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ. Натомість, суд першої інстанції не звернув уваги на вищезазначені обставини, невірно застосував норми матеріального права, а отже помилково задовольнив позов в цій частині. За приписами ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи викладене колегія суддів дійшла висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2023 року в частині зобов`язання Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року підлягає скасуванню з прийняттям нового про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про видачу паспорту громадянина України замість втраченого. В іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області - задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2023 по справі № 520/10342/23 - скасувати в частині зобов`язання Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII. Прийняти в цій частині нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про видачу паспорту громадянина України замість втраченого. В іншій частині позову - відмовити. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2023 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій