Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/10210/23

Справа № 127/10210/23 Провадження № 22-ц/801/2028/2023 Категорія: 69 Головуючий у суді 1-ї інстанції Бессараб Н. М. Доповідач:Якименко М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 листопада 2023 рокуСправа № 127/10210/23м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача: Якименко М.М., суддів: Ковальчука О.В., Сала Т.Б., за участю секретаря судового засідання Луцишина О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 серпня 2023 року, ухвалене суддею Вінницького міського суду Вінницької області Бессараб Н.М., ВСТАНОВИВ: В квітні 2023 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. Позовна заява мотивована тим, що 16.06.2007 між сторонами було укладено шлюб, від якого вони мають трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Спочатку сімейне життя сторін складалося добре, проте протягом останніх трьох років сімейні стосунки погіршилися, що в кінцевому результаті призвело до постійних сварок та, як наслідок, фактичного припинення між сторонами шлюбних відносин. Спільне життя сторін не склалося з причин відсутності взаєморозуміння між сторонами, байдужості до життя та проблем кожного, внаслідок чого втратили почуття любові та поваги один до одного. Шлюб між сторонами носить формальний характер, подальше спільне життя та збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, відповідача та спільних дітей. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 серпня 2023 року позов задоволено. Розірвано шлюб укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , зареєстрований 16.06.2007 у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області, актовий запис №1142. Після розірвання шлюбу залишено позивачці прізвище набуте в шлюбі " ОСОБА_7 ". Вирішено питання про судові витрати. Не погодившись із судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а також невідповідність викладених у рішенні суду висновків обставинам справи просив його скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю. В якості основного доводу зазначає на те, що суд безпідставно надав сторонам строк для примирення тільки два місця. Також на думку скаржника суд формально поставився до розгляду питання про розірвання шлюбу, не з`ясував фактичні обставини справи між відповідачем та позивачем та не вжив достатніх заходів для примирення подружжя. Висновок суду, що сім`я розпалась і її збереження є неможливим, є передчасним і не ґрунтується на доказах, які містяться в справі. Крім того, судом ухвалено рішення незважаючи на те, що в справі відсутні як оригінал свідоцтва про укладення шлюбу та і його дублікат. Відзиву на апеляційну скаргу від позивача до апеляційного суду не надходило. Представник позивача подав заяву, в якій просив розглянути справу у його відсутність та відсутність позивача. Суд, заслухавши думку відповідача та його адвоката, вирішив розглянути справу у їх відсутність. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача, його представника, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги та в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. За змістом ст.263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам рішення суду відповідає. Судом встановлено, що 16.06.2007 сторони зареєстрували шлюб у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області, актовий запис №1142. Від вказаного шлюбу сторони мають трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Задовольняючи позов, суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що сім`я сторін розпалася і зберегти її неможливо, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить їх інтересам. З таким висновком погоджується апеляційна інстанція, оскільки він ґрунтується на Законі, відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить наявним доказам та матеріалам справи. Частиною 1 статті 24 СК України встановлено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Відповідно до ч. 1 ст. 55 СК України дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Частина перша статті 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод передбачає право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя. В силу ч.ч. 3, 4 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом. Згідно ч. 3 статті 105 СК України визначає, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду. За частиною 2 статті 112 СК України суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них. Відповідно до статті 113 СК України особа має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище. Згідно із Постановою Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. Отже, зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в частині 1 підпункту «с», «однакові права і обов`язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Згідно зі статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. За змістом указаної норми заходи щодо примирення подружжя вживаються судом за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Саме такі правові висновки висловлені в постанові Верховного Суду у справі № 369/7035/18 від 11.11.2020. Тобто, у випадку виявлення обставин або фактів, під час розгляду справи, які свідчать про неможливість збереження шлюбу з позицій моралі та з позицій інтересів подружжя або їх дітей, суд повинен уникати формалізму та не надавати строку на примирення. Крім того, з пункту 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", яка визначає що вжиття заходів щодо примирення подружжя є можливістю суду, а не його обов`язком та вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі відкладення розгляду справи слуханням та надання сторонам строку на примирення. Вирішуючи справу по суті суд першої інстанції повно встановив обставини справи та фактичні взаємини подружжя, причини розірвання шлюбу, врахував, що наданий судом строк на примирення результату не дав, оскільки сторони не помирилися, та дійшов обґрунтованого висновку про неможливість збереження шлюбу між сторонами, який носить формальний характер, суперечить правам та інтересам позивача. Судом враховано, що позивач наполягала на розірванні шлюбу, що, у свою чергу, свідчить про її стійке бажання розлучитися і не мати сімейних (шлюбних) стосунків із відповідачем. Примушування одного з подружжя до перебування у шлюбі, який проти цього заперечує, порушуватиме його законні права та інтереси і суперечитиме вимогам закону, з чим погоджується й апеляційний суд. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, повно і всебічно дослідив матеріали та обставини справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, які фактично зводяться до того, що відповідач не погоджується з розірванням із позивачем шлюбу, оскільки має на меті зберегти шлюбні відносини. Слід зазначити, що незгода відповідача з розірванням шлюбу не є підставою для відмови у позові ОСОБА_2 , оскільки кожен із подружжя має право припинити шлюбні відносини, і не може бути примушений до їх збереження. В позові позивач наполягала на розірванні шлюбу, оскільки шлюбні стосунки з відповідачем не підтримує, шлюб існує формально і суперечить її інтересам, чим висловила своє небажання зберегти цей шлюб. Доводи апеляційної скарги про те, що в справі відсутні як оригінал свідоцтва про укладення шлюбу та і його дублікат, не приймаються до уваги, виходячи з наступного. Згідно ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги. Отже, для розірвання шлюбу до суду потрібно надати докази на підтвердження осіб сторін, наявності дитини та факту реєстрації шлюбу. Тобто в кожному окремому випадку може бути свій перелік доказів. Цивільний процесуальний кодексне містить чіткого переліку доказів, які потрібно додати до заяви про розірвання шлюбу. Таким чином, прямої вказівки на необхідність подання саме оригіналу відповідного документа чинне законодавство не містить. Як вбачається із матеріалів справи позивачем в позові зазначено, що вона не може до суду надати оригінал свідоцтва про шлюб, оскільки він зберігається у відповідача, з яким у неї неприязні стосунки. Тому позивачем додано витяг з актового запису та копію паспорту де є відмітка про шлюб. Вказані доводи апеляційної скарги, не заслуговують на увагу, оскільки висновків суду не спростовують і не є обов`язковою підставою для скасування рішення. Ч.3ст.12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Випадки для звільнення від доказування, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні. Позивач надала суду першої інстанції належні та допустимі докази на підтвердження заявлених ним вимог, які в своїй сукупності є достатніми для прийняття обґрунтованого та вмотивованого рішення, яке і було ухвалене судом першої інстанції. В супереч ст.81 ЦПК України ОСОБА_1 не спростував обставини, на які позивач посилалася у своїй позовній заяві, обґрунтовуючи позовні вимоги. При вирішенні спору, судом було враховано всі обставини справи, надано оцінку усім належним доказам. Будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи. Апеляційна скарга не містить обставин, які б спростовували висновки суду і свідчили б про порушення судом норм процесуального та матеріального права, тому з огляду на положення ч. 2 ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування судового рішення. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам Закону. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. На підставі викладеного, керуючись ст.367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 серпня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Повний текст постанови складено 14 листопада 2023 року. Головуючий М.М. Якименко Судді О.В. Ковальчук Т.Б. Сало