Постанова Дніпровський апеляційний суд № 415/335/15-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3663/23 Справа № 415/335/15-ц Суддя у 1-й інстанції - Фастовець В. М. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 листопада 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Демченко Е.Л. суддів Куценко Т.Р., Макарова М.О. при секретарі Кругман А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Лисичанського міського суду Луганської області від 20 січня 2015 року по справі за поданням державного виконавця відділу державної виконавчої служби Лисичанського міського управління юстиції Луганської області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 , - в с т а н о в и л а: Ухвалою Лисичанського міського суду Луганської області від 20 січня 2015 року подання державного виконавця ВДВС Лисичанського міського управління юстиції Луганської області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 задоволено. Тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 до виконання ним зобов`язань, покладених на підставі виконавчого листа №2/1214/839/12 від 01 жовтня 2012 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» боргу на загальну суму 43 505,67 грн. Доручено виконання виконавчого листа Адміністрації Державної прикордонної служби України. Законом України №2217-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України» від 21 квітня 2022 року внесені зміни до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», вказані зміни набули чинності 07 травня 2022 року. Частиною 1 ст.12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», редакція якої діє з 07 травня 2022 року, визначено, що у разі неможливості здійснення правосуддя судами, розташованими на тимчасово окупованих територіях, територіальна підсудність судових справ, що розглядаються у таких судах, визначається в порядку, передбаченому частиною сьомою статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Відповідно до ч.7 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі неможливості здійснення правосуддя судом з об`єктивних причин під час воєнного або надзвичайного стану, у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами може бути змінено територіальну підсудність судових справ, що розглядаються в такому суді, за рішенням Вищої ради правосуддя, що ухвалюється за поданням Голови Верховного Суду, шляхом її передачі до суду, який найбільш територіально наближений до суду, який не може здійснювати правосуддя, або іншого визначеного суду. У разі неможливості здійснення Вищою радою правосуддя такого повноваження воно здійснюється за розпорядженням Голови Верховного Суду. Відповідне рішення є також підставою для передачі усіх справ, які перебували на розгляді суду, територіальна підсудність якого змінюється. Відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, Верховний суд розпорядженням від 06 березня 2022 року №1/0/9-22 змінив територіальну підсудність судових справ Луганського апеляційного суду на Дніпровський апеляційний суд. Не погодившись з ухвалою суду, 02 лютого 2023 року за допомогою засобів поштового зв`язку, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою. Відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, Верховний суд розпорядженням від 06 березня 2022 №1/0/9-22 змінив територіальну підсудність судових справ Лисичанського міського суду Луганської області на Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 20 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху до надходження справи. Витребувано з Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області матеріали цивільної справи №415/335/15-ц. При вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою встановлено, що місцевим судом матеріали відповідної цивільної справи апеляційному суду не надані. Листом Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2023 року №1455/23-Вих повідомлено, що матеріали справи №415/335/15-ц за поданням державного виконавця ВДВС Лисичанського міського управління юстиції Луганської області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 не передані. Направити вищевказану справу до Дніпровського апеляційного суду неможливо. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 27 лютого 2023 року направлено до Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області матеріали апеляційного провадження №22-ц/803/3663/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Лисичанського міського суду Луганської області від 20 січня 2015 року по справі №415/335/15-ц за поданням державного виконавця відділу державної виконавчої служби Лисичанського міського управління юстиції Луганської області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 , для вирішення питання про відновлення судового провадження. Ухвалою Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2023 року частково відновлене втрачене судове провадження у цивільній справі 415/335/15-ц. Визнано встановленим зміст відновленої ухвали Лисичанського міського суду від 20 січня 2015 року про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 , яка набрала законної сили відповідно до відмітки в ЄДРСР 27 січня 2015. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 17 липня 2023 року повернуто до Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області матеріали апеляційного провадження №22-ц/803/3663/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Лисичанського міського суду Луганської області від 20 січня 2015 року по справі №415/335/15-ц за поданням державного виконавця відділу державної виконавчої служби Лисичанського міського управління юстиції Луганської області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 , для належного оформлення та відновлення втраченого судового провадження. Ухвалою Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2023 року відновлене втрачене судове провадження у цивільній справі 415/335/15-ц. Визнано встановленим зміст відновленої ухвали Лисичанського міського суду від 20 січня 2015 року про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 , яка набрала законної сили відповідно до відмітки в ЄДРСР 27 січня 2015. Матеріали апеляційного провадження повернулися на адресу Дніпровського апеляційного суду 24 жовтня 2023 року. З врахуванням того, що з матеріалів даного судового провадження вбачається, що судом першої інстанції під час вирішення питання про відновлення судового провадження вживались необхідні заходи спрямовані на повне відновлення втраченого судового провадження, викликалися учасники справи з метою отримання від них документів необхідних для відновлення втраченого судового провадження. Лисичанський відділ державної виконавчої служби у Сєвєродонецькому районі Луганської області Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції у судові засідання за з`являвся, подавав до суду заяву про розгляд питання про відновлення втраченого провадження без їх часті. Колегія суддів звертає увагу на наступне. У статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства зазначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на апеляційне оскарження судового рішення. Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина. Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право на звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження. Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція). Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22 рішення ЄСПЛ від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України», заява №23436/03). Порядок реалізації конституційного права на апеляційне оскарження судового рішення визначено процесуальним законом. З врахуванням наведеного вище, з метою надання ОСОБА_2 права на судовий захист та реалізації його права на оскарження ухвали, взявши до уваги фактичну бездіяльність Лисичанського відділу державної виконавчої служби у Сєвєродонецькому районі Луганської області Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року клопотання ОСОБА_2 про поновлення строку на апеляційне оскарження задоволено, поновлено строк. Відкрито апеляційне провадження. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року закінчені дії по підготовці до апеляційного розгляду та призначено справу до апеляційного розгляду. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу Лисичанського міського суду Луганської області від 20 січня 2015 року скасувати та відмовити у задоволенні подання про обмеження його у праві виїзду за межі України, посилаючись на те, що ухвала постановлена з порушенням норм матеріального й процесуального права. Апеляційна скарга вмотивована тим, що він наприкінці 2022 року по виробничим питання мав намір виїхати за межі України та отримав від Державної прикордонної служби України інформаційний лист про те, що він не має даної можливості у зв`язку із виконанням ухвали Лисичанського міського суду Луганської області від 20 січня 2015 року. Після чого він звернувся до Лисичанського відділу державної виконавчої служби у Сєвєродонецькому районі Луганської області Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції та отримав відповідь, що на виконанні перебувало виконавче провадження №36291901 по примусовому виконанню виконавчого листа, виданого Лисичанським міським судом 01 жовтня 2012 року №2/12144/839/12, про стягнення на користь ПАТ КБ ПриватБанк боргу на загальну суму 43 505,67 грн. Також повідомлено про те, що 14 квітня 2021 року винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України Про виконавче провадження. Наголошував на тому, що про існування ухвали він не знав, її копію не отримував і навіть на час звернення з апеляційної скаргою йому не вдалося отримати належним чином завірену копію ухвали. Наполягав на тому, що подання було задоволено безпідставно. Правом на надання відзиву на апеляційну скаргу Лисичанський відділ державної виконавчої служби у Сєвєродонецькому районі Луганської області Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції та АТ КБ ПриватБанк не скористалися. Розглянувши наявні матеріали апеляційного провадження, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню з подальшою відмовою у задоволенні подання з наступних підстав. З оскаржуваної ухвали встановлено, що заявник звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 , посилаючись на те, що на примусовому виконанні у ВДВС знаходиться виконавчий документ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» боргу на загальну суму 43 505,67 грн. на підставі виконавчого листа №2/1214/839/12 від 01 жовтня 2012 року. Оскільки вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України відповідно до законодавства можливе лише на підставі рішення суду, просив суд вирішити питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 . Заявник у судове засідання не з`явився, у письмовій заяві просив розглянути подання за його відсутності. Судом досліджено наступні докази: копія постанови про відкриття виконавчого провадження; копія заяви про відкриття виконавчого провадження; копія інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; копія витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна; копія витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження; копія рекомендованого повідомлення; копії відповіді на запит; копія довідки МРЕР м.Лисичанська; довідка Держземагенства у м.Сєвєродонецьк. Суд, дослідивши письмові докази, вважав подання таким, що підлягає задоволенню. Однак погодитись з таким висновком суду першої інстанції не можна, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи. Відповідно до ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом. Згідно зі ст.2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб. Також ст.12 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, що передбачені законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті. Закон України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" від 21 січня 1994 року регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері. В силу ст.13 Загальної декларації прав людини кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах любої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну. Законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст.313 ЦК України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом. Це право віднесено у ЦК до особистих немайнових прав фізичної особи (книга друга ЦК), а саме - до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи (глава 21 книга друга ЦК). Відповідно до ч.3 ст.269 ЦК особисті немайнові права тісно пов`язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитись від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав. За змістом п.18 ч.3 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року, з наступними змінами, у редакції Закону чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали, державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов`язань за рішенням. Про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов`язків, передбачених ч.6 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції Закону чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали), зокрема, утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надання у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасна явка за викликом державного виконавця; письмове повідомлення державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб. Тобто ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням є будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо). Статтею 3771 ЦПК України (у редакції Закону чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали) визначено, що питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби. У п.3 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» від 07 лютого 2014 року №6 зазначено, що Законом України «Про виконавче провадження» передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження, особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (частина сьома статті 12). У зв`язку із цим у разі доведення факту зловживання процесуальними правами чи невиконання обов`язків, передбачених статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження зазначене може бути підставою для відповідного реагування, зокрема звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України згідно зі статтею 3771 ЦПК, пунктом 18 частини третьої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження». Таким чином, тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України можливе лише у разі доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання. На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, повинен бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження. Згідно з Інструкцією з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 подання державного виконавця щодо обмеження у праві виїзду за межі України у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, що відповідно до Закону підлягає примусовому виконанню, має обов`язково містити, зокрема, інформацію про перетинання боржником державного кордону України; обґрунтування наявності фактів ухилення боржника - фізичної особи від виконання своїх зобов`язань (пункти 1-2 розділ XIII. Обмеження у праві виїзду за межі України та заборона в`їзду в Україну). У справі «Гочев проти Болгарії» (рішення від 26 листопада 2009 року) Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч.3 ст.2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості. В листі Верховного Суду України «Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України» від 01 лютого 2013 року наголошено на тому, що на момент звернення до суду з таким поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження, а поняття «ухилення від виконання зобов`язань», варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії чи бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок повністю або частково у нього є реальні можливості і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини. Колегія суддів наголошує на тому, що обмеження боржника у праві виїзду за межі України є винятковою мірою забезпечення виконання рішення суду, яка має застосовуватись після здійснення державними виконавцями всіх інших можливих заходів із такого забезпечення. З погляду на словосполучення «ухилення від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням, рішення іншого органу (посадової особи)», вжите у пункті 5 частини 1 статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», означає з об`єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним зазначених обов`язків. У зв`язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Встановлення наявності зобов`язання у боржника, в даному випадку грошового зобов`язання щодо сплати заборгованості, та факту ухилення останнього від його виконання (бездіяльність, свідоме невиконання зобов`язання), дозволяють при вирішенні подання керуватись положеннями частини другої статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України», згідно з якою громадянинові України, який має паспорт для виїзду за кордон, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, якщо такий громадянин ухиляється від виконання зобов`язань покладених на нього судовим рішенням, - до виконання цих зобов`язань. Якщо боржник не вчинив жодних дій, спрямованих на виконання боргового зобов`язання, а саме, до виконавця не прибув, не надав своєчасно у строк, встановлений виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, про рахунки у банках чи інших фінансових установах та пояснень стосовно причин невиконання рішення не надав, а виконавець зі свого боку вчинив всі дії передбачені законом, в такому разі, обставини свідчать, що боржник ухиляється від виконання рішення суду, що є підставою для обмеження його в праві виїзду за межі України та вчинення інших дій передбаченим Законом. Оскільки із тексту ухвали вбачається, що Лисичанським міським судом Луганської області було досліджено: копію постанови про відкриття виконавчого провадження; копію заяви про відкриття виконавчого провадження; копію інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; копію витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна; копія витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження; копію рекомендованого повідомлення; копії відповіді на запит; копію довідки МРЕР м.Лисичанська; довідку Держземагенства у м. Сєвєродонецьк. Можна дійти висновку, що подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 не було обґрунтоване належним чином, не було доведено правових підстав для його задоволення та взагалі не було надано доказів ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням. Доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу та спростовують висновки суду першої інстанції. З врахуванням вищезазначеного судова колегія приходить до висновку, що в силу ст.376 ч.1 п.4 ЦПК України, ухвала суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 . Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів, п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Лисичанського міського суду Луганської області від 20 січня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення. У задоволенні подання державного виконавця відділу державної виконавчої служби Лисичанського міського управління юстиції Луганської області (наразі Лисичанський відділ державної виконавчої служби у Сєвєродонецькому районі Луганської області Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції) про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий: Е.Л.Демченко Судді: Т.Р.Куценко М.О.Макаров