Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 280/3726/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 07 листопада 2023 року м. Дніпросправа № 280/3726/23 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач), суддів: Божко Л.А., Суховарова А.В., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17.07.2023 ( суддя першої інстанції Бойченко Ю.П.) в адміністративній справі №280/3726/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 28.04.2019 по 16.05.2023; стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.04.2019 по 16.05.2023 у розмірі 592 725,20 грн. (п`ятсот дев`яносто дві тисячі сімсот двадцять п`ять гривень 20 копійок). Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при звільненні ОСОБА_1 з військової служби, яке відбулось 27.04.2019, йому не виплачено індексацію грошового забезпечення. В подальшому, індексацію виплачено 16.05.2023 на виконання рішення суду. Вказує, що у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні має право на стягнення середнього заробітку за час такої затримки. Посилаючись на норми Кодексу законів про працю України просить задовольнити позовні вимоги. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 17.07.2023 позов задовольнити частково. Визнано протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.04.2019 по 16.05.2023 включно. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.04.2019 по 16.05.2023 включно у сумі 71 829 (сімдесят одна тисяча вісімсот двадцять дев`ять) гривень 34 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що доходи військовослужбовців Збройних Сил України не є доходами у вигляді заробітної плати, іншими доходами, що нараховуються (виплачуються) у зв`язку з трудовими відносинами, і військовослужбовці не є працівниками відповідно до чинного трудового законодавства, а проходять військову службу. Отже, застосування ст. 117 КЗпП України є безпідставним. Крім того, всі нараховані при звільненні суми виплачені позивачу в останній день служби. За таких обставин вважає, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення. Також зауважує, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Відповідно до п.3 ч.1ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 07.06.2022 у справі № 280/12478/21, яке набрало законної сили 14.02.2023, ОСОБА_1 з 16.05.2016 по 27.04.2019 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 . У витязі з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.04.2019 № 93 зазначено: старшого солдата ОСОБА_1 , старшого стрільця 3-го групи охорони та патрульно-постової служби 1-го взводу охорони та патрульно-постової служби 2-ї роти Військової служби правопорядку військової частини НОМЕР_1 , на підставі наказу начальника 2 спеціалізованого відділу військової служби правопорядку від 26.04.2019 року №21-РС, звільненого з військової служби у запас за підпунктом а пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу (у зв`язку з закінченням строку контракту) з 27 квітня 2019 року виключити із списків особового складу військової частини, зняти з усіх видів забезпечення (з продовольчого забезпечення з 27 квітня 2019 року) і направити для зарахування на військовий облік до Шевченківського РВК міста Запоріжжя. Вказаним рішенням суду позов ОСОБА_1 задоволено частково та, серед іншого, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 16 травня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення, січень 2008 року. 17.05.2023 позивачу перераховано суму 71 842,70 грн. в якості виплати індексації на виконання рішення суду. Позивач вважаючи протиправним не нарахуванням та не виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, звернувся до суду з даним позовом. Суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги дійшов висновку, що у позивача наявне право на отримання середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, проте визначаючи суму до стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції врахував правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. Надаючи оцінку спірним правовідносинам та обґрунтованості висновків суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Як визначено п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002(справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників. Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі № 21-352а13 та постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі №21-8а15. Крім того, така правова позиція була підтримана у подальшому Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.09.2018 у справі №810/1549/17, від 17.10.2018 у справі № 805/2948/17-а, від 08.11.2018 у справі №821/1333/16, від 18.04.2019 у справі № 806/889/17. За наведених обставин, суд приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). В силу приписів ст.43 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені ст.116 цього Кодексу. Як встановлено колегією суддів з матеріалів справи, позивач виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 27.04.2019 при цьому, станом на момент звільнення, відповідач не здійснив з позивачем повного розрахунку за період його служби. Так, індексацію грошового забезпечення позивача за період служби з 16.05.2016 по 28.02.2018 військова частина НОМЕР_1 остаточно виплатила позивачу у повному обсязі лише 17.05.2023, здійснивши відповідну виплату на користь позивача на підставі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07.06.2022 у справі № 280/12478/21, яке набрало законної сили 14.02.2023, у сумі 71842,70 грн. Згідно із приписами ч.ч.1, 2 ст.116 КЗпП України (в редакції, станом на час виключення позивача зі списків особового складу) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Згідно із ст.117 КЗпП України (в редакції, на час виключення позивача зі списків особового складу), у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Отже, передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця з виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Наведені норми станом на час виключення позивача зі списків особового складу передбачали, що після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум. Таким чином, не має значення чи роботодавець добровільно виплатив заборгованість із заробітної плати чи на виконання рішення суду, у випадку затримки розрахунку при звільненні працівника до роботодавця застосовуються санкції, передбачені ст.117 КЗпП України. Оскільки, як свідчать матеріали справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, індексацію грошового забезпечення за період 16.05.2016 по 28.02.2018 позивачу не виплачено в день його виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на отримання середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку. Виходячи з встановлених обставин справи, оскільки позивача виключено зі списків особового складу відповідача 27.04.2019, остаточний розрахунок з ним проведений 17.05.2023 на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07.06.2022 у справі № 280/12478/21, суд першої інстанції дійшов ґрунтовного висновку про те, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у не проведенні повного та належного остаточного розрахунку при звільненні позивача зі служби - в день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Колегія суддів також враховує, що закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Виходячи із системного тлумачення положень ст.ст. 233, 116, 117 КЗпП України, згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі № 4-рп/2012, можна дійти висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена ст. 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові). Отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. При цьому, колегія суддів наголошує, що стаття 116 КЗпП оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні. За вказаного, є недоцільними доводи апеляційної скарги про правомірність дій відповідача у спірних правовідносинах. Відповідно до ст.117 КЗпП України, з відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Подібні правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі №821/1083/17. Враховуючи викладене вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, згідно зі ст.117 КЗпП України. Визначаючись щодо розміру компенсації за вказаний період, колегія суддів враховує, що обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100). Відповідно до п.2 Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Відповідно до п.8 вказаного Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства. Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період. Приписами ст. 116 Кодексу Законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать в день звільнення. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Враховуючи зазначені норми законодавства, такі не звільняють відповідача здійснити розрахунок з працівником у день звільнення, інакше зворотня поведінка ставить звільненого працівника у невизначене становище щодо періоду отримання належних йому сум. Разом з тим, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. Крім того в указаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду і у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17. Вказані судові рішення були враховані судом першої інстанції, а отже виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, та враховуючи те, що правове регулювання відшкодування працівнику середнього заробітку за порушення строків розрахунку при звільненні, судом визначено розмір пов`язаний із затримкою розрахунку при звільненні з виплати грошового забезпечення. Скаржник не зазначив в апеляційній скарзі доводів щодо незгоди з визначеним судом розрахунком до стягнення. З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку згідно ст.117 КЗпП України за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 71 829,34 грн. Апеляційна скарга не містить належних спростувань в частині обчислення судом першої інстанції розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, що належить до виплати позивачу з урахуванням принципу справедливості та співмірності. Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи. Підсумовуючи усе викладене вище, доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами. Установлені під час розгляду даної справи фактичні обставини та зроблені судом апеляційної інстанції висновки у повному обсязі спростовують наведені відповідачем в апеляційній скарзі доводи. Колегія суддів підтверджує, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим підстави для його скасування відсутні. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає вказану апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись статтями 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17.07.2023 в адміністративній справі №280/3726/23 залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили 07 листопада 2023 року та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Повний текст постанови виготовлено 13 листопада 2023 року. Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко суддя Л.А. Божко суддя А.В. Суховаров