Постанова 4857 № 140/8640/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 листопада 2023 рокуСправа № 140/8640/23 пров. № А/857/11413/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Качмара В.Я., суддів Довгополова О.М., Затолочного В.С., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юма Трейд» до Головного управління ДПС у м. Києві, Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Волинській області на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 7 червня 2023 року суддя (суддя Сорока Ю. Ю., м. Луцьк) - ВСТАНОВИВ: У червні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Юма Трейд» (далі ТОВ) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі Головного управління - 1), Головного управління ДПС у Волинській області (далі Головного управління - 2), в якому просило: визнати протиправним та скасувати рішення комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування у Єдиному реєстрі податкових накладних Головного управління - 1 про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку від 23.02.2023 №20028 (далі - Рішення). зобов`язати Головного управління 2 виключити ТОВ з переліку платників податку, які відповідають критеріям ризиковості платника податку. Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 05 травня 2023 року (далі Ухвала суду - 1) заяву ТОВ про забезпечення позову, задоволено частково. Зупинено дію Рішення про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість ТОВ пункту 8 Критеріїв ризиковості платника податку на додану вартість. В іншій частині в задоволенні заяви ТОВ про забезпечення позову відмовлено. 31.05.2023 відповідачем подано заяву про роз`яснення Ухвали суду - 1 в частині здійснення відповідних заходів та зупинення дії Рішення (далі - Заява). Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 7 червня 2023 року (далі Ухвала суду - 2) в задоволенні Заяви відмовлено. Не погодившись із постановленню ухвалою, її оскаржив відповідач із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить таку скасувати та ухвалити нову, якою вимоги Заяви задовольнити. В доводах апеляційної скарги вказує, що виконання Ухвали суду - 1 на даний час є незрозумілим в частині здійснення відповідних заходів та виключення з переліку ризикових платників, оскільки в цій ухвалі не визначені послідовність та механізм виконання судового рішення. Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подавав. У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами. Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Залишаючи Заяву без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що з її змісту слідує, що заявник фактично просить роз`яснити порядок (механізм) виконання зазначеної ухвали, а не резолютивну частину судового рішення, тобто вирішити питання, які не стосуються роз`яснення судового рішення в розумінні статті 254 КАС. Такі висновки суду першої інстанції, відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з правильним застосуванням норм матеріального і дотримання норм процесуального права, з таких міркувань. Відповідно до частини першої статті 254 КАС за заявою учасника справи, державного виконавця суд роз`яснює ухвалене ним судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення, шляхом постановлення ухвали. За частиною другою статті 254 КАС подання заяви про роз`яснення судового рішення допускається, якщо воно ще не виконано або не закінчився строк, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання. Роз`яснення судового рішення є за своєю суттю одним із способів усунення його недоліків, але без виправлення і постановлення додаткового рішення цим же судом, та зумовлено нечіткістю судового рішення за змістом, коли таке є неясним та незрозумілим для осіб, стосовно яких воно ухвалене, так і для тих, що будуть здійснювати його виконання. Конкретного і вичерпного переліку критеріїв для визначення рішення незрозумілим вказана правова норма не містить. Водночас, ясність судового рішення полягає у логічному, чіткому, переконливому і зрозумілому викладенні змісту рішення. Вимога логічності, зокрема, передбачає, що текст рішення має відображати причинно-наслідкові зв`язки у межах речення чи всього документу. Зокрема,

мотивувальна частина рішення має відповідати його резолютивній частині. Невизначеність судового рішення означає, що таке рішення містить положення, які викликають суперечки щодо його розуміння та під час виконання. Недотримання цих вимог може ускладнити або взагалі унеможливити виконання рішення суду, а тому роз`ясненню підлягають рішення суду у разі, якщо без такого роз`яснення їх важко виконати, оскільки високою є ймовірність неправильного виконання внаслідок неясності резолютивної частини рішення. Суд зазначає, що роз`яснення судового рішення є за своєю суттю одним із способів усунення його недоліків, зміна форми його викладення таким чином, щоб ті частини судового рішення, які викликають труднощі для розуміння, були висвітлені ясніше та зрозуміліше, однак без виправлення і постановлення додаткового рішення цим же судом. Тобто процесуальна процедура роз`яснення судового акта виключає можливість будь-яким чином змінювати зміст цього судового рішення. В свою чергу, рішення судів усіх інстанцій, незалежно від виду провадження, повинно обов`язково містити вступну, описову, мотивувальну і резолютивну частини з додержанням зазначеної послідовності. У мотивувальній частині зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався, тоді як резолютивна частина рішення є завершальною і відображає результат вирішення справи адміністративної юрисдикції. При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що визначений статті 254 КАС механізм не може використовуватись, якщо хтось із осіб, які беруть участь у справі, не розуміє, наприклад, мотивації судового рішення, чи не знає способу або порядку його виконання. Висновки суду щодо способу, строків, порядку виконання рішення є факультативними елементами резолютивної частини рішення. Тому вони можуть виступити предметом роз`яснення лише у тому разі, коли суд закріпив їх у рішенні. Якщо ж висновки суду щодо способу виконання у рішенні відсутні, то ухвала суду про їх роз`яснення фактично є додатковим рішенням і прямим порушенням статті 254 КАС, що забороняє змінювати (в тому числі доповнювати) зміст такого рішення. Зміст Заяви вказує на те, що заявник фактично просить суд роз`яснити спосіб та порядок виконання судового рішення, тобто вирішити питання, які не стосуються роз`яснення судового рішення в розумінні статті 254 КАС. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що поняття «спосіб» і «порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем та іншими суб`єктами владних повноважень. За приписами статті 378 КАС за наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом) суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може встановити чи змінити спосіб або порядок виконання такого рішення. Таким чином, законодавцем розмежовано порядок «роз`яснення судового рішення якщо таке є незрозумілим» (статті 254 КАС) та «встановлення способу і порядку виконання судового рішення в разі наявності обставин, що ускладнюють його виконання» (статті 378 КАС). Зі змісту Ухвали суду -1 слідує, що така в цілому, як і її резолютивна частина, зокрема, є чіткою та зрозумілою, містить виклад встановлених судом обставин та мотивів, з яких суд виходив при її прийнятті, а також посилання на положення закону, якими він керувався. Крім того, заявник не зазначає жодних обставин та обґрунтованих доводів щодо незрозумілості змісту Ухвали суду -1, а саме: які висновки чи мотиви судового рішення є незрозумілими, з яких суд виходив при прийнятті ухвали та застосування положень законодавства, яким суд керувався. Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що за приписами частини другої статті 254 КАС подання заяви про роз`яснення судового рішення допускається, якщо воно, зокрема, ще не виконано. Відповідно до частин першої, третьої статті 156 КАС ухвала суду про забезпечення позову має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження. Особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом. Отже, Ухвала суду -1 в розумінні частин першої, третьої статті 156 КАС України підлягала негайному виконанню з дня її постановлення, а особи, винні в невиконанні вказаної ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом. Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні Заяви правильно застосував положення частини першої статті 254 КАС, а доводи апеляційної скарги не викликають сумніву щодо застосування чи тлумачення зазначених норм процесуального права. Відповідно до положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Згідно із позицією Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до частини другої статті 6 КАС суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Доводи, наведені в апеляційній скарзі не спростовують правильності застосування судом норм процесуального права до встановлених ним на підставі безпосередньо досліджених та оцінених доказів та обставин справи. Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Керуючись статтями 243, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 7 червня 2023 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді О. М. Довгополов В. С. Затолочний