Постанова Київський апеляційний суд № 761/893/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 листопада 2022 року місто Київ. Справа № 761/893/23 Апеляційне провадження № 22-ц/824/15420/2023 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого судді: Желепи О.В., суддів: Мазурик О.Ф., Немировська О.В. за участю секретаря судового засідання Рябошапка М.О. розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 серпня 2023 року (у складі судді Романишена І.П., інформація щодо складання повного тексту відсутня) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені)за прострочення сплати аліментів ВСТАНОВИВ У січні 2023 року до Шевченківського районного суду м.Києва звернулася ОСОБА_1 (далі по тексту позивач) з позовною заявою до ОСОБА_3 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів на утримання доньки за період з 01.12.2012р. по 15.12.2022р. у сумі 2 838 840 грн. 31 коп. Позовна вимога обґрунтована тим, що сторони мають спільну дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка після припинення фактичних шлюбних відносин сторін залишилася проживати разом з позивачем. Згідно рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 23.12.2010р. справа №2-17607/10, з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки у розмірі частини доходів щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 03.11.2010 р. і до 03.05.2025р. Позивач стверджує, що відповідач свідомо, умисно не виконує рішення суду внаслідок чого, за ним утворилася заборгованість зі сплати аліментів в розмірі 372 589,80 грн., що призводить до порушення прав та інтересів дитини на належне утримання. У зв`язку із тим, що відповідач допустив прострочення сплати аліментів, не дотримався належної дисципліни щодо сплати аліментів, позивач впевнена, що має правові підстави для стягнення пені за прострочення сплати аліментів за весь період прострочення їх сплати, а тому звернулася до суду, з метою відновлення порушеного права дитини на належне матеріальне утримання. 23 травня 2023 року до суду позивачем було подано заяву про зменшення позовних вимог, в якій позивач просила суд стягнути неустойку за період з 01 грудня 2012 року по 22 травня 2023 року в сумі 2 355 863 грн. 96 коп. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 10 серпня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення сплати аліментів в розмірі 38 518, 35 грн. В іншій частині позовних вимог позов залишено без задоволення. Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 14 вересня 2023 року подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказує, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Судом першої інстанції не вірно застосовано частину 1 статті 196 СК України та не враховано висновки Верховного Суду. Вважає, що суд першої інстанції вийшов за межі своїх повноважень та незаконно зарахував кошти на підставі заяви від 20.05.2014 року запис в реєстрі № 961, оскільки обов`язком здійснювати розрахунок заборгованості по сплаті аліментів наділений державний виконавець, а не суд при ухваленні рішення про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів. Вказує, що державний виконавець відповідно до Інструкції про ведення касових операцій банками України від 25.09.2018 року, правомірно в межах виконавчого провадження не зарахував перекази відповідача, оскільки останні не містять цільового призначення - «аліменти». А тому відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу, який підтверджує сплату аліментних платежів в добровільному порядку та на виконання рішення суду про стягнення аліментів, що спростовує презумпцію винуватості платника аліментів. Зазначає, що пеня позивачем була нарахована вірно, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 572/1762/15-ц. Вважає, що суд першої інстанції помилково дійшов до висновку про обмеження розміру неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів строком перебування на примусовому виконанні виконавчого листа, оскільки рішення суду 2012 року, яке набрало законної сили, є обов`язковим до виконання громадянами незалежно від пред`явлення виконавчого листа до примусового виконання. Вважає, що задовольняючи позов частково суд першої інстанції тим самим нівелює силу рішення суду та обов`язковість його виконання. Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 вересня 2023 року поновлено строк на апеляційного оскарження та відкрито апеляційне провадження у даній справі. 03 жовтня 2023 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 , в якому представник відповідача просить у задоволені апеляційної скарги відмовити в повному обсязі, рішення - залишити без змін. Вказує на те що, заява від 20.05.2014 року запис в реєстрі №961 завірена нотаріально і є доказом по справі , що підтверджує відсутність в скаржника наміру в отриманні аліментів та підтверджує той факт, що відповідач не мав змоги в добровільному порядку виконувати рішення суду, оскільки скаржник з донькою в 2014 році виїхали за межі України та не надала відповідачу жодних реквізитів для перерахування аліментів, як і вимог щодо сплати аліментів. Зазначає, що заявою 28.08.2017 року позивач задовольнив клопотання відповідача, надавши згоду на виїзд доньки на постійне місце проживання до Королівства Іспанії. Вказує, що судом не було здійснено розрахунок, а лише прийнято до уваги подані відповідачем докази на відсутність своєї вини у виникненні заборгованості по сплаті аліментів. Зазначає, що з моменту ухвалення рішення від 23 грудня 2010 року і до 19 вересня 2022 року позивачем не було вчинено жодних дій щодо стягнення аліментів з Відповідача. Позивач не надав жодного наявного в неї рахунку для здійснення аліментних платежів та жодних вимог щодо сплати аліментів позивач не висувала. В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_5 підтримала доводи апеляційної скарги. Представник відповідача ОСОБА_6 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що на виконанні у Шевченківському районному відділі державної виконавчої служби у місті Києві ЦМУ МЮ (м.Київ) ВП НОМЕР_1, починаючи з 15.09.2022р. перебуває виконавчий лист по справі №2-17607/10, який був виданий Шевченківським районним судом м.Києва 06.09.2022р., про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання доньки ОСОБА_7 у розмірі частини доходів щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 03.11.2010р. і до досягнення донькою ОСОБА_8 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно долученого до позовної заяви розрахунку заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_2 станом на 01.12.2022р., сукупний розмір заборгованості за період з листопада 2012 року по листопад 2022 року складав 372 589,80 грн. Згідно наданого Шевченківським районним відділом державної виконавчої служби у місті Києві ЦМУ МЮ (м.Київ) розрахунку заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_2 станом на 01.04.2023р., сукупний розмір заборгованості за період з листопада 2012 року по березень 2023 року складав 246 288, 20 грн. Тобто, судом встановлено , що з вересня 2022 року по квітень 2023 року за 7 місяців відповідач сплатив більше 120 тисяч грн. аліментів. Суд першої інстанції, задовольняючи позов частково, дійшов до висновку, що відсутня вина відповідача у виникненні заборгованості зі сплати аліментних платежів з листопада 2012 року по серпень 2022 року включно, а тому суд констатує відсутність підстав для стягнення пені з відповідача на користь позивача за вказаний період, разом з тим, стягнення з відповідача на користь позивача неустойки за період з вересня 2022р. по березень 2023 року включно, в розмірі 38 518,35 грн., є правомірним та на переконання суду стимулюватиме відповідача дотримуватися належної дисципліни щодо сплати аліментів та погашення наявної заборгованості. Слід зазначити, що відповідач рішення суду в частині стягнення з нього неустойки не оскаржує. Дослідивши наявні в справі письмові докази , колегія суддів встановила, що ті обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними, а висновки суду відповідають таким обставинам та вимогам закону. Згідно ч. 4 ст. 195 СК України в редакції, що діяла на час ухвалення рішення, розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, а у разі спору - судом. Статтею 74 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) визначено порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду. Згідно із частиною третьою цієї статті розмір заборгованості зі сплати аліментів визначається державним виконавцем за місцем виконання рішення в порядку, встановленому СК України. У разі визначення суми заборгованості у частці від заробітку (доходу) розмір аліментів не може бути менше встановленого СК України. У частині дев`ятій цієї статті зазначено, що спір щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішується судом за заявою заінтересованої особи в порядку, встановленому законом. Отже, порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду передбачений статтею 74 згаданого Закону, відповідно до частини дев`ятої якої суд вирішує питання заборгованості лише в разі спору про її розмір. Відповідно до положень частини 4, 8, 9 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» ( в редакції чинній на час розгляду справи ) виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця. Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. За наявності заборгованості із сплати аліментів у розмірі, що сукупно перевищує суму відповідних платежів за три місяці, виконавець роз`яснює стягувачу право на звернення до органів досудового розслідування із заявою (повідомленням) про вчинене кримінальне правопорушення боржником, що полягає в ухиленні від сплати аліментів. Аналіз зазначених норм дозволяє зробити висновок про те, що визначення розміру заборгованості із сплати аліментів та порядок стягнення такої заборгованості визначено Законом України «Про виконавче провадження» та не потребує ухвалення ще одного рішення суду про стягнення цієї заборгованості, оскільки вона стягується в межах виконавчого провадження за виконавчим листом про стягнення аліментів. Суд лише розглядає спір щодо розміру заборгованості із сплати аліментів, проте не стягує таку заборгованість, оскільки стягнення заборгованості віднесено до повноважень виконавця. Доводи позивача про зміну розрахунку заборгованості судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, оскільки відповідно до оскаржуваного рішення суд першої інстанції перевіряв лише вірність розрахунку пені, який складений позивачем. Зменшення пені судом першої інстанції не впливає на загальну заборгованість ОСОБА_2 по сплаті аліментів, як і не нівелює силу рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 грудня 2010 року. Згідно із статтею 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин. Перелік причин з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України). Згідно зі статтею 8 СК України, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Тлумачення статті 8 СК України та частини першої статті 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частини перша та друга статті 614 ЦК України). Системне тлумачення вказаних норм дає підстави дійти висновку, що стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то у платника аліментів відсутня вина у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів. Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості. Таких висновків дійшли Верховний Суд у постанові від 14 грудня 2020 року у справі №661/905/19 від 19 жовтня 2022 року у справі 465/4115/20-ц та Велика Палата Верховного Суду в постанові від 25 квітня 2018 року по справі № 572/1762/15-ц. Згідно з роз`ясненнями, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України №3 від 15.05.2006 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» передбачена статтею 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема: у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів. Відповідачем надано до суду першої інстанціїкопію нотаріально засвідченої заяви позивача від 20.05.2014р. запис в реєстрі №961, в якій остання повідомила відповідачу про те, що вона разом з донькою має намір виїхати за кордон на постійне місце проживання до Іспанії, а також те, що вона не має та не буде мати по відношенню до ОСОБА_2 будь-яких майнових зобов`язань, передбачених законодавством України. В поведінці відповідача, який отримав таку заяву та вважав, що не має ніяких майнових зобов`язань перед позивачем, не вбачається свідомого та навмисного ухилення від сплати аліментів. Перебуваючи за кордоном позивачка не залишила ні рахунку, ні інших реквізитів за якими відповідач міг би перераховувати кошти на утримання дитини. Між батьками також не було досягнуто іншої домовленості, щодо відкриття рахунку на ім`я дочки для акумулювання аліментів за увесь період після ухвалення рішення суду. Позивачка також з огляду на домовленість , враховуючи зміст поданої нотаріально-засвідченої заяви, не звертала до виконання рішення суду про стягнення аліментів аж до вересня 2022 року. Також суд першої інстанції вірно встановив ту обставину, що після відкриття виконавчого провадження боржник почав сплачувати заборгованість за аліментами, що вбачається зі звіту здійснення відрахування та виплат від 06.04.2023р. за №407, а також розрахунку заборгованості по аліментах в рамках виконавчого провадження станом на 01.04.2023 р. Враховуючи зазначене суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про відсутність підстав для визнання відповідача таким, що умисно ухилявся від виконання своїх обов`язків. Пеня нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення, аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 19.01.2022 року у справі № 711/679/21 (№ в ЄДРСР 102704816), від 13 грудня 2019 року справа № 52/10763/14-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц (провадження №14-616цс18), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року, справа № 572/1762/15-ц від 25 квітня 2018 року. При цьому, відповідно до практики Верховного Суду, що міститься в постанові від 03.04.2019р., справа №333/6020/16-ц, правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується розмір несплачених аліментів за кожен місяць та кількість днів прострочення за кожним платежем окремо. Аліменти нараховуються щомісячно, тому строк виконання цього обов`язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною. Законодавець установив розмір пені - 1% за кожен день прострочення та період, за який нараховується пеня - за кожен день, починаючи з наступного, у який мала бути здійснена сплата аліментів за відповідний місяць, але таке зобов`язання не було виконане, і до дня, у який проведена сплата заборгованості чи до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені. Таке правило застосовується у разі прострочення виконання зобов`язання зі сплати аліментів за місяць, у який вони мали бути сплачені. Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити на 1 відсоток. Тобто формула така: заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %. За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем. Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем. У разі виплати аліментів частинами, необхідно зазначити, що якщо такі часткові платежі вчинені протягом місяця, у якому повинні сплачуватися аліменти, і їх загальна сума становить місячний платіж, визначений у рішенні суду про стягнення аліментів, вважається, що той з батьків, який повинен сплачувати аліменти, виконав ці зобов`язання. У разі, якщо місячний платіж сплачено не у повному розмірі, то пеня буде нараховуватися з першого дня місяця, наступного за місяцем сплати чергового платежу, на різницю між розміром, який мав бути сплачений на утримання дитини, та розміром фактично сплачених аліментів з урахуванням строку прострочення та ставки пені - 1 %. Строк прострочення вираховується з урахуванням раніше зазначеного правила і починає перебіг з першого дня місяця, наступного за місяцем внесення періодичного платежу, до дня, який передує дню сплати заборгованості. У разі, якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1 %. Крім того,при обрахуванні розміру пені за заборгованістю зі сплати аліментів слід приймати до уваги викладену Верховним Судом у постанові від 19 січня 2022року у справі №711/679/21 (провадження № 61-18434св21) правову позицію щодо врахування часткових платежів при наявності заборгованості за аліментами за попередні періоди,а також щодо формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості»,що міститься у частині першій статті 196 СК України. Так, Верховний Суд зазначив, що «при застосуванні формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» в абзаці 1 частини 1статті 196СК України якщо обмежувати нарахування пені поточною заборгованістю (тобто, тією яка існує за всі місяці станом на момент пред`явлення позову чи на інший момент), то при пред`явленні позову за період коли існувало прострочення, а на момент пред`явлення позову поточна заборгованість відсутня, то і не буде межі, яку не повинна перевищувати пеня. Як наслідок, очевидно, що потрібно розмежовувати сукупну поточну заборгованість та заборгованість за аліментами за певний місяць. Оскільки пеня є змінною величиною, основою для обчислення якої є саме заборгованість за аліментами за певний місяць, то формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» означає, що розмір пені не повинен перевищувати розмір заборгованості, на яку вона нараховується. У разі, якщо позивач, з урахуванням принципу диспозитивності пред`явив позов про стягнення пені за декілька місяців,то розмір пені за ці місяці не повинен перевищувати сукупний розмір заборгованості, на яку вона нараховується». Стягуючи з ОСОБА_2 суму пені за прострочення сплати заборгованості за період 01.10.2022 року по 22.05.2023 року включно, суд вірно застосував вищезазначені висновки Верховного суду та врахував верхню межу суми стягнення, а саме 100 відсотків сукупного розміру заборгованості, на яку нараховується пеня. Суд також погоджується з розрахунком неустойки позивача, він відповідає вимогам закону, але суд правомірно визначив період за який відповідач не платив аліменти не з його вини, а тому не стягнув неустойку, за період до звернення позивачем виконавчого листа до виконання. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач був обізнаний про рішення суду, а тому зобов`язаний платити неустойку за десять років за прострочення сплати аліментів, колегія суддів не приймає, з огляду на те, що суд дав вірну оцінку відносинам, що склались між батьками, врахував наявність заяви позивача про відсутність майнових претензій, її поведінку, щодо не звернення до виконання рішення суду до 2022 року, не надання відповідачу рахунків за якими останній мав би перераховувати кошти позивачу, з огляду на перебування позивача та дочки за кордоном та дійшов вірного висновку, що відповідач добросовісно вважав, що домовленість з позивачкою, щодо відсутності його майнових зобов`язань діє, а тому він не допустив свідомого ухилення від сплати аліментів. Стягнута судом сума неустойки, за період після звернення виконавчого листа до виконання на переконання апеляційного суду є достатньою для виконання дисциплінуючої функції та вжиття відповідачем заходів для швидкого погашення боргу. При цьому суд наголошує, що розмір заборгованості в даній справі не переглядається апеляційним судом і відповідач за результатами розгляду даної справи не звільняється від обов`язку погашати борг, що нарахований у виконавчому провадженні. Суд лише не вбачає підстав для стягнення неустойки за десять років у визначеному позивачем розмірі. Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить. Положеннями ч. 1 ст. 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а скарги без задоволення. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України,суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 серпня 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених статтею 389ЦПК України. Повний текст постанови складено 09 листопада 2023 року. Головуючий О.В. Желепа Судді О.Ф. Мазурик О.В. Немировська