Постанова ККС ВС № 200/11138/18

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 8 листопада 2023 року м. Київ справа № 200/11138/18 провадження № 51-4960км23 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 , засудженого ОСОБА_7 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора ОСОБА_8 та захисника засудженого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 18 липня 2023 року щодо ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України,раніше не судимого, засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 3 ст. 289 Кримінального кодексу України (далі - КК). Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини За вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 січня 2023 року ОСОБА_9 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, за ч. 3 ст. 289 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу, до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, без конфіскації майна. З урахуванням положень ч. 1 ст. 70, ст. 102 КК, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, без конфіскації майна. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_10 задоволено частково. Ухвалено стягнути із ОСОБА_9 , а в разі відсутності в нього майна або заробітку ? з законного представника - ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_10 матеріальну шкоду в розмірі 52 586,65 грн та моральну шкоду в розмірі 1 080 000 грн. Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні. Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 18 липня 2023 року вирок місцевого суду в частині призначення покарання змінив та ухвалив вважати ОСОБА_9 засудженим за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки та 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк на 3 роки; за ч. 3 ст. 289 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, без конфіскації майна. З урахуванням положень ч. 1 ст. 70 КК, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, без конфіскації майна. На підставі статей 75, 104 КК звільнено ОСОБА_9 від відбування основного покарання з випробуванням на строк 3 роки і покладено на нього виконання певних обов`язків, передбачених ст. 76 КК. У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін. За обставин, детально викладених у вироку місцевого суду, 21 квітня 2018 року приблизно о 00:50 ОСОБА_9 разом із ОСОБА_11 та ОСОБА_12 з дозволу свого знайомого ОСОБА_13 , який надав йому ключі від домоволодіння, перебував у будинку АДРЕСА_1 . У цей час у ОСОБА_9 раптово виник злочинний умисел, спрямований на незаконне заволодіння транспортним засобом - автомобілем «AUDI Q7», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що був на території домоволодіння в подвір`ї та який на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 7 березня 2015 року належить ОСОБА_14 . Діючи умисно, протиправно, без дозволу та поза волею власника, з метою тимчасового використання, не повідомивши про свій злочинний намір ОСОБА_11 і ОСОБА_12 , ОСОБА_9 взяв ключі від автомобіля «AUDI Q7», які лежали в будинку, відчинив ворота домоволодіння, привів у дію двигун та, керуючи автомобілем, розпочав рух і покинув територію домоволодіння разом із ОСОБА_11 і ОСОБА_12 як пасажирами автомобіля, тим самим незаконно заволодів цим транспортним засобом. Доводячи свій злочинний умисел до кінця, ОСОБА_9 , керуючи автомобілем «AUDI Q7», зник з місця вчинення кримінального правопорушення в напрямку вул. Бориса Кротова в м. Дніпрі, де близько 01:00 допустив дорожньо-транспортну подію, скоївши наїзд передньою частиною керованого ним автомобіля на цегляну огорожу ТОВ «Промкомплекс», розташованого за адресою: пров. В`ячеслава Тютіна, 15-А, м. Дніпро, у результаті чого пошкодив автомобіль «AUDI Q7», чим завдав ОСОБА_14 великої матеріальної шкоди в розмірі 928 396,79 грн, що становить понад 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Вищезазначені умисні дії ОСОБА_9 , які виразилися в незаконному заволодінні транспортним засобом, що завдало великої матеріальної шкоди потерпілій, кваліфіковано за ч. 3 ст. 289 КК (у редакції Закону від 22 вересня 2005 року № 2903-IV зі змінами, внесеними згідно із Законом від 15 квітня 2008 року № 270-VI). Крім того, 21 квітня 2018 року близько 00:55 ОСОБА_9 , не маючи прав керування транспортним засобом, керуючи технічно справним автомобілем «AUDI Q7», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 7 березня 2015 року належить ОСОБА_14 , рухався по вул. Бориса Кротова з боку пров. В`ячеслава Тютіна в напрямку вул. Данила Нечая в м. Дніпрі. Зазначеного дня, близько 01:00 в районі території ТОВ «Промкомплекс», розташованого за адресою: пров. В`ячеслава Тютіна, 15-А, м. Дніпро, ОСОБА_9 , грубо порушуючи вимоги пунктів 1.3, 1.5, підпунктів «а», «б», «ґ» п. 2.1, пп. «б» п. 2.3, пунктів 12.1, 12.4 та 12.9 Правил дорожнього руху, здійснював рух з перевищенням допустимої швидкості в населеному пункті, не маючи будь-яких перешкод технічного і фізичного характеру для забезпечення безпечного руху, за відсутності зовнішніх факторів, що змушували його порушувати вимоги Правил дорожнього руху, проявляючи злочинну самовпевненість та легковажно розраховуючи на відвернення наслідків, не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров`я громадян, не врахував дорожньої обстановки, щоб мати змогу постійно контролювати рух та безпечно керувати автомобілем, не обрав безпечної швидкості руху автомобіля, внаслідок чого втратив контроль над керуванням автомобіля «AUDI Q7» і, виїхавши за межі проїзної частини вул. Бориса Кротова, допустив наїзд передньою частиною керованого ним автомобіля на цегляну огорожу ТОВ «Промкомплекс». Своїми діями водій ОСОБА_9 грубо порушив вимоги Правил дорожнього руху, якими передбачено: п. 1.3 «Учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги Правил дорожнього руху, а також бути взаємно ввічливими»; п. 1.5 «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків»; п. 2.1 «Водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, внутрішніх справ МВС, Держприкордонної служби, Держспецтрансслужби, Держзв`язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон); ґ) поліс (сертифікат) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення)»; п. 2.3 «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»; п. 12.1 «Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним»; п. 12.4 «У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 60 км/год»; п. 12.9 «Водієві забороняється: б) перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4?12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих Правил». Порушення п. 12.1 Правил дорожнього руху ОСОБА_9 перебуває у причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної події. Унаслідок дорожньо-транспортної події неповнолітня ОСОБА_11 , 2001 року народження, яка перебувала в автомобілі «AUDI Q7» як пасажир, та сиділа на передньому пасажирському сидінні, отримала тілесні ушкодження, які у своїй сукупності належать до категорії тяжких тілесних ушкоджень. Смерть ОСОБА_11 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 о 18:30 в КЗ «Дніпропетровська обласна дитяча клінічна лікарня» ДОР», розташованому за адресою: вул. Космічна, 13-А, м. Дніпро, від внутрішньочерепної травми, яка супроводжувалася переломом передньої стінки гайморової пазухи ліворуч, крововиливами під тверду і м`яку мозкові оболонки, забоєм речовини головного мозку, та ускладнилася набряком головного мозку. Вищезазначені дії ОСОБА_9 , що виразилися в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої, кваліфіковано за ч. 2 ст. 286 КК. Вимоги та доводи осіб, які подали касаційні скарги та заперечення У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого через м`якість, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у вказаному суді. Вважає, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що норми чинного кримінального процесуального законодавства не передбачають необхідності доведення факту перебування особи у стані алкогольного сп`яніння якимось певним видом доказів. Вказує, що цей суд не здійснив оцінки показань свідків за критеріями до ч. 1 ст. 94 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Наголошує, що не було враховано й того, що особливо тяжке кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 289 КК, стало умовою вчинення іншого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, і настання наслідків у вигляді смерті неповнолітньої потерпілої. На думку прокурора, суд безпідставно врахував як пом`якшуючу обставину щире каяття, незважаючи на стійку і тривалу позицію ОСОБА_9 щодо невизнання вини і неправдиві показання. Стверджує, що апеляційний суд залишив поза увагою те, що у кримінальному провадженні неповнолітньою особою вважається той, хто був таким у момент вчинення кримінального правопорушення, адже звільнив ОСОБА_9 від відбуття покарання з випробуванням на строк 3 роки без урахування положень ст. 104 КК, згідно з якими іспитовий строк установлюється тривалістю від 1 до 2 років. У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на незастосування положень ст. 104 КК, просить змінити ухвалу суду апеляційної інстанції та встановити іспитовий строк у межах, визначених ч. 3 ст. 104 КК. Вказує на те, що апеляційний суд порушив вимоги зазначеної статті, адже встановив іспитовий строк тривалістю 3 роки. Крім того, захисник ОСОБА_6 подав заперечення на касаційну скаргу прокурора, у яких просить касаційну скаргу сторони обвинувачення залишити без задоволення. Покликається на те, що будь-якими доказами не підтверджується стан алкогольного сп`яніння у засудженого ОСОБА_9 . Наголошує, що підзахисний щиро розкаявся, неодноразово вибачався перед потерпілим, а твердження сторони обвинувачення про стійку позицію невизнання вини вважає такими, що не відповідають дійсності та не підтверджуються матеріалами справи. Акцентує, що ОСОБА_9 відшкодував моральну та матеріальну шкоду і самостійно з`явився із зізнанням про скоєні ним кримінальні правопорушення до органу досудового розслідування. Звертає увагу, що в наявній у матеріалах справи досудовій доповіді органу пробації зазначено про низьку ймовірність повторного вчинення кримінального правопорушення, а виправлення засудженого можливе без ізоляції від суспільства. Наголошує, що представник потерпілого за погодженням з потерпілим ОСОБА_10 в апеляційній скарзі прохали не застосовувати до ОСОБА_9 покарання, яке слід відбувати реально. Прохання потерпілої сторони було задоволено. Позиції інших учасників судового провадження Прокурор підтримав доводи касаційної скарги сторони обвинувачення, просив її задовольнити та відхилити касаційну скаргу захисника. Захисник і засуджений просили касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а касаційну скаргу сторони захисту задовольнити. Мотиви Суду Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, захисника та засудженого, перевіривши доводи касаційних скарг і заперечень, матеріали кримінального провадження, Суд дійшов таких висновків. Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого. Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. За змістом ст. 438 вказаного Кодексу при здійсненні касаційного провадження Суд не вправі скасувати оскаржені рішення через неповноту судового розгляду та невідповідність висновків, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, а виходить з обставин, установлених судами попередніх інстанцій. Фактичні обставини вчинення засудженим кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 3 ст. 289 КК, правильність кваліфікації його дій та їх наслідки у касаційних скаргах не оспорюються. Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Відповідно до вимог ст. 65 цього Кодексу при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують. Суд звертає увагу, що процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого рішення в цій частині. Первинним етапом повинна бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду і розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання. Із системного аналізу закону України про кримінальну відповідальність убачається, що, крім вирішення питання про призначення певного виду та розміру покарання, суду потрібно встановити достатню підставу для звільнення від його відбування з випробуванням, при цьому належним чином вмотивувати таке рішення, дослідивши й оцінивши всі обставини, що мають значення для справи, та врахувати, що статті 75, 104 КК застосовуються лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави. Статтею 104 КК передбачено звільнення неповнолітніх від відбування покарання з випробуванням, що застосовується відповідно до статей 75?78 цього Кодексу, з урахуванням положень, передбачених цією статтею. Відповідно до приписів ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Доводи як сторони захисту, так і публічного обвинувачення в частині порушення вимог статей 75, 104 КК, про терміни іспитового строку для осіб які вчинили кримінальне правопорушення у неповнолітньому віці, є обґрунтованими. Так, відповідно до ч. 3 ст. 104 КК іспитовий строк установлюється тривалістю від 1 до 2 років, втім апеляційний суд порушив вимоги КПК, призначивши усупереч зазначеним положенням іспитовий строк 3 роки. За таких обставин ухвала суду апеляційної інстанції в частині призначення ОСОБА_9 покарання підлягає зміні. Щодо доводів прокурора про перебування ОСОБА_9 у стані алкогольного сп`яніння, то суд обґрунтовано послався на те, що під час безпосереднього допиту в судовому засіданні свідки не підтвердили вживання засудженим алкогольних напоїв, згідно з хіміко-токсикологічним аналізом на вміст алкоголю від 21 квітня 2018 року за № 3759,3760, виданим Дніпропетровським обласним наркологічним диспансером, та висновком судово-медичної експертизи від 25 травня 2018 року № 1684е в крові та сечі ОСОБА_9 алкоголю не виявлено, а інші фактичні дані щодо можливого вживання алкоголю відсутні. Посилання прокурора на те, що між подією ДТП та відібранням зразків для аналізу минуло 12 годин і саме тому не виявлено слідів вживання алкогольних напоїв, не підтверджено фактичними обставинами справи. Крім цього, мотивованим є посилання суду на вимоги ст. 23 КПК, відповідно до якої суд безпосередньо досліджує докази у справі, а показання учасників кримінального провадження він отримує усно і тому не може взяти до уваги пояснення свідків, надані під час досудового розслідування. Вирішуючи питання про визнання пом`якшуючою покарання обставиною щирого каяття, апеляційний суд належним чином обґрунтував свої висновки та змістовно послався на процесуальну поведінку засудженого під час судового розгляду в суді апеляційної інстанції, а саме на те, що ОСОБА_9 визнав вину, щиро розкаявся, відшкодував заподіяну шкоду потерпілим, що свідчить про його критичне ставлення до вчинених ним злочинів та про щирість каяття і бажання залагодити ситуацію, що сталася, а також думку потерпілих, які просили застосувати до ОСОБА_9 приписи ст. 75 КК. Також, належним чином обґрунтована позиція суду першої інстанції, з якою погодився апеляційний суд, про можливість застосування приписів ст. 69КК, а саме призначення, з огляду на відомості про особу засудженого, його ставлення до скоєного, обставини, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, основного покарання за ч. 3 ст. 289 КК, нижчого за нижчу межу, встановлену в санкції цієї норми КК, у виді позбавлення волі без конфіскації майна. Зі змісту скарги прокурора також вбачається, що він також порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями). Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винуватого, справедливості й достатності обраного покарання тощо. Підставами для судового розсуду при призначенні покарання є: кримінально-правові відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК, тощо; індивідуалізація покарання ? конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб`єкта. За змістом ч. 2 ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Апеляційний суд урахував ступінь тяжкості та конкретні обставини злочинів вчинених ОСОБА_9 , один з яких відноситься до категорії тяжкого, вчиненого з необережності, а інший особливо тяжкий, пов`язаний з незаконним заволодінням транспортного засобу, обставини їх скоєння, дані про особу засудженого, який на момент вчинення кримінальних правопорушень був неповнолітнім, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем мешкання, навчання та відвідування позашкільних занять характеризується позитивно, думку потерпілих щодо покарання, а ще наявність обставин, що пом`якшують покарання (щире каяття, добровільне повне відшкодування збитків потерпілим) та відсутність обставин, що обтяжують покарання. Ураховуючи обставини справи у їх сукупності, дані про особу винуватого, апеляційний суд, змінюючи ОСОБА_9 покарання, призначив його у межах санкції статті обвинувачення та звільняючи від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, застосував принцип індивідуалізації призначення покарання, визнав можливим виправлення та перевиховання засудженого без ізоляції від суспільства, навів достатні підстави такого рішення та визнав їх справедливими. З огляду на викладене вище, призначене, у цьому конкретному кримінальному провадженні засудженому основне покарання з випробуванням, відповідає вимогам кримінального закону, є справедливим та достатнім, а тому - відсутні підстави для скасування судового рішення внаслідок м`якості та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, як про це вказує прокурор у касаційній скарзі. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок м`якості та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би вели до безумовного скасування судового рішення, суд касаційної інстанції не вбачає. Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд ухвалив: Касаційну скаргупрокурора ОСОБА_8 задовольнити частково. Касаційну скаргузахисника засудженого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_6 задовольнити. Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 18 липня 2023 року щодо ОСОБА_9 змінити. На підставі статей 75, 104 Кримінального кодексу України звільнити ОСОБА_9 від відбуванняпризначеного судом основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 2 роки. В іншій частині ухвалу апеляційного суду залишити без зміни. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3