Постанова Київський апеляційний суд № 761/29328/21

справа № 761/29328/21 головуючий у суді І інстанції Мальцев Д.О. провадження № 22-ц/824/4892/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І. ПОСТАНОВА Іменем України 27 вересня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Мостової Г.І., суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.С., за участі секретаря судового засідання: Сердюк К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Кокойко Михайла Івановича на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Світоч» міста Києва про стягнення компенсації заборгованості середнього заробітку за час затримки заробітної плати, індексу інфляції та 3% річних, - в с т а н о в и в : У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва із позовом до КП «Світоч» міста Києва, у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог (а.с. 50-56), просив суд стягнути з відповідача: компенсацію заборгованості середнього заробітку за час затримки заробітної плати за період з 06 жовтня 2015 року до 07 червня 2021 рокуу розмірі 1 067 025 грн 75 коп.; інфляційні збитки за період з жовтня 2015 року по травень 2021 року у розмірі 148 617 грн; 3% річних за період з 25 вересня 2015 року по 06 червня 2021 року у розмірі 41 963 грн; інфляційні збитки за період з червня 2021 року по липень 2022 року у розмірі 231 482 грн 31 коп.; 3% річних за період з 07 червня 2021 року по 01 серпня 2022 року у розмірі 36 922 грн 02 коп. та судові витрати. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач працював у КП «Світоч» з 16 травня 2013 року по 19 березня 2015 року на посаді директора, проте всупереч вимогам контракту та законодавства на день звільнення йому не була виплачена заробітна плата за період роботи з 01 липня 2013 року по 19 березня 2015 року та компенсація за невикористану відпустку за період роботи з 16 травня 2013 року по 19 березня 2015 року. Зважаючи на порушення відповідачем прав позивача, останній звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі та компенсації заборгованості середнього заробітку за час затримки заробітної плати. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 24 вересня 2015 року у справі №761/19813/15ц цивільний позов ОСОБА_1 до КП «Світоч» задоволено частково та стягнуто з КП «Світоч» на користь ОСОБА_1 суму нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 183 160 грн 28 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 96 593 грн 92 коп., суму індексації невиплаченої заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку у розмірі 7 954 грн 51 коп., моральну шкоду у розмірі 1 000 грн та судовий збір у розмірі 2 887 грн 08 коп., загальна сума до стягнення - 288 708 грн 71 коп. Відповідач виплачував позивачу за рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 24 вересня 2015 року суму заборгованості із запізненням та частинами: 24 грудня 2019 року - 140 875 грн; 05 січня 2021 року - 100 000 грн 32 коп.; 07 червня 2021 року - 50 720 грн 47 коп. Позивач, посилаючись на те, що не виконання вказаного судового рішення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, розрахував інфляційні збитки за період з жовтня 2015 року по травень 2021 року у розмірі 148 617 грн та 3% річних за період з 25 вересня 2015 року (наступний день за днем ухвалення рішення Шевченківського районного суду міста Києва у справі №761/19813/15ц) по 06 червня 2021 року - у розмірі 41 963 грн. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 24 вересня 2015 року встановлено розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 у сумі 748 грн 79 коп. Також, позивач, посилаючись на те, що повний розрахунок з ним був проведений лише 07 червня 2021 року, та враховуючи вимоги статей 116,117 КЗпП, просив стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за 1425 робочих днів за період з 06 жовтня 2015 року (день набрання рішенням законної сили) до 07 червня 2021 року (день остаточного розрахунку) у розмірі 1 067 025 грн 75 коп. (748 грн 79 коп.* 1425 дні). Крім цього, позивач вважав, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 1 067 025 грн 75 коп. підлягає індексації та просив на підставі статті 625 ЦК України стягнути на його користь інфляційні збитки за період з червня 2021 року по липень 2022 року у розмірі 231 482 грн 31 коп. та 3% річних за період з 07 червня 2021 року по 01 серпня 2022 року у розмірі 36 922 грн 02 коп. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 06 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач звільнений з посади директора підприємства 19 березня 2015 року, а звернувся до суду з позовною заявою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку - 12 серпня 2021 року, тобто після спливу тримісячного строку, що є підставою для відмови у задоволенні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Оскільки вимога щодо стягнення 3 % річних та інфляційного збільшення боргу, яка визнана судом першої інстанції похідною від основної вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, тому залишена без задоволення. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Кокойко М.І. подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 грудня 2022 року та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що повний розрахунок КП «Світоч» міста Києва із позивачем здійснений 07 червня 2021 року, у зв`язку із чим позов ОСОБА_1 від 12 серпня 2021 року поданий у строки, передбачені частинами 1, 2 статті 233 КЗпП України. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належить йому від власника, є триваючим правопорушенням, отже працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого порушення, яким є день остаточного розрахунку. Відповідач скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, подав відзив, де заперечив проти задоволення апеляційної скарги. Колегія апеляційного суду, вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги з огляду на таке. Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням заступника Київського міського голови - секретаря Київради Гереги Г., позивача було призначено на посаду директора КП «Світоч» міста Києва з 16 травня 2013 року на контрактній основі. Згідно із розпорядженням Київського міського голови Кличка В., позивача було звільнено з займаної посади з 19 березня 2015 року за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України. Відповідно до умов п. 3.1. контракту позивачу нараховувалась заробітна плата, яка складалась з посадового окладу у сумі 9 628 грн з 16 травня 2013 року, 10 226 грн з 01 грудня 2013 року і фактично відпрацьованого часу та премії у розмірі до 100 %, надбавки за інтенсивність праці у розмірі 50 % посадового окладу і фактично відпрацьованого часу. Згідно із довідкою від 24 червня 2015 року № 2, виданою КП «Світоч» міста Києва сума нарахованої позивачу заробітної плати за період роботи з 01 липня 2013 року по 19 березня 2015 року склала 183 160 грн 28 коп. На день звільнення йому не була виплачена заробітна плата за період роботи з 01 липня 2013 року по 19 березня 2015 року та компенсація за невикористану відпустку за період роботи з 16 травня 2013 року по 19 березня 2015 року. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 24 вересня 2015 року у справі №761/19813/15ц позов ОСОБА_1 до КП «Світоч» задоволено частково. Стягнуто з КП «Світоч» на користь ОСОБА_1 суму нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 183 160 грн 28 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 96 593 грн 92 коп., суму індексації невиплаченої заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку у розмірі 7 954 грн 51 коп., моральну шкоду у розмірі 1 000 грн та судовий збір у розмірі 2 887 грн 08 коп., загальна сума до стягнення - 288 708 грн 71 коп. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 24 вересня 2015 року набрало законної сили 06 жовтня 2015 року було виконано відповідачем таким чином: 24 грудня 2019 року сплачено позивачу 140 875 грн; 05 січня 2021 року - 100 000 грн 32 коп.; 07 червня 2021 року - 50 720 грн 47 коп. На підтвердження виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 24 вересня 2015 року у справі №761/19813/15ц сторонами надано виписки по рахунку позивача в АТ КБ «Приватбанк» (6-8), Зведені виписки з банку по рахунку КП «Світоч» у АТ «Альфа банк» за грудень 2019 року та за січень 2021 року (а.с.153-157). Позивач звернувся з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статей 116, 117 КЗпП України та інфляційних збитків та 3% річних на підставі статті 625 ЦК України. Аналіз статей 116,117 КЗпП України дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) зроблено правовий висновок про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. Отже, стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу. Велика Палата Верховного Суду надала висновок про визначення тримісячного строку звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19). У Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. Як вбачається з матеріалів справи, повне виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 24 вересня 2015 року у справі №761/19813/15ц здійснено 07 червня 2021 року. Апеляційний суд відхиляє доводи відповідача про те, що нарахована, але не виплачена позивачу заробітна плата, була виплачена позивачу 05 січня 2021 року, а отже, повний розрахунок по заробітній платі з позивачем згідно з рішенням суду відбувся 05 січня 2021 року, і саме з цієї дати слід обраховувати початок перебігу тримісячного строку, з огляду на те, що у Зведених виписках по рахунку КП «Світоч» у АТ «Альфа банк» у призначенні платежу зазначено «виплата згідно з рішенням суду», однак не вказано, що «виплата згідно з рішенням суду саме про стягнення заборгованості із заробітної плати» (а.с.153-157). Крім того, колегія апеляційного суду враховує, що з 02 квітня 2020 року під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 5 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» №540-IX від 30 березня 2020 року). З позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 звернувся 11 серпня 2021 року (а.с. 13), тобто через два місяці після фактичного розрахунку, тоді як строк пред`явлення до суду цієї вимоги обмежується трьома місяцями з дня повного розрахунку по заробітній платі. Помилкове визначення судом першої інстанції початку перебігу строку на звернення до суду призвело до помилкового висновку про пропуск строку на звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, та відмову у задоволенні позову з цих правових підстав. Колегія апеляційного суду не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, як оскільки строк звернення до суду з такою вимогою позивачем не пропущений та повинен обраховуватися не з дня звільнення (19 березня 2015 року), як помилково вважав суд першої інстанції, а з дня фактичного розрахунку (07 червня 2021 року). Також, колегія апеляційного суду вважає, що перш ніж відмовляти у позові у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, суд першої інстанції повинен був з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли таке право не порушене, суд відмовляє у позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право особи дійсно порушено, але строк звернення до суду закінчився, суд відмовляє в позові у зв`язку із закінченням такого строку - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Як вбачається з оскаржуваного судового рішення, судом першої інстанції не з`ясовувалося чи порушене право позивача, за захистом якого той звернувся до суду, а у задоволенні позову було відмовлено виключно у зв`язку із закінченням строку звернення до суду. Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є неправильне застосування норм матеріального права. Таким чином, апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Кокойко М.І. підлягає частковому задоволенню, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 грудня 2022 року - скасуванню з ухваленням нового судового рішення. Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненніза період з 06 жовтня 2015 року (день набрання рішенням законної сили) до 07 червня 2021 року (день остаточного розрахунку) у розмірі 1 067 025 грн 75 коп. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Як було встановлено вище, на день звільнення 19 березня 2015 року позивачу не була виплачена заробітна плата за період роботи з 01 липня 2013 року по 19 березня 2015 року у розмірі 183 160 грн 28 коп. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 24 вересня 2015 року, яке набрало законної сили 06 жовтня 2015 року, у справі №761/19813/15ц з відповідача на користь ОСОБА_1 крім нарахованої, але не виплаченої, заробітної плати, також на підставі статей 116,117 КЗпП України було стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 96 593 грн 92 коп. за 129 робочих дні за період з 19 березня 2015 року по 24 вересня 2015 року. Колегія апеляційного суду враховує, що середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільненого працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати. За період з дня набрання вказаним рішенням законної сили (06 жовтня 2015 року) по день остаточного розрахунку (07 червня 2021 року) позивач заявив не лише вимогу про стягнення на підставі статей 116, 117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, але й вимогу про стягнення інфляційних збитків та 3% річних на підставі статті 625 ЦК України за не виконання вказаного судового рішення. Отже, за порушення трудових прав працівника при одному звільненні позивач просить одночасно застосувати як відповідальність передбачену статтею 117 КЗпП України так і статтею 625 ЦК України. Колегія апеляційного суду вважає, що захист порушеного права позивача на отримання у передбачений законом строк (на день звільнення) усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору, а саме нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та її індексації, компенсації за невикористану відпустку, а також законодавчих гарантій у вигляді відповідальності, передбаченої статтями 116, 117 КЗпП України, був здійсненний шляхом ухвалення рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 24 вересня 2015 року у справі №761/19813/15ц про стягнення вказаних сум на користь позивача. Після ухвалення вказаного судового рішення, позовні вимоги про стягнення на підставі статей 116, 117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з дня набрання вказаним рішенням законної сили (06 жовтня 2015 року) по день остаточного розрахунку (07 червня 2021 року), у зв`язку з не своєчасною виплатою заробітної плати, - задоволенню не підлягають. Щодо позовних вимог про стягнення на підставі статті 625 ЦК України інфляційних збитків та 3% річних від простроченої суми заборгованості з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то колегія апеляційного суду враховує таке. Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги п`ятої ЦК України. Отже, приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої ЦК України). Тобто, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. З огляду на це, колегія апеляційного суду вважає, що позовна вимога про стягнення інфляційних збитків та 3% річних від простроченої суми заборгованості з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - є безпідставною, оскільки відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленого у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19), приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин, сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство. Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних збитків та 3% річних на підставі статті 625 ЦК України у зв`язку з невиконанням рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 24 вересня 2015 року у справі №761/19813/15ц, то колегія апеляційного суду враховує таке. Відповідно до пункту 32.1 постанови від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц Велика Палата Верховного Суду відступила від висловленого у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15 висновку Верховного Суду України про те, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можна застосовувати норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі №6-49цс12 і постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 14-446цс18. Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач у відзиві вказував, на те, що позивач, будучі директором підприємства, сам собі не виплачував заробітної плати. Після ухвалення рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 24 вересня 2015 року у справі №761/19813/15ц з метою його примусового виконання до виконавчої служби не звертався. Відповідач про вказане рішення суду дізнався наприкінці 2019 року, коли позивач пред`явив відповідне рішення відповідачу до виконання, і хоч відповідач і не був згодний з цим рішенням суду, проте внаслідок неможливості його оскарження через сплив строків, відповідач відразу ж здійснив виплату більшої частини заробітної плати відповідно до фінансової можливості. Вказане судове рішення до примусового виконання до ДВС позивачем не пред`являлося. Водночас колегія апеляційного суду враховує, що у трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Під зловживанням трудовим правом для сторін трудових відносин варто розуміти особливу недобросовісну поведінку, пов`язану з навмисним створенням для працівника та (або) роботодавця ситуації правової невизначеності за межами права, з порушенням принципів справедливості, добросовісності та розумності. З матеріалів справи вбачається, що рішення Шевченківського районного суду міста Києва у справі №761/19813/15ц про стягнення на користь позивача сум належних до виплати при звільненні було ухвалене 24 вересня 2015 року, набрало законної сили 06 жовтня 2015 року. З огляду на те, що позивачем протягом шести років з 2015-2021 р.р. не вчинялись будь-які дії, спрямовані на отримання грошових сум, присуджених до стягнення, а також на те, що позивач не міг не усвідомлювати, що не пред`явлення протягом тривалого часу рішення суду до примусового виконання завдає йому збитків, колегія апеляційного суду вважає, що підстави стягнення компенсації від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів за рахунок відповідача роботодавця, - відсутні. Щодо судових витрат. Відповідно до частин 1,13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування судового рішення, та розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки, апеляційна скарга задоволена частково та у позові відмовлено з інших правових підстав, то судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на особу, що її подала. Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, ­- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кокойко Михайла Івановича задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 грудня 2022 року скасувати з ухваленням нового судового рішення. Позов ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 15 листопада 2023 року. Головуючий Г.І. Мостова Судді Р.В. Березовенко О.Ф. Лапчевська