Постанова Житомирський апеляційний суд № 274/4910/22

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №274/4910/22 Головуючий у 1-й інст. Хуторна І. Ю. Категорія 44 Доповідач Павицька Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 листопада 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого Павицької Т.М., суддів Трояновської Г.С., Борисюка Р.М. розглянув у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін в м. Житомирі цивільну справу №274/4910/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої дорожньо-транспортною пригодою, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 29 серпня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Хуторної І.Ю. в м. Бердичів, в с т а н о в и в : У вересні 2022 року ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 : - матеріальну шкоду в розмірі 104 950,00 грн.; - моральну шкоду в розмірі 50 000 грн та судові витрати. В обґрунтування позову зазначає, що 25 лютого 2022 року о 16 год 30 хв в селищі Хажин Бердичівського району Житомирської області ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом марки «BMW X3», д.н.з. НОМЕР_1 , здійснила виїзд на смугу зустрічного руху та скоїла зіткнення з автомобілем марки «Skoda Fabia», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , який рухався у зустрічному напрямку, в результаті чого автомобілі отримали механічні пошкодження. Вказує, що за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, 25.02.2022 було складено Європротокол, за яким ДТП сталося внаслідок дій відповідача під час керування транспортним засобом. Стверджує, що на момент дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правова відповідальність водія «BMW X3», д.н.з. НОМЕР_1 , тобто відповідача по справі, була застрахована у ПАТ Страхова група «ТАС» (приватне) за полісом обов`язкового страхування №ЕР206762596 від 11.11.2021, внаслідок чого позивачем було подано письмову заяву до ПАТ Страхова група «ТАС» (приватне) про виплату страхового відшкодування. Вказує, що матеріальний збиток, завданий позивачу, як власнику транспортного засобу «Skoda Fabia» д.н.з НОМЕР_2 , згідно зі звітом №76-D/10/25 від 04.05.2022 ФОП ОСОБА_4 виготовлений на замовлення страховиком відповідачки, становить 153 450,00 грн. Згідно вказаного звіту вартість відновлювального ремонту транспортного засобу позивача становить 219 179,26 грн. Зазначає, що 09.06.2022 ПАТ Страхова група «ТАС» (приватне) проведено виплату страхового відшкодування у розмірі 48 500,00 грн (за вирахуванням франшизи у розмірі 1500 грн), які перераховано на розрахунковий рахунок позивача. Стверджує, що різниця між вартістю відновлювального ремонту та загальною сумою отриманих коштів складають 104 950,00 грн., які позивач просить стягнути із відповідача, в якості відшкодування матеріальної шкоди, завданої ДТП. Зазначає, що позивачу внаслідок неправомірних дій відповідача, пошкодженням автомобіля, було завдано моральну шкоду, яка полягає в порушенні права власності позивача. Вказує, що внаслідок пошкодження автомобіля та переживань у зв`язку з самим фактом ДТП, позивач зазнав немало переживань та страждань через те, що відповідач не має на меті добровільно відшкодувати заподіяні матеріальні збитки. Стверджує, що в момент ДТП позивач пережив значний емоційний стрес, який супроводжувався почуттям розгубленості та тривоги, страху за своє здоров`я та життя. Також, зазначає, що внаслідок ДТП автомобіль було пошкоджено і до цього часу позивач та його родина не мають можливості користуватися особистим транспортним засобом, що призвело до порушення налагодженого стану життя. Крім того вказує, що позивач вимушений був витрачати свій час і зусилля на те, щоб звертатися до правників страхової компанії, що значно порушило його нормальний ритм життя та спричинило ряд незручностей та проблем, марно згаяного часу, який міг би бути витрачений на сім`ю та роботу. Розмір відшкодування за завдану моральну шкоду позивач оцінює у 50 000 грн. Враховуючи викладене просив задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі. Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 29 серпня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_1 ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 . На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що транспортний засіб, яким керував позивач в момент ДТП був успадкований ним після смерті дружини ОСОБА_5 і йому відповідно було видано свідоцтво про право на спадщину. Зазначає, що розмір матеріальної шкоди, який завданий позивачу є підтвердженим, обґрунтованим та доведеним відповідними письмовими доказами, зокрема звітом №76-D/10/25 від 04.05.2022 ФОП ОСОБА_4 виготовлений на замовлення страховиком відповідача та становить 153 450,00 грн. Стверджує, що при проведенні оцінювачем чи експертом огляду пошкодженого транспортного засобу присутність заінтересованих осіб не є обов`язковою. Враховуючи вищевикладене просить скасувати рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 29 серпня 2023 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 в повному обсязі. 13 листопада 2023 року на адресу суду від представника ОСОБА_2 ОСОБА_6 надійшли письмові заперечення на апеляційну скаргу, у якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 29 серпня 2023 року залишити без змін. Зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ОСОБА_1 не здійснив перереєстрацію ТЗ в уповноважених органах МВС України, а тому він не набув права власності на ТЗ відповідно до вимог закону, і під час настання ДТП користувався останнім без належної правової підстави та всупереч вимогам чинного законодавства. Стверджує, що факт набуття права власності на автомобіль та правомірність володіння автомобілем «Skoda Fabia» д.н.з НОМЕР_2 не доведено ні у позовній заяві, ні в апеляційній скарзі, а тому вважає, що є вірним висновок суду першої інстанції щодо відсутності правової підстави володіння таким майном та відшкодування шкоди неправомірному володільцю такого майна, відтак вважає доводи апеляційної скарги безпідставними та не спростовують фактів встановлених у рішенні Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 29.08.2023. Вказує, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що надані позивачем звіти є неналежними та недопустимими доказами. Зазначає, що позивач не бажав ініціювати призначення експертизи та висновком експерта доводити розмір заподіяної шкоди. Вказує, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач не довів у достатньому обсязі належними та допустимими доказами розмір заподіяної шкоди, що є предметом доказування у даній справі та відповідно не підтвердив правомірності своїх вимог, а також факту заподіяння йому моральної шкоди. Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 25 лютого 2022 року о 16 год 30 хв в с. Хажин Бердичівського району Житомирської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участі водія ОСОБА_2 , яка керуючи транспортним засобом марки «BMW X3», д.н.з. НОМЕР_1 , здійснила виїзд на смугу зустрічного руху та скоїла зіткнення з автомобілем марки «Skoda Fabia», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , який рухався у зустрічному напрямку. В результаті ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження. Наведене підтверджується повідомленням про ДТП від 25.02.2022 (Європротоколом). Відповідальність водія BMW X3», д.н.з. НОМЕР_1 на час ДТП була застрахована у ПАТ «Страхова група «ТАС». 09.06.2022 на банківський рахунок ОСОБА_7 зараховано 48 500 грн страхового відшкодування. Наведене підтверджується випискою по картковому рахунку від 06.09.2022. Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, автомобіль «Skoda Fabia», д.н.з. НОМЕР_2 зареєстрований на праві власності за ОСОБА_5 . Встановлено, що ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . 10 червня 2021 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 на автомобіль марки «Skoda Fabia», 2010 року випуску, реєстраційний НОМЕР_2 , тип ТЗ-загальний легковий загальний універсал-В, який належав спадкодавиці на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , дата першої реєстрації: 06.07.2019, дата реєстрації 13.08.2019 ТЦС 1842. Свідоцтво підлягає реєстрації у відповідних реєстраційних органах. Відповідно до звіту №76-D/10/25, виготовленого на замовлення АТ «СТ ТАС» вартість матеріального збитку, заподіяного власникові транспортного засобу «Skoda Fabia», д.н.з. НОМЕР_2 складає 153 450,00 грн. Ринкова вартість транспортного засобу складає 153 450,00 грн., вартість відновлювального ремонту становить 219 179,26 грн. Відповідно до копії звіту 68-R/10/49 від 31.03.2022 ринкова вартість автомобіля Skoda Fabia», д.н.з. НОМЕР_2 складає 153 450, 00 грн., ринкова вартість пошкодженого автомобіля Skoda Fabia», д.н.з. НОМЕР_2 складає 58 431,40 грн. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факту правомірності володіння транспортним засобом «Skoda Fabia», д.н.з. НОМЕР_2 , оскільки станом на дату ДТП позивач керував транспортним засобом на підставі нечинного свідоцтва про реєстрацію ТЗ, без перереєстрації автомобіля після смерті власника. Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами розмір заподіяної шкоди. Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне. Щодо правомірності володіння транспортним засобом та порушеним правом позивача. Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі та інші юридичні факти. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч. 1 ст. 22 ЦК України). Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України). Відповідно до частин 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Стаття 1187 ЦК України регулює питання завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Згідно з ч. 1 цієї ж статті джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана, зокрема з використанням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України). Як регламентовано пунктом 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, тобто шкода завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. За змістом ч. 1 ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України). Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником/страхування відповідальності (пункт 3 ч. 1 ст. 980 ЦК України). Спеціальним законом, що регулює правовідносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон). Відповідно до ст. 3 Закону обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. За положеннями ст. 5 цього Закону об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу. Водночас у ст. 1 даного Закону визначено терміни та їх значення, які вживаються у ньому, зокрема, пункт 1.3.потерпілі - юридичні та фізичні особи, життю, здоров`ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу; пункт 1.6. власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах. Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (ст. 6 Закону). Згідно з пунктом 22.1 статті 22 цього Закону в разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує в установленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Приписами ст. 28 зазначеного Закону передбачено, що до шкоди, заподіяної в результаті ДТП майну потерпілого, належить, зокрема шкода, пов`язана з пошкодженням транспортного засобу. Як передбачено ст. 29 вказаного Закону у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки. Велика Палата Верховного Суду в постановах від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц (провадження №14-316цс18), від 14 грудня 2021 року у справі №147/66/17 (провадження №14-95цс20) виснувала, що відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом №1961-IV у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону №1961-IV). Відповідно до змісту частини першої статті 397 ЦК України володільцем майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Положеннями статті 398 ЦК України встановлено, що право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом. Тобто правомірність володіння майном виникає на підставі певного юридичного факту. Володіння - це фактична влада, фізичне панування особи над тілесною річчю, яке надає особі фактичну можливість використовувати виключно для себе повну владу над річчю, тримати її для себе і в своїй владі з наміром отримувати з неї можливі вигоди і відхиляти чужий вплив на неї. Основна ознака володіння полягає у пануванні (владі) особи над річчю, під чим розуміється вплив на річ, ставлення до речі. Друга ознака володіння полягає в тому, що панування має бути фактичним, хоча це і не завжди передбачає постійний контакт особи з річчю, характер панування визначається властивостями самої речі, її призначенням та характеристиками. Майно, що перебуває у володінні особи, перебуває під її впливом. Користуючись, розпоряджаючись чи управляючи майном, особа здійснює певний вплив на майно, адже, реалізуючи ці права, особа здійснює певні активні дії. Для володіння характерною є не динаміка, а статика відносин. Володіння - це певний фактичний стан закріплення майна за певним суб`єктом. Для того, щоб бути володільцем, особі не треба постійно перебувати у матеріальному контакті з річчю. У володільця лише повинна бути можливість у потрібний момент поставити себе в таке становище щодо речі, щоб реалізувати матеріальний контакт із нею. Отже, важлива ознака володіння полягає у тому, що такий матеріальний зв`язок має бути реальним чи дійсно можливим, а особа, яка володіє річчю, повинна мати реальні можливості в будь-який момент розпочати дійсне володіння річчю, користування та розпоряджання нею. У свою чергу, під неправомірним заволодінням майна потрібно розуміти заволодіння особою чужим майном усупереч волі його власника. Тож умовою, яка визначає відмінність між правомірним та неправомірним володінням особою майна, є наявність відповідної волі власника на передання володіння таким майном іншій особі. Відповідно до ч. 1 ст. 328, ч. 4 ст. 334 ЦК право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають із дня такої реєстрації відповідно до закону. У справі, що переглядається встановлено, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, автомобіль «Skoda Fabia», д.н.з. НОМЕР_2 зареєстрований на праві власності за ОСОБА_5 . ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . 10 червня 2021 року ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 на автомобіль марки «Skoda Fabia», 2010 року випуску, реєстраційний НОМЕР_2 , тип ТЗ-загальний легковий загальний універсал-В, який належав спадкодавиці на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 . Вказане свідоцтво є чинним та не скасованим у встановленому законом порядку. Відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_1 не доведено факту правомірного володіння транспортним засобом «Skoda Fabia», реєстраційний НОМЕР_2 . Відповідно до ст. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. У частині першій ст. 179 ЦК України надано визначення речі як предмета матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки. За приписами абзацу 2 ч. 1 ст. 181 К України режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об`єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Статтею 34 Закону України «Про дорожній рух», Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 №1388 у редакції постанови КМУ від 23.12.2009 №1371 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що транспортні засоби підлягають державній реєстрації. Стаття 190 ЦК України визначає майно особливим об`єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами. З аналізу вказаних норм можна зробити висновок, що у ЦК України визначення майнового права відсутнє, оскільки у статті 190 ЦК України міститься вказівка лише про те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. При цьому не викликає сумніву, що майнові права є об`єктом цивільних правовідносин. Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій ч. 2 ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»). Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі №344/16879/15-ц, у теорії цивілістики під майновими правами розуміється: 1) у широкому значенні речового права суб`єктивне цивільне право як таке, що стосується майнових цінностей і має грошову оцінку, наприклад, право власності на похідні права, зобов`язальні права (права з договорів, що укладаються з приводу передання майна у власність або користування), майнові права інтелектуальної власності, корпоративні права, тощо; 2) у вузькому значенні - як суб`єктивне право, яке здатне бути самостійним об`єктом обороту, тобто у разі передання майнового права набувач отримує його як можливість претендування на майно або вчинення власних дій відносно майна. Крім того, вказане питання було предметом дослідження як у рішеннях ЄСПЛ, так і Верховного Суду України та Верховного Суду. Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Концепція «майна» в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном» (пункт 98 рішення ЄСПЛ щодо прийнятності заяви у справі «Броньовські проти Польщі», заява №31443/96; пункт 22 рішення ЄСПЛ від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України», заява №10972/05; пункт 74 рішення ЄСПЛ «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини» від 02 березня2005 року, заяви №71916/01, 71917/01 та 10260/02). У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути, у тому числі, «легітимні очікування» та «майнові права» (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1991 року у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії», заява №12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, №10741/84). Відповідно до пунктів 21, 24 рішення від 01 червня 2006 року у справі «Федоренко проти України» (№25921/02) ЄСПЛ вказав, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі «Стреч проти Сполучного Королівства», заява №44277/98). В іншій справі «Н.К.М. проти Угорщини» (NKM v. Hungary, скарга №66529/11) у рішенні від 14 травня 2013 року ЄСПЛ зазначив, що «правомірні очікування» підлягають захисту як власне майно і майнові права. У постанові від 30 січня 2013 року №6-168цс12 Верховний Суд України визначив майнове право як «право очікування», яке є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому. Визначення майнового права як права очікування та повноваження власника таких прав надано у висновках Верховного Суду України, викладених у постановах від 30 січня 2013 року у справі №6-168цс12, від 15 травня 2013 року у справі №6-36цс13, від 04 вересня 2013 року у справі №6-51цс13, від 24 червня 2015 року у справі №6-318цс15, від 04 листопада 2015 року у справі №6-1920цс15, від 18 листопада 2015 року у справі №6-1858цс15, від02 грудня 2015 року у справах №6-1502цс15 та № 6-1732цс15, від 10 лютого 2016 року у справі №6-2124цс15, від 16 березня 2016 року у справі №6-290цс16, від 23 березня 2016 року у справі №6-289цс16, від 30 березня 2016 року у справах №6-3129цс15 та № 6-265цс16, від 20 квітня 2016 року у справі №6-2994цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-503цс16, від 07 грудня 2016 року у справі №6-1111цс16. Наведене вище свідчить про те, що громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на законних підставах право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Отже, враховуючи наведені вище норми матеріального права національного законодавства України, Перший протокол до Конвенції та усталену практику ЄСПЛ як джерело права на підставі ч. 4 ст. 10 ЦПК України, а також викладені в постановах Верховного Суду висновки, які враховуються судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, колегія суддів доходить висновку, що на момент настання 25.02.2022 дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 хоч державно ще і не зареєстрував за собою у відповідному сервісному центрі МВС отриманий на підставі свідоцтва про право на спадщину транспортний засіб «Skoda Fabia» д.н.з НОМЕР_2 з одночасним отриманням на нього посвідчення про реєстрацію транспортного засобу, однак він мав правомірне майнове право (інтерес) на цей транспортний засіб, а відтак має право на відшкодування з відповідача в порядку ст. 1194 ЦК України різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Щодо доведеності розміру матеріальної шкоди. Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України). Статтею 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). У даній справі, позивач на обґрунтування розміру матеріальної шкоди надав суду копію Звіту №76-D/10/25 від 04.05.2022 та копію Звіту №68-R/10/49 від 25.02.2022, підготовленого ФОП ОСОБА_4 на замовлення АТ «СГ «ТАС». Відповідно до звіту №76-D/10/25, виготовленого на замовлення АТ «СТ ТАС» вартість матеріального збитку, заподіяного власникові транспортного засобу «Skoda Fabia», д.н.з. НОМЕР_2 складає 153 450,00 грн. Ринкова вартість транспортного засобу складає 153 450,00 грн., вартість відновлювального ремонту становить 219 179,26 грн. Згідно копії звіту 68-R/10/49 від 31.03.2022 ринкова вартість автомобіля Skoda Fabia», д.н.з. НОМЕР_2 складає 153 450, 00 грн., ринкова вартість пошкодженого автомобіля Skoda Fabia», д.н.з. НОМЕР_2 складає 58 431, 40 грн. Проте, суд першої інстанції вважав подані звіти неналежними та недопустимими доказами на підтвердження розміру заподіяної в ДТП шкоди. Разом з тим, судом першої інстанції не враховано, що визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року №142/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за №1074/8395 (з відповідним змінами). Зазначений правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року по справі №753/21177/16-ц, від 30 червня 2020 року по справі №200/12295/17, від 03 червня 2021 року по справі №461/2217/19. Оцінка майна має здійснюватися з урахуванням Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року №1440, яким визначено загальні засади. Наведений правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 07 квітня 2021 року по справі №753/3055/18, від 19 травня 2021 року по справі №523/17998/17. У випадку, якщо ж звіт про оцінку транспортного засобу складений взагалі без його огляду, такий звіт є не належним доказом у справі (п.45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року по справі №752/16797/14-ц). У справі, що переглядається встановлено, що звіти №76-D/10/25 від 04.05.2022 та №68-R/10/49 від 31.03.2022 виконані відповідно до Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», про що зазначено в самих звітах. Більш того, звіт №76-D/10/25 від 04.05.2022 було складено на підставі огляду транспортного засобу, що підтверджується додатком до №76-D/10/25. Також, вбачається, що звіт №68-R/10/49 від 31.03.2022 було складено на підставі огляду транспортного засобу, що підтверджується додатком до №68-R/10/49 та актом огляду транспортного засобу від 16.03.2022. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року). Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства. Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі №554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі №520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20). Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачем доведено належними та допустими доказами розмір заподіяної в ДТП матеріальної шкоди, оскільки звіти №76-D/10/25 від 04.05.2022 та №68-R/10/49 від 31.03.2022 сторонами не оспорювалися, у судовому порядку недійсними не визнавалися, а тому є чинними. Більш того, відповідач не спростував розмір матеріальної шкоди, а просто заперечував проти поданих позивачем доказів на підтвердження розміру матеріальної шкоди. Отже, враховуючи те, що вартість матеріального збитку, заподіяного позивачу внаслідок ДТП складає 153 450,00 грн, а ПАТ «Страхова група «ТАС» сплачено на користь позивача суму страхового відшкодування у розмірі 48500,00 грн, колегія суддів доходить висновку що ОСОБА_2 має відшкодувати позивачу 104 950,00 грн (153 450,00 48500,00) як різницю між вартістю відновлювального ремонту та страховою виплатою страховика. Щодо відшкодування моральної шкоди. За загальним правилом суд визначає розмір моральної шкоди залежно від характеру та обсягу страждань, зокрема душевних, яких зазнав позивач, характеру немайнових утрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, аніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (постанова Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №757/24363/20 (провадження №61-20822св21)). Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодовувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної школи не є (і не може бити) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, №68490/01, § 62, рішення ЄСПЛ від 12 липня 2007 року). З огляду на наведене та з урахуванням обставин цієї справи, а також зважаючи на характер та тривалість завданої позивачу моральної шкоди, глибини його душевних страждань, витраченого часу на захист своїх прав, керуючись принципами розумності, справедливості і співмірності, колегія суддів приходить до висновку про стягнення моральної шкоди в розмірі 3000 грн. Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України). Із положень ч.ч. 1-5 ст. 137 ЦПК України слідує, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. В силу ч.ч. 2, 3, 8 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування понесених судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу. До складу витрат на професійну правничу допомогу включаються витрати з оплати винагороди адвоката за здійснення представництва інтересів учасника справи в суді та надання інших видів правової допомоги клієнту. Склад і розмір судових витрат входить до предмета доказування у справі, тому особа, яка заявила про витрати на професійну правничу допомогу, має документально підтвердити та довести, що такі витрати є дійсними, необхідними та розумними. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування. Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі №757/16448/17-ц (провадження №61-48191св18). На підтвердження відповідних витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені в установленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені чи мають бути понесені витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Проте, до позовної заяви та апеляційної скарги апелянтом надано лише ордер на надання правничої допомоги від 16.09.2022 та від 06.10.2023 і свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЖТ №001031 від 20.02.2019. Таким чином, оскільки заявником не підтверджено належним чином понесені витрати на правничу допомогу, а також не надано розрахунку таких витрат, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні вимог про їх відшкодування. За правилами частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове судове рішення, він відповідно, змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 задоволено частково, а саме на 69,67% (104950,00 грн матеріальної шкоди та 3000 грн моральної шкоди), то на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 2698,83 грн (1079,53 грн за подання позову та 1619,30 грн за подання апеляційної скарги). Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 29 серпня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 104 950,00 грн. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 3000 грн. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2698,83 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Судді