Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/3561/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Головуючий суддя у першій інстанції: Мандзій О.П. 15 листопада 2023 рокуЛьвівСправа № 500/3561/23 пров. № А/857/18006/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого-судді: Бруновської Н.В. суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2023 року у справі № 500/3561/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В : 30.06.2023р. ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, у якому просила суд: - визнати протиправними дії щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії та невиплаті підвищення пенсії як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому п."г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" із розрахунку 50 відсотків мінімальної пенсії за віком; - зобов`язати здійснити перерахунок підвищення пенсії у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно п."г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення"; - визнати протиправними дії щодо відмови у проведенні перерахунку стажу роботи як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій відповідно до ст.58 Закону України "Про пенсійне забезпечення"; - зобов`язати здійснити перерахунок стажу роботи згідно ст.58 Закону України "Про пенсійне забезпечення", як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час відбування покарання у засланні з 12.02.1950р. - 21.05.1956р. на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917-1991 років". Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 05.09.2023р. позов задоволено. Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт просить суд, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 05.09.2023р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області, отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та підвищення до пенсії у розмірі 43,52 грн. як член сім`ї реабілітованої особи на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654. Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 26.01.1993р., позивач має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні". Із змісту архівної довідки Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області від 19.06.2023р №58-к-12/2023 видно, що ОСОБА_2 , 1935 року народження, разом із родиною на підставі наказу Міністерства Державної Безпеки СРСР №00386 від 20.10.1948р. рішенням позасудових органів в адміністративному порядку, як членів сім`ї посібника учасникам ОУН, 12.02.1950р. виселено з села Шибалин Бережанського району Тернопільської області на спецпоселення в Красноярський край з конфіскацією майна. Виселення затверджено Особливою Нарадою при МДБ СРСР від 01.03.1950р., протокол №

9. На поселенні під наглядом спецкомендатури ОСОБА_3 перебувала до 21.05.1956р.. Звільнена з обліку спецпоселенців на підставі наказів МВС СРСР від 02.12.1955р. №0580 та № 0067 від 19.03.1956р.. На підставі Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" ОСОБА_3 та її родина реабілітовані УВС в Тернопільській області 29.11.1991р.. Одночасно, із змісту довідки від 13.02.1992р. №151, що видана районною комісією Бережанської районної Ради з питань поновлення прав реабілітованих, чітко видно, що ОСОБА_4 являється членом сім`ї, які піддавалися примусовому переселенню і в даний час має право на пільги і компенсації встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні". ОСОБА_1 звернулась до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії, а саме щодо підвищення пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком згідно п.г ст.77 Закону України Про пенсійне забезпечення та щодо перерахунку стажу. 03.04.2023р. Головне управління пенсійного фонду України у Тернопільській області листом №1653-1624/К-02/8-1900/23 відмовив у задоволенні вказаної заяви про перерахунок пенсії відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування у зв`язку з відсутністю правових підстав, а також зазначив, що в матеріалах пенсійної справи відсутні документи, у яких зазначено дані про періоди роботи, протягом якого позивач перебував під вартою у місцях позбавлення волі та засланні або періоди перебування на спецпоселенні, тому для зарахування стажу у потрійному розмірі підстав немає. ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В ст.46 Конституції України видно, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. ст.1 Закону України Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) передбачено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі двійками, трійками, особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР Про кримінальну відповідальність за державні злочини від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у ст.2 цього Закону. Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за: - антирадянську агітацію і пропаганду за ст.7 Закону СРСР Про кримінальну відповідальність за державні злочини від 25 грудня 1958 року і ст.62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР; - поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за ст.187-1 Кримінального кодексу України; - порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров`ю громадян чи статевою розпустою. Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами (ст. 1 доповнено ч. 3 згідно Законом №2353-12 від 15.05.1992). Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру. Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років № 2325-VIII від 13.03.2018р. (далі - Закон №2235) внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону. Так, серед іншого, змінена назва закону на: Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, а також викладено в новій редакції преамбулу та ст.ст. 1, 3, 6 Закону №962-ХІІ, визнано такою, що втратила чинність Постанову Верховної Ради України Про тлумачення Закону України Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 15, ст. 88). Зміни набули чинності 05.05.2018р. Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом №962-ХІІ. ст.12 Закону України Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років від 17.04.1991р №962-XII (далі - Закон №962-XII) реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку. ст.4 Закону Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років передбачено поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей. В п.2.13 Постанови Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005р., якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування видно, що за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно ст.3 Закону України Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні, приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення. п.г ч. 1 ст. 77 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991р. №1788-XII (далі Закон №1788-XII) передбачено, що призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком. Відповідно до п.6 Розділу XV Прикінцеві положення Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування №1058-IV від 09.07.2003р. (далі - Закон №1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України Про пенсійне забезпечення. Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. В пп.2 п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян №654 від 16.07.2008р. визначено, що з 1 вересня 2008 року репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні. ст.8 Конституції України чітко передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй. ст.28 Закону Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом. Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими ст. 28 Закону Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, згідно з якою, мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом. Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України Про пенсійне забезпечення, який має вищу юридичну силу, а не п.2 п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону. Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом в постановах від 10.10.2018р. у справі № 446/1549/16-а, від 27.11.2018р. у справі № 446/1515/16-а та від 06.02.2019р. у справі № 446/1848/16-а. Колегія суддів зазначає, що аналізуючи співвідношення пп.2 п.4 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008р. № 654 та п. г ст.77 Закону України Про пенсійне забезпечення, суд першої інстанції вірно виходив з пріоритетності застосування до спірних правовідносин положень Закону України Про пенсійне забезпечення, як нормативно-правового акту вищої юридичної сили. Зважаючи на вищевикладене, позивач є репресованою особою, яку реабілітовано, що надає йому право на підвищення призначеної пенсії відповідно до вимог п. г ст. 77 Закону України Про пенсійне забезпечення. Підвищення до пенсії, яке виплачується ОСОБА_1 в обсягах, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.2008р. №654, звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить Закону Про пенсійне забезпечення, який має вищу юридичну силу. Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність у ОСОБА_1 права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому п. г ст. 77 Закону Про пенсійне забезпечення із розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком, оскільки таку визнано саме репресованою особою, яку у подальшому реабілітовано, а не членом сім`ї такої особи, як вказує пенсійний орган. Стосовно позовних вимог щодо проведення перерахунку стажу роботи у потрійному розмірі, відповідно до вимог ст.58 Закону України "Про пенсійне забезпечення", колегія суддів звертає увагу апелянта на таке. ст.6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій. ст.58 Закону України "Про пенсійне забезпечення", визначено, що громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі. ст.1 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", передбачено, що заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення. Тобто, законодавством передбачено зарахування стажу перебування в засланні особі, яка була виселена на спецпоселення і в подальшому реабілітована в потрійному розмірі. Суд першої інстанції вірно встановив, що позивач примусово виселена на спецпоселення з конфіскацією майна, тобто відповідно до ст.1 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" перебувала у засланні, а отже, має право на зарахування часу заслання у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2023 року у справі № 500/3561/23 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді Р. Б. Хобор Р. М. Шавель Повне судове рішення складено 15.11.2023р.