Постанова Київський апеляційний суд № 759/6034/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/12195/2023 Справа 759/6034/23 П О С Т А Н О В А Іменем України 09 листопада 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А., розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційними скаргами Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Бабич Н.Д. в м. Київ 31 травня 2023 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в с т а н о в и в : В квітні 2023 року позивач АТ «КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості, просив стягнути із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 171654,16 грн. та судові витрати. Заявлені вимоги мотивував тим, що відповідач звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, в зв`язку з чим підписала заяву б/н від 17 листопада 2010 року. При укладенні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом із «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами» складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Заявою відповідача підтверджується той факт, що вона була повністю проінформована про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі. Формулярами та стандартними формами є саме «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи», які згідно до заяви отримані відповідачем для ознайомлення в письмовій формі. Отже, підписавши заяву, сторонами відповідно до ст. 634 ЦК України було укладено договір про надання банківських послуг, який за своєю правовою природою є змішаним договором і містить в собі, зокрема, умови договору банківського рахунку та кредитного договору. 22 листопада 2010 року відповідачем також була підписана довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», в якій відповідач власним підписом підтвердила, що з фінансовими умовами надання кредитної картки ознайомлена. Банком на підставі договору надання банківських послуг відкрито картковий рахунок з початковим кредитним лімітом, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, який в подальшому збільшився до 200000 грн. Таким чином, банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором в межах кредитного ліміту. В порушення умов договору свої зобов`язання відповідач не виконала, внаслідок чого станом на 20 березня 2023 року має заборгованість в розмірі 171654,16 грн., з яких 141660,27 грн. - заборгованість за кредитом, 29993,89 грн. заборгованість за відсотками за користування кредитом, 0,00 грн. заборгованість за комісією, 0,00 грн. пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 31 травня 2023 року позов АТ КБ «ПриватБанк» частково задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за тілом кредиту в розмірі 141660,27 грн. та судові витрати 2684 грн., в іншій частині позову відмовлено. Позивач АТ КБ «ПриватБанк», не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення відсотків, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність рішення, порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 31 травня 2023 року в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення заборгованості за відсотками та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що на підтвердження того, що сторони погодили оплату процентів за користування кредитними коштами, а також розмір процентної ставки, банком надано до суду заяву-анкету від 22 листопада 2010 року, довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», які підписані особисто відповідачем. Розмір базової процентної ставки зазначений у довідці про умови кредитування в розмірі 2,5 % на місяць, крім того, сторони погодили у довідці, що розмір щомісячних платежів - у розмірі 7 % від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітнім, а також розмір неустойки (пені та штрафу). Тому умови кредитування із використанням кредитної карти «Універсальна» розцінюються як частина кредитного договору, укладеного між сторонами 08 квітня 2010 року шляхом підписання заяви-анкети та довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», а тому є підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді розмір процентів за користування кредитом, який повинен застосовуватися при розрахунку заборгованості за кредитним договором. За таких обставин питання щодо повернення кредиту відповідачем повинно вирішуватись не на підстав Умов та правил надання банківських послуг, а на підставі підписаної позичальником довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», в якій передбачено розмір процентної ставки за користування кредитом та сплата неустойки. Отже, сторонами при укладенні кредитного договору були досягнуті всі істотні умови договору. Вважав, що позивачем доведено факт узгодження з позичальником процентної ставки в розмірі 2,5 %, з розрахунку заборгованості вбачається кількість днів прострочки, за які нарахована заборгованість за процентами, вбачається сума нарахованої заборгованості у відповідну дату, а тому відмова у задоволенні вимог зі стягнення процентів у повному обсязі є порушенням ст. 1048, 1054 ЦК України. Посилався на аналогічні правові висновки Верховного Суду в постанові від 23 грудня 2019 року в справі № 572/1169/17, від 04 грудня 2019 року № 750/6058/17-ц, від 19 вересня 2019 року в справі № 127/7543/17, від 12 лютого 2020 року в справі № 382/327/18-ц, відповідно до яких наявність узгодження між сторонами базового розміру процентної ставки є підставою для задоволення вимог зі стягнення заборгованості за процентами. Наводив зміст постанови Верховного Суду від 04 листопада 2020 року в справі № 534/1072/18 щодо необхідності врахування довідки про умови кредитування, підписаної позичальником. Наголошував, що відповідач не звертався до банку задля розірвання договору, а погодився з його умовами та прийняв їх до виконання, адже протягом тривалого часу користувався кредитною карткою та частково погашав заборгованість. Крім того, відповідач не спростував факт укладення кредитного договору та ознайомлення з його умовами, не заперечував розмір кредитної заборгованості. Наводив положення ст. 526, 527, 530, 610, 617, 599, 1054, 1048, 624 ЦК України, ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Посилався на презумпцію правомірності правочину відповідно до ст. 204 ЦК України. Відповідач ОСОБА_1 , також не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 31 травня 2023 року та закрити провадження у зв`язку з відсутністю предмету спору внаслідок укладення між сторонами угоди про реструктуризацію заборгованості або ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові внаслідок того, що виконання зобов`язань по поверненню кредитних коштів не настав у розумінні ч. 2 ст. 530 ЦК України через відсутність доказів пред`явленої вимоги, або прийняти нове рішення, яким відповідачу зменшити тіло кредиту на суму сплачених коштів. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на те, що на дату оскаржуваного рішення судом першої інстанції не було враховано здійснені відповідачем на користь позивача оплати на загальну суму 2400 грн. за 09 травня 2023 року, надмірно та безпідставно стягнуто з неї на користь банку основний борг на вказану суму. Вказувала, що оскаржуваним рішенням суд першої інстанції позбавив її права на справедливий судовий розгляд та права на рівність сторін перед судом. Наводила правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року в справі № 279/5407/20 щодо порушення порядку вручення судового рішення на особисту електронну пошту учасника справи, від 27 березня 2019 року в справі № 201/6092/17 та від 18 березня 2020 року в справі № 704/435/19 про те, що текст судової повістки у вигляді SMS-повідомлення може направлятися учаснику справи лише після подання ним до суду заявки про намір отримання судової повістки в такому вигляді, і за інших обставин не можна вважати, що суд належним чином повідомив особу про дату, час і місце судового засідання. Внаслідок того, що суд першої інстанції належним чином не надіслав їй ухвалу про залишення зустрічної позовної заяви без руху, її було позбавлено можливості усунути недоліки зустрічного позову, а також заявити відповідні заперечення та доводи проти позовних вимог банку. Зазначала, що оскаржуване рішення містить посилання на ухвалу від 10 квітня 2023 року, якою було залишено зустрічний позов без руху. При цьому в рішенні містяться відомості про те, що відповідачем було подано зустрічний позов та клопотання про перехід розгляду справи за правилами загального позовного провадження 02 травня 2023 року. Таким чином, судом не могло бути прийнято ухвалу про залишення зустрічного позову без руху 10 квітня 2023 року до дати подання такого зустрічного позову відповідачем 02 травня 2023 року. Вважала, що судом першої інстанції безпідставно задоволені вимоги позивача про повернення кредитних коштів за зобов`язаннями, строк яких відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України не настав, оскільки в матеріалах справи відсутні докази пред`явлення вимоги до відповідача про виконання обов`язку повернення суми фактично отриманих кредитних коштів. Наголошувала, що внаслідок укладення сторонами угоди про реструктуризацію 13 червня 2023 року, якою врегульовано правовідносини сторін шляхом реструктуризації наявної заборгованості на 5 років під 12 %, відсутній спір та прострочені зобов`язання, тому рішення суду необхідно скасувати, а провадження в справі закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. На виконання угоди про реструктуризацію ОСОБА_1 вже сплачено на користь банку грошові кошти на загальну суму 18355 грн. 03 червня, 12 червня та 14 червня 2023 року. Відзивів на апеляційні скарги в установлений судом строк не надійшло. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення, а апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону в повній мірі не відповідає. Задовольняючи частково позов АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості в частині тіла заборгованості за кредитом в сумі 141660,27 грн. та судового збору в розмірі 2648 грн., суд першої інстанції виходив із того, що АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено анкету-заяву б/н від 17 листопада 2010 року, згідно якої остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кредитні кошти не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України, суд погодився з тим, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми грошових коштів. Таки чином, суд погодився з тим, що позивачем обґрунтовано зазначено про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 141660,27 грн. Апеляційний суд погоджується з даними висновками, виходячи з наступного. Із матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що 17 листопада 2010 року ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з анкетою-заявою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а. с. 20). Своїм підписом в заяві ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що вона згодна з тим, що дана заява разом з пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку складають між нею та банком договір про надання банківських послуг. Вона ознайомлена і згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. Умови та Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті ПриватБанкуwww.privatbank.ua. Вона зобов`язується виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПриватБанку. Крім того, 22 листопада 2010 року ОСОБА_1 підписала іменну довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», в якій сторони погодили тип карти та кредитної лінії, пільговий період, валюту картрахунку, розмір базової процентної ставки в місяць (2,5 %) та розмір щомісячних платежів (7 % від заборгованості, але не менше 50 грн. і не більше залишку заборгованості), а також строк їх внесення, розмір комісії та пені за несвоєчасне погашення заборгованості, розмір і порядок нарахування штрафу, розмір процентної ставки в місяць на суму несанкціонованого перевищення ліміту кредитування (3,75 %), своїм підписом підтвердивши, що з фінансовими умовами надання платіжної картки і прикладами розрахунку суми плати за використання кредитних коштів ознайомлена (а. с. 21). Крім того, 27 серпня 2021 року ОСОБА_1 підписала паспорт споживчого кредиту (а. с. 22 - 26). На а. с. 52 - 53 знаходиться копія паспорту відповідача. На а. с. 27 - 51 знаходиться витяг з Умов та Правил надання банківських послуг. На а. с. 3 - 17 знаходиться розрахунок заборгованості за договором б/н від 09 березня 2010 року, укладеного між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_1 , в тому числі станом на 20 березня 2023 року. На а. с. 18 - 19 знаходяться довідки про видачу ОСОБА_1 кредитних карток, остання з яких видана 27 серпня 2021 року з терміном дії до кінця травня 2025 року, а також довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , згідно якої кредитний ліміт, встановлений в розмірі 1000 грн., в подальшому збільшено до 200000 грн. На а. с. 61 - 79 знаходиться копія виписки по рахунку ОСОБА_1 за договором б/н станом на 24 березня 2023 року за період з 15 листопада 2010 року по 24 березня 2023 року, баланс на кінець періоду дорівнює сумі заявленої до стягнення суми заборгованості -171654,16 грн. Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Крім того, до апеляційної скарги ОСОБА_1 надано нові докази, а саме копії довідок про платіжні операції та платіжних документів за травень та червень 2023 року та копію додаткової угоди до кредитного договору від 13 червня 2023 року. Також 07 серпня 2023 року до суду надано клопотання ОСОБА_1 в електронній формі про долучення доказів, а саме копії листа АТ КБ «ПриватБанк» від 13 липня 2023 року № 20.1.0.0.0/7-230615/44418. Згідно з ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (ч. 2, 3 ст. 83 ЦПК України). Відповідно до ч. 4 ст. 83 ЦПК України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Апеляційний суд враховує, що 28 квітня 2023 року представник відповідача ознайомився з матеріалами справи, а отже сторона відповідача була обізнана про розгляд справи в суді першої інстанції (а. с. 91), що також підтверджується поданням нею до суду зустрічного позову в травні 2023 року. Виходячи із наведеного, з урахуванням вимог ч. 12, 13, 83, 367 ЦПК України, апеляційний суд приходить до висновку, що відповідачем не надано доказів неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, не заявлено клопотань про поновлення строку для подання доказів та про приєднання нових доказів, розгляд справи на підставі доказів, які не надавалися до суду першої інстанції, суперечить принципу диспозитивності цивільного судочинства, тому апеляційний суд не має процесуальних повноважень приймати вказані докази та вирішувати справу з посиланням на ці докази. Крім того, в постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19 (провадження № 61-976св20) та від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15-ц (провадження № 61-4848св19) зазначено, що за змістом статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції. В постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 336/1461/19 (провадження № 61-17391св20), від 07 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц (провадження № 61-2393св21), від 14 липня 2021 року у справі № 405/2098/18 (провадження № 61-106св21) зроблено правовий висновок про те, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 367 ЦПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність. Враховуючи викладене, оскільки надані ОСОБА_1 докази у вигляді платіжних документів за червень 2023 року і лист АТ КБ «ПриватБанк» від 13 червня 2023 року не існували на час ухвалення рішення судом першої інстанції та не досліджувались ним, то апеляційний суд не може її врахувати як докази, якими заявник обґрунтовує свої вимоги. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Звертаючись до суду з позовом, ПАТ КБ «Приватбанк» вказувало на те, що позичальник не виконує свої зобов`язання за договором, у зв`язку з чим утворилася заборгованість. Судом першої інстанції було встановлено, що 17 листопада 2010 року між АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем укладено кредитний договір б/н, згідно якого відповідачу було надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Враховуючи, що строк повернення отриманих грошових коштів сторонами у заяві-анкеті та довідці про умови кредитування не встановлено, зобов`язання з їх повернення виникає у відповідача протягом строку визначеного законом з дня пред`явлення позивачем вимоги про це, тобто у даній справі з дня пред`явлення позову. Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом. Доводи відповідача ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, що матеріали справи не містять доказів пред`явлення позивачем відповідної вимоги до неї про виконання обов`язку про повернення суми фактично отриманих грошових коштів, а тому кредитні кошти стягнуті з неї безпідставно, є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом, з огляду на зміст положень ч. 2 ст. 530 ЦК України, якими не обмежується пред`явлення вимоги кредитором в досудовому чи судовому порядку, враховуючи відсутність у спірних правовідносинах обов`язковості вжиття заходів досудового врегулювання спору, передбачених законом, і враховуючи, що відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Наявність заборгованості за тілом кредиту в розмірі 141660,27 грн. підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунком заборгованості, випискою з рахунку і відповідачем не спростована. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що судом першої інстанції надмірно стягнуто з неї основний борг на суму 2400 грн., які вона сплатила в травні 2023 року, і що на виконання договору про реструктуризацію заборгованості нею вже було сплачено 18355 грн. в червні 2023 року, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та відхиляються апеляційним судом, оскільки докази сплати відповідних сум не були подані відповідачем до суду першої інстанції для їх оцінки, позивач на дату ухвалення судового рішення з заявою про зменшення позовних вимог не звертався, і оскільки відповідач не позбавлена можливості на стадії виконання судового рішення звернутися до суду першої інстанції з заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у відповідній частині погашеної нею заборгованості. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про відсутність предмету спору в зв`язку з укладенням договору про реструктуризацію та необхідність закриття провадження в справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України не ґрунтуються на вимогах закону та відхиляються апеляційним судом, виходячи з наступного. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 456/47/18 (провадження № 61-2018св19) викладено правовий висновок, згідно якого прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку із цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред`явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв`язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні). Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо. Таким чином, оскільки обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі (укладення угоди про реструктуризацію), виникли після ухвалення рішення судом першої інстанції, реструктуризація заборгованості за кредитним договором не свідчить про відсутність предмета спору на час розгляду справи по суті та не може вважатися передбаченою ст. 376 ЦПК України підставою для скасування законного і обґрунтованого рішення. Апеляційний суд не приймає доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині позбавлення її судом першої інстанції можливості усунути вимоги ухвали щодо недоліків позовної заяви, заявити відповідні заперечення та доводи проти позовних вимог позивача, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 2 ст. 352 ЦПК України учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові). Апеляційний суд враховує доводи апеляційної скарги, що дійсно, ухвала Святошинського районного суду м. Києва від 10 травня 2023 року, помилково зазначена в судовому рішенні як ухвала від 10 квітня 2023 року, якою зустрічний позов ОСОБА_1 було залишено без руху і надано час для усунення недоліків, направлялася лише на її електронну адресу, зазначену в апеляційній скарзі, а не на поштову адресу, а ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 31 травня 2023 року зустрічний позов ОСОБА_1 було визнано неподаним в зв`язку з неусуненням недоліків та повернуто заявнику (а. с. 95 - 97, 100). Разом із тим, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не оскаржується ухвала Святошинського районного суду м. Києва від 31 травня 2023 року про повернення зустрічного позову, не заявлено вимог про скасування цієї ухвали з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, а оскаржено лише рішення за позовом АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості, що позбавляє апеляційний суд процесуальної можливості надати оцінку аргументам апеляційної скарги в зазначеній частині, підтвердити чи спростувати їх. Посилання відповідача на те, що ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без руху від 10 квітня 2023 року не існує, не є саме по собі підставою для скасування судового рішення, оскільки є очевидною опискою і може бути виправлене в порядку ст. 269 ЦПК України. Крім того, необґрунтованими є доводи ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, що вона була позбавлена можливості подати відповідні заперечення проти позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк», з огляду на те, що заперечення проти позову відповідно до ст. 178 ЦПК України викладаються відповідачем не у зустрічному позові, а у відзиві на позовну заяву, і оскільки, як вже було встановлено, представник відповідача ознайомлювався з матеріалами справи 28 квітня 2023 року (а. с. 91), відповідач не була позбавлена можливості подати такий відзив протягом п`ятнадцяти днів, незалежно від залишення без руху її зустрічного позову, однак на свій розсуд не скористалася цією можливістю, а відтак ухвалення рішення судом першої інстанції 31 травня 2023 року за наявними матеріалами відповідає вимогам ч. 8 ст. 178 ЦПК України. Посилання відповідача в апеляційній скарзі на правові висновки Верховного Суду в постановах від 27 березня 2019 року в справі № 201/6092/17 та від 18 березня 2020 року в справі № 704/435/19 про те, що можливість повідомлення учасника справи про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення SMS-повідомлень допускається лише за умови подання учасником справи відповідної заяви, є нерелевантними та відхиляються апеляційним судом, оскільки в даному випадку справа розглядалася в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін і судові повістки сторонам не направлялися. Разом із тим, відмовляючи в позові в частині стягнення заборгованості за відсотками, з посиланням на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач, обґрунтовуючи право вимоги, в тому числі розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 17.11.2010 року, посилався на «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку», які розміщені на сайті: https://privatbank.ua як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку» розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. При цьому, посилаючись на наведену постанову Великої Палати Верховного Суду, судом першої інстанції не з`ясовано, чи є процесуально виправданим врахування правової позиції, викладеній в цій постанові, та чи є обґрунтованою відмова в позові з урахуванням конкретних обставин справи і наявних в ній доказів. Так, відмовляючи в позові в частині стягнення заборгованості за відсотками з підстав недоведеності згоди сторін щодо умов договору в цій частині, суд першої інстанції залишив поза увагою, що банком на підтвердження обставин, якими обґрунтовано його вимоги, надано довідку про умови кредитування (а. с. 21), підписану 22 листопада 2010 року відповідачем разом з анкетою-заявою, де відповідач погодилася з умовами надання кредиту, в тому числі з розміром процентної ставки 2,5 % на місяць, процентної ставки на місяць на суму несанкціонованого перевищення ліміту кредитування 3,75 % річних та іншими умовами. Отже, умови кредитування щодо сплати процентів передбачені безпосередньо в довідці, особисто підписаній відповідачем, що судом першої інстанції залишено поза увагою і зроблено помилковий та передчасний висновок про недоведеність позову в частині стягнення заборгованості за відсотками. Відповідач після отримання картки за умовами укладеного з банком договору здійснила дії щодо проведення її активації, користувалася карткою, отримувала кредитні кошти та частково погашала кредитну заборгованість, що підтверджується випискою з рахунку (а. с. 61 - 79), а також змістом її власної апеляційної скарги. Апеляційний суд також враховує доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк», що у даній справі договір у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним, а позивачем при цьому доведено обставини, на які він посилався на підтвердження своїх вимог, в частині наявності підстав для нарахування відсотків за користування кредитними коштами і їх розміру. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Отже, обґрунтованими є доводи апеляційної скарги позивача, що місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту, виходячи з положень ст. 1048 ЦК України, ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та умов договору, які були погоджені з відповідачем. Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині відмови про стягнення заборгованості за відсотками ухвалене в результаті неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, висновки суду, викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи, рішення не може вважатись законним і обґрунтованим, не може залишатись в силі та підлягає скасуванню. Виходячи із наведеного, оскільки заборгованість за відсотками позичальником повернута не була, банк отримав право на задоволення своїх вимог кредитора шляхом стягнення відсотків за користування кредитом, розмір яких погоджено у підписаній відповідачем довідці про умови кредитування, та які згідно розрахунку заборгованості станом на 20 березня 2023 року складають 29993,89 грн., даний розмір заборгованості відповідачем не спростований. З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в стягненні заборгованості за відсотками ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування в цій частині, із прийняттям нової постанови про задоволення позову, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість за відсотками в розмірі 29993,89 грн. Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України із відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 4026 грн. судових витрат. В іншій частині рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і не підлягає зміні чи скасуванню з підстав, зазначених в апеляційних скаргах. Керуючись ст. 7, 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 31 травня 2023 року скасувати в частині відмови у стягненні заборгованості за відсотками і прийняти в цій частині нову постанову. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (м. Київ вул. Грушевського 1-д код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за відсотками в розмірі 29993,89 грн. та судові витрати в розмірі 4026 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Судді : Кашперська Т.Ц. Фінагеєв В.О. Яворський М.А.