LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Запорізький апеляційний суд336/963/22

від 22.11.2023НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

Дата документу 22.11.2023 Справа № 336/963/22 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЄУН 336/963/22 Головуючий у І інстанції: Зарютін П.В. Провадження № 22-ц/807/1635/23 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 листопада 2023 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі: Головуючого: Полякова О.З., суддів: Кухаря С.В., Крилової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шоніної (Ящук) Олени Валеріївни на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 квітня 2022 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И Л А: У лютому 2022 року ПАТ«Запоріжжяобленерго» в особі Запорізьких міських електричних мережзвернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог зазначало, що житловий будинок АДРЕСА_1 , згідно з інвентарною карткою обліку основних засобів № 009814, перебуває на балансі ПАТ «Запоріжжяобленерго», у зв`язку з чим, позивач надає відповідачу послуги з водопостачання та обслуговування вказаного будинку та приймає оплату від відповідача за вказані послуги на підставі договорів між ПАТ «Запоріжжяобленерго» та КП «Водоканал». Згідно з договором № 204-А/3 від 01 січня 2010 року про надання послуг з питного водопостачання та приймання стічних вод у системи каналізації, КП «Водоканал» забезпечує ПАТ «Запоріжжяобленерго» подачу питної води на господарсько-питні, побутові та технічні потреби, а також приймання стічних вод по встановленим тарифам, які визначені у вказаному вище договорі. Перелік майданчиків, за якими здійснюється подача питної води з напором в точці підключення вводу ПАТ «Запоріжжяобленерго» до мереж КП «Водоканал» визначений у додатку № 1 до Договору. 18 лютого 2010 року на адресу позивача надійшов лист, направлений виконавчим комітетом Запорізької міської ради, в якому зазначено про погодження тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій для будинків житлового фонду, який обслуговує ПАТ «Запоріжжяобленерго». Відповідач мешкає у вищевказаній квартирі житлового будинку АДРЕСА_1 , на який відкрито особовий рахунок зі сплати житлово-комунальних послуг. Згідно з довідкою структурного підрозділу ПАТ «Запоріжжяобленерго», а саме СП ЕтаР, за вказаним особовим рахунком обліковується заборгованість за період з 01 жовтня 2017 року до 01 червня 2021 року на загальну суму 2486,55 грн. Посилаючись на означені обставини, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за житлово-комунальні послуги в сумі 2486 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 2481 грн. Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 квітня 2022 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» в особі Запорізьких міських електричних мереж заборгованість за житлово-комунальні послуги за період з 01 жовтня 2017 року до 01 червня 2021 року в сумі 2486,55 грн та судовий збір у сумі 2481 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шоніної (Ящук) О.В.подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 квітня 2022 рокув частині стягнення з нього заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з 01 жовтня 2017 року до 06 лютого 2019 року, відмовивши в задоволенні позову в цій частині у зв`язку зі спливом строку позовної давності. В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шоніної (Ящук) О.В.посилається на неправильне застосування судом першої інстанції положень ч. 1 ст. 261 ЦК України, щодо застосування строків позовної давності у справі. На думку скаржника, суд першої інстанції не врахував, що позивач звернувся до суду 07 лютого 2022 року з позовними вимогами про стягнення заборгованості за період з 01 жовтня 2017 року до 01 червня 2021 року, що свідчить про сплив позовної давності за вимогами до 06 лютого 2019 року. Посилаючись на те, що не отримував від суду першої інстанції жодних повідомлень чи судових повісток про розгляд справи, скаржник вважає порушеним своє право на подання до суду доказів, заперечень проти позовних вимог, в т.ч. право подати клопотання про застосування строків позовної давності. Зокрема зазначає, що повідомлення, що міститься в матеріалах справи свідчить про те, що суд першої інстанції направив відповідні документи на помилкову адресу, у зв`язку з чим, він їх не отримав, а відтак не можна вважати що він був повідомлений належним чином. Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У своєму відзиві на апеляційну скаргу ПАТ«Запоріжжяобленерго» в особі Запорізьких міських електричних мережзаперечує проти її доводів, просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судове рішення, згідно зі ст. 263 ЦПК України, повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є споживачем послуг, наданих позивачем з водопостачання та обслуговування будинку АДРЕСА_1 , не сплачував їх повну вартість, у зв`язку із чим утворилась заборгованість, яка на час розгляду справи судом не погашена, тому порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом стягнення з відповідача вартості житлово-комунальних послуг в межах заявлених позовних вимог. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Суд першої інстанції встановив, підтверджено матеріалами справи, що згідно з умовами договору №204-А/3 від 01 січня 2010 року про надання послуг з питного водопостачання та приймання стічних вод у системи каналізації, КП «Водоканал» забезпечує ПАТ «Запоріжжяобленерго» подачу питної води на господарсько-питні, побутові та технічні потреби, а також приймання стічних вод за встановленими тарифами, визначені у цьому договорі. Перелік майданчиків, за якими здійснюється подача питної води з напором в точці підключення вводу позивача до мереж КП «Водоканал» визначений у додатку №1 до договору (а.с. 24). Листом виконавчого комітету Запорізької міської ради від 18 лютого 2010 року погоджено тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій для будинків житлового фонду, який обслуговує ПАТ «Запоріжжяобленерго» (а.с. 33-34). ОСОБА_1 мешкає у квартирі АДРЕСА_1 , та користується послугами, наданими позивачем за особовим рахунком № НОМЕР_1 (а.с. 9). Згідно з довідкою про нарахування і оплату квартирної плати та комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 та відповідно до рахунку на оплату житлово-комунальних послуг за особовим рахунком відповідача обліковується заборгованість за період з 01 жовтня 2017 року до 01 червня 2021 року на загальну суму 2486,55 грн. Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», що діяв до 30 квітня 2019 року, для цілей цього закону власником є фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку, а споживачем - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Згідно з ч. 1 ст. 16 цього Закону порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства. Відповідно до ст. 19 цього Закону відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником. За вимогами ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», що діє з 01 травня 2019 року, відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 цього Закону комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами. Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону «Про житлово-комунальні послуги», що діяв до 30 квітня 2019 року та п. 5 ч. 2 ст. 7 «Про житлово-комунальні послуги», що діє з 01 травня 2019 року, споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Згідно до п. 22 ст. 1 ЗУ «Про захист прав споживачів» споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Позивач надавав послуги, що за своїм функціональним призначенням є комунальними послугами в розумінні положень ст. 13 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» (що діяв до 30 квітня 2019 року) та ст. 5 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» (що діє з 01 травня 2019 року). Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до ст.ст. 67, 68 ЖК України, наймачі (власники) квартир зобов`язані щомісяця своєчасно вносити плату за комунальні послуги. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем надавалися житлово-комунальні послуги у квартиру, в якій мешкає відповідач, у зв`язку із неналежним виконанням обов`язку останнього з оплати наданих послуг утворилася заборгованість у розмірі 2486 грн, яку належить стягнути з відповідача. ОСОБА_1 не заперечує факт надання та отримання послуг від позивача, від наданих позивачем послуг у встановленому законом порядку не відмовлявся, доказів ненадання послуг або надання послуг неналежної якості, що б давало підстави для звільнення його від оплати, скаржник не надав. Суд першої інстанції правильно встановив, що відповідачу як споживачу за адресою: АДРЕСА_1 надавалися послуги з водопостачання та обслуговування будинку, а відповідач такі послуги прийняв, від їх отримання не відмовлявся. Відтак, фактичне надання послуг слід вважати фактичним укладанням договору. Особовий рахунок № НОМЕР_1 відкритий на відповідача. Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Так, ОСОБА_1 визнав, що він є споживачем послуг, які надає позивач за вказаною адресою, оскільки матеріалами справи підтверджено періодичну часткову сплату цих послуг (а.с. 29-73). Крім того, апеляційна скарга містить прохання ОСОБА_1 скасувати оскаржуване рішення в частині стягнення з нього заборгованості за період, який, на думку скаржника, виходить за межі позовної давності. В той час як самого факту надання позивачем житлово-комунальних послуг до його помешкання скаржник не заперечує. Доводи апеляційної скарги щодо спливу позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за період з 01 жовтня 2017 року до 01 червня 2021 року, колегія суддів не приймає з огляду на таке. Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Частинами 1, 5 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Згідно з ч. 1 ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253, 255 цього Кодексу. Частинами 1, 2 ст. 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Відповідно до п. 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Відповідно до ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року, Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнений пунктом 12, набрав чинності 02 квітня 2020 року. Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року № 211 з 12 березня 2020 року на території України був встановлений карантин, дію якого неодноразово продовжено. Дію карантину скасовано 01 липня 2023 року. Таким чином, період з 01 жовтня 2017 року до 01 червня 2021 року охоплює період, про стягнення заборгованості за який ПАТ «Запоріжжяоленерго» могло звернутись до суду в межах строків позовної давності, і відсутні підстави для застосування такого пропуску. Доводи апеляційної скарги про неналежне повідомлення відповідача про розгляд справи спростовуються матеріалами справи, адже в ній міститься повідомлення про вручення поштового відправлення (копії ухвали про відкриття провадження та судової повістки на 29 квітня 2022 року) за адресою відповідача, зазначену у позовній заяві, яка аналогічна тій, що вказує сам ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, як власну адресу (а.с. 100). Разом з тим, колегія суддів зауважує, що відсутність в матеріалах справи підтвердження належного повідомлення відповідача про розгляд його заяви про скасування заочного рішення, не є підставою для скасування заочного рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 квітня 2022 року в розумінні положень ст. 376 ЦПК України, оскільки ухвала суду про відмову у його перегляді не є предметом апеляційного перегляду в цій справі. Таким чином, апеляційний суд перевірив доводи апелянта та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить, її доводи зводяться до переоцінки доказів та не свідчать про наявність правових підстав для скасування заочного рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 квітня 2022 року, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шоніної (Ящук) О.В. слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шоніної (Ящук) Олени Валеріївни - залишити без задоволення. Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 квітня 2022 року в цій справі - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дняїї прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 22 листопада 2023 року. Головуючий: Судді:

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»