Постанова Київський апеляційний суд № 761/3765/23

Постанова Іменем України 07 листопада 2023 року м. Київ провадження № 22-ц/824/13445/2023 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Желепи О. В., Немировської О. В., за участю секретар Ратушного А. В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 червня 2023 року в складі судді Осаулова А. А. у цивільній справі №761/3765/23 Шевченківського районного суду м. Києва за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Перша київська державна нотаріальна контора, про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності в порядку спадкування, У С Т А Н О В И В: В січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив встановити факт родинних відносин між нимта його батьком ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за нимправо власності на частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 тавизнати за ОСОБА_4 право власності на частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 . Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина. Спадкоємцем ОСОБА_3 є його дружина - відповідач у справі ОСОБА_2 . Зазначав, 09.09.2020 він також звернувся до нотаріальної контори з метою прийняття спадщини, а 11.01.2023 з метою видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 , але отримав відмову у вчиненні нотаріальної дії, оскільки не було надано документів, які підтверджують факт родинних зв`язків з померлим ОСОБА_3 та документів, що посвідчують право власності спадкодавця на майно. Зазначив, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Києві, в свідоцтві про народження містяться відомості про батьків: мати - ОСОБА_5 , батько - ОСОБА_6 . Прізвище батька було записано за прізвищем матері на підставі ст. 55 ч. 2 КпШС України, оскільки батьки не перебували у шлюбі. Вважав, що ОСОБА_3 є його батьком, оскільки між останнім та його матір'ю ОСОБА_7 в певний період часу існували стосунки. Наявність стосунків підтверджується листом ОСОБА_3 на адресу ОСОБА_7 , вітальними листівками, які ОСОБА_3 надсилав на адресу ОСОБА_7 , спільними світлинами. Додав, що та обставина, що записаний у його свідоцтві про народження ОСОБА_6 та ОСОБА_3 є однією і тією ж особою, а саме біологічним батьком, може бути підтверджена показаннями матері ОСОБА_7 в якості свідка. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 червня 2023 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з`ясування всіх обставин, що мають значення для справи. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції надав неналежну правову оцінку доказам, наданим на підтвердження позовних вимог, зокрема показам свідків зі сторони позивача. Суд дійшов неправильного висновку, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, вказавши про необхідність звернення позивача до суду з позовом про встановлення факту батьківства в порядку, встановленому ст. 53 КпШС України, оскільки не взяв до уваги, що даною нормою врегульовано інші правовідносини з приводу яких позовні вимоги не заявлялися та не могли бути заявлені з огляду на смерть ОСОБА_3 . Додав, що обраний ним спосіб захисту свого права у виді встановлення факту родинних відносин з померлим батьком в позовному провадженні підтверджується численною судовою практикою. Суд взяв до уваги правовий висновок Верховного Суду висловлений в постанові від 17.12.2021 у справі №683/1732/17, яка не є релевантною обставинам справи, що переглядається, оскільки предметом у справі, яка переглядалася касаційним судом є визнання батьківства і відповідачем у тій справі є вірогідний біологічний батько дитини, який на момент розгляду справи був живим та ухилився від проведення молекулярно-генетичної експертизи. За наведених обставин, позивач просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27.06.2023 та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідачка подала відзив, в якому посилаючись на безпідставність та необгрунтованість доводів позивача, просила в задоволенн апеляційної скарги відмовити, а рішення суду залишити без змін. Позивач та його представник ОСОБА_8 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити з підстав, викладених в ній. Представник відповідача - ОСОБА_9 у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, просила залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Третя особа - Перша київська державна нотаріальна контора, належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направила. Подала клопотання про розгляд справи без її представника на весь час розгляду. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника третьої особи. Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення позивача та представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_1 , батьками якого записані ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про народження. Відомості про батька дитини зазначено зі слів матері. 21 вересня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, після смерті якого відкрилася спадщина. До складу спадщини, окрім іншого, входить квартира АДРЕСА_1 . Із спадкової справи №778/2020, заведеної щодо майна ОСОБА_3 вбачається, що 24.07.2020 із заявою про прийняття спадщини звернулась дружина спадкодавця ОСОБА_2 , а 09.09.2020 звернувся позивач ОСОБА_1 . Постановою державного нотаріуса Першої київської державної нотаріальної контори від 11.01.2023 ОСОБА_10 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку квартири АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_3 , частку земельної ділянки, що розташована за адресою: Київська область, Макарівський район, Андріївська сільська рада, СТ «Джерело», оскільки не надані документи, що підтверджують факт родинних відносин з померлим ОСОБА_3 , а саме, що ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_1 , а також не надані документи, що посвідчують право власності спадкодавця на вищевказане майно. Крім того, в судовому засіданні було допитано свідків ОСОБА_7 (мати позивача), ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 . Також в судовому засіданні в якості свідка судом було допитано позивача. Позивач, допитаний як свідок, пояснив суду, що ОСОБА_3 є його батьком та визнавав позивача своїм сином за життя. В дитинстві ОСОБА_3 займався вихованням позивача, дарував подарунки, разом проводили свята. Батька пам`ятає з п`яти років, ОСОБА_3 часто перебував на заробітках. З 1991 року ОСОБА_3 постійно перебував в Києві, проживали разом до 1996 року. Свідок ОСОБА_7 (мати позивача) пояснила суду, що з ОСОБА_3 познайомилась у 1984 році в Києві. У 1985 році народився позивач, ОСОБА_3 визнавав себе батьком. Зазначає, що планували з ОСОБА_3 укласти шлюб, але ОСОБА_3 перебував на заробітках за кордоном та внаслідок аварії на ЧАЕС, вони переїхали до Криму. ОСОБА_3 постійно турбувався про сина, давав кошти на його утримання. Фактично стосунки з ОСОБА_3 припинились у 1996 році. У свідоцтві про народження ОСОБА_1 батька записали зі слів матері через вимоги закону. Свідок ОСОБА_11 пояснила, що проживала по сусідству з ОСОБА_3 , були у дружніх стосунках, проводили разом свята. Про ОСОБА_1 як сина ОСОБА_3 ніколи не чула. З 1997 року ОСОБА_3 проживав з ОСОБА_2 . Свідок ОСОБА_12 пояснила суду, що була знайома з ОСОБА_3 з народження, проживали по сусідству, з ОСОБА_2 він проживав з 1995 року, про дітей ОСОБА_3 ніколи не розповідав. Свідок ОСОБА_13 пояснила суду, що знайома була з ОСОБА_3 з дитинства, проживали по сусідству, проводили разом свята. Дітей в ОСОБА_3 не було, з 1990 років він проживав з ОСОБА_2 . Свідок ОСОБА_17 пояснила суду, що з ОСОБА_7 знайома з інституту, разом навчались. Вперше почула про ОСОБА_3 у 1974 році, а в 1985 році дізналась, що ОСОБА_7 завагітніла він нього. Сумнівів в тому, що ОСОБА_3 був батьком ОСОБА_1 в неї не було, вони разом проводили свята. Відносини у ОСОБА_7 з ОСОБА_3 припинились, коли їх сину було дев`ять років, загалом прожили понад десять років. Підтвердила, що на фотознімках ОСОБА_3 разом з ОСОБА_6 . Свідок ОСОБА_18 пояснила суду, що з ОСОБА_7 разом працювала, у 1984 році вона почала зустрічатись з ОСОБА_3 , у 1985 році дізналась, що в них буде дитина. Вони проживали як сім`я, підтримували відносини до 1995 року, останній раз бачила ОСОБА_3 у 1995 році. Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 стверджував, що ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є його батьком, але в свідоцтві про народження його батьком записаний ОСОБА_6 зі слів матері. На підтвердження обставин того, що ОСОБА_3 є його батьком позивач до позовної заяви долучив своє свідоцтво про народження, за яким батьком записаний ОСОБА_6 , фотознімки та листування його матері з ОСОБА_3 . На думку позивача дані докази доводять факт наявності родинних відносин між ним та ОСОБА_3 , що в свою чергу є підставою для спадкування після смерті останнього. Також зазначив, що обставини факту родинних відносин між ним та батьком ОСОБА_3 підтверджуються показами свідків, в тому числі його матері ОСОБА_7 . Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Для спадкування за законом мають існувати чітко визначені юридичні факти, що підтверджують наявність: родинних відносин (певний ступінь споріднення зі спадкодавцем); сімейних відносин; відносин із утримання (перебування на утриманні спадкодавця спадкоємцем не менш як 5 років до часу відкриття спадщини). Позитивні юридичні факти, тобто ті, які повинні існувати на час відкриття спадщини і можуть зумовлювати, за передбачених у ЦК України умов, виникнення права на спадкування за законом. Аналіз положень глави 68 ЦК України дозволяє стверджувати, що для спадкування за законом мають існувати чітко визначені юридичні факти, що підтверджують наявність: родинних відносин (певний ступінь споріднення зі спадкодавцем); квазіродинних відносин (усиновлення спадкоємця чи спадкодавця); сімейних відносин (шлюб зі спадкодавцем; проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як 5 років до часу відкриття спадщини); відносин із утримання (перебування на утриманні спадкодавця спадкоємцем не менш як 5 років до часу відкриття спадщини). Чинне законодавство не містить вичерпного переліку засобів доказування, за допомогою яких має підтверджуватися факт родинних відносин, тому застосовуються загальні правила щодо доказів та обов`язків щодо доказування. Відповідно до частин першої-другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відповідно до частини другої статті 77, частин першої, п`ятої та шостої статті 81 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №638/15738/17 (провадження №61-15921св19) зроблено висновок про те, що до заяви про встановлення факту родинних відносин, в якій зазначається мета, з якою заявник просить встановити цей факт, можуть додаватися не тільки такі письмові докази, як свідоцтва про народження, шлюб, смерть, актові записи про народження та смерть. Доказами, які підтверджують наявність цього юридичного факту також можуть бути: акти, анкети, автобіографії, листівки, сімейні фотографії, листи ділового та особистого характеру, особові справи, рішення судів, ордери на вселення, обмінні ордери, погосподарські книги, виписки з домових книг та інші документи, які у собі містять відомості про родинні відносини осіб. Крім того, судами підлягають врахуванню довідки органів реєстрації актів цивільного стану про неможливість поновлення втрачених записів, внесення змін і доповнень, виправлень у записи актів цивільного стану. Також мають враховуватися показання свідків, яким достовірно відомо про стосунки померлого із заявником. Цей перелік не є вичерпним. Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 06 березня 2023 року у справі №357/6441/21-ц. Вирішуючи спір у частині позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин, суд першої інстанції, належним чином дослідивши та надавши оцінку поданим сторонами доказам, дійшов обґрунтованого висновку про те, що матеріали справи не містять належних доказів того, що ОСОБА_1 є сином померлого ОСОБА_3 , адже в свідоцтві про народженння ОСОБА_1 батько записаний зі слів матері - ОСОБА_6 , а доказів того, що ОСОБА_6 та ОСОБА_3 є однією і тією особою позивач суду не надав.Більш того, запис про батька ОСОБА_1 у свідоцтві про народження здійснено за прізвищем матері, а ім`я та по-батькові дитини - записано за її вказівкою, що відповідно не доводить кровного споріднення позивача та спадкодавця ОСОБА_3 . Суд першої інстанції обгрунтовано не взяв до уваги надане позивачем листування між його матір'ю ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , як доказ на підтвердження факту родинних відносин, оскільки не доведено того, що відправником вказаних листів був батько ОСОБА_1 - ОСОБА_3 . Також суд першої інстанції надав належну правову оцінку пооказам допитаних свідків та обгрунтовано вказав на те, що без підтвердження їх достовірності іншими засобами доказування (письмовими доказами), покази свідків не можуть бути покладені в основу рішення, оскільки з показань свідків неможливо достовірно встановити а ні конкретний період часу протягом якого мати позивача нібито проживала спільно з ОСОБА_3 , а ні народження у них дитини - позивача у справі, місце такого проживання, а ні наявність у них спільного побуту та спільного господарства, а ні характеру та розміру участі ОСОБА_3 у вихованні та утриманні позивача. При цьому, суд врахував і те, що з моменту припинення відносин ОСОБА_3 та ОСОБА_7 (як зазначили свідки та сам позивач, з 1996 року) минуло майже тридцять років, а тому вказані покази ставляться під сумнів. Аналізуючи покази свідків в сукупності з іншими доказами, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов правильного висновку, що показання свідків дозволяють зробити лише припущення щодо існування обставин, про які вони повідомили. До того ж, свідки позивача зазначали, що ОСОБА_3 визнавав сином ОСОБА_1 , а свідки відповідача - ніколи про ОСОБА_1 , як сина ОСОБА_3 , не чули. За вище викладених обставин, надані позивачем фотознімки теж не доводять факту родинних відносин позивача з ОСОБА_3 . Звертаючись до суду з відповіддю на відзив, позивач вважав, що він не повинен доводити обставин спільного проживання та ведення спільного господарства матір'ю дитини та померлим до народження дитини, або обставин спільного виховання чи утримання ними дитини, або надавати докази, що з достовірністю підтверджують визнання батьківства померлим, оскільки вважав, що народження спільної дитини у жінки та чоловіка можливе і без наявності між ними відносин, що притаманні подружжю (а. с. 85-87). Проте, суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що належними, достатніми та допустимими доказами родинних відносин померлого з позивачем могли б бути відповідні висновки судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи на предмет кровного споріднення позивача з ОСОБА_3 . А як зазначив Верховний Суд у постанові від 17.12.2021 у справі №683/1732/17, доказова цінність такого тесту ДНК переважає будь-який інший доказ на підтвердження або оспорення кровного споріднення та має вирішальне значення у вирішенні спору цієї категорії. Матеріалами справи підтверджується, що проведення судом генетичної експертизи позивачем не заявлялося. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, установивши, що ОСОБА_1 не надав суду належних та допустимих доказів про те, що ОСОБА_3 є його батьком, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про встановлення факту родинних відносин, а відтак і в задоволенні позовної вимоги про визнання права власності в порядку спадкування, яка є похідною від вимоги в задоволенні якої відмовлено. При цьому, суд першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваного рішення також обгрунтовано посилається на те, що за своєю суттю встановлення факту родинних відносин можливе у разі, якщо особа, яка дійсно перебуває у родинних відносинах з іншою особою, не може цього довести через певні перешкоди, такі як втрата документів, що підтверджують родинні стосунки, допущені помилки в написанні прізвища чи імені в існуючих документах, тощо. Проте, у разі якщо особи не перебувають у родинних відносинах, але фактично вважають себе народженими від певної особи, захист прав у такому випадку відбувається шляхом встановлення батьківства чи встановлення факту визнання батьківства. Водночас, у даній справі позивач не заявляв вимогу про встановлення батьківства відносно ОСОБА_3 . Також в матеріалах справи відсутнє судове рішення, яким було б встановлено батьківство ОСОБА_3 відносно ОСОБА_1 . З матеріалів справи лише вбачається, що ОСОБА_1 звертався до суду із заявою в порядку окремого провадження про встановлення факту родинних відносин між ним та ОСОБА_3 , яка постановою Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року у справі №758/12498/20 залишена без розгляду, оскільки існує спір про право. До того ж, суд першої інстанції, посилаючись на те, що в даному випадку позивач повинен доводити саме факт батьківства ОСОБА_3 по відношенню до нього, а не факт родинних відносин, обгрунтовано вказав на те, що у такому разі підлагють застосуванню положення ст. 53 КпШС України, зважаючи на народження позивача в грудні 1985 року. Положення статті 53 КпШС України на той час передбачали, що походження дитини від батьків, які не перебувають між собою в шлюбі, встановлюється шляхом подачі спільної заяви батьком і матір`ю дитини в державні органи запису актів громадянського стану. В разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття. При встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства. Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції взяв до уваги правовий висновок Верховного Суду у справі №683/1732/17, висловлений в постанові від 17.12.2021, яка не є релевантною обставинам справи, що переглядається, не спростовують висновку про недоведеність та необгрунтованість позовних вимог, адже у тій справі, яка переглядалася касаційним судом, було зроблено загальний висновок щодо належності та допустимості доказів про встановлення батьківства. Доводи апеляційної скарги, що обраний спосіб захисту права у виді встановлення факту родинних відносин з померлим батьком в позовному провадженні підтверджується численною судовою практикою колегія суддів вважає недоречними, оскільки оскаржуване судове рішення не містить висновків, що встановлення факту родинних відносин повинно розглядатися судом виключно в порядку окремого провадження. Крім цього, як на численну судову практику, позивач посилається на судові рішенні судів першої інстанції, тоді як згідно вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України при вирішенні справ враховуються висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Інші доводи апеляційної скарги висновку суду першої інстанції про недоведеність та необгрунтованість позовних вимог не спростовують та фактично зводяться до власного тлумачення позивачем норм матеріального права, які регулюють дані правовідносини, та незгоди з оцінкою наданою судом доказам наявним у справі. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апеляційної скарги та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, судове рішення відповідає вимогам вмотивованості. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає в апеляційній скарзі позивач. Викладене дає підстави для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 375 ЦПК України. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України П О С ТА Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 червня 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду. Повний текст постанови складено 20 листопада 2023 року. Головуючий О. Ф. Мазурик Судді О. В. Желепа О. В. Немировська