Постанова КЦС ВС № 346/6034/13-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 листопада 2023 року м. Київ справа № 346/6034/13 провадження № 61-10168св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., учасники справи: позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2023 року в складі судді Яремин М. П. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08 червня 2023 року в складі колегії суддів Баркова В. М., Луганської В. М., Мальцевої Є. Є., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст вимог позову та судових рішень судів попередніх інстанцій У вересні 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку та державного акта на право власності на земельну ділянку недійсними. Позовну заяву мотивували тим, що 12 травня 2005 року між ними та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку та господарських споруд, розташованих на АДРЕСА_1 , який належав їм на праві спільної часткової власності ( ОСОБА_1 - 61/100 часток, ОСОБА_2 - 39/100 часток). Вказували, що з моменту укладення зазначеного договору та на час звернення з цим позовом до суду ОСОБА_3 не здійснила оплату за придбаний житловий будинок, незважаючи на видані її чоловіком ОСОБА_4 боргові розписки від 01 серпня 2005 року на суму 60 000 дол. США та від 01 вересня 2010 року на суму 124 000 дол. США. Вважали, що таким чином відповідачі мають намір незаконно (шляхом обману та зловживання довірою) заволодіти нерухомим майном без оплати коштів за нього. З огляду на викладене ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд ухвалити рішення, яким визнати укладений між ними та ОСОБА_3 договір купівлі-продажу житлового будинку від 12 травня 2005 року, а також виданий на ім`я відповідачки державний акт серії ЯМ № 640142 від 26 листопада 2012 року на право власності на земельну ділянку недійсними. Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 листопада 2013 року визнано мирову угоду сторін у справі, за умовами якої: - визнано оспорювані договір купівлі-продажу та державний акт на право власності на земельну ділянку недійсними; - у порядку реституції повернуто позивачам у спільну часткову власність спірне домоволодіння зі збереженням протягом трьох років права дітей відповідачів на проживання в житловому будинку; - позивачі відмовились від будь-яких вимог майнового та немайнового характеру до відповідачів, а також передали ОСОБА_3 оригінали всіх існуючих боргових розписок, що підписані ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ; - сторони не відшкодовують одна одній судові витрати; - провадження у справі закрито; - скасовано арешт, накладений на спірний житловий будинок. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 24 січня 2022 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 08 червня 2022 року апеляційну скаргу ТОВ «Галицька торгова компанія» задоволено, ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 листопада 2013 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. При скасуванні ухвали місцевого суду апеляційний суд виходив із того, що умовами мирової угоди порушено майнові інтереси ТОВ «Галицька торгова компанія», яке не брало участі у справі, оскільки на момент затвердження судом мирової угоди відповідач ОСОБА_4 вже був боржником ТОВ «Галицька торгова компанія», а тому мирова угода, за якою сторони дійшли згоди про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку та застосування реституції, фактично є інструментарієм не для захисту цивільних прав та інтересів сторін, а для уникнення виконання судового рішення про стягнення боргу з ОСОБА_4 . Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2023 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 08 червня 2023 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено. Судові рішення мотивовані тим, що оскільки позивачі не довели наявність правових підстав для визнання оспорюваного договору недійсним, волевиявлення сторін договору було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, то пред`явлений позов підлягає залишенню без задоволення. Обставина неотримання позивачами грошових коштів за продаж будинку, на яку вони посилаються в обґрунтування позовних вимог, за висновком судів не є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу, оскільки недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Доводи позивачів про фіктивний характер правочину суди відхилили з посиланням на те, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Суди зазначили, що коли сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, то суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08 червня 2023 року у цій справі, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. У касаційній скарзі заявниця як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу) та зазначає, що суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України). Касаційну скаргу позивачка мотивувала тим, що ознакою фіктивного правочину є свідомий намір сторін не виконувати зобов`язання за договором. Оскільки відповідачі не сплатили кошти за придбання домоволодіння, визнали вказану обставину в мировій угоді, а також не набули фактичного володіння нерухомим майном, яке й досі утримується позивачкою, вважає, що суди дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Вказує також, що оспорюваний правочин укладений під час наявності у відповідачів боргового зобов`язання, підтвердженого розписками, що надає договору ознак фраудаторного правочину. Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходили.

Позиція Верховного Суду Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Обставини, встановлені судами 12 травня 2005 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 як продавцями та ОСОБА_3 як покупцем укладено договір купівлі-продажу житлового будинку разом з господарськими спорудами, який посвідчено приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Трачук Л. В. та зареєстровано в реєстрі за № Д-399. За умовами договору продавці передали у власність покупцю житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Будинок належав продавцям на праві спільної часткової власності, зокрема, 39/100 часток у праві спільної власності належали ОСОБА_2 , а 61/100 часток - ОСОБА_1 . Відповідно до пункту 2 договору продаж зазначеного будинку вчинено за ціною 49 188 грн, які сплачені покупцем готівкою до укладення цього договору. У пункті 5 договору сторони підтвердили, що укладення договору відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільним і усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому. Сторони передбачили, що право власності на придбаний будинок у покупця виникає з моменту державної реєстрації цього договору в Коломийському міжрайонному бюро технічної інвентаризації (пункт 7 договору). Відповідно до копії державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого на підставі рішення Коломийської міської ради № 1976 від 25 жовтня 2005 року, ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованих у АДРЕСА_1 . Правове обґрунтування Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Недійсність правочину визначається статтями 203, 215 ЦК України. Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частин першої, третьої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов). Тлумачення статей 215, 216 ЦК України дає підстави для висновку, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги При зверненні до суду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підставою пред`явленого позову про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним визначили невиконання покупцями протягом тривалого часу свого обов`язку зі сплати вартості придбаного майна, що, на думку позивачів, свідчить про те, що дійсним наміром відповідачів при укладенні договору було безоплатне заволодіння належним позивачам майном. Установивши, що обставина неотримання позивачами грошових коштів за продаж будинку, на яку вони посилаються в обґрунтування позовних вимог, не є підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову. Верховний Суд додатково зазначає, що в разі невиконання відповідачами свого обов`язку зі сплати вартості придбаного майна позивачі не позбавлені можливості звернутися до суду з позовом про розірвання цього договору або про спонукання відповідачів до виконання умов договору. Доводи касаційної скарги про те, що свідомий намір сторін не виконувати зобов`язання за договором є ознакою фіктивного правочину, Верховний Суд відхиляє, адже невиконання правочину сторонами не вказує на його фіктивний характер, зокрема, з урахуванням установлених судами обставин передання майна на виконання договору купівлі-продажу. Подібний за змістом висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року в справі № 369/11268/16-ц. Наведені в касаційній скарзі аргументи позивачки про те, що відповідачі не набули фактичного володіння нерухомим майном, яке й досі утримується позивачкою, та про фраудаторний характер оспорюваного правочину з огляду на складені відповідачами розписки, суд касаційної інстанції не аналізує, оскільки на вказані обставини позивачі не посилалися як на підстави позову в суді першої інстанції. Між тим, суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга статті 400 ЦПК України). Зазначаючи про ухвалення судами оскаржених судових рішень на підставі недопустимих доказів, ОСОБА_1 не зазначає, які самі докази є недопустимими, та які обставини на підставі них встановлені судами. Тому підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частиною третьою статті 411 ЦПК України, на яку посилається позивачка в касаційній скарзі, не підтвердилася. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості. Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено. Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України. Керуючись статтями 400, 401, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08 червня 2023 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: О. В. Ступак І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний