Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/13942/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 листопада 2023 р. Справа № 520/13942/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Присяжнюк О.В. , Бартош Н.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2023, головуючий суддя І інстанції: Панов М.М., м. Харків, повний текст складено 10.08.23 по справі № 520/13942/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Військової частини № НОМЕР_1 щодо відсутності дій з розгляду та надання відповіді на досудову вимогу від 12 травня 2023 року щодо необхідності направлення на військово-лікарняну експертну комісію для встановлення придатності (або лікування) до військової служби солдата ОСОБА_1 , направлену від 12 травня 2023 року; зобов`язати Військову частину № НОМЕР_1 розглянути по суті досудову вимогу від 12 травня 2023 року та прийняти рішення про направлення солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , солдата в/ч № НОМЕР_1 , на проходження військово-лікарняної експертної комісії, про що надати письмову відповідь у відповідності до п.п. 112, 115 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України і змісту статті 20 Закону України «Про звернення громадян». В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що відповідач не розглянув рапорт від 12.05.2023 у встановлений законодавством строк щодо направлення позивача для проходження військово-лікарської комісії для встановлення придатності до військової служби (або лікування), чим порушив вимоги пунктів 112 та 115 Дисциплінарного Статуту Збройних сил України та статті 20 Закону України "Про звернення громадян". Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2023 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2023 року та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що позовні вимоги позивача не пов`язані із оскарженням наявних висновків ВЛК, які повністю відповідають чинному законодавству та стану здоров`я позивача, і оскаржувати їх до ЦВЛК або до суду згідно чинного законодавства позивач не мав і не має наміру. Зазначає, що після всіх операцій і лікувань (які підтверджено медичними документами) вільне пересування позивача фізично неможливе, тому позивачем подані рапорти згідно військового статуту про отримання направлення на ВЛК. Вказує, що судом першої інстанції встановлено, що позивачу проведена операція, після якої згідно з довідкою військово-лікарської комісії (в/ч НОМЕР_2 ) від 04.04.2023 №3909/2 старший солдат ОСОБА_1 потребує стаціонарного обстеження з подальшим переоглядом у військовій частині НОМЕР_3 ( АДРЕСА_1 ). 09.04.2023 згідно з направленням №2130 ОСОБА_1 направлено на медичний огляд військово-лікарською комісією з метою визначення ступеня придатності до військової служби, служби за військовою спеціальністю. Також судом встановлено, що згідно з довідкою військово-лікарської комісії (військової частини/ НОМЕР_4 ) від 12.04.2023 №4885, старший солдат ОСОБА_1 потребує відпустки за станом здоров`я на 30 календарних днів. Стверджує, що всі ці документи надавалися командуванню військової частини № НОМЕР_1 , але були проігноровані і не виявилися достатніми для відповіді на рапорт позивача згідно статуту і ст.20 Закону України «Про звернення громадян». Наголошує що оскарження бездіяльності командування в/ч № НОМЕР_1 не є оскарженням висновку ВЛК, що безпідставно зазначено судом першої інстанції. Вважає, що у ході розгляду цієї справи судом не було надано оцінки законності бездіяльності командира НОМЕР_1 щодо ненадання відповіді на рапорт позивача, проте надання такої відповіді незалежно від його змісту є обов`язком військової частини НОМЕР_1 згідно вимог чинного законодавства, зокрема, Закону України «Про звернення громадян» та Дисциплінарного статуту ЗСУ. Військова частина НОМЕР_1 подала до суду відзив на апеляційну скаргу позивача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2023 року без змін. Зазначає, що рапорт позивача від 12.05.2023 щодо направлення його на ВЛК було розглянуто та надано обґрунтовану письмову відповідь. Зокрема, відповідачем 08.06.2023 на поштову адресу ОСОБА_1 було направлено лист №2086 та проінформовано позивача про те, що задля отримання направлення на ВЛК ОСОБА_1 має повернутися до місця розташування військової частини та подати по команді відповідний рапорт з необхідними документами. Вказує, що у апеляційній скарзі позивач встановлення судом цього факту не оскаржує, та чомусь звертає увагу на вказівку суду щодо оскарження висновку ВЛК, що не є основною підставою для вирішення позову по суті. Відповідно до п.п. 1, 3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Оскільки оскаржуване рішення суду першої інстанції було розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи і сторонами не заявлялись клопотання про розгляд справи за їх участі, колегія суддів вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції та отримано останніми копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. копію апеляційної скарги. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 з 25.03.2021. Позивач зазначає, що 12.10.2022 він отримав наскрізне поранення і був направлений на лікування. Після поранення висновком ВЛК №2012 від 20.10.2022 позивачу надана відпустка на 30 днів. Після відпустки позивач пройшов військово-лікарську комісію, висновком якої за №4455 від 09.12.2022 його визнано придатним до військової служби. Довідкою військово-лікарської комісії (в.ч. НОМЕР_2 ) від 04.04.2023 №3909/2 встановлено, що старший солдат ОСОБА_1 потребує стаціонарного обстеження з подальшим переоглядом у військовій частині НОМЕР_3 ( АДРЕСА_1 ). 09.04.2023 згідно з направленням №2130 ОСОБА_1 направлено на медичний огляд військово-лікарською комісією з метою визначення ступеня придатності до військової служби, служби за військовою спеціальністю. 11.04.2023 за підписом начальника нейрохірургічного відділення видано подання на ВЛК ОСОБА_1 у зв`язку з захворюванням, пов`язаним з проходження військової служби. Згідно з довідкою військово-лікарської комісії (військової частини НОМЕР_3 ) від 12.04.2023 №4885, старший солдат ОСОБА_1 потребує відпустки за станом здоров`я на 30 календарних днів. Як зазначає позивач, рапортом №2 від 13.04.2023 року він доповів командиру Військової частини НОМЕР_1 та начальнику медичної служби Військової частини НОМЕР_1 про висновок ВЛК №4885 від 12.04.2023 року, просив керівництво військової частини: прийняти рапорт із висновком ВЛК №4885 від 12.04.2023 року і зареєструвати його за статутом внутрішньої служби в журналі рапортів, а довідку залучити до особової справи позивача; не надавати наказів позивачу, оскільки він на сьогодні не спроможний їх фізично виконувати на станом здоров`я до кінця відпустки і проходження ВЛК щодо придатності; не рахувати вимушені дії як правопорушення за ст.402, 407 КК України. 12.05.2023 у досудовій вимозі, що викладена у рапорті №3, позивач просив керівництво військової частини: терміново надати йому направлення на ВЛК згідно вимог Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402, для встановлення придатності позивача до служби; не надавати наказів позивачу, оскільки він на сьогодні не спроможний їх виконувати на станом здоров`я до альтернативного обстеження ВЛК; не рахувати вимушені дії як правопорушення за ст.402, 407 КК України. Проте, як вказує позивач, рапорт від 12.05.2023 року по суті розглянутий не був, відповіді на нього не надано, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що рапорт позивача від 12.05.2023 про направлення його на ВЛК розглянуто відповідачем та надано обґрунтовану письмову відповідь, а саме: 08.06.2023 на поштову адресу ОСОБА_1 направлено лист №2086 та проінформовано позивача про те, що задля отримання направлення на ВЛК ОСОБА_1 має повернутися до місця розташування військової частини та подати по команді відповідний рапорт з необхідними документами. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, з огляду на наступне. Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Приписами ст.65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України від 25.03.1992 року №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі по тексту - Закон №2232-XII). Відповідно до ст.2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Згідно з ч.4 ст.2 Закону №2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Приписами підпункту «б» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час воєнного стану, за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців. Відповідно до приписів ч.10 ст.1 Закону №2232-XII та з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров`я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи, наказом Міністра оборони України 14.08.2008 року №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 року №1109/15800 (далі по тексту Положення №402). Згідно із пунктом 1.1 глави 1 розділу І Положення №402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям. Пунктом 1.3 глави 2 розділу І Положення №402 встановлено, що для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця. Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов`язкові до виконання. Відповідно до п.1.1 глави 1 розділу ІІ Положення №402 медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров`я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов`язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях у мирний та воєнний час. Медичний огляд проводиться ВЛК з метою визначення придатності, зокрема, військовослужбовців до військової служби. Пунктом 6.1 глави 6 розділу II Положення №402 передбачено, що направлення на медичний огляд проводиться: а) військовослужбовців строкової служби: командирами військових частин, начальниками гарнізонів, штатних ВЛК, військових лікувальних закладів за місцем лікування, військовими комісарами, органами управління та підрозділів Військової служби правопорядку Збройних Сил України, прокуратурою, судом, а осіб, які перебувають на обстеженні та лікуванні у цивільному лікувально-профілактичному закладі психіатричного профілю, крім того, - головними лікарями цих закладів; б) військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби): прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище, органами управління та підрозділів Військової служби правопорядку Збройних Сил України, прокуратурою, судом, начальниками гарнізонів, штатних ВЛК, військових лікувальних закладів за місцем лікування, військовими комендантами гарнізонів та військовими комісарами. Відповідно до пункту 6.4 глави 6 розділу II Положення №402, у разі виявлення під час обстеження або лікування у військовому лікувальному закладі у військовослужбовця захворювання, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), які зумовлюють у мирний час непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або непридатність до військової служби у мирний час, обмежену придатність у воєнний час (пункти «а», «б» статей Розкладу хвороб, без індивідуальної оцінки), у воєнний час - непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку, ці особи направляються на медичний огляд для встановлення ступеня придатності до військової служби за рішенням начальника військового лікувального закладу на підставі подання начальника лікувального відділення, у якому обстежується (лікується) військовослужбовець, про що робиться запис в історії хвороби (медичній книжці), який завіряється підписом начальника військового лікувального закладу. Медичний огляд військовослужбовців, які отримали захворювання, травми (поранення, каліцтва, контузії), з метою визначення ступеня придатності до військової служби проводиться при визначеному лікарсько-експертному наслідку (результаті) захворювання, травми (поранення, каліцтва, контузії). Визначений наслідок (результат) захворювання, поранення, травми, контузії, каліцтва - це такий стан здоров`я, коли результати обстеження та лікування дають підстави ВЛК (ЛЛК) винести постанову про ступінь придатності до військової служби (служби за військовою спеціальністю), а подальше лікування не призведе до відновлення придатності до військової служби (пункт 6.10 глави 6 розділу II Положення № 402). Відповідно до п. 6.15 глави 6 розділу II Положення №402 відпустка за станом здоров`я надається військовослужбовцю командиром військової частини (закладу), де він проходить службу, на підставі постанови ВЛК. При вибутті військовослужбовця у відпустку за станом здоров`я довідка ВЛК з постановою ВЛК видається йому на руки. Після закінчення відпустки за станом здоров`я військовослужбовці (крім курсантів ВВНЗ) за рішенням військових комісарів, начальників гарнізонів або органів управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України можуть пройти повторний медичний огляд за місцем проведення відпустки для визначення придатності їх до військової служби. Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для висновку про те, що направлення на медичний огляд (військово-лікарську експертизу) військовослужбовців проводиться за направленням як прямих начальників від командира окремої частини, так і військових лікувальних закладів за місцем лікування. Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 року №548-XIV (далі по тексту - Статут), визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах. Відповідно до пункту 9 Статуту військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами. Згідно з пунктом 12 Статуту про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо). За умовами пункту 13 Статуту військовослужбовець зобов`язаний додержуватися вимог безпеки, вживати заходів до запобігання захворюванню, травматизму, повсякденно підвищувати фізичну загартованість і тренованість, утримуватися від шкідливих для здоров`я звичок. Приписами пункту 14 Статуту передбачено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника. Дисциплінарний статус Збройних Сил України затверджений Законом України від 24.03.1999 року №551-XIV (далі по тексту Дисциплінарний Статут). Цей Статут визначає сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг. Усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту. Відповідно до п.115 Дисциплінарного Статуту вимоги до звернення військовослужбовця, порядок розгляду пропозицій, заяв та скарг, строки розгляду, права військовослужбовця під час розгляду заяви чи скарги, обов`язки командирів, органів військового управління щодо розгляду звернень військовослужбовців регулюються законодавством України про звернення громадян, нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України. Наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 07.04.2017 року №124 затверджено Інструкцію з діловодства у Збройних Силах України, яка встановлює загальні вимоги до документування управлінської інформації та організації роботи з документами у військових частинах (установах) Збройних Сил України, штабах угруповань військ, (далівійськові частини, установи), включаючи їх підготовку, реєстрацію, облік, зберігання і контроль за виконанням (далі по тексту - Інструкція №124). Пунктом 2.1.6. Інструкції №124 визначено, що у Збройних Силах України створюються такі види документів (далі документи): наказ, директива, розпорядження, бойовий наказ, бойове розпорядження, окреме доручення (доручення), рішення, протокол, положення, постанова, інструкція, історичний формуляр, формуляр, правила, план, звіт, доповідь, донесення, доручення, акт, звуко- та відеозаписи, програма, алгоритм, рапорт, заява, телеграма, телефонограма, факсограма, службовий лист, довідка, методичні рекомендації, доповідна та пояснювальна записки, протокол, припис, посвідчення про відрядження, відпускний квиток, графік відпусток, обхідний лист та інші документи, розроблені в установленому порядку. Рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру. Наказ командира (керівника) - основний розпорядчий документ командира (керівника) військової частини (установи), виданий на правах єдиноначальності; рапорт (заява) письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру. За п.2.7.9 Інструкції №124 деякі внутрішні документи (заяви, рапорти, пояснювальні та доповідні записки, довідки тощо) та документи, що створюються від імені кількох структурних підрозділів, оформлюються не на бланках. Відповідно до п. 2.2.4. Інструкції №124 у військових частинах (установах) Збройних Сил України, зокрема, видаються: накази командира (керівника) військової частини (установи) (по стройовій частині). Згідно з п.2.3.4. Інструкції №124 накази по стройовій частині видаються з питань, зокрема, щодо: перебування на лікуванні та повернення на службу з лікувального закладу; звільнення від виконання службових обов`язків за станом здоров`я і виходу на службу після хвороби; призначення, переміщення та звільнення працівників Збройних Сил України (крім державних службовців); вибуття у відрядження, відпустку, на навчання, прибуття з відрядження, відпустки, навчання (крім державних службовців) . Пунктом 2.9.1.6. Інструкції №124 визначено, що накази підписуються командиром (керівником) військової частини (установи), а в разі його відсутності посадовою особою, яка виконує його обов`язки згідно з письмовим наказом. У відповідності до п.3.11.6 Інструкції №124 документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ. При цьому, відповідно до ст.20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. Відтак, командир військової частини за результатами розгляду рапорту (заяви) військовослужбовця, зобов`язаний протягом місяця розглянути рапорт (заяву) військовослужбовця та надати відповідь по суті порушених питань. Наведені вище положення передбачають право військовослужбовця на проходження військово-лікарської комісії за наявності достатніх підстав, а також ініціювання цих питань шляхом подання рапортів з питань, що виникають під час проходження військової служби. Матеріалами справи встановлено, що 12.10.2022 року позивач отримав наскрізне поранення і був направлений на лікування. Після поранення висновком ВЛК №2012 від 20.10.2022 позивачу надана відпустка на 30 днів. Після відпустки позивач пройшов військово-лікарську комісію, висновком якої за №4455 від 09.12.2022 його визнано придатним до військової служби. Довідкою військово-лікарської комісії (в.ч. НОМЕР_2 ) від 04.04.2023 №3909/2 встановлено, що старший солдат ОСОБА_1 потребує стаціонарного обстеження з подальшим переоглядом у військовій частині НОМЕР_3 ( АДРЕСА_1 ). 09.04.2023 згідно з направленням №2130 ОСОБА_1 направлено на медичний огляд військово-лікарською комісією з метою визначення ступеня придатності до військової служби, служби за військовою спеціальністю. 11.04.2023 за підписом начальника нейрохірургічного відділення видано подання на ВЛК ОСОБА_1 у зв`язку з захворюванням, пов`язаним з проходження військової служби. Згідно з довідкою військово-лікарської комісії (військової частини НОМЕР_3 ) від 12.04.2023 №4885, старший солдат ОСОБА_1 потребує відпустки за станом здоров`я на 30 календарних днів. Рапортом №2 від 13.04.2023 року позивач доповів командиру Військової частини НОМЕР_1 та начальнику медичної служби Військової частини НОМЕР_1 про висновок ВЛК №4885 від 12.04.2023 року, просив керівництво військової частини: прийняти рапорт із висновком ВЛК №4885 від 12.04.2023 року і зареєструвати його за статутом внутрішньої служби в журналі рапортів, а довідку залучити до особової справи позивача; не надавати наказів позивачу, оскільки він на сьогодні не спроможний їх фізично виконувати на станом здоров`я до кінця відпустки і проходження ВЛК щодо придатності; не рахувати вимушені дії як правопорушення за ст.402, 407 КК України. У рапорті №3 від 12.05.2023 року позивач зазначив, що ним 21.03.2023 року направлено до відповідача рапорт №1 щодо неспроможності виконувати службові обов`язки, продовження погіршення стану здоров`я і необхідність обстеження ВЛК щодо придатності до військової служби. Вказав, що за цим рапортом позивачу призначено лише ВЛК для лікування. Зауважив, що рапортом №2 від 13.04.2023 року позивач надіслав до відповідача висновок ВЛК №4885 від 12.04.2023 року, яким позивачу зазначена відпустка за станом здоров`я на 30 календарних днів. Доповів, що стан здоров`я позивача не поліпшився, він неспоможний виконувати фізичні навантаження, пов`язані з військовою службою. Просив керівництво військової частини: терміново надати йому направлення на ВЛК згідно вимог Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402, для встановлення придатності позивача до служби; не надавати наказів позивачу, оскільки він на сьогодні не спроможний їх виконувати на станом здоров`я до альтернативного обстеження ВЛК; не рахувати вимушені дії як правопорушення за ст.402, 407 КК України. Відповідач у відзиві на позовну заяву вказав, що позивача 09.04.2023 року направлено на лікування, але ОСОБА_1 не повернувся з лікувального закладу та з 17.04.2023 року по теперішній час перебуває за межами військової частини НОМЕР_1 без законних на те підстав в умовах воєнного стану, чим ухиляється від виконання обов`язків військової служби. З цього приводу у Військовій частині НОМЕР_1 проведено службове розслідування та на підставі п.14 п.116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, ОСОБА_1 зараховано у розпорядження як військовослужбовця, що відсутній понад десять діб до повернення військовослужбовця у частину, знято з усіх видів забезпечення у зв`язку з самовільним залишенням військової частини з 17.04.2023 року, що підтверджується наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №150 від 30.05.2023 року. Копії матеріалів службового розслідування направлено до Донецької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил для прийняття правового та процесуального рішення. Колегія суддів зазначає, що у спірних правовідносинах позивач не оскаржує наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №150 від 30.05.2023, висновки ВЛК, оформлені довідками, а вказує про наявність з боку відповідача протиправної бездіяльності щодо відсутності дій з розгляду та надання відповіді на досудову вимогу від 12.05.2023 року щодо необхідності направлення на військово-лікарську експертну комісію для встановлення придатності (або лікування) до військової служби. Однак, матеріалами справи підтверджено, що 08.06.2023 року на поштову адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) направлено лист №2086 та проінформовано позивача про те, що згідно з останнім висновком ВЛК від 12.04.2023 року №4885 старшого солдата ОСОБА_1 визнано придатним до проходження військової служби. Зазначено, що якщо позивач не згоден з висновком ВЛК, він має право оскаржити висновок за встановленим порядком. Звернуто увагу, що діючим порядком проходження ВЛК не передбачено проходження військовослужбовцями ВЛК кожного місяця за його побажанням та відсутності обґрунтованих підстав. Вказано, що задля отримання направлення на ВЛК ОСОБА_1 має повернутися до місця розташування військової частини та подати по команді відповідний рапорт з необхідними документами. Після розгляду командуванням частини рапорту, позивача буде направлено на проходження ВЛК за встановленою процедурою (яка передбачає особисту присутність військовослужбовця, направлення його до медичної роти частини та подальше направлення його на ВЛК за необхідністю). Зауважено, що у зв`язку з самовільним залишенням та перебуванням за межами розташування військової частини, направити позивача для проходження ВЛК не вбачається можливим. Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Положеннями частини першої статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Отже, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах. Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 у справі № 18-рп/2004 термін «порушене право», який вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». При цьому з приводу останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв`язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб`єктом владних повноважень порушуються права позивача. Проте, право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у статті 5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.11.2019 року у справі №687/1539/16-а та від 04.02.2020 року у справі №320/7969/17. Колегія суддів зауважує, що неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку. Відповідно, дії суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо: по-перше, такі дії вчинені владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції і по-друге, оспорювані дії є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку. Враховуючи, що станом на час звернення позивача з цим позовом до суду строк, встановлений законом для розгляду відповідачем поданого рапорту позивача від 12.05.2023 року, не сплинув, а також наявний в матеріалах справи лист Військової частини НОМЕР_1 від 08.06.2023 року №2086, яким розглянуто рапорт позивача від 12.05.2023 року щодо направлення його на ВЛК та надано обґрунтовану письмову відповідь, колегія суддів вважає безпідставними посилання позивача на наявність з боку відповідача протиправної бездіяльності щодо відсутності дій з розгляду та надання відповіді на досудову вимогу від 12.05.2023 року про необхідність направлення на військово-лікарську експертну комісію для встановлення придатності (або лікування) до військової служби солдата ОСОБА_1 та зобов`язання Військової частини № НОМЕР_1 розглянути по суті досудову вимогу від 12.05.2023 року. Переглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2023 по справі № 520/13942/23 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) О.В. Присяжнюк Н.С. Бартош