Постанова 4857 № 260/1624/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 листопада 2023 рокуЛьвівСправа № 260/1624/23 пров. № А/857/15689/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Глушка І.В., суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 липня 2023 року, ухвалене суддею Маєцькою Н.Д. у м.Ужгороді Закарпатської області у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі № 260/1624/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій,- ВСТАНОВИВ: 13 березня 2023 року позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України, у якому просив визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 № 44 (із змінами) з присудженого за рішенням суду середнього заробітку; зобов`язати нарахувати та виплатити компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб у розмірі 13842,20 грн відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 № 44 (із змінами) у зв`язку з утриманням цієї суми податку на доходи фізичних осіб з присудженого за рішенням суду середнього заробітку у розмірі 76 901,13 грн. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 липня 2023 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 15.09.2022 у справі №260/7970/21, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.12.2022, зобов`язано Південне регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 76901,13 грн. Роботодавцем при виконанні рішення суду утримано із присуджених сум ПДФО за ставкою 18% (13842,20 грн) та військовий збір 1,5% (1153,52 грн), однак протиправно не здійснено компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, як це передбачено Постановою КМУ від 15.01.2004 №44. Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзиву на неї, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити. Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що Наказом Голови Державної прикордонної служби України від 05 грудня 2016 року №1222-ос "По особовому складу" позивача було звільнено з військової служби за пунктом "б" частини 8 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу (за станом здоров`я), у військовому званні полковник. На підставі вказаного вище наказу, наказом Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 14 грудня 2016 року № 489-ос "По особовому складу" виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення управління у запас ЗСУ за тими самими підставами. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2022 року в адміністративній справі № 260/7970/21 позовні вимоги ОСОБА_1 до Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не проведення повного розрахунку із ОСОБА_1 на день виключення із списків особового складу Південного регіонального управління та всіх видів забезпечення, а саме невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 рік, доплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 рік, доплати індексації грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по грудень 2016 року, доплати одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої ст. 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Зобов`язано Південне регіональне управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні з дня звільнення з військової служби до дня фактичного розрахунку - 29.11.2021, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, у розмірі 76901,13 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2022 року рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2022 року в справі № 260/7970/21 залишено без змін. Відповідно до інформації про нараховане середнє грошове забезпечення позивачу згідно рішення Закарпатського окружного адміністративного суду № 260/7970/21 від 15 вересня 2021 року нараховано за рішенням суду 76901,13 грн, судовий збір 773,02 грн; утримано ПДФО 13842,20 грн, військовий збір - 1153,52 грн; до видачі 62678,43 грн. ОСОБА_1 , вважаючи дії Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо невиплати йому компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 № 44 (із змінами) з присудженого за рішенням суду середнього заробітку протиправними, звернувся до суду за захистом свого порушеного права. Приймаючи рішення по справі та відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затв. постановою КМ України № 44 від 15.01.2004, визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум ПДФО, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, у зв`язку з виконанням перерахованими у пункті 1 цього Порядку особами своїх обов`язків під час проходження служби. Середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача не входить до складу його грошового забезпечення, а є санкцією, мірою відповідальності відповідача за несвоєчасний розрахунок при звільненні військовослужбовця, відтак не є виплатою внаслідок виконання обов`язків під час проходження служби. Обов`язок виплати вказаного середнього грошового забезпечення у відповідача виник не у зв`язку з виконанням позивачем обов`язків військової служби, а через протиправну бездіяльність відповідача, що встановлена судовим рішенням від 15.09.2022 у справі №260/7970/21, яка пов`язана із затримкою розрахунку при звільненні. Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Предметом спору в цій справі є право позивача на отримання щомісячної грошової компенсації сум ПДФО, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями. При цьому, спірною виплатою в розглядуваному випадку є середнє грошове забезпечення за час несвоєчасного розрахунку при звільненні з військової служби. Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України № 2011-XII від 20.12.1991 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч.3 ст.9 вказаного Закону). Відповідно до ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно зі ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Крім того, у постанові від 15.09.2015р. по справі № 21-1765а15 Верховний Суд України прийшов до висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст.116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку. Разом з цим, Конституційний Суд України в Рішенні № 4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст.ст.117, 237 КЗпП України роз`яснив, що згідно зі ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. З вказаного слідує, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Відтак, підсумовуючи наведене, середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача не входить до складу його грошового забезпечення, а є санкцією, мірою відповідальності відповідача за несвоєчасний розрахунок при звільненні військовослужбовця. Суд апеляційної інстанції вважає безпідставними та необґрунтованими покликання скаржника на неправомірність неврахування відповідачем при виконанні рішення суду вимог Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (надалі також - Порядок № 44) та пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України (далі - ПК України) щодо компенсації суми стягнутого податку з доходів фізичних осіб та зазначає наступне. Пунктами 2-5 Порядку № 44 визначено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України Про податок з доходів фізичних осіб . Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення. Вказані положення відповідають приписам пункту 168.5 статті 168 ПК України, в якому зазначено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян. Разом з тим, слід зауважити, що Порядок № 44 розрахований на компенсацію грошового забезпечення, право на яке набуте у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Однак позивач набув право на виплату за період неповного розрахунку при звільненні, а не у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Тому під час виплати позивачу середнього грошового забезпечення за період вимушеного прогулу відповідач правомірно не застосував Порядок № 44 та не здійснив компенсації податку на доходи фізичних осіб та військовий збір. Визначення розміру податків, внесків та зборів, які справляються з нарахованих сум грошового забезпечення, покладено на відповідний фінансовий орган у складі відповідача, який в свою чергу, повинен виплатити за рішенням суду відповідні кошти позивачу з утриманням з них вказаних податків, внесків та зборів. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України. Об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (пункт 163.1 статті 163 ПК України). Відповідно до підпункту 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 ПК України, загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом. Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок. (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України). Відповідно до абзацу 5 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення. Також необхідно зазначити, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів. Такий висновок суду першої інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 18.07.2018 у справі № 359/10023/16-ц. Оцінюючи в сукупності обставини справи та враховуючи вищенаведені положення законодавства, суд апеляційної інстанції приходить до переконання про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позову, оскільки в бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу компенсації сум ПДФО відповідно до п.2 Порядку №44 при виплаті середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні на виконання судового рішення суд не вбачає наявності ознак невідповідності критеріям правомірності, визначеним ч.2 ст.2 КАС України. Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає. Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) у строк, визначений ст. 309 КАС України. Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 липня 2023 року у справі №260/1624/23 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга І. І. Запотічний