Постанова 4807 № 336/735/22

Дата документу 08.11.2023 Справа № 336/735/22 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 336/735/22 Головуючий у 1 інстанції: Тучков С.С. Провадження № 22-ц/807/1818/23 Суддя-доповідач: Маловічко С.В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 листопада 2023 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: Маловічко С.В. суддів: Бєлки В.Ю. Гончар М.С. за участі секретаря: Остащенко О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк», треті особи: Державний реєстратор Запорізької обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Кравченко Вікторія Андріївна, районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району як орган опіки і піклування, про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру і відповідного запису у державному реєстрі речових прав, В С Т А Н О В И В: У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк», треті особи: Державний реєстратор Запорізької обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Кравченко Вікторія Андріївна, районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, як орган опіки і піклування, про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру та скасування відповідного запису у державному реєстрі речових прав. В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що 5 листопада 2007 року між Закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний банк»(АТ «ПУМБ»), та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 5785562. Окрім того, між вказаними сторонами був укладений договір іпотеки № 5786827, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гришиною В.І. Відповідно до п. 1.1. іпотечного договору іпотекою за цим договором забезпечується виконання всіх зобов`язань гр. ОСОБА_1 перед Іпотекодержателем, що випливають з укладеного між ними кредитного договору № 5785562 від 15 листопада 2007 року. Відповідно до п. 1.2.1. предметом іпотеки за цим договором є квартира АДРЕСА_1 . Банком було звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на іпотечну квартиру. Так, 06 грудня 2017 року державний реєстратор Запорізької обласної філії КП «Центр державної реєстрації» Кравченко В.А. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 38562922 та внесла до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 23779190 про право власності ПАТ «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» на квартиру АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1429610623101. У якості підстави виникнення права власності державним реєстратором зазначені: договір іпотеки, серія та номер: 5786827, виданий 15.11.2007, видавник: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Гришина В.І, зареєстровано в реєстрі за № 1-1700, вимога-повідомлення, серія та номер: 44100/45, видана 03.03.2016р., видавник: ПАТ «ПУМБ». Позивач вважає, що зазначене рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру та запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), державним реєстратором вчинені з порушенням норм законодавства, а саме, рішення прийнято в порушення вимог ст.ст. 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», оскільки на час звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку у квартирі, що є предметом іпотеки, були зареєстровані та проживали неповнолітні діти. Отже, порушені права та законні інтереси її сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який станом на 2017 рік мав лише 15 років, та її онука ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки відчуження квартири відбулось без надання іншого житла та без згоди органу опіки і піклування. Окрім того, державний реєстратор в силу дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не мав права на прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 38562922 від 06.12.2017 року щодо предмету іпотеки, оскільки іншого нерухомого житлового майна її родина не має, а площа квартири не перевищує 140 кв. м. Зважаючи на вказані обставини у сукупності, у державного реєстратора були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ПАТ «ПУМБ», але реєстратором, всупереч вимогам вказаних законів, було прийнято відповідне рішення про державну реєстрацію та вчинено запис до державного реєстру про перехід права власності на іпотечне майно до банку. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 червня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 38562922 про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер 1429610623101, за Акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк», прийняте державним реєстратором Кравченко Вікторією Андріївною Запорізької обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації». В задоволені іншої частини позову - відмовлено. Стягнуто з Акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний банк» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1984,80грн. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товари-ство «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» у особі представника адвоката Бойченка Д.О. подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву залишити без задоволення. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Натомість, вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц (провадження №14-256цс18)). Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі прав у частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру прав має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову. Заявлені позивачем вимоги про визнання протиправним рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування записів про державну реєстрацію права власності, на думку апелянта, не впливають і не можуть вплинути на права позивача щодо права на предмет іпотеки. Крім того, вважає, що іпотечне застереження мається в іпотечному договору, заборгованість перед банком за кредитним договором позивачем не погашена, банком дотримано процедуру повідомлення боржника про погашення заборгованості із попередженням про намір задовольнити вимоги за рахунок іпотечного майна, тому банк мав право в позасудовому порядку набути право власності на іпотечне майно, а держаний реєстратор на підставі поданих документів, якими є іпотечний договір, лист-попередження, підтвердження його отримання боржником, не мав підстав для відмови в реєстрації такого права банку. Вважає, що мораторій не поширюється на правовідносини з позасудового звернення стягнення на майно, оскільки така процедура не є примусовим стягненням. Вказує, що права неповнолітніх дітей, які без згоди іпотекодержателя вселені та зареєстровані у квартирі, що є іпотечним майном, не порушуються, оскільки вони не є його співвласниками. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кузнєцов Д.О., зазначає, що судом першої інстанції повно та всебічно встановлені обставини у справі, надано ретельний аналіз правових норм законодавства, чинного на час прийняття рішення державним реєстратором про реєстрацію права власності на спірну квартиру за банком та внесення запису про це право до державного реєстру, а тому рішення суду є законним і обґрунтованим та підстав для його скасування не мається. В судове засідання апеляційного суду 08 листопада 2023 року учасники справи не з`явились, будучи повідомлені про це судове засідання. Відповідача в особі АТ ПУМБ» та його представника ОСОБА_4 було повідомлено через їх електронні кабінети в підсистемі «Електронний суд», та судові повістки були доставлені їм до електронного кабінету 17.10.2023р. Від іншого представника АТ «ПУМБ» Посметної М. в день засідання 08 листопада 2023 року о 12.00 год. надійшло клопотання про забезпечення її участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції, але колегія залишила його без задоволення, оскільки така заява згідно з вимогами ч. 2 ст. 212 ЦПК України була подана не за п`ять днів до судового засідання. Позивача та його представника повідомлено в спосіб отримання судової повістки адвокатом Кузнєцовим Д.О. 26.10.2023р. Органом опіки та піклування отримано судову повістку 23.10.2023р. Розгляд справи в судовому засіданні 08 листопада 2023р. проведено з урахуванням приписів ч. 2 статті 372 ЦПК України за відсутності учасників справи. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, з урахуванням відзиву сторони позивача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого. Судом першої інстанції встановлено, що між Закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний банк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 5785562 від 15.11.2007, згідно з яким банк надав позивачу кредит у сумі 30 900,00 дол. США строком до 15.11.2024, зі сплатою 11,50 % річних, на придбання квартири загальною площею 67,01 кв. м, житловою площею 49,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 . Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади м. Запоріжжя щодо реєстрації місця проживання фізичної особи, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 . З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 15 листопада 2007 року між Закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний банк», та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки № 5786827, згідно з яким позивач передала в іпотеку банку вказану квартиру, яка була придбана за кредитні кошти. Згідно з підпунктами 4.1.1, 4.1.2 пункту 4.1 договору іпотеки іпотокодержатель вправі звернути стягнення на предмет іпотеки та одержати задоволення своїх вимог з вартості предмету іпотеки переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця у разі невиконання чи неналежного виконання основного зобов`язання та у разі невиконання вимоги іпотекодержателя про дострокове виконання основного зобов`язання, зробленої на підставі закону, кредитного договору чи цього договору. Пунктом 4.2 договору іпотеки передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється одним із таких способів за вибором іпотекодержателя: 1) за рішенням суду; 2) на підставі виконавчого напису нотаріуса; 3) шляхом позасудового врегулювання відповідно до передбачених цим договором застережень про задоволення вимоги іпотекодержателя. Згідно з підпунктами 4.7.1, 4.7.2 пункту 4.7 договору іпотеки у разі виникнення в іпотекодержателя права звернути стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель може прийняти рішення про прийняття предмета іпотеки у свою власність, про що письмово повідомляє іпотекодавця. В зазначеному повідомленні має міститися: підстави звернення стягнення на предмет іпотеки, ціна, за якою предмет іпотеки переходить у власність іпотекодержателя, суть та розмір вимог за основним зобов`язанням та вимог щодо відшкодування витрат іпотекодержателя, передбачених цим договором, які припиняються в результаті переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки. Застереження, яке вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Пунктом 5.7 договору іпотеки передбачено, що будь-які повідомлення та документи, які надаються іпотекодержателем іпотекодавцю згідно з умовами цього договору, повинні бути викладені в письмовій формі та будуть вважатися наданими належним чином, якщо вони надіслані рекомендованим листом або телеграмою, за місцем проживання іпотекодавця, вказаним у пункті 6 цього договору, або надані іпотекодавцю особисто. Сторони погодилися, що повідомлення та/або документи вважаються отриманими іпотекодавцем на сьомий день з дня реєстрації іпотекодержателем рекомендованого листа або телеграми у відділенні поштового зв`язку/телеграфі (при цьому іпотекодавець несе ризик отримання таких листів та телеграм у строк, що перевищує 7 календарних днів), або в день особистого вручення іпотекодавцю, вказаний в повідомленнях та/або документах. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08.06.2015 у справі № 336/1743/15-ц (пр. № 2/336/1288/2015) з ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_5 на користь ПАТ «ПУМБ» у солідарному порядку стягнуто заборгованість за кредитним договором № 5785562 від 15.11.2007 у сумі 26 405,83 дол. США (кредит та проценти), а також судовий збір у сумі 1 827,00 грн. На виконання цього рішення суду 28.07.2015 видано виконавчі листи. Судове рішення не виконано, борг банку не повернуто. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 01.10.2018 № 139787708 в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки державним реєстратором Кравченко В.А. було прийнято рішення про державну реєстрацію за акціонерним товариством «Перший Українській Міжнародний банк» права власності на квартиру загальною площею 67,01 кв. м, житловою площею 49,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 . Підстава: договір іпотеки від 15.11.2007 року № 5786827; вимога-повідомлення № 44100/45, видана 03.03.2016 року. Банком на підтвердження факту отримання ОСОБА_1 вимоги (попередження стосовно ухвалення рішення ПАТ «ПУМБ» про прийняття предмету іпотеки у свою власність) надано поштове повідомлення з підписом про отримання нею цього листа 21.03.2016. Державний реєстратор визнав обґрунтованою заяву банку вказаними документами та, прийнявши рішення про державну реєстрацію іпотечної квартири за банком, вніс відповідний запис до Державного реєстру речових прав. Частково задовольняючи позов щодо визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, суд зазначив, що не може встановити, що саме було надіслано на адресу позивача банком, оскільки не зазначено вміст поштового відправлення, отриманого ОСОБА_1 21.03.2016. Також суд зазначив, що матеріали справи не містять доказів повідомлення іпотекодавця державним реєстратором про подання банком заяви про вчинення реєстраційної дії щодо належного їй майна. Крім того, суд вважав, що під час дії мораторію, встановленого Законом України № 1304-УІІ, право іпотекодержателя залежало від згоди іпотекодавця на звернення стягнення на майно, що є його єдиним місцем мешкання та не перевищує площі 140 кв. м для квартир, в іншому випадку вказаний закон тимчасово забороняв примусове стягнення. Тож, оскільки згода ОСОБА_1 на звернення стягнення на іпотечну квартиру була відсутня, то реєстратор не міг здійснювати відповід- ну реєстрацію переходу права власності на неї до банку. При цьому, суд виходив із того, що позасудовий порядок звернення стягнення теж належить до примусового стягнення. Відтак, визнав, що державна реєстрації права власності на іпотечну квартиру за банком здійснена з порушеннями законодавства, а вимога про скасування рішення державного реєстратора в цій частині відновить порушені права позивача. Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про скасування запису про проведення державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, суд першої інстанції визнав, що це не є належним способом захисту з урахуванням змін, внесених до статті 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». В прохальній частині апеляційної скарги банк просить скасувати оскаржуване рішення в цілому, але за змістом скарги вбачається, що фактично апелянт не погоджується саме в тій частині, якою позов задоволено. Проте, зважаючи на обгрунтування апеляційної скарги, яка містить незгоду щодо мотивів, наведених судом, перевірці підлягає рішення в цілому. Колегія вважає безпідставними доводи скарги банку в тій частині, що позасудовий порядок звернення стягнення на іпотечне майно не носить ознаки примусового стягнення, а тому ЗУ № 1304-УІІ не поширюється на спірні правовідносини. Суд ретельно проаналізував ці заперечення банку проти позову та правильно виснував, що вимоги цього Закону поширюються не лише на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду, а й на позасудовий спосіб звернення стягнення, яким є реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі. Колегія погоджується з цими висновками суду першої інстанції, оскільки вони базуються на законі та правовій позиції ВС, викладеній у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19). Проте колегія наголошує на тому, що суд першої інстанції в якості підстави для визнання недійним рішення державного реєстратора визначив те, що ним не встановлено, який зміст поштової кореспонденції отримано позивачем від банку 21.03.2016р., оскільки не малось опису вкладення. Між тим, банком вказувалось, що у цьому вкладенні була вимога-повідомлення № 44100/45, видана 03.03.2016 року, про погашення заборгованості у строк 30 днів, та попередження, що у разі невиконання цієї вимоги відбудеться звернення стягнення на іпотечне майно в позасудовому порядку. Та позивач зворотного суду не довела, не надавши лист від 03.03.2016р. будь-якого іншого змісту. Між тим, такої підстави для визнання неправомірним рішення державного реєстратора та запису про перехід права на майно до банку позивач не зазначала у позовній заяві. Тобто наразі суд вийшов за межі позовних вимог в цій частині, що є порушенням приписів ч. 1 ст. 13 ЦПК України, а тому колегія не може вважати законним рішення про задоволення позову з цих підстав, та це є підставою відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України для скасування рішення. З таких же підстав колегія визнає прийнятими з порушенням статті 13 ЦПК України й висновки суду про те, що підставою для скасування рішення державного реєстратора є порушення ним вимог статті 20 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» щодо неповідомлення ОСОБА_6 реєстратором про надходження заяви банку про проведення реєстраційної дії з переходу права власності на іпотечне майна до банку, оскільки у позовній заяві така підстав теж не була заявлена позивачем. Щодо висновків суду у контексті порушення державним реєстратором ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», під час дії якого не може бути відчужене іпотечне майно, яке є єдиним житлом боржника, то колегія враховує наступні обставини. Так, зі справи вбачається, що право власності на іпотечну квартиру перереєстровано на банк під час дії цього закону, за відсутності згоди позичальниці та власниці квартири ОСОБА_1 . Тобто, на час переходу права власності в порядку іпотечного застереження до іпотекодержателя вказаний закон № 1304-УІІ був чинним та містив таку тимчасову заборону примусового відчуження іпотечного майна, яке є єдиним житлом боржника та його площа не перевищує 140 кв. м для квартири, без згоди іпотекодавця. Але колегія наголошує на тому, що вказаний закон втратив чинність з 21.04.2021р., тобто на момент, коли позивач звернулась з позовом в цій справі до банку і суд ухвалював рішення в цій справі від 20.06.2023р., закон вже був нечинним. Тому, оскільки мораторій вводився тимчасово та не забороняв звернення стягнення взагалі (без згоди іпотекодавця), а лише передбачав його відкладення на час дії мораторію, та з урахуванням наявності до теперішнього часу непогашеної заборгованості за кредитним договором, колегія вважає, що на цей час перешкод для звернення стягнення на іпотечне майно вже не мається, так як відкладальна умова відпала. Так, мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання боржником зобов`язвань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусове стягнення (відчуження без згоди власника). Крім того, колегія вважає дуже суттєвим аргументом скарги те, що позивач не заявила майнову вимогу одночасно із вимогою про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора та вчиненого ним запису про право власності. А тому сама по собі така вимога не може бути задоволена, оскільки настає правова невизначеність щодо права на майно в разі визнання недійсним рішення державного реєстратора та його скасування, а рівно й у разі скасування запису про право на це майно, який внесено в Державний реєстр речових прав. Суд першої інстанції обґрунтовано навів у мотивувальній частині рішення внесені до ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зміни Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» від 05.12.2019р., які набрали чинності 16.01.2020р. Так, частина 3 статті 26 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» з урахуванням внесених змін передбачає, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення і у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа МУЮ проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення прав відповідно до цього Закону. Отже, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець у вказаній нормі уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватись одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). З урахуванням вказаних змін, внесених до ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», суд обґрунтовано визнав, що скасування запису про право власності є неналежним способом захисту порушеного права, та обґрунтовано відмовив в задоволенні позову в цій частині. Натомість, при задоволені позову в частині визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, суд першої інстанції вимог цього нормативного акту не врахував в повному обязі, а також не взяв до увагу наявну на цей час правову позицію, викладену у постановах Великої Палати Верховного Суду. Так, у постанові ВП ВС від 13 липня 2022р. у справі № 199/8324/19 зазначено, що позивач звернувся з позовом до банку, державного реєстратора про визнання протиправними рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування записів про державну реєстрацію права власності. Позивач вважав, що зазначені рішення державного реєстратора прийнято з грубим порушенням Закону № 1952-IV. Посилався на те, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя між іпотекодержателем та іпотекодавцем не укладався, а іпотечний договір не містить відповідного застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, а також на порушення державним реєстратором вимоги пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015 № 1127. Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи цю справу, зауважила таке: якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для відновлення його права (мається одночасно посилання на пункт 100 постанови ВП ВС від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц). У вказаній справі касаційний суд зазначив, що задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Але такий позов позивачем не був заявлений, а одним з основних принципів цивільного судочинства є принцип диспозитивності, за яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених випадках. Крім того, відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 1952-IV право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі прав у частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру прав має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову (пункт 87 постанови ВП ВС від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц). Аналогічні висновки сформульовані у постанові ВП ВС від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16. Таким чином, проаналізувавши доводи апеляційної скарги на підставі зібраних у справі доказів, з урахуванням законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, правових позицій ВП ВС, колегія дійшла висновку про обґрунтованість скарги, а тому відповідно до приписів п.п. 3, 4 ч. 1 статті 376 ЦПК України задовольняє її частково, скасовуючи рішення в частині задоволення вимоги про визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора. В іншій частині рішення підлягає залишенню без змін. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі, то з останньої на користь відповідача підлягають стягненню всі понесені судові витрати., а саме, судовий збір в сумі 2 997,20 грн., який належить до стягнення з позивача на користь відповідача. Керуючись ст.т. 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 червня 2023 року у цій справі скасувати в частині задоволення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 38562922 про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер 1429610623101, за Акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк», прийняте державним реєстратором Кравченко Вікторією Андріївною Запорізької обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» та відмовити в задоволенні позову в цій частині. В іншій частині рішення залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» судовий збір в сумі 2 977 (дві тисячі дев`ятсот сімдесят сім) гривень 20 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 14 листопада 2023 року. Головуючий: С.В. Маловічко Судді: В.Ю. Бєлка М.С. Гончар