Постанова 4816 № 591/1834/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 листопада 2023 року м.Суми Справа №591/1834/23 Номер провадження 22-ц/816/1493/23 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач), суддів - Криворотенка В. І. , Рунова В. Ю. з участю секретаря судового засідання Назарової О.М. у присутності: представника відповідача виконавчого комітету Сумської міської ради - Куценко Альони Леонідівни, розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 19 липня 2023 року у складі судді Шелєхової Г.В., ухвалене в м. Суми, повний текст рішення виготовлено 21 липня 2023 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Сумської міської ради про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу місцевого самоврядування, в с т а н о в и в : 28 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду за допомогою засобів поштового зв`язку із вказаним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради від 20 вересня 1990 року його сім`ю у складі 4-х чоловік було взято на облік для одержання державної житлової площі за № 13201 та включено в списки осіб, маючих право на першочергове одержання житлової площі. Впродовж 24 років відповідач не забезпечив його сім`ю житловою площею та не виплатив грошову компенсацію за належне для отримання жиле приміщення. Рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради № 85 від 18 лютого 2014 року його було знято з квартирного обліку, як не проживаючого у м. Суми (підстава ст. 40 ЖК України), чим на думку позивача, була вчинена пряма дискримінація. В подальшому за його скаргою Рішенням Конституційного Суду України від 22 червня 2022 року № 5-р(ІІ)/2022 визнано таким, що не відповідає Конституції України положення п. 2 ч. 2 ст. 40 ЖК Української РСР. Діями відповідача йому було заподіяно матеріальну шкоду, яку він оцінює в 1 150 000 грн. Посилаючись на вказані обставини, просить стягнути з відповідача на його користь кошти в сумі 1 150 000 грн за завдану шкоду. Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 19 липня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено у зв`язку з його необгрунтованістю. Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду повністю та ухвалити нове про задоволення позову. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що розгляд справи було закінчено 18 липня 2023 року, однак рішення судом було ухвалено 19 липня 2023 року, чим, на думку скаржника, було порушено приписи ст.ст. 245, 259 ЦПК України. Вважає, що суд залишив поза увагою, що ним було наведено фактичні дані, що дискримінація мала місце, а саме відповідач не виконав приписи Постанови Ради Міністрів Української РСР № 470 від 11 грудня 1984 року (п. 45) Правил обліку громадян; ст.ст. 36, 40, 48-1 ЖК України та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та впродовж 24 років (від 20 вересня 1990 року до 18 лютого 2014 року); була вчинена пряма дискримінація була порушена черговість щодо забезпечення його (у складі сім`ї) житлом згідно з існуючою черговістю з урахуванням часу взяття на облік та у порядку, передбаченому законодавством до зняття з обліку. Зазначає, що відповідач не надав доказів відсутності дискримінації, чим було порушено приписи ст. 81 ЦПК України. Вказує, що він від відповідача електронною поштою отримав відповідь № 159/03.01-08 від 28 липня 2023 року, з якої вбачається, що частина рішень була прийнята з порушенням черговості щодо забезпечення його (у складі сім`ї) житлом згідно з існуючою черговістю з урахуванням часу взяття на облік та у порядку, передбаченому законодавством до зняття з обліку, чим фактично була вчинена пряма дискримінація. Іншого порядку, ніж дата взяття на облік у формуванні черговості забезпечення житлом осіб, які користуються певним правом (мають однакові пільги) в черговості одержання таких приміщень діючим законодавством не встановлено. Також вважає, що суд залишив поза увагою його додаткові пояснення від 05 червня 2023 року, а саме, що відповідач у відзиві та поясненнях не надав конкретної та чіткої відповіді на його аргументи щодо порушення відповідачем при прийнятті рішення № 85 від 18 лютого 2014 року про зняття його з квартирного обліку законодавства. Крім того, на його думку, відповідач при прийнятті вказаного рішення діяв недобросовісно та спотворив право. У відзиві на апеляційну скаргу виконавчий комітет Сумської міської ради заперечує проти задоволення апеляційної скарги. Наголошує на тому, що на момент прийняття рішення виконавчого комітету № 85 п. 2 ч. 2 ст. 40 ЖК України був чинним та підлягав застосуванню, визнання в подальшому його неконституційним не тягне за собою автоматичного скасування чи визнання нечинним самого рішення виконавчого комітету. Крім того, виконавчий комітет Сумської міської ради не може виплачувати грошову компенсації, так як для органів місцевого самоврядування не розроблений порядок грошової компенсації громадянам за належне їм для отримання жиле приміщення. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги , перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач з 1976 року по 1990 роки проходив військову службу. У 1990 році був звільнений з військової служби за скороченням штатів. Після звільнення з військової служби він приїхав до м. Суми та протягом півроку тимчасово проживав без реєстрації у матері своєї дружини, а 20 вересня 1990 року був взятий Сумською міською радою на першочерговий квартирний облік для отримання житла. Після взяття на квартирний облік останній виїхав із м. Суми. На даний час останнім зареєстрованим місцем проживання позивача є АДРЕСА_1 . Засіданням громадської комісії з житлових питань при виконавчому комітеті Сумської міської ради від 09 січня 2014 року було вирішено питання про зняття позивача відповідно до вимог житлового законодавства з квартирного обліку та 18 лютого 2014 року рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради №85 він був знятий з квартирного обліку на підставі ст.40 ЖК України, як не проживаючий в м. Суми (а.с.10-11). Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того що в процесі слухання справи судом не встановлено в діях відповідача дискримінаційних чи неправомірних дій відносно позивача та завдання йому збитків. Рішення, на підставі якого його знято з обліку не скасовано, на момент його прийняття норма, яка була застосована як підстава для зняття з обліку була чинною та підлягала застосуванню, а тому відсутні підстави для задоволення позову та стягнення з відповідача шкоди, завданої незаконними діями органу місцевого самоврядування. Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного. Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно з ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. ст. 40 Житлового кодексу Української РСР (в ред. на момент прийняття рішення виконавчим комітетом) громадяни перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до одержання жилого приміщення, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Громадяни знімаються з обліку потребуючих поліпшення житлових умов у випадках: виїзду на постійне місце проживання до іншого населеного пункту. В подальшому Рішенням Конституційного Суду №5-р (ІІ)/2022 від 22 червня 2022 року, пункт 2 частини другої статті 40 Кодексу визнано таким, що суперечить приписам частини другої статті 24, частини першої статті 33 Основного Закону України та є неконституційним. Пункт 2 частини другої статті 40 Житлового кодексу України, визнаний неконституційним, втратив чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Відповідно до приписів ст. 15 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» особа має право на відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди, завданих їй унаслідок дискримінації. Порядок відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди визначається Цивільним кодексом України та іншими законами. Згідно п. 6) ч. 1 ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2, ч. 3 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Згідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників сторін, та інших обставин, які мають значення для справи. Відповідно до ч. 2 ст. 81 ЦПК України у справах про дискримінацію позивач зобов`язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце. У разі наведення таких даних доказування їх відсутності покладається на відповідача. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги. З матеріалів справи вбачається, що рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради № 85 від 18 лютого 2014 року позивача було знято з квартирного обліку, як не проживаючого в м. Суми. Дійсно Рішенням Конституційного Суду №5-р (ІІ)/2022 від 22 червня 2022 року, пункт 2 частини другої статті 40 Кодексу визнано таким, що суперечить приписам частини другої статті 24, частини першої статті 33 Основного Закону України та є неконституційним. Проте, пункт 2 частини другої статті 40 Житлового кодексу України, визнаний неконституційним та втратив чинність саме з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Тобто на момент прийняття відповідачем рішення № 85 про зняття позивача з квартирного обліку п. 2 ч. 2 ст. 40 ЖК України був чинним, а визнання його неконституційним не тягне за собою автоматичного скасування чи визнання нечинним вказаного рішення відповідача. Вказане рішення № 85 від 18 лютого 2014 року на даний час не скасоване. З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що судом не встановлено в діях органу місцевого самоврядування неправомірності або незаконності на момент прийняття рішення. Також, оскільки на момент прийняття відповідачем рішення № 85 про зняття позивача з квартирного обліку пункт 2 ч. 2 ст. 40 ЖК України був чинним та вказане рішення відповідача не скасоване, відтак колегія суддів не вбачає застосування вказаної норми відповідачем при знятті позивача з квартирного обліку прямою дискримінацією щодо позивача. Що стосується наданого ОСОБА_1 апеляційному суду нового доказу, а саме копії відповіді виконавчого комітету Сумської міської ради № 159/03.01-08 від 28 липня 2023 року, колегія суддів апеляційного суду вказаний доказ не приймає, виходячи з наступного. Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 356 ЦПК України, в апеляційній скарзі мають бути зазначені нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції. Згідно з ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Враховуючи наведені норми процесуального права, новий доказ, а саме відповідь виконавчого комітету Сумської міської ради № 159/03.01-08 від 28 липня 2023 року, на підставі ч. 3 ст. 367 ЦПК України, не приймається під час апеляційного перегляду справи, оскільки наданий апеляційному суду без додержання порядку та строків її подання. Порушень судом першої інстанції норм процесуального права при апеляційному перегляді справи не встановлено. За встановлених обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача, шкоди завданої незаконними діями органів місцевого самоврядування. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Таким чином колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять нових даних, які б давали підстави для скасування або зміни ухваленого рішення. Правильно встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись ст. ст. 367; 374 ч. 1 п. 1; 375, 381-382 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 19 липня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складене 15 листопада 2023 року. Головуючий - О. І. Собина Судді: В. І. Криворотенко В. Ю. Рунов