Постанова 4850 № 200/1992/23

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 листопада 2023 року справа №200/1992/23 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Компанієць І.Д., суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Дяченка Олексія Володимировича, що діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 липня 2023 року у справі № 200/1992/23 (головуючий І інстанції Голуб В.А.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.11.2020 по 19.04.2023 включно; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.11.2020 по 19.04.2023 включно в сумі 257334, 34 гривні відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08 лютого 1995 року №

100. В обґрунтування позову зазначив, що 09.11.2020 його звільнено з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту, проте не в повному обсязі виплачено грошове забезпечення. На підставі судового рішення остаточний розрахунок з позивачем проведений лише 20 квітня 2023 року в частині виплати індексації грошового забезпечення. Відповідач, всупереч ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) не провів з позивачем всіх необхідних розрахунків при звільненні, отже відповідно до ст. 117 КЗпП виникли підстави для стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 24 липня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.11.2020 по 19.04.2023 включно. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.11.2020 по 19.04.2023 включно у розмірі 5000 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат по справі. Не погодившись з рішенням, представник позивача звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти постанову, якою позов задовольнити у повному обсязі. Обґрунтування апеляційної скарги. Суд першої інстанції не врахував правовий висновок, викладений Верховним Судом в постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, в якій наведений єдиний механізм розрахунку істотності частки середнього заробітку, а саме: розмір середнього заробітку прямо пропорційно залежить від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Отже, суд першої інстанції безпідставно зменшив суму відшкодування, належну позивачу на підставі ст. 117 КЗпП. Позивач був звільнений 09.11.2020, коли діяла норма ст. 117 КЗпП, яка передбачала виплату середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, що є триваючим правопорушенням. Отже, є безпідставним застосування судом першої інстанції норми ст. 117 КЗпП в редакції, що почала діяти з 19.07.2022 та якою передбачено зменшення виплати середнього заробітку не більш, як за шість місяців. Відповідачем рішення суду першої інстанції не оскаржується. Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. З огляду на наведене суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги представника позивача. Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров`я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи. Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу, однак суд першої інстанції листом повідомив, що всі документи у цій справі сформовано в електронному вигляді та експортовано в КП Діловодство спеціалізованого суду. Верховний Суд листом від 19.08.2022 № 2097/0/2-22 на лист вх. № 1730/0/1-22 щодо надання Науково-консультативною радою при Верховному Суді висновку з питань, пов`язаних з електронним адміністративним судочинством повідомив, що підстав для звернення до НКР щодо надання вченими-членами НКР наукових висновків немає. Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 9 ст. 18 КАС України). Відповідно до листів Державної судової адміністрації України від 01.08.2018 № 15-14040/18, від 13.09.2018 № 15-17388/18 судами забезпечено сканування та експортування в підсистему Електронний суд матеріалів всіх судових справ, як перебували в провадженні суддів станом на 01.08.2018. Тобто вказана підсистема містить усі матеріали судової справи. Отже, враховуючи зазначені листи, апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі Електронний суд. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне. Фактичні обставини справи. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України із зареєстрованим місцем проживання: АДРЕСА_1 . Про вказане свідчать копії паспорта № НОМЕР_2 та довідки від 22.02.2019 № 107625-2019. Згідно з наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України м. Маріуполь від 09 листопада 2020 року № 639-ОС, виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення старшина ОСОБА_1 (П-035946) інспектор прикордонної служби 3 категорії (фахівець радіотехнічного поста) відділення технічних засобів охорони державного кордону відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » 1 категорії (тип Б), який звільнений з військової служби в запас наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 09.10.2020 № 575-ОС за пунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункт 2 частина 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». 17 листопада 2020 року позивач звернувся із заявою до відповідача з проханням нарахувати та виплати індексацію грошового забезпечення за період з 09 листопада 2017 року по 28 лютого 2018 року, а також провести перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення (враховуючи фіксовану суму індексації за березень 2018 року) за період з 01 березня 2018 року по 09 листопада 2020 року. Відповідачем відмовлено позивачу у вищезазначених виплатах. Не погодившись з відповідачем, позивач звернувся до суду з позовом. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23.11.2021 по справі № 200/9434/21, що набрало законної сили, зокрема, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 09.11.2017 по 28.02.2018 включно, із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця), для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 09.11.2020 із застосуванням березня 2018 року, як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) та урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум індексації. На виконання рішення у справі № 200/9434/21 відповідачем 20 квітня 2023 року виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення із застосуванням базового місяця січень 2008 року у сумі 58527,31 грн, що підтверджується повідомленням про надходження коштів. Отже, остаточний розрахунок при звільненні шляхом перерахування позивачу відповідних сум індексації грошового забезпечення проведений 20 квітня 2023 року. Період затримки розрахунку при звільненні - з 10 листопада 2020 року (наступний день після звільнення зі служби) по 19 квітня 2023 року. Вважаючи протиправною невиплату відповідачем середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, застосував до спірних правовідносин статтю 117 КЗпП в редакції, яка діяла до 19.07.2022 та визначив середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за весь період затримки з 10 листопада 2020 року по 19 квітня 2023 року - 891 календарний день, застосувавши механізм розрахунку, визначений Верховним Судом в постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19. Проте, визначаючи остаточний розмір суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у цій справі, суд першої інстанції врахував частковість задоволення позовних вимог, принцип співмірності, що розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив відповідач позивачу при звільненні, тому стягнув з відповідача на користь позивача 5000 грн. Оцінка суду. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-ХІІ). На підставі статті першої Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Згідно із частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Відповідно до абзацу 1 пункту першого статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Як визначено частиною другою цієї ж статті до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. На підставі частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008затверджене Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі. Відповідно до пункту 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Аналіз правових норм свідчить, що звільнений з військової служби військовослужбовець на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечений матеріальним і грошовим забезпеченням. Тобто, у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення. Як свідчать матеріали справи позивач виключений зі списків та всіх видів забезпечення 09 листопада 2020 року, проте, індексація грошового забезпечення виплачена йому відповідачем на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23.11.2021 по справі № 200/9434/21 тільки 20 квітня 2023 року. Таким чином, станом на день виключення позивача зі списків та всіх видів забезпечення відповідач не провів з ним розрахунок у повному обсязі. Законом № 2011 та Положенням № 1153/2008 не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення військовослужбовця. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими військовослужбовцем, проте, порядок виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за несвоєчасний розрахунок не врегульовано, суд доходить висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби. За правилами статті 9 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Необхідність застосування до спірних правовідносин положень КЗпП України узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 01.03.2018 в справі № 806/1899/17, від 29.03.2018 в справі № 815/1767/17 та від 19.04.2018 в справі № 803/1210/2018 щодо не проведення розрахунку при звільненні з публічної служби. В силу норм статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Як визначено статтею 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Таким чином, умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки; вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум; відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Згідно частини 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, в якій зазначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Є безпідставними доводи апелянта, що суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин обмежувальний шестимісячний строк стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні, оскільки зміст рішення суду першої інстанції свідчить про застування редакції ст. 117 КЗпП, яка була чинна до 19.07.2022. Суд зазначає, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував шестимісячним строком розмір виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. З огляду на принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, дія статті 117 КЗпП в редакції, яка чинна з 19.07.2022, застосовується тільки на ті правовідносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності. На момент звільнення позивача з військової служби, 09.11.2020, стаття 117 КЗпП діяла в редакції, яка передбачала право позивача на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку і це право не обмежувалося будь-яким строком. Отже, суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин статтю 117 КЗпП в редакції, яка була чинна до 19.07.2022 та розрахував середній заробіток за час затримки розрахунку з 10 листопада 2020 року (наступний день після звільнення) по 19 квітня 2023 року (день, що передував фактичному розрахунку). Також є неприйнятними доводи апелянта, що суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин механізм розрахунку середнього заробітку за час затримки, визначений Верховним Судом в постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, оскільки суд першої інстанції здійснив розрахунок середнього заробітку саме на підставі зазначеної постанови та визначив, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, з урахуванням істотності частки 79,44 %, становить: 268982, 11 грн (338597, 82 грн х 79,44 % / 100%). Щодо визначення розміру середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача, суд зазначає наступне. Окрім критерію, викладеного в постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19, існують і інші, які згідно з усталеною судовою практикою обумовлюють зменшення суми середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, визначаючи остаточний розмір суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у цій справі, суд враховує частковість задоволення позовних вимог та виходить з принципу співмірності, що розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив відповідач позивачу при звільненні. Як свідчать матеріали справи, причинами, що пов`язані з тривалістю порушень прав позивача, є як дії позивача, який не відразу після звільнення оскаржив бездіяльність відповідача щодо невиплати при звільненні всіх необхідних сум, так і дії відповідача, який не здійснив повного розрахунку при звільненні. Суд враховує, що позивач, звільнившись в листопаді 2020 року, за виплатою суми індексації до суду звернувся лише у липні 2021 року, збільшивши таким чином період затримки. В свою чергу, рішення суду у праві № 200/9434/21 набрало законної сили 05 липня 2022 року. Втім, невиплата при набранні рішенням законної сили була зумовлена тим, що фактично з березня 2022 року Військова частина НОМЕР_1 як повноцінний прикордонний загін не функціонувала. З урахуванням наведених вище правових позицій Верховного Суду, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд погоджується з судом першої інстанції, що виплата середнього заробітку позивачу за час затримки розрахунку в сумі 268982,11 грн, виходячи з принципу пропорційності, є явно неспівмірною та непропорційною зі встановленим розміром заборгованості відповідача з виплати належних позивачу при звільнення сум, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача. За таких обставин, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності підстав для зменшення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача із застосуванням принципу співмірності та стягнув з відповідача 5000 грн на користь позивача. При цьому суд зазначає, що висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19, не впливають на правильність висновків суду щодо розміру стягнення, оскільки судами встановлено наявність інших критеріїв для зменшення розміру середнього заробітку, перелічених вище в цьому судовому рішенні. Варто додати, що обговорюваний в постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19 спосіб зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати як єдино правильний чи обов`язковий. Обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв. Такий підхід суду узгоджується із висновком, викладеним Верховним Судом у подібних правовідносинах в постанові від 21.04.2021 у справі № 360/3574/19. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення адміністративного позову. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оскільки судове рішення в межах доводів апеляційної скарги є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу адвоката Дяченка Олексія Володимировича, що діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 липня 2023 року у справі № 200/1992/23 залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 липня 2023 року у справі № 200/1992/23 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 09 листопада 2023 року. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення в порядку, визначеному ст. 328 КАС України. Повне судове рішення складено 09 листопада 2023 року. Головуючий суддя І.Д. Компанієць Судді А.В. Гайдар Е.Г. Казначеєв