Постанова Закарпатський апеляційний суд № 307/4131/22

Справа № 307/4131/22 П О С Т А Н О В А Іменем України 31 жовтня 2023 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В. суддів: Куштана Б.П. Джуги С.Д. з участю секретаря судового засідання: Сливка С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 06 квітня 2023 року, ухвалене головуючою суддею Сас Л.Р., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», третіх осіб: приватного нотаріуса Дніпровського МНО Бондар Ірини Михайлівни, Тячівського ВДВС у Тячівському районі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню встановив: У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», третіх осіб: приватного нотаріуса Дніпровського МНО Бондар І.М., Тячівського ВДВС у Тячівському районі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. У позовній заяві позивач посилається на те, що 14 березня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № МКМООА00000021, за умовами якого позивач отримав від Банку гроші в кредит. На забезпечення виконання зобов`язань позивача за кредитним договором, між сторонами того ж дня укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки за яким позивач передав Банку в іпотеку належне йому нерухоме майно - незавершений будівництвом будинок, 66 % готовності та земельну ділянку по АДРЕСА_1 . 23 липня 2019 року приватний нотаріус Дніпровського міського територіального округу Бондар І.М. вчинила виконавчий напис про звернення стягнення на належне позивачу майно на користь банку в рахунок погашення заборгованості в загальній сумі 350 175,77 доларів США, що за курсом НБУ станом на 25 березня 2019 року становить 9.441.066,17 грн., з яких - 49 443,30 доларів США - заборгованість за кредитом, 50 069,63 долари США - заборгованість за відсотками, 1 531,44 долари США - комісія і 249 131,40 долар США - пеня. Даний виконавчий напис про звернення стягнення на нерухоме майно зареєстровано нотаріусом в реєстрі за № 2223. З метою примусового виконання вказаного виконавчого напису державним виконавцем Тячівського відділу державної виконавчої служби у Тячівському районі Закарпатської області винесено постанову від 30 липня 2020 року про відкриття виконавчого провадження № 61911464. Проте, вказаний виконавчий напис слід визнати таким, що не підлягає виконанню, з огляду на наступне. У даному випадку Банк неодноразово вже звертався до суду з позовом до позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 квітня 2010 року у цивільній справі № 2-8245/2010, яке набрало законної сили, з позивача на користь Банку стягнуто у рахунок повернення заборгованості за Кредитним договором 389 048,78 грн., а також у солідарному порядку стягнуто з позивача та ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» заборгованість у розмірі 200,00 грн та судові витрати у справі. Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 серпня 2010 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 квітня 2010 року залишено без змін. Відтак, вказане рішення набрало законної сили, а тому, встановлені ним обставини у відповідності до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, не підлягають доказуванню. Між тим, рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 3 жовтня 2018 року, яке залишене без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 21 травня 2019 року, у цивільній справі № 308/2302/15-ц, у задоволенні позову Банку до позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено з тих підстав, що вимоги Банку щодо стягнення заборгованості за Кредитним договором уже були задоволені. 3 врахуванням викладених обставин, слід беззаперечно визнати, що у порушення вимог ст. 88 Закону, нотаріус вчинив виконавчий напис 23 липня 2019 року щодо заборгованості, по якій минуло більше трьох років з дня виникнення права вимоги, тобто після спливу строку позовної давності. Також, з наданого Банком нотаріусу розрахунку заборгованості за Кредитним договором слідує, що Банк продовжував нараховувати відсотки та штрафні санкції після пред`явлення до позичальника вимоги, згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Ураховуючи наведене, після ухвалення судом рішення про стягнення з позивача заборгованості за кредитним договором у Банку були відсутні будь-які правові підстави для нарахування відсотків та штрафних санкцій і подальшого звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису з метою стягнення зазначених грошових сум. Перелічені порушення при вчиненні виконавчого напису порушують майнові права позивача, а відтак зумовлюють визнання цього напису таким, що не підлягає виконанню. Також позивач просив стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн та 992,40 грн витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору. Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 06 квітня 2023 року позов задоволено частково. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. 23 липня 2019 року, зареєстрований в реєстрі за № 223 про звернення стягнення на нерухоме майно - незавершений будівництвом будинок літ. А, 66 % готовності та земельну ділянку по АДРЕСА_1 , що належать ОСОБА_2 , на користь АТ КБ «ПриватБанк», яке є правонаступником ЗАТ КБ «ПриватБанк» у погашення заборгованості за кредитним договором від № МКМООА00000021 від 14 березня 2008 року. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992,40 грн. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані із розглядом справи - на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн. Відмовлено в частині позову про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 23 000,00 грн. АТ КБ «ПриватБанк», не погоджуючись з вказаним рішення суду, подало апеляційну скаргу в якій просить скасувати таке рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні таких позовних вимог. Вказує, що позивач, нехтуючи вимогами ст. 81 ЦПК України, не надав до суду доказів, які б спростували наявність заборгованості за кредитним договором, або докази, які б вказали на те, що сума зазначена при вчиненні виконавчого напису відрізняється від дійсної. Тому, вважаємо, що судом не в повному обсязі досліджено надані докази у справі, що призвело до ухвалення помилкового незаконного та необгрунтованого висновку суду. Також суд при ухваленні рішення зазначив про те, що в порушення вимог ст. 88 Закону України «Про нотаріат», відповідно до якої нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Однак, враховуючи, що договір на сьогоднішній момент діє та заборгованість не погашена, то строк давності повинен застосовуватися як до подій, що не припинилися. У даному випадку певною подією для початку перебігу строку мас бути дата припинення дії договору. Але договір не був припинений у зв`язку з п.9.6. Умов та правил надання банківських послуг, які діяли на момент підписання договору. У цьому пункті чітко зазначено, що договір є дійсним до моменту належного виконання сторонами зобов`язань. Зобов`язання позивачем на сьогоднішній день не виконано. Більш того особа зловживає своїм правом на звернення до суду за для ухилення від виконання договірних обов`язків. Можна зробити висновок, що договір досі чинний, а отже, в кредитора виникає право вимагати виконання обов`язків боржника, передбачених договором, в тому числі й право на примусове стягнення боргу у будь який час, це право виникає до тих пір доки договір є чинним. У підтвердження вище наведеного, звертаємо увагу суду на частину 2 статті 530 Цивільного кодексу України, у якій чітко зазначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Також слід звернути увагу, на той факт, що у зазначеній статті передбачено саме право кредитора яке виникає незалежно від строку виконання зобов`язання, передбаченого договором, яке у жодному разі не треба плутати зі строком договору. Також заперечує щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу оскільки такі є не співмірними та не підтверджені належними доказами. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає до задоволення, з наступних підстав. Відповідно до вимог частини 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. А ч. 1 ст. 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Так з приписів ст. 76, ч.ч. 1, 2 ст. 77, ст.ст. 78, 79 і 80, ч.ч. 1, 4 ст. 81 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Задовольняючи частково заявлені позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що звернення стягнення на нерухоме майно незавершений будівництвом будинок під літ. А 66 % готовності та земельну ділянку в рахунок погашення кредитної заборгованості на загальну суму 350 175,27 доларів США у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису було вчинено у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції за наступних доводів. У ході апеляційного розгляду колегією суддів встановлено, що 14 березня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № МКМООА00000021, за умовами якого позивач отримав кредит у розмір 54 252,50 доларів США з кінцевим терміном повернення 13 березня 2015 року (а. с. 10-11). На забезпечення виконання зобов`язань позивача за кредитним договором, між сторонами 14 березня 2008 року укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки, за яким позивач передав Банку в іпотеку належне йому нерухоме майно - незавершений будівництвом будинок під літ. А, готовністю 66 % по АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 1661660 в.м., що розташована по АДРЕСА_1 , що видно із договору іпотеки (а. с. 7-9). Згідно рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 квітня 2010 року у справі 2-8245/2010 позов публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку у рахунок повернення заборгованості за Кредитним договором № МКМООА00000021 від 14 березня 2008 року всю суму заборгованості, яка за курсом НБУ становила суму 389 048,78 грн. Також стягнуто солідарно ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» та ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» у рахунок повернення заборгованості за Кредитним договором № МКМООА00000021 від 14 березня 2008 року - 200,00 грн. та судові витрати у справі (а. с. 10-11) Згідно рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 жовтня 2018 року у справі 308/2302/15-ц, яке залишене без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 21 травня 2019 року, у вказаній цивільній справі у задоволенні позову Банку до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено з тих підстав, що вимоги Банку щодо стягнення заборгованості за Кредитним договором уже були задоволені (а. с. 12-14, 15-16). Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. 23 липня 2019 року вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 2223 про звернення стягнення на нерухоме майно - незавершений будівництвом будинок літ. А, 66 % готовності та земельну ділянку по АДРЕСА_1 , що належать ОСОБА_2 , зазначене нерухоме майно на підставі договору іпотеки, посвідченого 14 березня 2008 року приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Капітула Г.Д. за реєстровим номером 477, передане в іпотеку АТ КБ «ПриватБанк», яке є правонаступником ЗАТ КБ «ПриватБанк». За рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна, задовольнити вимоги АТ КБ «ПриватБанк» шляхом перерахування коштів на рахунок № НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк» у розмірі: заборгованість за кредитом - 49 443,30 долари, 50 069,63 доларів СІЛА - заборгованість за відсотками, 1 531,44 долар США - комісія і 249 131,40 долар США - пеня, а всього становлять 350 175доларів США та 77 центів. Строк, за який проводиться стягнення - одинадцять років одинадцять місяців, а саме з 14 березня 2008 року по 25 березня 2019 року ( а.с. 18). Відповідно до пунктів 2, 5 і 6 статті 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є: неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність. Згідно частини 1 статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Також у ч. 1 ст. 16 ЦК України зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно статті 18 ЦК України, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до статті 87 ЗУ «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 року за N 3425-XII (далі - Закон 3425-XII) для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. У статті 88 Закону 3425-XII зазначено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. При цьому стаття 50 Закону 3425-XII в редакції, яка діяла на момент вчинення виконавчого напису нотаріусом 23.07.2019 року передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків. Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому, вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону 3425-XII). Однак, характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (Затверджений постановою КМ України від 29 червня 1999 р. № 1172), (далі Перелік 1172). Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком 1172 є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак, сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону 3425-XII, захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису. Тому, при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не обмежується лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Перелік 1172 документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону 3425-XII у такому спорі необхідно перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Позивач, звертаючись до суду з відповідним позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, обґрунтовує свої позовні вимоги не дотриманням принципу безспірності. Відповідно до підпункту 1.2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі Порядок № 296/5), в редакції, яка діяла на момент вчинення виконавчого напису нотаріусом 23.07.2019 року, перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно з підпунктів 3.1-3.2, 3.4 глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5 в редакції, яка діяла на момент вчинення виконавчого напису нотаріусом 23.07.2019 року, нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком 1172 документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України. Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу. Пунктом 2 Переліку 1172 документів передбачено, що такими документами є кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості. Системний аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, яка виключає можливість спору з боку боржника щодо її розміру, строку, за який вона нарахована тощо, а відтак, і документи, які підтверджують її безспірність і на підставі яких нотаріуси здійснюють виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними та стовідсотково підтверджувати наявність у боржника заборгованості перед кредитором саме в такому розмірі. Отже, однією з основних умов вчинення виконавчих написів є наявність документів, що підтверджують безспірність заборгованості боржника. Ознакою безспірності є відсутність заперечень боржника щодо заборгованості та її розрахунку, а також відсутність будь-яких суперечностей у поданих документах. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку 1172 документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Судом встановлено, що у виконавчому написі нотаріуса від 23.07.2019 року не зазначено, на підставі якого документу виникла заборгованість, яку слід стягнути за період з 14.03.2008 року по 25.03.2019 року внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки, а лише вказано посилання на Договір іпотеки від 14.03.2008 року, який посвідчено приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Капітула Г.Д. за реєстровим номером

477. Надання заявником неповної інформації та документів приватному нотаріусу мало наслідком порушення нотаріусом при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону 3425-XII та п. 1 Глави 13 Порядку № 296/5, згідно з яким на нотаріуса покладається обов`язок відмовити у вчиненні нотаріальної дії, якщо не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії. Крім того, стягнення з позивача боргу, який не є безспірним з порушенням процедури повідомлення його про його наявність, відбулося у позасудовому порядку і він був позбавлений можливості заперечувати щодо вчинення нотаріусом виконавчого напису. Згідно з правовою позицією, викладеною Верховним Судом України в постанові від 20.05.2015 року у справі № 6-158цс15, можна говорити про правильність вчиненої нотаріальної дії у вчиненні виконавчого напису лише за умови що: 1) нотаріусу надані всі необхідні документи, визначені Переліком 1172, що підтверджують безспірність заборгованості; 2) за наявності доказів належного направлення відповідачем письмової вимоги про усунення порушень; та 3) наявності доказів належного отримання позивачем письмової вимоги про усунення порушень. Водночас, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року в справі № 826/20084/14 визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: п. 2 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин.

2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості». Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року за результатами розгляду касаційних скарг Кабінету Міністрів України та публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі № 826/20084/14, вказана постанова залишена без змін. Таким чином, судовим рішенням було скасовано п. 2 Переліку 1172 документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, відповідно до якого встановлювалася можливість здійснювати стягнення за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Постановою Великої палати Верховного Cуду від 20.06.2018 року у справі № 826/20084/14 рішення Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року залишено без змін. Враховуючи викладене, починаючи з 22.02.2017 року законодавством України не було передбачено можливості здійснювати стягнення за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. У постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі № 826/20084/14 судом зазначено, що нотаріус, перш ніж вчинити виконавчий напис, повинен перевірити чи підпадає заявлена вимога під той вид заборгованості, про який йдеться в Переліку № 1172, чи подані всі передбачені Переліком документи, чи оформлені такі документи належним чином, чи підтверджують подані документи безспірність заборгованості боржника перед кредитором та прострочення виконання зобов`язання, чи не виник спір між зацікавленими особами, чи не минув встановлений законодавством строк для вчинення виконавчого напису. Оскаржуваною постановою Кабінету Міністрів України внесено зміни до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, відповідно до п. 2 яких, для одержання виконавчого напису за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості. Тобто, в своїй постанові Кабінетом Міністрів України, якому законом надано повноваження щодо встановлення переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, встановлено перелік документів, які необхідно надати нотаріусу для одержання виконавчого напису, що фактично нівелює вимогу законодавства щодо необхідності підтвердження наявності та безспірності заборгованості, набуття чинності кредитним договором та повноважень іпотекодержателя. Разом з тим, слід врахувати, що згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Параграфом 1 встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Однак, як вбачається з матеріалів справи, Зміни до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджені оскаржуваною постановою, не передбачають обов`язку подання нотаріусу разом із оригіналом кредитного договору доказу на підтвердження факту укладення такого договору (шляхом передачі грошей або інших речей), що свідчить про суперечливість та невідповідність вказаних положень Змін наведеним нормам Закону. Разом з тим, Зміни до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, не враховують положень п. 6 ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно з яким, якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність. Таким чином, законодавець забезпечує право боржника на захист його інтересів шляхом направлення йому повідомлення про заборгованість та необхідність її погашення. Однак, у пункті 2 Переліку відсутня вимога про надання нотаріусу документів, які б підтверджували повідомлення боржника кредитором про наявність заборгованості та необхідність її погашення, що безперечно є порушенням прав боржника. Водночас, доповнений постановою розділ переліку «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» дозволяє кредиторам без повідомлення боржника здійснювати «односторонній» розрахунок заборгованості та звільняє кредитора від обов`язку доведення безспірності боргу, його суми та факту прострочення. За таких обставин нотаріус не може здійснювати захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису. Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи. Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Проте, незважаючи на вказані вимоги закону, відповідач звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису, а приватний нотаріус в свою чергу всупереч правилам, встановленим Порядком № 296/5, вчинив виконавчий напис від 23.07.2019 року, згідно з яким звернуто стягнення на предмет іпотеки, який належить ОСОБА_1 для погашення кредитної заборгованості на загальну суму 350 175,27 доларів США на користь АТ КБ «Приватбанк». Разом з тим, в порушення вимог ст. 81 ЦПК України, відповідачем АТ КБ «Приватбанк» суду не надано доказів того, що позивач отримав письмову вимогу про усунення порушень за кредитним договором № МКМОGА00000021 від 14.03.2008 року. Доказів того, що при вчиненні напису нотаріус отримував від АТ КБ «Приватбанк» первинні бухгалтерські документи щодо видачі кредиту та здійснення його часткового погашення (квитанції, платіжні доручення, меморіальні ордери, чеки тощо), рішення суду, яким 26 квітня 2010 року було стягнуто всю суму заборгованості по кредиту в сумі 51 015,57 доларів США станом на 01.07.2009 року, відповідачем не надано, тому у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості перед банком, суми процентів, комісії та пені зазначені у написі, є безспірними. З наявних в матеріалах справи документів неможливо встановити, чи дійсно на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, чи була заборгованість саме такого розміру як зазначено у виконавчому написі, приймаючи до уваги той факт, що не встановлено судом факт отримання позивачем повідомлення вимоги про наявність такої заборгованості, та чи яка була надана нотаріусу для вчинення нотаріального напису. Така ж позиція викладена Верховним Судом у постанові від 12 березня 2020 року у справі № 757/24703/18-ц (провадження № 61-12629св19). У цій постанові Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки серед документів, наданих банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, відсутній оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, а надана нотаріусу анкета-заява позичальника не посвідчена нотаріально, отже не могла бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом, виконавчого напису, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника. Окрім цього, колегія суддів зазначає, що з наданого Банком нотаріусу розрахунку заборгованості за кредитним договором видно, що Банк продовжував нараховувати відсотки, комісію та пеню після пред`явлення до позичальника вимоги, згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, а саме, звернення 04 грудня 2009 року із позовом до суду про стягнення із ОСОБА_1 всієї суми заборгованості за кредитним договором, яка утворилась станом на 01.07.2009 року в розмірі 51 015,57 доларів США, що за курсом НБУ на 26.06.2009 року складає 389 248,78 гривень. Та зазначена сума і була стягнута із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 квітня 2010 року. Проте, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зробила висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частини 2 статті 1050 ЦК України. Але ж як убачається зі змісту виконавчого напису, строк за який проведено стягнення одинадцять років одинадцять місяців, а саме з 14.03.2008 року по 25.03.2019 року. Зазначене вказує на те, що АТ КБ «Приватбанк» та приватним нотаріусом Бондар І.М. не надано суду першої інстанції належних та достовірних доказів безспірності заборгованості ОСОБА_1 . Таким чином, приватний нотаріус Бондар І.М. при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконалась належним чином у безспірності розміру сум заборгованості, що підлягають стягненню за виконавчим написом, чим самим порушила норми Закону 3425-XII. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року в справі № 172/1652/18. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що у суду першої інстанції були усі наявні правові підстави для визнання оспорюваного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, а вимоги позивача визнає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Щодо стягнення судових витрат за надання правничої допомоги Відповідно до норм ст. 59 Конституції України кожен громадянин України має право на професійну правничу допомогу з вільним вибором захисника. Частиною першою статті 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. У відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу. Згідно з ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У відповідності до ст.141 ЦПК України , інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо не співмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. З матеріалів справи вбачається, що представник АТ КБ «Приватбанк» в особі адвоката Наконечна А.В. подала відзив на позовну заяву, проте відзив не містить будь-яких доводів з приводу того, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу не підлягають стягненню або що такі слід зменшити як надмірні. Під час ухвалення рішення суду 06.04.2023 року представник АТ КБ «Приватбанк» не приймав участі у розгляді справи та не подавав суду заяви чи клопотання про відмову у стягненні витрат на професійну правничу допомогу або зменшення таких. Відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 Договору № 27 про надання правничої допомоги від 06.10.2022 року, вартість правничої допомоги становить 30 000,00 грн. згідно з обсягом виконаної роботи та розрахунку її вартості, зазначених в акті-описі наданих Адвокатом послуг. В Акті-Описі від 10.10.2022 року наданих адвокатом послуг згідно Договору № 27 від 06.10.2022 року наведено перелік робіт, вартість 1 години та вартість послуг на загальну суму 30 000,00 гривень. За вчиненим 23 липня 2019 року виконавчим написом, зареєстрованим в реєстрі за № 2223 звернуто стягнення на нерухоме майно в рахунок погашення кредитної заборгованості на загальну суму 350 175,27 доларів США. Хоч суд першої інстанції й задовольнив позовні вимоги, проте вирішуючи питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу, які позивач визначив у сумі 30 000,00 гривень врахував ту обставину, що такі адвокатські послуги є значно завищеними у порівнянні з реально необхідними послугами, які слідувало надати стороні, тому і задоволив такі частково, стягнувши тільки суму в розмірі 7 000,00 гривень. Зазначена сума з врахуванням тієї обставини, що представник АТ КБ «Приватбанк» не подавав суду заяви чи клопотання про відмову у стягненні витрат на професійну правничу допомогу або зменшення таких на думку колегії суддів є співмірними, достатніми та необхідними в контексті обставин цієї справи. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судове рішення суду першої інстанції ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права, тому не мають правового значення у спірних правовідносинах. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява N 4909/04, від 10 лютого 2010 року). Відтак, дослідивши усі надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права. Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими закон пов`язує можливість скасування чи зміни оскаржуваного рішення, і висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити на підставі приписів статті 375 ЦПК України, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Враховуючи вищенаведене та керуючись нормами статті 368, пункту 1 частини 1 статті 374, статей 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд постановив: апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», залишити без задоволення. Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 06 квітня 2023 року, залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови суду складено 13 листопада 2023 року. Головуючий: Судді: