Постанова 4802 № 162/674/23

Справа № 162/674/23 Головуючий у 1 інстанції: Цибень О. В. Провадження № 22-ц/802/1062/23 Доповідач: Бовчалюк З. А. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 листопада 2023 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Бовчалюк З.А., суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К., з участю секретаря судового засідання Власюк О.С., представника позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Любешівського районного суду Волинської області від 19 вересня 2023 року, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_2 звернулась в суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12.09.2014 року між позивачем та відповідачем було укладено шлюб, який розірвано рішенням Любешівського районного суду Волинської області від 15.09.2021 року. Від шлюбу мають двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також у період перебування у шлюбі сторони, як подружжя, набули у спільну сумісну власність наступне майно: житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 (набутий у власність 25.06.2020 року на підставі договору купівлі-продажу №346) та земельну ділянку загальною площею 0,1050 га, кадастровий номер 0723155100:01:001:2057, яка розташована у межах АДРЕСА_1 (набута у власність на підставі рішення Любешівської селищної ради Волинської області №7/60 від 25.03.2021 року). Вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу між сторонами, виходячи з рівності часток подружжя. З моменту розірвання шлюбу і по сьогодні позивач з дітьми проживає за адресою АДРЕСА_1 , відповідач тривалий час проживає окремо за іншою адресою АДРЕСА_2 . Вказує, що відсутня можливість добровільного позасудового порядку вирішення спору між сторонами шляхом укладення нотаріально посвідченого договору. Просила визнати за позивачем право власності на 1/2 частину житлового будинку, який розташований за адресою АДРЕСА_1 та на 1/2 частину земельної ділянки за кадастровим номером 0723155100:01:001:2057 загальною площею 0,1050 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), стягнути з відповідача судові витрати по справі, у тому числі витрати на правову допомогу. Рішенням Любешівського районного суду Волинської області від 19 вересня 2023 року позов задоволено. Ухвалено визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку, який розташований за адресою АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки за кадастровим номером 0723155100:01:001:2057 загальною площею 0,1050 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 2471 гривню 38 копійок судового збору. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 11000 гривень витрат, пов`язаних з розглядом справи. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, в частині розподілу судових витрат, відповідач подав апеляційну скаргу в якій, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм процесуального права, просить його в цій частині скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким повернути з Державного бюджету позивачу 1235, 69 гривень сплаченого судового збору за подання позовної заяви, відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу та стягнути з позивача на його користь судовий збір за подання апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги ( ч. 1 ст. 367 ЦПК України). Заслухавши представника позивача, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення. Задовольняючи позов, суд першої інстанції стягнув судові витрати в розмірі 2471,38 гривень з відповідача на користь позивача, які справлені ним при зверненні до суду з даним позовом. Відповідно до ч.1, 3 ст. 13 ЦПК України, cуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про поділ майна подружжя, сплативши судовий збір в розмірі 2471, 38 грн ( а.с. 1). Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України). З преамбули Закону № 3674-VI вбачається, що цей Закон визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору. При тягнені з відповідач судового збору у розмірі 2 471,38 грн, поза увагою суду залишено зміст відзиву на позовну заяву та приписи ч. 1 ст. 142 ЦПК України. Ухвалою Любешівського районного суду Волинської області від 23 серпня 2023 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя. Розгляд справи постановлено проводити у порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі на 14 год 00 хв 19 вересня 2023 року в залі судових засідань Любешівського районного суду Волинської області за адресою: смт. Любешів, вул. Незалежності, 86. 18 вересня 2023 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, з тексту якої вбачається, що він визнає позовні вимоги позивача однак заперечує щодо розміру витрат на правничу допомогу ( а.с. 37-41). За результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу ( ч.3, 4 ст. 200 ЦПК України). У підготовчому судовому засіданні 19 вересня 2023 року судом першої інстанції було винесено рішення по суті позовних вимог. Відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Аналогічні положення містить ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. В порушення зазначених норм, судом першої інстанції безпідставно було стягнуто з відповідача судовий збір в повному обсязі та не вирішено питання про повернення 50 % сплаченого судного збору з державного бюджету. Визнання позову до початку розгляду цієї справи по суті підтверджується текстом відзиву на позовну заяву, який було отримано судом першої інстанції 18.09.2023 (про що зазначено в оскаржуваному рішенні). Твердження представника позивача про те, що відповідач зазначаючи у відзиві про визнання позовних вимог, не просив стягнути з нього лише 50 відсотків сплаченого позивачем судового збору, є безпідставними, оскільки суд зобов`язаний сам застосувати Закон за наявності відповідних правових підстав. За таких обставин судові витрати в розмірі 1235,69 гривень підлягають стягненню з відповідач на користь позивача, а іншу частину в розмірі 1235,69 гривень необхідно повернути позивачу з Державного бюджету України позивачу, відповідно до вимог ч. 1 ст. 142 ЦПК України та ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір». Щодо вирішення питання витрат на правничу допомогу. Відповідно до положень ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору. Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано копії договору про надання правової допомоги від 07.08.2023 року, ордера на надання правничої (правової) допомоги, акта до договору про надання правової допомоги від 19.09.2023 року та квитанції до прибуткового касового ордера №8 від 07.08.2023 року про сплату 9500 гривень. Як вбачається з акту виконаних адвокатом послуг від 19 вересня 2023 року, адвокатом надано позивачу такі послуги: усна консультація - 1000 гривень, підготовка позовної заяви - тривалість 6 годин вартість 6000 гривень, авансовий платіж за участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції-15000 гривень, отримання копії рішення суду та виконавчих листів у даній справі - 15000 гривен. Аналізуючи правовідносини, що склались між сторонами , зміст позовних вимог та обсяг роботи , яка проведена представником позивача у даній справі, колегія суддів вважає, що витрати на правничу допомогу, що заявлені до стягнення є неспівмірними зі складністю даної справи та обсягом наданих послуг. Зокрема: з тексту позовної заяви вбачається, що у ній зазначено майно, що придбане сторонами у шлюбі та процитовано норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини. Відтак не можна вважати обґрунтованими покликання адвоката на тривалість складання позовної заяви упродовж 6 годин, а відповідно вартість за об`єми такої роботи - 6000 гривень. Також слід зазначити, що судове засідання 19 вересня 2023 року тривало 45 хвилин, а тому авансовий платіж за участь у судовому засіданні, яке в свою чергу відбулось в режимі відеоконференції в розмірі 1500 гривень значно завищений. Окрім того в акті зазначено, що позивач сплатила адвокату 1500 гривень за видачу копії судового рішення та виконавчого листа. В матеріалах справи відсутні відомості про те, що ОСОБА_1 здійснювала будь - які дії, щодо отримання таких процесуальних документів. Копію рішення суду від 19 вересня 2023 року, судом першої інстанції з власної ініціативи було надіслано на адресу сторін, докази чого містяться в матеріалах справи (а.с. 75), виконавчий лист у справі не міг бути виданий, оскільки рішення суду не набрало законної сили. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 грудня 2021 у справі № 927/237/20). Враховуючи наведене, а також з врахуванням співмірності з предметом спору та складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2000 гривень витрат на правничу допомогу. Окрім того, судом першої інстанції з відповідача на користь позивача стягнуто 1500 гривень витрат за проведення оцінки майна. Однак з таким висновком суду першої інстанції апеляційний суд не погоджується. Наданий позивачем висновок експерта не слугував підставою для задоволення позову, не має правового значення для вирішення справи, тому визначені законом підстави для стягнення на користь позивача витрат на отримання висновку експерта до подання позову, відсутні, оскільки такий був зроблений з метою визначення ціни позову та відповідно сплати судового збору, що є обов`язком позивача. Вимоги відповідача про стягнення з позивача судових витрат за подання апеляційної скарги на рішення суду є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону. Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» якщо скаргу подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог(оспорюваних сум). Ця норма Закону стосується оскарження судових рішень в частині саме позовних вимог, в той час як розподіл судових витрат (стягнення судових витрат) не є позовною вимогою, не стосується суті спору та не є рішенням по суті спору (навіть коли це питання вирішується судом одночасно з вирішенням справи по суті). А тому оскарження судового рішення, в частині вирішення питання розподілу судових витрат, не передбачає сплати судового збору. В такому випадку, відповідач не позбавлений права звернутись до суду з заявою про повернення судового збору, як помилково сплаченого. Враховуючи зазначене, апеляційний суд доходить висновку, що рішення суду першої інстанції, в частині розподілу судових витрат, необхідно змінити. Керуючись ст. 367, 368, 376, 382,384 ЦПК України, суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Любешівського районного суду Волинської області від 19 вересня 2023 року, в частині розподілу судових витрат, змінити, виклавши його в наступній редакції: «Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 1235,69 гривень судового збору за подання позовної заяви. Повернути з Державного бюджету України ОСОБА_2 1235,69 гривень, що становить 50 відсотків судового збору сплаченого при поданні позову. Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 2000 гривень витрат на правничу допомогу». Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий-суддя: Судді: