Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/6551/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 07 листопада 2023 року м. Дніпросправа № 160/6551/23 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач), суддів: Бишевської Н.А., Семененка Я.В., за участю секретаря судового засідання Поспєлової А.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційні скарги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 червня 2023 року, додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 червня 2023 року у справі №160/6551/23 (головуючий суддя Царікова О.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому, з урахуванням уточненого адміністративного позову (вх. №31685/23 від 19.04.2023), просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №0011964-2415-0410 від 24.02.2023, яким визначено податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (КБК 18010300), за 2021 рік в сумі 31372,20 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 06.12.2016 позивачка на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом набула у власність будівлю фруктосховища загальною площею 1742,9 кв. м., яка розташована у АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 514194012124. З 07.12.2016 позивачка зареєстрована як фізична особа-підприємець з основним видом економічної діяльності згідно КВЕД 22.21 Виробництво плит, листів, труб і профілів із пластмас, тому, позивачка як власник нежитлової нерухомості використовує таке приміщення для здійснення промислової діяльності відповідно до його призначення. Прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення №0011964-2415-0410 від 24.02.2023 є протиправним, оскільки відповідно до п. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. Позивачка наголошує, що при визначенні сум податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідачем не враховані факти правового статусу будівлі та види діяльності, які здійснює позивачка. Позивачка вважає, що відповідач порушив її право на застосування пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Також, позивачка звертає увагу на те, що правомірність застосування пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України при нарахуванні ОСОБА_1 податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (код НОМЕР_1 ), встановлена рішенням суду у справі №160/12888/20, яке набрало законної сили. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.06.2023 адміністративний позов задоволено. Суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачка використовує належну їй нежитлову нерухомість, а саме: будівлю «Фруктосховище» за функціональним призначенням при здійсненні господарської діяльності за КВЕД 22.21 «Виробництво плит, листів, труб і профілів із пластмас», відповідно, така будівля не є об`єктом оподаткування відповідно до положень пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, а тому, оспорюване податкове повідомлення-рішення від 24.02.2023 №0011964-2415-0410 форми «Ф» є протиправним та підлягає скасуванню. 05.06.2023 до суду першої інстанції надійшло клопотання позивачки про стягнення на її користь витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у загальному розмірі 9800,00 грн., до якого (клопотання) додано документи на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу. Додатковим рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.06.2023 клопотання позивачки задоволено частково. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5500,00 грн. Суд, врахував критерії співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, також виходив з того, що домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між позивачем та адвокатом, і є обов`язковими до виконання, угода про надання правничої допомоги є дійсною, метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання суб`єкта владних повноважень своєчасно вчиняти певні дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних чи юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, дійшов висновку про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 5500,00 грн. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким в задоволенні позовної заяви відмовити. Скаржник зазначає, що судом першої інстанції не досліджено належним чином тих обставин, що відповідно до облікових даних, які зазначені в ІКС «Податковий блок», позивачкою не визначено об`єкти оподаткування, через які провадиться її господарська діяльність. Документи про використання будівлі « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за адресою: АДРЕСА_1 , під час здійснення виготовлення промислової продукції не надавались. На підтвердження факту здійснення господарської діяльності в будівлі « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за адресою: АДРЕСА_1 , жодних доказів не надано. В свою чергу, надані до суду рахунки-фактури та видаткові накладні за податковий період 2021 рік, на думку контролюючого органу, не підтверджують факт здійснення ОСОБА_1 господарської діяльності за вказаною адресою, що унеможливлює застосування податкової преференції, передбаченої абз. «є» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України. Крім того, скаржник наголошує на тому, що судом першої інстанції безпідставно не враховано посилання контролюючого органу на постанову Верховного Суду від 24.12.2020 у справі №160/9721/18, де ОСОБА_1 з аналогічних підстав оскаржувалось податкове повідомлення-рішення №0389807/1316-0410 від 15.03.2018, яким визначено грошові зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізособами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, у розмірі 27886,40 грн. за 2017 рік. Відповідач вказує, що Верховним Судом у зазначеній постанові встановлена відсутність доказів, які б свідчили, що ОСОБА_1 впродовж 2017 року використовувала будівлю, оподаткування якої стосується спір, за функціональним призначенням. Суди попередніх інстанцій такий факт не встановили. Натомість Верховним Судом у справі встановлено, що зазначена вище будівля, знаходиться в стадії незавершеної реконструкції відповідно до рішення виконкому Павлоградської міської ради від 11.07.2001 №

455. Ця обставина підтверджується приєднаними до матеріалів справи копіями довідки Управління містобудування та архітектури м. Павлограда №480 від 21.10.2002, згідно з якою рішенням Павлоградської міської ради від 11.07.2002 №455 надано дозвіл на переобладнання будівлі фруктосховища, розташованої на вулиці Шутя, 3 в м. Павлограді, під цех з виробництва полімерної плівки; дозволу Інспекції держархітектурбудконтролю м. Павлограда на виконання будівельних робіт від 14.06.2002 №19; витягу з рішення Павлоградської міської ради Дніпропетровської області «Про надання дозволу на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки» від 04.04.2017 №633-21/VII. Встановлена нормою пп. «є» п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК податкова пільга має на меті стимулювання розвитку промислового виробництва, створення для цього сприятливих умов, в тому числі, фінансових. За висновком Верховного Суду оскільки позивачка в 2017 році не здійснювала промислового виробництва з використанням зазначеної будівлі, а тривалий процес реконструкції будівлі не дає підстави для висновку про тимчасове вибуття будівлі з процесу промислового виробництва, право на фінансове сприяння з боку держави у вигляді звільнення від сплати податку на промислові будівлі вона не має. Також відповідач подав апеляційну скаргу на додаткове рішення, в якій просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу відмовити у повному обсязі. Скаржник зазначає, що суд першої інстанції, вирішуючи питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу в оскаржуваному рішенні та стягуючи їх на користь позивача у розмірі 5500 грн., детально не обґрунтував вид послуг та розмір відшкодованих витрат, обмежившись загальними посиланнями на норми права та висновки Верховного Суду, тим самим позбавляючи скаржника можливості оцінити обсяг фактично відшкодованих послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, співмірність послуг категорії складності даної справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг. Крім того, судом першої інстанції не враховано відсутність у документах про виконану роботу посилань на адміністративну справу, в межах якої заявлені вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу. Скаржник вважає, що судом першої інстанції також залишено поза увагою, що в Додатку №1 до Договору про надання правничої допомоги №07/11-22 від 07.11.2022 наведено перелік правничої допомоги відносно податкового повідомлення-рішення №1385716-2415-0410 від 23.08.2023, натомість в межах даної справи оскаржувалось податкове повідомлення-рішення №0011964-2415-0410 від 24.02.2023. А в пп. 2.1 п. 2 Додатку №1 визначено, що «відповідно до п. 4.3 Договору про надання правничої допомоги Сторони погодили, що гонорар Бюро складається із суми вартості усіх видів правової допомоги, яка надавалася», однак Договір про надання правничої допомоги №07/11-22 від 07.11.2022 взагалі не містить п. 4.3. Також, скаржник зазначає, що оскільки дана справа не є складною, сума витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 5500 грн. не є співмірною зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тому стягнення адвокатських послуг у зазначеній сумі не відповідає критеріям розумності, співрозмірності та справедливості. В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи, викладені в апеляційних скаргах. Представник позивачки проти задоволення апеляційних скарг заперечує, просить залишити рішення суду та додаткове рішення суду без змін як законні та обґрунтовані. Відповідно до поданого відзиву на апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції представник позивачки наполягає на протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, зазначає, що скаржник факт віднесення належної позивачці будівлі до групи «Будівлі промисловості та склади» (код 1251) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 було встановлено під час попередніх судових розглядів, в тому числі у справах №160/9271/18 та №160/12888/20 з тим же складом сторін. Розглядаючи зазначені адміністративні справи, суди усіх інстанції відхилили аналогічні доводи відповідача та дійшли висновку, що зазначена будівля «Фруктосховища» відноситься до коду 1251 та є будівлею промисловості та складів. Заперечуючи проти висновків суду, скаржником не надано належних та допустимих доказів, що будівля «фруктосховища» відноситься до якогось іншого класу відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, тим більше, що здійснюючи розрахунок податкового зобов`язання, відповідач застосовував ставки податку, встановлені Павлоградською міською радою саме для будівель за кодом 1251. Також представник позивачки зазначає, що при подачі адміністративного позову у цій справі на підтвердження факту використання належної позивачці будівлі відповідно до основного виду діяльності за основним КВЕД-2010 22.21 виробництво плит, листів, труб і профілів із пластмас, було надано відповідні документи - копії договорів, рахунків, накладних тощо (додатки №10-11 до первісного позову). Суд першої інстанції правомірно дослідив надані позивачкою докази на підтвердження позовних вимог, скаржник не заперечував проти цих доказів, їх належності та допустимості. Також звернено увагу суду, що конструкція пп.266.2.2 ПК України не ставить можливість застосування пільги в залежність від надання чи не надання повідомлення за ф.20-ОПП. За не надання такого повідомлення платником податків передбачена відповідальність за ст. 117.1 ПК кодексу України. В поданому відзиві на апеляційну скаргу на додаткове рішення представник позивачки вказує, що позивачкою були надані належні та допустимі докази на підтвердження факту понесення витрат, доводи скаржника зводяться до переоцінки доказів, які були досліджені судом першої інстанції. Також представник позивачки звертає увагу, що в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/12876/19 суд зауважив, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Тому представник позивачки вважає, що розмір витрат позивачки на правничу допомогу, який було стягнуто з відповідача, є співмірним з обсягом такої допомоги. Також представник позивачки вважає безпідставними доводи скаржника щодо незазначення в акті виконаних робіт номеру адміністративної справи та невідповідність номеру податкового повідромлення-рішення, який є предметом позову, зазначаючи з цього приводу, що надання правничої допомоги не завжди починається за наявності справи в суді. Договір між позивачкою та адвокатом було укладено до відкриття провадження у справі. Також в завданні клієнта наведено відомості щодо первісного податкового повідомлення-рішення, яке було скасовано вже після подачі позовної заяви на підставі рішення ДПС України за результатами розгляду скарги. В матеріалах справи міститься заява позивачки щодо зміни предмету позову, яка складена адвокатом. Зазначена заява розглядалася в судовому засіданні, представник відповідача не заперечував проти її задоволення. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги підлягає задоволенню, з огляду на таке. Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивачка - ОСОБА_1 зареєстрована від 07.12.2016 у встановленому законом порядку як фізична особа-підприємець за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 22320000000012356. Основний вид економічної діяльності позивачки за КВЕД 22.21 «Виробництво плит, листів, труб і профілів із пластмас». На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, зареєстрованого 06.12.2016 приватним нотаріусом Павлоградського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Іщик М.В. в реєстрі за №1541, спадкова справа №64/2016, позивачці на праві приватної власності належить об`єкт нежитлової нерухомості будівля « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 1742.9 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності ОСОБА_1 на вказаний об`єкт нерухомого майна зареєстровано у встановленому законом порядку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 17851097, дата державної реєстрації 06.12.2016. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, будівля «Фруктосховище» - об`єкт нежитлової нерухомості, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 514194012124, загальна площа 1742,9 кв.м., знаходиться в стадії незавершеної реконструкції згідно рішення виконкому Павлоградської міської ради від 11.07.2001 №455, адреса: АДРЕСА_1 . Головним управлінням ДПС у Дніпропетровські області винесено податкове повідомлення-рішення від 23.08.2022 №1385716-2415-0410 форми «Ф», яким згідно пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України позивачці визначено суму податкового зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості за 2021 рік, в розмірі 52287,00 грн., Означене податкове повідомлення-рішення оскаржено позивачкою в адміністративному порядку до Державної податкової служби України Рішенням Державної податкової служби України від 23.02.2023 №4624/6/99-00-06-01-04-06 про результати розгляду скарги скаргу задоволено частково, скасовано податкове повідомлення-рішення від 23.08.2022 №1385716-2415-0410 форми «Ф» в частині податку на нерухоме майно у розмірі 20914,80 грн. Означене рішення мотивоване тим, що відповідно до облікових даних, які зазначені в ІКС «Податковий блок», ОСОБА_1 не визначено об`єкти оподаткування, через які провадиться діяльність. Документи про використання будівлі « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за адресою АДРЕСА_1 , при здійсненні виготовлення промислової продукції не надано. За таких обставин, контролюючим органом відповідно до пп.12.3.3 п.12.3 ст.12, пп. «є» пп.266.2.2 п.266.2, пп.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України зроблений висновок, що податок на нерухоме майно за 2021 рік на вказану вище нежитлову будівлю «Фруктосховище» повинен становити 31372,20 грн., виходячи із ставки, встановленої рішенням Павлоградської міської ради від 19.06.2018 № 1231-37/VII для підкласу 1252.9 класу 1525 «Резервуари, силоси та склади» у розмірі 0,3% мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м бази оподаткування. На зменшену рішенням Державної податкової служби України від 23.02.2023 №4624/6/99-00-06-01-04-06 суму Головним управлінням ДПС у Дніпропетровські області складено податкове повідомлення-рішення від 24.02.2023 №0011964-2415-0410 форми «Ф», за яким згідно пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 та пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України позивачці визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості, за 2021 рік, в розмірі 31372,20 грн. Правомірність податкового повідомлення-рішення форми «Ф» №0011964-2415-0410 від 24.02.2023 є предметом судового розгляду у цій справі. З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції, зазначає таке. Згідно із статтею 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю. За правилами підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України). Підпунктами 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Отже, за загальним правилом, об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Згідно із статтею 10 ПК України податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є місцевим податком. За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням об`єкта житлової та/або нежитлової нерухомості інформацію щодо ставок та наданих пільг юридичним та/або фізичним особам зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Згідно з пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (пп. 266.6.1. п. 266.2 ст. 266 ПК України). Відповідно до пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України (в редакції, яка діяла до 23.05.2020) не є об`єктом оподаткування: будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. Законом України від 16 січня 2020 року №466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23.05.2020 внесені зміни, зокрема, до абз. «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України. Відповідно до діючої на час виникнення спірних правовідносин редакції пп. «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Виходячи з аналізу наведеної правової норми, підставою для застосування податкової пільги є одночасна сукупність таких умов: віднесення нерухомого майна до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, використання таких будівель промисловості за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010. будівлі не повинні здаватися їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженим наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року №507, до групи 125 «Будівлі промислові та склади» віднесено клас 1251 - «Будівлі промисловості», що включає криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства та т. ін. за їх функціональним призначенням; та клас 1252 - «Резервуари, силоси та склади», до якого відноситься підклас 1252.9 «Склади та сховища інші». Фактичне головне призначення кожного конкретного об`єкта нерухомості обчислюється на підставі документів, що підтверджують право власності, у порядку, визначеному вказаним Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, із використанням Методики ідентифікації за головною класифікаційною ознакою будівель багатофункціонального призначення. Ведення Класифікатора здійснює Державний науково-дослідний інститут автоматизованих систем у будівництві Міністерства розвитку громад та територій України, уповноважений видавати експертні висновки щодо належності об`єктів нерухомості (їх частин) до певного класу будівель (далі Висновок) на підставі документів, що підтверджують їх право власності, з врахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення такого об`єкта нерухомості згідно з Класифікатором. Таким чином, визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться за певною процедурою на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000. В даному випадку матеріали справи не містять документів, які свідчили, що належна позивачці будівля «Фруктосховище», що знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., м.Павлоград, вул.Шутя, 3, класифікована у групі «Будівлі промисловості та склади» (код 125) ДК 018-2000. Інформація про вказаний об`єкт нерухомого майна відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, про функціональне призначення цього об`єкту нерухомості в Державному реєстрі нерухомого майна відсутня. В той же час, суд апеляційної інстанції враховує, що при визначенні оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням суми податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2021 рік, в розмірі 31372,20 грн., контролюючим органом застосовано ставку податку 0,3% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування, встановлену рішенням Павлоградської міської ради від 19.06.2018 №1231-37/VII саме до підкласу 1252.9 класу 1252 «Резервуари, силоси та склади». Отже, фактично питання віднесення належної позивачці будівлі до визначеного пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України класу для застосування податкової пільги у цій справі спірним не є. Також не є спірним відповідність основного виду економічної діяльності позивачки за КВЕД 22.21 «Виробництво плит, листів, труб і профілів із пластмас» вимогам пп. «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з встановлених обставин використання позивачкою належної їй нежитлової нерухомості - будівлі «Фруктосховище» за функціональним призначенням при здійсненні господарської діяльності за КВЕД 22.21 «Виробництво плит, листів, труб і профілів із пластмас». При цьому, суд першої інстанції врахував, що матеріали справи не містять, а відповідачем не надано доказів того, що вищезазначена будівля фруктосховища не може використовуватися позивачкою для зберігання готової продукції, а саме: плит, листів, труб і профілів із пластмас, які позивачка виготовляє в процесі своєї господарської діяльності, а повинна використовуватися лише для зберігання харчової продукції. Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими доводами суду першої інстанції, вважає, що обставини, які суд першої інстанції визнав встановленими, є недоведеними. Як зазначено вище, відповідно до норми пп. «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України умовою для застосування пільги є саме фактичне використання відповідного об`єкта нерухомого майна, в даному випадку будівлі підкласу підкласу 1252.9, за призначенням у господарській діяльності суб`єкта господарювання. Наявні в матеріалах справи документи не підтверджують використання позивачкою будівлі «Фруктосховище» при виготовленні промислової продукції або її зберіганні, як про те помилково зазначено судом першої інстанції. Надані суду рахунки-фактури та видаткові накладні за 2021 рік не є свідченням здійснення ОСОБА_1 господарської діяльності за місцем розташування означеної будівлі і, відповідно, використання цієї будівлі за призначенням згідно виду діяльності за КВЕД-2010 22.21 «Виробництво плит, листів, труб і профілів із пластмас». Інші докази на підтвердження наведених позивачкою обставин використання вказаної вище будівлі у власній господарській діяльності суду не подані, в матеріалах справи відсутні. Наведене вище унеможливлює застосування податкової пільги, передбаченої пп. «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, тому нарахування позивачці суми податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021 рік в розмірі 31372,20 грн. згідно з податковим повідомленням-рішенням форми «Ф» №0011964-2415-0410 від 24.02.2023, є правомірним, правові підстави для його скасування вказаного податкового повідомлення-рішення відсутні. Суд першої інстанції під час розгляду даної справи застосував до правовідносин, які виникли між сторонами, норми права, які регулюють саме ці правовідносини, однак визнав встановленими обставини, що мають значення для справи, які є недоведеними, зробив висновки, які не в повному обсязі відповідають фактичним обставинам справи, що відповідно до ст.317 КАС України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову. З приводу вимог апеляційної скарги на додаткове рішення суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке. Відповідно до ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати. За приписами ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно п.3 ч.1, ч.2 ст.252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення. З матеріалів справи вбачається, що у рішенні суду від 08.06.2023 у цій справі не вирішено питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу. Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що документально підтвердженими витратами, понесеними позивачкою, які підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень відповідача у справі, є витрати в розмірі 5500,00 грн. із заявленої позивачкою до відшкодування суми 9800,00 грн. При цьому сума 5500,00 грн. визначена судом першої інстанції з урахуванням принципів добросовісності, розумності та справедливості, з чим суд апеляційної інстанції погоджується з огляду на зміст і суть наданої позивачці правничої допомоги. В той же час суд апеляційної інстанції, враховуючи результати перегляду рішення суду першої інстанції у цій справі, вважає за необхідне застосувати приписи ч.6 ст.139 КАС України, згідно якої якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Як правильно зазначив відповідач в апеляційній скарзі на додаткове рішення суду першої інстанції, питання розподілу судових витрат та способу виконання судового рішення, у разі вирішення питання про право, є обов`язком суду, що вирішується за результатами розгляду справи в залежності від того, яке рішення приймається судом Додаткове судове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення. Отже, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції від 08.06.2023 і ухвалення нового рішення про відмову в задоволення позову, понесені позивачкою судові витрати відшкодуванню не підлягають, тому додаткове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню. Керуючись ст.ст. 310, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області задовольнити. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 червня 2023 року, додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 червня 2023 року у справі №160/6551/23 скасувати. В позові відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена до касаційного суду в порядку та строки, встановлені ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк суддя Н.А. Бишевська суддя Я.В. Семененко