Постанова ККС ВС № 168/243/16-к

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 листопада 2023 року м. Київ справа № 168/243/16-к провадження № 51-1671 км 23 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , в режимі відеоконференції: виправданого ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Волинського апеляційного суду від 10 березня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015030190000234, за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Старовижівського районного суду Волинської області від 02 вересня 2022 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та виправдано в зв`язку з недоведеністю вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення. Вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат у провадженні. Ухвалою Волинського апеляційного суду від 10 березня 2023 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни. За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку, ОСОБА_6 обвинувачувався у тому, що 10 серпня 2015 року близько 20:20 год., керуючи автомобілем «Опель-Вектра», д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись дорогою на вул. Радянська в с.Текля в напрямку с.Глухи Ковельського (раніше Старовижівського району) Волинської області, діючи з необережності порушив вимоги пунктів 1.10,2.3 б), 2.3 д), 10.1, 12.3 Правил дорожнього руху України, зокрема: не стежив за дорожньою обстановкою; не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху; побачивши мотоцикл марки «Минск», що виїхав з другорядної дороги, з метою уникнення зіткнення, виїхав на смугу зустрічного руху та допустив зіткнення з мотоциклом марки «Минск» під керуванням ОСОБА_8 , внаслідок чого пасажиру мотоцикла ОСОБА_9 були спричинені тяжкі тілесні ушкодження. Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у вказаному суді в зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Обґрунтовуючи вимоги скарги посилається на те, що суд апеляційної інстанції не дав належних відповідей на доводи апеляційної скарги прокурора, якими він обґрунтовував винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та які, на думку прокурора, свідчать про необхідність ухвалення обвинувального, а не виправдувального вироку в цій справі. Прокурор не погоджується з оцінкою судом доказів, посилається на неповноту судового розгляду. Вважає ухвалу апеляційного суду такою, що не відповідає вимогам ст. 419 КПК України. Прокурор, який брав участь в суді касаційної інстанції, підтримав касаційну скаргу сторони обвинувачення та просив її задовольнити. Позиції інших учасників судового провадження Виправданий ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 під час касаційного розгляду, посилаючись на відсутність підстав для задоволення касаційних вимог прокурора, просили оскаржувану ухвалу залишити без зміни. Мотиви Суду Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого. Доводи касаційної скарги прокурора про невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам ст. 419 КПК України колегія суддів вважає безпідставними. Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості й умотивованості судового рішення, убачається, що: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення. Відповідно до ст. 404 КПК України апеляційна процедура передбачає оцінку оскаржуваного вироку щодо його відповідності нормам кримінального та процесуального законів, фактичним обставинам кримінального провадження, а також дослідженим у судовому засіданні доказам. За вимогами ст. 419 КПК України, в ухвалі апеляційного суду має бути зазначено, зокрема, суть апеляційної скарги та докладні мотиви прийнятого рішення, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких її визнано необґрунтованою. Зважаючи на законодавчі приписи, а також положення ст. 419 КПК України, суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у кримінальному провадженні та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні заявлених вимог без задоволення, в ухвалі має бути зазначено підстави з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. За результатом апеляційного розгляду судом встановлено, що ухвалюючи виправдувальний вирок, суд першої інстанції, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, забезпечивши принцип змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів, передбачений ч. 2 ст. 22 КПК України, згідно з яким сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, ретельно перевірив представлені сторонами докази, у тому числі й ті, на підставі яких було пред`явлено обвинувачення ОСОБА_6 . Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється, якщо не буде доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим. Так, виправдовуючи ОСОБА_6 , суд першої інстанції оцінив досліджені у справі докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку та дійшов висновку, що стороною обвинувачення не доведено поза розумним сумнівом, що саме через дії ОСОБА_6 заподіяно тяжкі тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_9 . Не погодившись з таким висновком суду першої інстанції прокурор подав апеляційну скаргу в якій вважав, що виправдувальний вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповнотою судового розгляду та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Прокурор вважав, що суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони обвинувачення про допит слідчих, а також проведення слідчого експерименту за участі всіх учасників ДТП й призначення комісійно-транспортної експертизи у кримінальному провадженні і це, з посилань прокурора, фактично позбавило сторону обвинувачення можливості дослідити усі обставини вчинення ОСОБА_6 інкримінованого йому кримінального правопорушення. Прокурор не погоджувався з оцінкою доказів і визнанням деяких з них недопустимими та просив повторно допитати ОСОБА_6 , деяких свідків, повторно дослідити протоколи слідчих експериментів, висновки інженерно-транспортних експертиз, протокол огляду місця події, а також провести слідчий експеримент одночасно з усіма учасниками ДТП та із залученням спеціаліста і призначити судову інженерно-транспортну експертизу. Проте такі доводи сторони обвинувачення за результатом апеляційного розгляду були ретельно перевірені та обґрунтовано залишені без задоволення. Апеляційний суд правильно погодився з висновками суду першої інстанції щодо виправдання та відсутності в діях ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України і прийняв законне та справедливе рішення про залишення вироку суду першої інстанції без зміни. Частково повторно дослідивши докази, зокрема, протоколи слідчих експериментів проведених за участю свідка ОСОБА_10 в присутності обвинуваченого ОСОБА_6 10.09.2015, свідка ОСОБА_11 10.09.2015, свідка ОСОБА_8 23.11.2015 та ОСОБА_6 11.03.2016, висновки інженерно транспортних експертиз від 04.01.2016 №28 та від 06.12.2021 № СЕ-19/103-21/8275-ІТ, протокол огляду місця події від 10.08.2015, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що порушення Правил дорожнього руху, допущене ОСОБА_6 , було зумовлене саме діями іншого учасника дорожньо-транспортної пригоди - водія мотоцикла ОСОБА_12 , які виразилися у недотриманні ним Правил дорожнього руху, зокрема: пункт 1.3; підпункти «г» «д» пункту 2.3; пунктів 9.4; 10.1; 10.4; 16.11, відповідно до яких водій зобов`язаний знати ПДР України та їх дотримуватися; бути в застебнутому мотошоломі і не перевозити пасажирів без застебнутих мотошоломів; не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху; керувати транспортними засобами при досягненні 16-річного віку; завчасно подати сигнал показниками повороту про намір здійснити поворот ліворуч; переконатися, що маневр повороту буде безпечним та не створить перешкод або безпеки іншим учасникам руху та саме ОСОБА_12 повинен був надати дорогу автомобілю ОСОБА_6 , який наближався до перехрещення проїзних частин по головній дорозі і лише після цього здійснювати поворот ліворуч із крайнього лівого положення. Крім того, відповідно до висновку експерта № СЕ-19/103-21/8275-ІТ від 06.12.2021 з технічної точки зору водій мотоцикла ОСОБА_8 при виконанні вимог пункту 16.11 ПДР України мав можливість уникнути зіткнення з автомобілем під керуванням ОСОБА_6 . Також даною експертизою встановлено, що питання «Чи мав водій автомобіля «Опель-Вектра» - ОСОБА_6 технічну можливість запобігти зіткненню з мотоциклом «Мінськ» не має технічного змісту, оскільки з наданих на дослідження матеріалів вбачається, що мотоцикл під керуванням водія ОСОБА_8 виконував поворот ліворуч без гальмування, тому в такій дорожній ситуації ні зниження швидкості руху автомобіля «Опель-Вектра», ні його зупинка не виключала факту виникнення даної ДТП. Також даною експертизою встановлено, що водій ОСОБА_8 своїми діями міг створити аварійну дорожню ситуацію, при умові, що виїзд мотоцикла на головну дорогу відбувся на відстані меншій ніж 42,2…45,2 м, на якій знаходився автомобіль «Опель-Вектра» від місця наїзду. З огляду на наведене, апеляційний суд визнав правильним висновок місцевого суду про відсутність у ОСОБА_6 технічної можливості запобігти зіткненню з мотоциклом марки «Мінск», оскільки зіткнення від перехрестя відбулося на відстані 20 метрів, а місцевість від перехрестя проглядається на відстані 50 метрів та до моменту зіткнення мотоцикл проїхав ще 15 метрів. Також про створення аварійної ситуації свідчить і те що ОСОБА_8 з моменту виявлення автомобіля не гальмував, а продовжив свій рух, про що вказували свідки в своїх поясненнях у місцевому суді. Про незначну відстань між автомобілем і мотоциклом з моменту виявлення водієм ОСОБА_6 транспортного засобу під керуванням ОСОБА_8 також свідчать і пояснення як самого ОСОБА_6 так і свідка ОСОБА_13 , оскільки обидва ствердили, що зіткнення транспортних засобів відбулося майже на перехресті доріг. З урахуванням наведеного, апеляційний суд виснував, що суд першої інстанції, оцінивши зібрані під час досудового розслідування та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, обґрунтовано дійшов висновку про те, що стороною обвинувачення не доведено поза розумним сумнівом того, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України вчинене ОСОБА_6 , а тому правильно визнав його невинуватим та виправдав на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України. При цьому, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання прокурора під час апеляційного розгляду, в порядку ч. 3 ст. 404 КПК України, про проведення слідчого експерименту одночасно за участю водія автомобіля ОСОБА_6 , водія мотоцикла ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та потерпілого ОСОБА_9 із застосуванням відеофіксації та із залученням спеціаліста, а також про призначення комісійної судової інженерно-транспортної експертизи, оскільки судом першої інстанції вмотивовано ухвалами відмовлено у задоволенні аналогічних клопотань з наведеннях причин такої відмови з чим погодився і апеляційний суд. Прокурор в своєму клопотанні не навів об`єктивних причин, наявність яких під час досудового розслідування перешкодила органу досудового розслідування провести слідчий експеримент одночасно за участю ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 . З матеріалів кримінального провадження видно, що судом першої інстанції досліджені всі фактичні обставини, з`ясування яких мало істотне значення для прийняття правильного рішення, а тому доводи апеляційної скарги прокурора про істотне порушення судом вимог кримінального процесуального закону, про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність обґрунтовано були визнані апеляційним судом безпідставними та залишені без задоволення. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України, вона містить докладні мотиви прийнятого рішення та підстави, з яких апеляційну скаргу прокурора визнано необґрунтованою. При її постановленні апеляційним судом були також враховані вказівки суду касаційної інстанції, викладені в постанові від 14 лютого 2019 року у цій справі. Отже, касаційна скарга прокурора не містить доводів на обґрунтування наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону і таких порушень, у цій справі, колегією суддів не встановлено, а також доводів на обґрунтування неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, тому підстав, передбачених ст. 438 КПК України, для скасування оскаржуваного судового рішення та задоволення касаційних вимог, немає. Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд ухвалив: Ухвалу Волинського апеляційного суду від 10 березня 2023 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції - без задоволення. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3